Портников Віталій Едуардович
Портников Віталій Едуардович | |
---|---|
Народився | 14 травня 1967 (57 років) Київ, Українська РСР, СРСР |
Країна | Україна |
Національність | євреї[1] |
Діяльність | журналіст, телеведучий, публіцист, письменник |
Галузь | журналістика[2], публіцистика[2] і література[2] |
Alma mater | факультет журналістики МДУ |
Знання мов | російська[2], українська[2], їдиш, англійська і польська |
Заклад | Радіо Свобода |
Членство | Національна спілка журналістів України |
Посада | головний редактор |
Конфесія | сіонізм[3] |
Нагороди | |
Сайт | portnikov.com |
|
Віта́лій Едуа́рдович По́ртников (нар. 14 травня 1967, Київ) — український публіцист, письменник і журналіст єврейського походження[4]. Оглядач «Радіо Свобода» та постійний автор аналітичних статей в українських виданнях на політичну та історичну тематику. Член Українського ПЕН[5]. Лауреат Шевченківської премії 2023 року за «публіцистичні статті та виступи останніх років»[6][7].
Почав друкуватися в 1983 році в латвійській газеті «Jūrmala», навчаючись у восьмому класі[8][9].
За його власним твердженням, не маючи можливості через обмеження для євреїв вступити в Київський університет[10], у 1984 році переїхав з Києва до Дніпропетровська та вступив на філологічний факультет Дніпропетровського університету, де провчився три курси[8][9]. У 1988 році перевівся на факультет журналістики Московського університету, який закінчив у 1990 році[9]. (Республіканські університети, які не мали факультетів журналістики, мали можливість направити 1—2 студентів філологічних факультетів на журфак МДУ з третього курсу на третій[10].) У 1992 році закінчив аспірантуру кафедри періодичної преси МДУ[11].
З 1988 по 1992 рік співпрацював з київською газетою «Молодь України», один із перших радянських парламентських кореспондентів.
З 1989 року — оглядач заснованої в цей-таки час «Независимой газеты» (Москва), спеціалізувався на висвітленні проблем союзних республік і пострадянського простору, зокрема українсько-російських взаємин і становлення української державності. Залишив видання в 1995 році разом із групою журналістів, незгодних з передачею газети у власність структур, близьких до Бориса Березовського. Був членом Спілки журналістів СРСР, бо «з її членським квитком [можна було] відвідувати будинок журналіста[ru] в Москві і там був ресторан»[12]. Також є членом Спілки журналістів України[13], але не бере участі у її діяльності та не вірить у самоорганізацію журналістів в Україні[12].
З 1990 року співпрацює з Радіо Свобода як кореспондент української служби радіостанції в Москві і є ведучим низки програм російської служби.
З 1994 року регулярно публікується в газеті «Дзеркало тижня» (Київ), де вів рубрику «Щоденники» (матеріали цієї рубрики зібрані в книжці «Богородиця у синагозі»). Публікувався також у виданнях «Русский телеграф», «Ведомости», «Время MN» (Москва), «День», «Корреспондент», «Деловая неделя» (Київ), «Бізнес і Балтія», «Телеграф» (Рига), «Эстония», «Postimees» (Таллінн), «Polityka», «Gazeta Wyborcza» (Варшава), «Белгазета» (Мінськ).
Пише також на теми, пов'язані з єврейством і Близьким Сходом: ще в радянський час співпрацював з журналом «Советиш геймланд» і газетою «Биробиджанер штерн», які виходили на їдиш. Провадив постійні рубрики у газеті «Вести» (Тель-Авів) та газеті «Еврейские новости» (Москва).
З червня 2006 по жовтень 2007 року шеф-редактор української щоденної газети «Газета 24» (у вересні-жовтні 2007 року — поєднував також з посадою головного редактора газети).
Вів також публіцистичні й інформаційно-аналітичні програми на кількох українських телеканалах, зокрема «Вікна у світ» і «Вікна-тижневик» на СТБ, «День сьомий» на ICTV, «VIP» на К-1. З 2009 по 2011 рік вів програму «Правда Віталія Портникова» на телеканалі ТВі[14]. У травні 2010 року став головним редактором ТВі[15]. З листопада 2013 веде програми на телеканалі Еспресо ТБ.
У 2013 році взяв активну участь в Євромайдані в Києві[16]. Входив до складу ради Всеукраїнського об'єднання «Майдан»[17]. У січні 2014 року Портников заявив, що проти нього і низки інших опозиційних українських журналістів готується провокація з боку російських спецслужб у зв'язку з масовими протестами в Києві і тимчасово переїхав до Варшави, звідки повернувся після політичних змін в Україні[18].
У липні 2015 року Віталій Портников став членом наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України як представник фракції «Народний фронт»[19], у жовтні 2017 року склав повноваження за власним бажанням[20].
У 2017 році у видавництві «Акта» вийшов перший художній твір — роман «Евора».
1 листопада 2018 року постановою Уряду Російської Федерації були введені санкції проти 322 громадян України, серед яких був і Віталій Портников[21].
- лауреат премії Спілки журналістів України «Золоте перо» (1989);
- лавреат заохочувальної премії імені гетьмана Пилипа Орлика (1998);
- лавреат у категорії «Журналіст року» у загальнонаціональній програмі «Людина року» (1998)[22];
- номінант на національну премію України імені Шевченка (2017; 2019)[23];
- лавреат премії імені Василя Стуса (2022)[24];
- лавреат Шевченківської премії (2023)[25].
- Віталій Портников «Почему Медведев?» — Самміт-Книга, 2008, — 61 ст. ISBN 966-7889-26-2
- Віталій Портников. «Богородиця у синагозі» — Х.: Акта, 2010. — 650 с. ISBN 966-8917-36-7
- Віталій Портников. «Тюрма для янголів» — Х.: Акта, 2012. — 488 с. ISBN 966-8917-47-2
- Віталій Портников. «Евора» — Х.: Акта, 2017. ISBN 966-8917-21-9
- Віталій Портников. «Дзвони Майдану» — Х.: Акта, 2019. ISBN 966-8917-29-4
- Віталій Портников (31 жовтня 2013). Позиції російської мови на території України кращі, аніж української. Gazeta.ua (Інтерв'ю). Процитовано 15 грудня 2020.
- Віталій Портников (9 листопада 2016). Україна стане членом ЄС через 25-30 років (Інтерв'ю). Процитовано 15 грудня 2020.
- Віталій Портников (11 листопада 2016). Якщо журналіст пише про театр чи автомобілі, то хай не пише про Путіна (Інтерв'ю). Факти (ICTV). Процитовано 15 грудня 2020.
- Віталій Портников (14 листопада 2016). Якби люди прийняли мою програму дій, я зміг би очолити країну і перетворити її на Польщу за два роки. Високий замок (газета) (Інтерв'ю). Інтерв'юери: Наталія Балюк. Процитовано 15 грудня 2020.
- Віталій Портников (12 липня 2017). Через 5–10 років від журналістики залишиться тільки позиція. І люди, які цю позицію здатні транслювати. detector.media (Інтерв'ю). Інтерв'юери: Олена Холоденко. Процитовано 15 грудня 2020.
- Віталій Портников (21 лютого 2018). Що чекає Україну впродовж наступних десятиріч? Якою може бути ціна за мир на Донбасі? І як кланово-олігархічні інтереси впливають на майбутнє української демократії? (Інтерв'ю). UA: Перший. Процитовано 15 грудня 2020.
- Віталій Портников (3 червня 2018). У Путіна є три варіанти на Донбасі, а щодо Криму є лише один вихід. Апостроф (інтернет-видання) (Інтерв'ю). Процитовано 15 грудня 2020.
- Віталій Портников (5 червня 2018). Портников про журналістику в часи гібридної війни (Інтерв'ю). Інтерв'юери: Сергій Рахманін. Радіо НВ. Процитовано 15 грудня 2020.
- Віталій Портников (1 грудня 2018). Ті з кандидатів у президенти, хто зараз обіцяє знизити ціну на газ і закінчити війну або брешуть, або планують побудувати мафіозну державу, у якій всі ці обіцянки матимуть значні жертви... (Інтерв'ю). Інтерв'юери: Яніна Соколова. 5 канал. Процитовано 15 грудня 2020.
- Віталій Портников (20 травня 2019). Україну чекають захоплюючі роки криз (Інтерв'ю) (російською) . BBC Росія. Процитовано 15 грудня 2020.
- Віталій Портников (18 лютого 2020). Публіцист Віталій Портников у програмі "Час інтерв'ю" (Інтерв'ю) (російською) . Інтерв'юери: Gregory Antimony. Процитовано 15 грудня 2020.
- Віталій Портников (21 лютого 2020). Українська політична нація постала з образи. Збруч (газета) (Інтерв'ю). Інтерв'юери: Володимир Семків. Процитовано 15 грудня 2020.
- Віталій Портников (24 квітня 2020). Після кризи ми можемо не побачити ні Путіна, ні Зеленського. Крим.Реалії (Інтерв'ю). Процитовано 15 грудня 2020.
- Віталій Портников (11 червня 2020). Про президентство, Зеленського та майбутнє (Інтерв'ю). Інтерв'юери: Олексій Гончаренко. 5 канал. Процитовано 15 грудня 2020.
- Віталій Портников (4 вересня 2020). Крим і білоруси. Крим.Реалії (Інтерв'ю). Процитовано 15 грудня 2020.
- ↑ The inimitable Vitaly Portnikov on Jews and revolution
- ↑ а б в г д Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ https://nv.ua/amp/kogda-zakonchitsya-voyna-v-ukraine-portnikov-o-peregovorah-1991-godu-perspektivah-i-sudbe-ukrainy-50447123.html
- ↑ Портников розказав, коли готовий балотуватися у президенти — «Гончаренко рулить». 5 канал. 11 червня 2020.
- ↑ Члени українського ПЕН-центру. Український ПЕН. Архів оригіналу за 23 вересня 2021. Процитовано 15 грудня 2020.
- ↑ Віталій Портников став лауреатом Шевченківської премії-2023
- ↑ Відомий український публіцист, письменник і журналіст Віталій Портников тричі номінувався на Шевченківську премію — 2017-го, 2019-го, а 2023-го став її лауреатом. Урядовий кур'єр
- ↑ а б Віталій Портников: Свобода слова зменшується як «шагренева шкіра». Власкор. 27 вересня 2010. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 23 липня 2012.
- ↑ а б в Виталий Портников: «Герметичность порождает только гниение». Золотые страницы. Луганщина. 2012. Процитовано 23 липня 2012.
- ↑ а б Віталій Портніков: Ми не хочемо показувати емісарів влади і партій. Україна молода. 3 лютого 2012. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 23 липня 2012.
- ↑ Виталий Портников в программах Светланы Сорокиной. Светлана Сорокина: передачи, интервью, публикации. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 23 липня 2012.
- ↑ а б Апокриф. Авторська програма Сергія Рахманіна. Гість Віталій Портников. Ефір від 05.06.2018. nv.ua (укр.). Процитовано 7 лютого 2021.
- ↑ Лист опитування щодо діяльності національної творчої спілки України (PDF). Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики ВРУ.
- ↑ «Правда Віталія Портникова / Романа Скрипіна» на ТВі закривається. Телекритика. 18 квітня 2011. Архів оригіналу за 23 квітня 2011. Процитовано 23 липня 2012.
- ↑ Портников стал главным редактором ТВі. Корреспондент. 12 травня 2010. Процитовано 21 липня 2012.
- ↑ Євромайдан переростає у Єврореволюцію? — ЗМІ (відео)
- ↑ Новое объединение "Майдан" приняло резолюцию: полный текст. LIGA (рос.). 22 грудня 2013. Процитовано 16 грудня 2020.
- ↑ Виталий Портников как мишень. Радио Свобода (рос.). Процитовано 16 грудня 2020.
- ↑ Малазонія, Аврахов, Таран і Портников увійшли до наглядової ради Суспільного. stv.detector.media. Процитовано 16 грудня 2020.
- ↑ Віталій Портников виходить зі складу Наглядової ради суспільного мовника. Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. 24 жовтня 2017. Процитовано 15 грудня 2021.
- ↑ Помідори Фірташа, Ярош і син Порошенка: проти кого Росія запровадила санкції. BBC News Україна (укр.). Процитовано 16 грудня 2020.
- ↑ Віталій Портников на сайті конкурсу «Людина року».
- ↑ Оглядача Радіо Свобода Віталія Портникова номінували на премію імені Шевченка. Радіо Свобода. 4 лютого 2017.
- ↑ Журналіст Віталій Портников став лауреатом премії імені Стуса. Інститут масової інформації. 6 жовтня 2022.
- ↑ Комітет оголосив лауреатів Шевченківської премії, серед переможців – оглядач Радіо Свобода Віталій Портников. Радіо Свобода. 11 березня 2023.
- У Києві відкрилася виставка з нагоди ювілею Портникова /Еспресо-ТВ, 13.05.2017
- Офіційний сайт
- Віталій Портников у соцмережі «Facebook»
- Твіттер Віталія
- — блог у LiveJournal, який веде Віталій Портников.
- Портников на сайті «Радіо Свобода» (київське бюро)
- Портников на сайті «Радіо Свобода» (московське бюро)
- Война и кумир
- Мы будем избавляться от памятников Ленину. Они будут восстанавливать памятники Сталину
- К друзьям-москалям
- Народились 14 травня
- Народились 1967
- Уродженці Києва
- Випускники факультету журналістики Московського університету
- Члени НСЖУ
- Лауреати премії імені Василя Стуса
- Лауреати Шевченківської премії
- Користувачі «Живого журналу»
- Українські журналісти
- Українські тележурналісти
- Телеведучі «TVi»
- Учасники Євромайдану
- Київські євреї
- Журналісти української служби «Радіо Свобода»
- Члени Українського центру Міжнародного ПЕН-Клубу
- Дніпровські євреї
- Російські євреї
- Члени наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України
- Члени Спілки журналістів СРСР
- Лауреати Шевченківської премії 2023 року
- Ютубери Києва