Хорол (місто)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хорол
Герб Хорола Прапор Хорола
Вулиця Небесної Сотні
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Полтавська область
Район Лубенський район
Громада Хорольська міська громада
Код КАТОТТГ UA53040110010080324
Засноване
Перша згадка 1083 (941 рік)
Статус міста від 1781 року
Населення 12 540 (01.01.2022)[1]
 - повне 12 540 (01.01.2022)[1]
Площа 11 км²
Густота населення 1599,4 осіб/км²
Поштові індекси 37800
Телефонний код +380-5362
Координати 49°46′56″ пн. ш. 33°16′26″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 130 м
Водойма р. Рудка, Хорол
Назва мешканців хоро́лець
хоро́лка
хоро́лці
День міста 19 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Хорол
До обл./респ. центру
 - залізницею 146 км
 - автошляхами 98 км
До Києва
 - залізницею 249 км
 - автошляхами 234 км
Міська влада
Адреса 37800, Полтавська обл., Лубенський район, м. Хорол, вул. Незалежності, 37
Вебсторінка Хорольська міська рада

CMNS: Хорол у Вікісховищі

Мапа
Хорол. Карта розташування: Україна
Хорол
Хорол
Хорол. Карта розташування: Полтавська область
Хорол
Хорол
Мапа

Хоро́л — місто в Україні, адміністративний центр Хорольської міської громади Лубенського району Полтавської області. Має статус історичного населеного місця[2].

Географія

[ред. | ред. код]

Місто Хорол розташоване у південній частині Придніпровської низовини на березі річки Рудка, яка через 4 км впадає в річку Хорол. Примикає до сіл Вишняки та Лісянщина. Через місто проходять автошляхи E40 (М03), Т 1709, Т 1716 та залізниця, станція Хорол.

Природоохоронні об'єкти

[ред. | ред. код]

Назва

[ред. | ред. код]

Назву місто має від однойменної річки Хорол, що в буквальному розумінні означає «швидкий».

Історія

[ред. | ред. код]

Давнина

[ред. | ред. код]

Літописне місто одне з найдавніших на Полтавщині. Вперше згадується про Хорол у духовній Володимира II Мономаха 1083 р. Місто було свідком кривавих сутичок слов'ян з кочівниками 1107, 1111, 1185, 1215 р. Під час монголо-татарської навали Хорол, як і всі поселення Переяславщини, Київщини, було зруйновано. Після повалення навали землі Хорольщини 1362 року потрапили під владу Великого князівства Литовського.

Середньовіччя

[ред. | ред. код]

Відродження Хоролу починається з кінця XVI століття. Після укладення Люблінської унії 1569 року хорольські землі перейшли до складу Речі Посполитої. Будівничими містечка Хорол стали князі Вишневецькі (вони контролювали поселення аж до Хмельниччини). 1615 московський загін з Путивля спалив Хорол (разом з Миргородом). 1617 Хорол іменують Ярославом (тезкою західноукраїнського Ярослава під Перемишлем?), але ця нова назва не прижилася. За інвентарем 1647 року місто Хорол має 1279 господарств, що характеризує його як порівняно велике поселення для цієї доби. Позначено місто вперше на карті французького інженера Г. Боплана поряд з іншими великими поселеннями Лівобережжя першої половини XVII століття.

Козаччина

[ред. | ред. код]

З 1648 року Хорол — сотенне містечко Миргородського полку і залишалося у цьому статусі аж до ліквідації Гетьманщини у 1782 р. Хорольська сотня Миргородського полку брала участь у боях 1648-1657 р. у війську Богдана Хмельницького під Корсунем, Зборовом, Львовом, Замостям, Пилявцями, Берестечком. У 1709 році Хорольська сотня Миргородського полку брала участь у Полтавській битві на боці царя Петра I.

Новий час

[ред. | ред. код]

Після ліквідації козацького устрою в Україні за Указом Катерини II від 16 вересня 1781 року з 9 січня 1782 року відкрито Київське намісництво у складі 18 повітів. Хорол стає повітовим містом відкритого Хорольського повіту.

1802 році Хорол увійшов до новоствореної Полтавської губернії і залишився повітовим містом. У 1802 році його площа дорівнювала 442 десятинам і у ньому було 3583 жителів. На опорному плані Хорола 1805 року позначено розташування фортеці на місці при впаданні р. Лагодинка в ріку Хорол. Площа фортеці 25 га.

Воєнні дії 1812 року на Хорольщині не велися. Лише І. П. Котляревським формувався 5-й козачий полк.

Успенська церква

За даними на 1859 рік у місті мешкало 3826 осіб (1977 чоловічої статі та 1849 — жіночої), налічувалось 605 дворових господарств, існували 6 православних церков, єврейський молитовний будинок, лікарня, повітове та приходське училища, поштова станція, завод, відбувалось 4 ярмарків на рік[3].

Напередодні реформи 1861 року за статистичними даними 1855 року в Хоролі жило 294 дворян серед них 137 потомствених.

Про місто та його життя була опублікована стаття "Хоролъ, який вінъ теперъ е" в першому україномовному чаописі "Основа" в розділі "Вісті": "Сам город усіянъ и по горамъ и по ярам, то въ одиночку, то вкупці, якъ печерицями, низенькими, біленькими хатинами, критими очеретомъ и соломою. Пьять церквей, на Городській стороні, и одна на Покрівській...."[4]

1888 року біля Хоролу прокладена дільниця Харківсько-Миколаївська залізниця Ромни — Кременчук, за 5 км на захід від центру міста заснована станція Хорол (наразі в межах міста).

Новітній час

[ред. | ред. код]

У період революції 19051907 років у Хоролі відбувалися мітинги і демонстрації. У 19161917 роках у Хоролі був розквартирований 8-ий уральський козачий полк. У ньому служив лікарем Володимир Бірюков, який був організатором Хорольського народного наукового музею у 1917 році. У середині серпня 1920 року Хорол і 18 його волостей увійшли до складу новоствореної Кременчуцької губернії, яка наприкінці 1922 року була розформована.

У розгортанні всеосяжної сталінської колективізації значну роль відіграв з'їзд рад Хорольщини, що відбувся у квітні 1929 року. Значну роль у підготовці механізаторських кадрів відіграв сільськогосподарський технікум, у якому на початку 1930 року налічувалося до 500 учнів переважно із села. У 19321933 роках в Україні, в тому числі і на Хорольщині був штучно створений небувалий голод. Особливо загрозливих розмірів голод набув навесні та на початку літа 1933 року. Даних про кількість померлих від Голодомору 1932—1933 років в Хоролі немає. Лише силами ентузіастів вдалося зібрати розрізнені дані по місту та по деяких селах Хорольщини. У середині 1930-х років сталінські репресії зачепили багатьох людей, як мешканців Хорола, так і вихідців краю.

Значною подією для міста було створення у грудні 1939 року механічного заводу, який повинен був виготовляти запасні частини для обладнання текстильної промисловості.

З 22 вересня 1937 року Хорол знову увійшов до новоствореної Полтавської області. З цього року більше ніяких змін щодо приналежності Хоролу і району до інших областей чи утворень не було.

Підпис на стелі над братською могилою єврейського народу в урочищі «Козацький яр»

Хорол і район окуповано німецькими військами з 13 вересня 1941 року по 1823 вересня 1943 року. У жовтні 1941 року близько 460 жителів єврейської національності: старих, жінок і дітей нацисти розстріляли за містом. 1975 року на місці їхнього захоронення встановили стелу[5].

У Хоролі на території цегельного заводу, елеватора і нафтобази у вересні 1941 року нацисти влаштували табір військовополонених «Хорольська яма». Там були особливо тяжкі умови утримання в'язнів. Тільки з 22 вересня 1941 року по 1 травня 1942 року за німецькою статистикою в таборі загинуло 37 650 чоловік. Точних даних про кількість загиблих у Хорольській ямі немає, але вважається, що близько 91 тисячі. Хорол визволено, за офіційними даними, 19 вересня 1943 року 3-м гвардійським механізованим корпусом Воронезького фронту.

З 1965 року відбулися нові зміни адміністративно-територіального поділу і Хорол знову став районним центром в нинішніх межах. У 19601980-ті роки велася широка розбудова міста. 1967 року було створено міжколгоспну шляхову будівельну організацію, яка мала здійснювати будівництво і ремонт шляхів. На середину 1968 року було здано в експлуатацію триповерховий будинок зв'язку. З 30 червня 1972 року став випускати першу продукцію молококонсервний комбінат дитячих продуктів. У 1977 році до міста Хорола проклали газопровід, почалася газифікація житлових будинків.

Меморіал хорольцям які брали участь у ліквідації аварії на Чорнобильській атомній станції

22 серпня 1981 року у місті відкрили новий гастроном у новозбудованому 5-ти поверховому будинку. 1982 року здано в експлуатацію приміщення міської середньої школи № 2 (нині вулиця Небесної Сотні на 1176 учнівських міст. 1983 року хорольці урочисто відзначили 900-річчя міста. З 26 квітня 1986 року багато хорольців брали участь у ліквідації аварії на Чорнобильській атомній станції. У 1990 році у дубовому гаю завершено будівництво меморіалу «Хорольська яма».

Наприкінці 1980-х років у Хоролі була найрозвиненіша харчова індустрія. На Полтавщині широковідомі підприємства: молоконсервний комбінат дитячих продуктів, завод продтоварів «Нектар», плодоовочеконсервний завод, механічна пекарня. Хорольці підтримали Акт проголошення незалежності України на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. На початку 1990-х років збудовано кілька багатоповерхових житлових будинків, проведено реконструкцію механічного заводу, розпочато реконструкцію молококонсервного комбінату. Незважаючи на економічні труднощі добре працюють ВАТ «Хорольський механічний завод», ВАТ «Хорольський молочно-консервний комбінат дитячих продуктів», ВАТ «Хорольська механічна пекарня» та інші підприємства.

У місті в середині 1990-х років збудовано Бюро працевлаштування населення. У наш час[коли?] місто продовжує розвиватися, оновлюватися. Турбота про економіку, культуру, спорт, освіту, охорону здоров'я і красу міста завжди у пошані хорольців.

З 2002 року у місті діє народний аматорський вокальний ансамбль «Мрія».

Хорольська міська рада

12 червня 2020 року, відповідно розпорядження Камбінету Міністрів України, утворена Хорольська міська громада.

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Хорольського району, місто увійшло до складу Лубенського району[6].

З початка повномаштабного вторгнення росії з 24 лютого 2022 року місто приймає вимушено переміщених осіб, організовує їх розселення, надає гуманітарну допомогу[7]. На околицях міста влаштовані блокпости, введено комендантську годину, заборонено продаж алкоголю.[8].

Політика

[ред. | ред. код]

Парламентські вибори, 2019

[ред. | ред. код]

На позачергових парламентських виборах 2019 року у місті функціонували 7 окремих виборчих дільниць № 530863–530869.

Результати

Економіка

[ред. | ред. код]

Транспорт

[ред. | ред. код]

В місті розташовані 2 автостанції і один залізничний вокзал. Станом на 2023 рік обидва автовокзала не працюють. В Хоролі є міський автобус який рухається за розкладом декілька разів на день.

Залізничний вокзал приймає потяги приміськоко значення та міжміського. Міжнародні потяги до Білорусі і Росії скасовані з початку війни в 2014 році. Приміські потяги сполучають Хорол з вузловою станцєю Ромодан і станцією Кременчук. Знаходиться залізничний вокзал на відстані 5,3 км від центра міста, дістатись до вокзала можна по автодорозі Т1709. Декілька разів на день на вокзал приїздить міський автобус. Рух автобусу здійснюється за розкладом вказаним на зупинці 4 рази в день.

Населення

[ред. | ред. код]
  • 3 583 меш. (1802)
  • 12 600 меш. (1971)
  • 14 643 меш. (2001)
  • 13 993 меш. (2013)
  • 13 610 меш. (2017)

З 2022 року населення міста значно збільшилось у зв'язку з початком повномаштабного російського вторгнення в Україну і вимушеним переселенням людей з міст активних бойових дій. Міська рада з березня 2022 року організувала розселення евакуйованих людей[11].

Національний склад

[ред. | ред. код]

Національний склад населення за даними перепису 2001 року[12]:

Національність Відсоток
українці 96,43%
росіяни 2,98%
білоруси 0,20%
інші/не вказали 0,39%

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[13]:

Мова Чисельність, осіб Відсоток
Українська 14 234 97,21%
Російська 385 2,63%
Білоруська 11 0,07%
Вірменська 8 0,05%
Румунська 4 0,03%
Інші/Не вказали 1 0,01%
Разом 14 643 100%

Об'єкти соціальної сфери

[ред. | ред. код]

Відомі особи

[ред. | ред. код]

Серед відомих людей у Хоролі народився Микола Андрійович Цертелєв (Церетелі) відомий український та російський етнограф і фольклорист. Широко відоме в Україні ім'я Левка Івановича Боровиковського (1806—1889) поета, байкаря, фольклориста, етнографа. Він народився в селі Мелюшки, де і похований. Навчався в місті Хоролі і проживав тут на схилі літ певний час. Також у Хоролі народився письменник Олесь Ульяненко.

У Хоролі вчився та займався літературною діяльністю український поет Григорій Ведмеденко. У центральній міській бібліотеці [Архівовано 7 травня 2018 у Wayback Machine.] Хорола є оформленим його літературний куток. Народився Григорій Дем'янович Ведмеденко в селі Хвощівка, а поховали його в Хоролі.

Пам'ятник Тарасові Шевченку у Хоролі.

Хорольську землю відвідував у свій час великий український поет Тарас Шевченко.

За подвиги на фронтах Другої світової війни 5 жителів Хорольщини удостоєні звання Героя Радянського Союзу, серед них мешканець Хорола Леуцький Микола Панасович, іменем якого названа одна із вулиць міста. Два жителі Хорольщини стали повними кавалерами ордена Слави.

У вересні 2018 року в Хоролі на бюсті радянського генерала Івана Третяка, відповідального за збиття радянським винищувачем 1 вересня 1983 року пасажирського «Боїнга-747» у небі над Сахаліном, виник напис — «вбивця». 1 вересня 1983 року наказ збити пасажирський «Боїнг-747», що прямував із Нью-Йорка до Сеула, віддав саме Іван Третяк, тодішній командувач Далекосхідного військового округу. Тоді літак «Korean Air», рейс KAL007, помилково відхилився від маршруту й заглибився на територію Радянського Союзу. На перехоплення цивільного лайнера були підняті два Су-15. Винищувач, перебуваючи поза зоною огляду пілотів KAL007, зробив кілька довгих попереджувальних черг з авіагармати — одразу бронебійними, а не трасуючими набоями. Зниження швидкості корейського літака радянські «аси» сприйняли за спробу уникнути перехоплення. Тоді надійшов наказ генерала Третяка про знищення порушника, і винищувач Су-15 збив лайнер двома ракетами Р-60. Літак впав неподалік від острова Монерон. Всі, хто перебував на його борту, загинули, зокрема й 8-місячний малюк та діючий депутат Палати представників Конгресу США[19][20].

Див. також

[ред. | ред. код]


Примітки

[ред. | ред. код]
  1. http://db.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2022/zb_Сhuselnist.pdf
  2. Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Списку історичних населених місць України» № 878 від 26.07.2001. Архів оригіналу за 10 березня 2018. Процитовано 6 квітня 2022.
  3. рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 15)
  4. Димський, Модест (Июль 1861). Хорол, який він тепер є / М. Димський // Основа: южно-русский литературно-ученый вестник. С.-Петербург: В типографии Н. Тиблена и комп. с. 1-7.
  5. Історичні пам'ятки до різних подій. Архів оригіналу за 26 жовтня 2021. Процитовано 22 вересня 2021.
  6. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  7. http://horol.com.ua/news/uvaga-vazhlivo
  8. http://horol.com.ua/news/pravila-povedinki-na-blokpostah
  9. Підсумки голосування на виборчих дільницях у загальнодержавному виборчому окрузі в межах ОВО № 148, Полтавська область. Позачергові вибори народних депутатів України 2019 року. Архів оригіналу за 14 лютого 2022.
  10. Відомості про підрахунок голосів виборців на виборчих дільницях одномандатного виборчого округу № 148, Полтавська область. Позачергові вибори народних депутатів України 2019 року. Архів оригіналу за 23 березня 2022.
  11. відділ «ЦНАП».
  12. Національний склад міст. Datatowel.in.ua (укр.). Процитовано 27 квітня 2024.
  13. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  14. Литвин М. Р., Науменко К. Є. Збройні сили України першої половини XX ст. Генерали і адмірали / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. — Львів; Харків: «Видавництво Сага», 2007. — 244 с. Стор.83
  15. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 183 с. ISBN 966-8201-26-4
  16. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 187 с. ISBN 966-8201-26-4
  17. Указ президента України 868—2019. Архів оригіналу за 22 вересня 2020. Процитовано 29 квітня 2020.
  18. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 536 с. ISBN 966-8201-26-4
  19. Недекомунізований Хорол. Як ветеран АТО бореться з пам'ятником генералу — вбивці цивільного «Боїнга» [Архівовано 27 жовтня 2021 у Wayback Machine.] // Новинарня, 2018-09-07
  20. Декомунізація пам'ятників на Полтавщині. Архів оригіналу за 27 жовтня 2021. Процитовано 27 жовтня 2021.

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]