Сербинівка (Лубенський район)
| село Сербинівка | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Полтавська область |
| Район | Лубенський район |
| Громада | Гребінківська міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA53040010340078223 |
| Основні дані | |
| Населення | 602[1] |
| Площа | 3,322 км² |
| Густота населення | 181,22 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 37433 |
| Телефонний код | +380 5359 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°05′55″ пн. ш. 32°16′51″ сх. д. / 50.09861° пн. ш. 32.28083° сх. д.Координати: 50°05′55″ пн. ш. 32°16′51″ сх. д. / 50.09861° пн. ш. 32.28083° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
117 м |
| Водойми | Суха Оржиця |
| Відстань до районного центру |
14 км |
| Найближча залізнична станція | Мар'янівка |
| Відстань до залізничної станції |
7 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 37433, Полтавська обл., Гребінківський р-н, с. Сербинівка |
| Карта | |
  Сербинівка | |
 Сербинівка | |
| Мапа | |
| |
Серби́нівка — село в Україні, в Лубенському районі Полтавської області. Населення становить 602 осіб. Входить до складу Гребінківської міської громади.
У селі знаходяться: поштове відділення, амбулаторія, середня школа, дитячий садок, будинок культури на 400 місць та бібліотека (11,3 тисяч одиниць збірників)[1].
Географія[ред. | ред. код]
Село Сербинівка знаходиться на лівому березі річки Суха Оржиця, за 14 км від центру громади та 7 км від залізничної станції Мар'янівка. Вище за течією примикає село Степанівка (Черкаська область), нижче за течією примикає село Саївка, на протилежному березі - село Грушківка. На річці велика загата.
Історія[ред. | ред. код]
Історія хутору Семенівки (Воскресенського)[ред. | ред. код]
Землі хутору, заснованого в 1-й половині 18 століття, належали поміщикам Свічкам, а тимчасово користувався ними поміщик сербського походження Семен Ілліч Милорадович, якого місцеві жителі називали «сербин». Звідси й пішла назва хутора — Семенів, Семени, Сербинівка. Стараннями Семена Милорадовича у 1779 році була збудована кладовищенська дерев'яна Різдвяна церква (закрита 1820). На початку 40-х років 19 століття хутір перейшов у володіння поміщиків Раковичів і став називатися Воскресенське, хоча у документах ще довго зустрічається назва Сербинівка.
З вересня 1781 хутір входив до складу Пирятинського повіту Київського намісництва, з 1796 — до Малоросійської (до 1797 — Чернігівська), з 1802 — до Полтавської губернії.
За переписом 1859 року хутір Воскресенський (Сербинівський) налічував 42 двори, 320 жителів, а вже у 1900 році на хуторі налічувалось 58 дворів, 431 житель[2].
Історія хутору Чепурківки[ред. | ред. код]
Хутір Чепурківка заснований у 2 половині 18 століття збирачем старожитностей Андріаном Івановичем Чепою (зібрані ним матеріали використовували Д. М. Бантиш-Каменський при написанні «Історії Малоросії» та інші історики). Близько 1800—1805 рр. дружина Чепи заснувала школу для селянських дітей. Пізніше, після смерті Чепи, маєтком володіли його спадкоємці — Вольховські, Сєрова, Шмінке. У 80-х роках 19 століття маєток був зданий в оренду, а потім куплений Пирятинським земством. Понад 100 років на хуторі містилась сільська лікарня.
З вересня 1781 хутір входив до складу Пирятинського повіту Київського намісництва, з 1796 — до Малоросійської (до 1797 — Чернігівська), з 1802 — до Полтавської губернії.
За переписом 1859 року хутір Чепурківка налічував 26 дворів, 171 житель, вже у 1900 році на хуторі було 33 двори, 216 жителів, а у 1910 році — 49 дворів, 249 жителів[3].
Радянський період[ред. | ред. код]
На початку 20-х років ще існували окремі хутори Воскресенський і Чепурківка Воскресенської сільради Пирятинського повіту, з березня 1923 року віднесені до Пирятинського району Прилуцького округу. У середині 20-х років хутори були об'єднані в одне село, яке одержало назву Перше Травня[1].
Ще в 1921 році була невдачна спроба часткового розкуркулення заможних селян. Спроба не вдалася, оскільки всі, в тім числі і бідняки розуміли, що своє майно кожний селянин придбавав своєю працею. Проте вже в 1930 році частина селян стала жертвами жорстокого ставлення радянсього режиму: у них відібрали фактично все майно, а їх, разом з сім'ями, під вартою доправили до залізничної станції, де повантажили в товарні вагони. Потяг прибув у Вологодську область, де селяни були висаджені в лісі, де були змушені споруджувати собі житла у холодні весняні дні (березень-квітень)[1].
Друга світова війна[ред. | ред. код]
У роки німецької окупації (19.ІХ.1941 — 19.ІХ.1943) гітлерівці розстріляли трьох жителів села та вивезли на примусові роботи до Німеччини 20 чоловік. У 1955 встановлено пам'ятник на честь воїнів-односельців (180 чоловік), що полягли на фронтах Німецько-радянської війни. На трьох братських могилах воїнів, загиблих у 1943 році, встановлено надгробки (1957, 1963, 1983)[1].
Незалежна Україна[ред. | ред. код]
У 1992 році селу було відновлено колишнє найменування Сербинівка[4].
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Головатий Ферапонт Петрович — колгоспник-пасічник, один з ініціаторів збирання коштів на оборону країни в роки німецько-радянської війни. Герой Соціалістичної Праці.
- Андріян Іванович Чепа — колекціонер документів з історії України та політик, помер близько 1822 р. на хуторі Чепурківка.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д Історія села Сербинівка
- ↑ Історія хутору Воскресенського. Архів оригіналу за 11 жовтня 2013. Процитовано 4 березня 2012.
- ↑ Історія хутору Чепурківки
- ↑ Постанова Президії Верховної Ради України
Посилання[ред. | ред. код]
- Історія села Сербинівка
- Хутір (Слобідка) Семенівка (Семени, Сербинівка, Воскресенське) [Архівовано 11 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- Хутір Чепурківка
| ||||||||
| ||||||||
