Неофутуризм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Неофутуризм — це течія в мистецтві, дизайні й архітектурі наприкінці 20-го, на початку 21 століття[1].

Течія бере свій початок у структурному експресіонізмі середини 20 століття в роботах таких архітекторів, як-от Алвар Аалто й Бакмінстер Фуллер[1], й описується як авангардний рух[2] і водночас футуристичне переосмислення естетики й функціональності в дизайні міст, що активно розростаються.

Нанкінський міжнародний молодіжний культурний центр, неофутуристичний хмарочос у Нанкіні, Китай

Футуристична архітектура зародилася у 20-ому столітті з такими стилями, як ар-деко, пізніше — архітектурою гугі й хай-тек[3].

Походження

[ред. | ред. код]

Архітектори Бакмінстер Фуллер[4], Джон Портман[5][6], архітектор й промисловий дизайнер Ееро Саарінен, Аркігрем, авангардна архітектурна група (Пітер Кук, Воррен Чалк, Рон Херрон, Денніс Кромптон, Майкл Вебб, Девід Грін, Ян Каплицький та інші[7][8][9][10]) були засновниками цього стилю наприкінці 1960-их — на початку 1970-их. Цей напрям також почасти вважають еволюцією архітектури хай-тек, оскільки в ньому розвивається багато тих же тем й ідей[1].

Хоча «Палац розваг», який архітектор Седрік Прайс описував як «велетенську неофутуристичну машину»[11], так ніколи й не побачив світ, йому вдалося вплинути на інших архітекторів, зокрема на  Річарда Роджерса й Ренцо Піано, чий центр Жоржа Помпіду увібрав у себе багато ідей з нього.

Значення

[ред. | ред. код]

Неофутуризм був почасти відроджений у 2007 році після публікації «Маніфесту неофутуристичного міста»[12][13], який був включений до кандидатури, поданої до  Міжнароднного бюро виставок (МБВ)[14]. Маніфест написав інноваційний дизайнер Віто Ді Барі[15] (колишній виконавчий директор ЮНЕСКО)[16], щоб окреслити своє бачення на Мілан протягом проведення всесвітньої виставки ЕКСПО-2015. Ді Барі визначив своє неофутуристичне бачення як «поєднання мистецтва, найсучасніших технологій й об'єднаних етнічних цінностей, щоб стимулювати повсюдне підвищення якості життя»[17]. Він послався на теорію четвертого стовпа сталого розвитку[18] й повідомив, що на назву його надихнула доповідь від ООН «Наше спільне майбутнє»[19].

Незабаром після маніфесту Ді Барі на вулицях Брайтона у Великій Британії колектив під назвою The Neo-Futurist Collective випустив свою версію маніфесту 20-го грудня 2008 року, який написала Ровена Істон з нагоди 99-ї річниці публікації футуристичного маніфесту Ф. Т. Марінетті у 1909 році[20]. Погляд колективу на неофутуризм значною мірою відрізнявся від погляду Ді Барі в тому, що він фокусувався на визнанні спадщини італійських футуристів і критиці нашої сьогоденної зневіри через зміну клімату й фінансову систему. У вступі до маніфесту колектив зазначив: «В епоху масового відчаю через стан планети й фінансової системи футуристична спадщина у вигляді оптимістичного ставлення до сили технологій, що поєднується з уявою й людяністю, сильно резонує з нашою сучасною добою»[21]. Це демонструє аспект неофутуризму, який є більш соціально активним — той аспект, що промовляє прямо до своїх послідовників, радше ніж просто зазначає певні погляди через дії (наприклад, вибір екологічних матеріалів у неофутуристичній архітектурі).

Жан-Луі Коен описував неофутуризм[22][23] як наслідок технологій, зазначаючи, що велика кількість споруд, зведених сьогодні, є побічним продуктом нових матеріалів і концепцій щодо функції великомасштабних конструкцій у суспільстві. Ітан Ільфельд написав, що в сучасній неофутуристичній естетиці «машина стає значним елементом креативного процесу й провокує становлення художніх напрямів, які були б неможливими без появи комп'ютерних технологій»[24]. Визначення Рейнера Бенема «une architecture autre» — це заклик до архітектури, яка технологічно долає всі попередні архітектури, але при цьому володіє виразною формою[25]. «Форма не повинна йти за функцією у небуття», — як зазначив Бенем, коментуючи неофутуристичиний «Плагін комп'ютеризованого міста від Archigram»[26].

Меттью Філліпс визначив неофутуристичну естетику як «маніпулювання часом, простором й предметом на тлі технологічних нововведень і домінації, яке пропонує нові підходи до майбутнього на противагу тим минулим авангардним і сучасним технократичним філософіям»[27]. Це визначення збігається з роботою неофутуристичних архітекторів, чий підхід знаходиться в контексті технологічних інновацій, але не згадує про екологічну свідомість, що випливає з архітектурного неофутуризму.

Неофутуризм в Україні

[ред. | ред. код]
Готель "Салют", Київ, Україна

Готель «Салют» у Києві є, певно, однією з найвідоміших футуристичних споруд України, яка була побудована у 1984 році архітектором Авраамом Мілецьким. Семиповерхова циліндрична будівля стоїть на високому фундаменті неподалік мальовничого парку Вічної Слави. Щоб потрапити до номерів необхідно скористатися ліфтом або круговим пандусом, що підіймається по спіралі.

Український інститут науково-технічної експертизи та інформації, Київ, Україна

Ще одна знакова будівля Києва, у якій можна побачити не просто елемент футуризму, а справжню архітектуру гугі за формою і радянський постмодернізм за колірною гамою. Мова йде про надбудову у вигляді літаючої тарілки, де розташований конференц-зал. Архітектори Флоріан Юр’єв та Лев Новіков розробили «тарілку» таким чином, що приміщення має неповторну акустику, завдяки якій можна почути увесь діапазон голосів та музичних інструментів[28].

У мистецтві й архітектурі

[ред. | ред. код]

Неофутуризм був почасти зароджений ще футуристичним архітектором Антоніо Сант-Елією. У витоків цього стилю на 1960-их — наприкінці 1970-их стояли Гел Фостер[29] з такими архітекторами, як-от Вільям Перейра[30][31], Чарльз Лакман[32][33] і Геннінг Ларсен[34].

Визначні особистості

[ред. | ред. код]

Головними натхненниками відродження неофутуризму у 21-ому столітті були Заха Хадід[35], володарка Прітцкерівської премії, і Сантьяго Калатрава[36][37].

До неофутуристичних архітекторів, дизайнерів та митців можна віднести Дениса Ламінга[38][39][40], Патріка Жуена[41], Юіма Накадзато[42][43], Саймона Сталенхага[44] й Харіса Цевіса[45][46][47]. Неофутуризм увібрав у себе певні хай-тек теми й ідеї, вкраплюючи елементи хай-тек індустрії й технологій в дизайн будівель. Технології й контекст були в центрі уваги таких митців, як Бакмінстер Фуллер, Норман Фостер[48][49], Танге Кендзо, Ренцо Піано й Річард Роджерс.

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Neo-futurism. www.designingbuildings.co.uk (брит.). Процитовано 14 березня 2024.
  2. ↑ Marketing, Higher Education (14 червня 2018). Neo-futurism: An Overview for Students in Architecture Training (en-CA) . Процитовано 14 березня 2024.
  3. ↑ Goel, Venu Shree. A Century of Futurist Architecture: From Theory to Reality. Процитовано 14 березня 2024.
  4. ↑ Lehanneur, Mathieu (17 листопада 2009), Science-inspired design, процитовано 14 березня 2024
  5. ↑ Wooten, Kristi York (30 березня 2015). How 1980s Atlanta Became the Backdrop for the Future. The Atlantic (англ.). Процитовано 14 березня 2024.
  6. ↑ John Portman - Tech and Science Tips, Reviews, News And More. Gizmodo (англ.). 2 квітня 2015. Процитовано 14 березня 2024.
  7. ↑ "Jan Kaplický" Video | Buildings and Interviews. web.archive.org. 9 липня 2017. Архів оригіналу за 9 липня 2017. Процитовано 14 березня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  8. ↑ Chu, Christie (14 вересня 2014). Artist-Architect Collabos That Never Were. Artnet News (амер.). Процитовано 14 березня 2024.
  9. ↑ amstelart.com - This website is for sale! - amstelart Resources and Information. ww16.amstelart.com. Процитовано 14 березня 2024.
  10. ↑ ASIA CONTEMPORARY ART | Amstel Art Gallery. web.archive.org. 22 жовтня 2014. Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 10 липня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  11. ↑ Frieze Magazine | Archive | The Enclosure Business. web.archive.org. 22 жовтня 2014. Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 14 березня 2024.
  12. ↑ Bienvenido a Computerworld Colombia. web.archive.org. 17 жовтня 2014. Архів оригіналу за 17 жовтня 2014. Процитовано 14 березня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  13. ↑ 3. web.archive.org. 7 листопада 2014. Архів оригіналу за 7 листопада 2014. Процитовано 14 березня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  14. ↑ BIE - Bureau International des Expositions. www.bie-paris.org. Процитовано 14 березня 2024.
  15. ↑ MoreArtCulture Messenger: Vito Di Bari on Wednesday and Your Week in Arts + Culture. myemail.constantcontact.com. Процитовано 14 березня 2024.
  16. ↑ Agreement between UNESCO and the City of Milan concerning the International Multimedia Institute (IMI) - Appointment of Executive Director - UNESCO Archives AtoM catalogue. atom.archives.unesco.org. Процитовано 14 березня 2024.
  17. ↑ LAS VEGAS SANDS CORP., a Nevada corporation, Plaintiff, v. UKNOWN REGISTRANTS OF www.wn0000.com, www.wn1111.com, www.wn2222.com, www.wn3333.com, www.wn4444.com, www.wn5555.com, www.wn6666.com, www.wn7777.com, www.wn8888.com, www.wn9999.com, www.112211.com, www.4456888.com, www.4489888.com, www.001148.com, and www.2289888.com, Defendants. Gaming Law Review and Economics. Т. 20, № 10. 2016-12. с. 859—868. doi:10.1089/glre.2016.201011. ISSN 1097-5349. Процитовано 14 березня 2024.
  18. ↑ cjcwriting101.comsays: (15 серпня 2017). The Concept Of “Sustainable Development” And The Challenges Of Economic Growth And Development In Nigeria – Katsina-Ala Multi-disciplinary Journal (амер.). Процитовано 14 березня 2024.
  19. ↑ World Commission on Environment and Development, ред. (1987). Our common future. Oxford paperbacks. Oxford ; New York: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-282080-8.
  20. ↑ Fahey, Megan Marie. Now, that's what I call stories: vol. 1. Процитовано 14 березня 2024.
  21. ↑ Manifesto of Neo-Futurism. Neo Futurist Collective (англ.). 26 жовтня 2014. Процитовано 14 березня 2024.
  22. ↑ The Future of Architecture Since 1889 - Cool Hunting. web.archive.org. 22 жовтня 2014. Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 14 березня 2024.
  23. ↑ Developing Library Websites Optimized for Mobile Devices. Mobile Devices and the Library. Routledge. 2 січня 2014. с. 134—141. ISBN 978-1-315-87795-2.
  24. ↑ Ilfeld, Etan Jonathan (2012). Beyond Contemporary Art (англ.). Vivays Publishing. ISBN 978-1-908126-22-1.
  25. ↑ Whiteley, Nigel (2002). Reyner Banham: historian of the immediate future. Cambridge, Mass. London: MIT Press. ISBN 978-0-262-73165-2.
  26. ↑ Whiteley, Nigel (1990). Banham and 'Otherness': Reyner Banham (1922-1988) and His Quest for an Architecture Autre. Architectural History. Т. 33. с. 188. doi:10.2307/1568555. ISSN 0066-622X. Процитовано 14 березня 2024.
  27. ↑ Tiny Mix Tapes. Tiny Mix Tapes (англ.). Процитовано 14 березня 2024.
  28. ↑ Архітектура футуризму. nerukhomi.ua (укр.). 3 лютого 2024. Процитовано 19 березня 2024.
  29. ↑ Ainun, Ainun; Yus'iran, Yus'iran; Rosmiati, Rosmiati (24 листопада 2022). Penerapan Media Pembelajaran Multimedia Terintegrasi LKS Untuk Meningkatkan Hasil Belajar Fisika Siswa Kelas X Di SMA N 1 Ambalawi. GRAVITY EDU ( JURNAL PENDIDIKAN FISIKA ). Т. 5, № 2. с. 17—21. doi:10.33627/ge.v5i2.856. ISSN 2599-3143. Процитовано 14 березня 2024.
  30. ↑ Constructive Contention for an Urban Architecture. The Provisional City. The MIT Press. 2001.
  31. ↑ Emerson, Dominic; Kobashigawa, Jon; Levine, Ryan; Moriguchi, Jamie; Megna, Dominick; Chung, Joshua; Ramzy, Danny; Trento, Alfredo; Esmailian, Fardad (6 липня 2020). Single-Center Outcomes of Heart Transplantation in Patients with Pulmonary Hypertension Bridged with Mechanical Circulatory Support. OBM Transplantation. Т. 4, № 3. с. 1—12. doi:10.21926/obm.transplant.2003114. Процитовано 14 березня 2024.
  32. ↑ Pearman, Hugh (2004). Airports: A Century of Architecture (англ.). Laurence King Publishing. ISBN 978-1-85669-356-1.
  33. ↑ Scholarly Use of the Archived Web. The Archived Web. The MIT Press. 27 листопада 2018. с. 119—136. ISBN 978-0-262-35011-2.
  34. ↑ Sydney Opera House, Sydney - SkyscraperPage.com. skyscraperpage.com. Процитовано 14 березня 2024.
  35. ↑ ឯកសារសំខាន់! ស្វែងយល់ពីស្ថាបត្យករអង់គ្លេសដើមកំណើតអ៉ីរ៉ាក់ លោក​ស្រី Zaha Hadid (មាន Video Clip). web.archive.org. 18 травня 2014. Архів оригіналу за 18 травня 2014. Процитовано 14 березня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  36. ↑ Spotlight: Santiago Calatrava. ArchDaily (амер.). 28 липня 2019. Процитовано 14 березня 2024.
  37. ↑ Santiago Calatrava | Mediander | Topics. web.archive.org. 30 червня 2017. Архів оригіналу за 30 червня 2017. Процитовано 14 березня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  38. ↑ Denis Laming Architectes. web.archive.org. 22 квітня 2016. Архів оригіналу за 22 квітня 2016. Процитовано 14 березня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  39. ↑ Sortir à Poitiers : Actualité 'Denis Laming, l'architecte du Futuroscope'. web.archive.org. 2 квітня 2015. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 14 березня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  40. ↑ Williams, Nicola; Boone, Virginie (2002). The Loire (вид. 2nd ed). Footscray, Vic. ; Oakland, CA: Lonely Planet. ISBN 978-1-86450-358-6. OCLC 49850505.
  41. ↑ King of good times. India Today (англ.). Процитовано 14 березня 2024.
  42. ↑ Victória Rocha, Maria (3 травня 2023). Fashion: From 3D Printing to Digital Fashion. Advances in 3D Printing. IntechOpen. ISBN 978-1-80355-843-1.
  43. ↑ Yuima Nakazato creates neo-futuristic sportswear with an Objet500 Connex multi-material 3D Printer [7559] | Prototyp. web.archive.org. 17 вересня 2013. Архів оригіналу за 17 вересня 2013. Процитовано 14 березня 2024.
  44. ↑ Sasse, Pedro (22 травня 2023). DISTOPIA E PÓS-APOCALIPSE EM PAISAGENS: THE ELECTRIC STATE, DE SIMON STÅLENHAG. Abusões. № 22. doi:10.12957/abusoes.2023.73192. ISSN 2525-4022. Процитовано 14 березня 2024.
  45. ↑ Neofuturistic Vectors by Charis Tsevis | Fatlace™ Since 1999. web.archive.org. 7 листопада 2014. Архів оригіналу за 7 листопада 2014. Процитовано 14 березня 2024.
  46. ↑ Neofuturistic Vectors and Vibrant Mosaics | Visual News. web.archive.org. 7 листопада 2014. Архів оригіналу за 7 листопада 2014. Процитовано 10 липня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  47. ↑ Soup.io. Soup.io (амер.). 14 березня 2024. Процитовано 14 березня 2024.
  48. ↑ Norman Foster | Biography, Architecture, Buildings, & Facts | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 14 березня 2024.
  49. ↑ My Gallery Space 『････ノ、セカイ』. web.archive.org. 5 листопада 2018. Архів оригіналу за 5 листопада 2018. Процитовано 14 березня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Неофутуризм