Сіґрід Кааґ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сіґрід Кааґ
Sigrid Kaag
Сіґрід Кааґ
Сіґрід Кааґ
Кааґ 2018 року
Перший заступник прем'єр-міністра Нідерландів
Нині на посаді
На посаді з10 січня 2022
Прем'єр-міністрМарк Рютте
ПопередникГюго де Йонґе[en]
Міністр фінансів
Нині на посаді
На посаді з10 січня 2022
Прем'єр-міністрМарк Рютте
ПопередникВопке Гукстра
Член Палати представників Нідерландів
Нині на посаді
На посаді з31 березня 2021
Голова партії Демократи 66
4 вересня 2020 — 13 серпня 2023
ПопередникАлександер Пехтольд
НаступникРоб Єттен
Міністр закордонних справ Нідерландів
25 травня 2021 — 16 вересня 2021
Прем'єр-міністрМарк Рютте
ПопередникСтеф Блок
НаступникТом де Бруйн[en] (в. о.)
Бен Кнапен[en]
13 лютого 2018 — 7 березня 2018
В. о.
Прем'єр-міністрМарк Рютте
ПопередникГалбе Зейлстра
НаступникСтеф Блок
Міністр закордонної торгівлі та співпраці з питань розвитку
26 жовтня 2017 — 10 серпня 2021
Прем'єр-міністрМарк Рютте
ПопередникЛіліанне Плумен
НаступникТом де Брюйн
Голова офісу спеціального координатора ООН з питань Лівану
17 січня 2015 — 26 жовтня 2017
ПопередникДерек Пламблі
НаступникПернілл Далер Кардель
Голова офісу спеціального координатора ООН з питань Сирії
16 жовтня 2013 — 30 вересня 2014
Попередникпосаду запроваджено
Наступникпосаду скасовано
Народилася2 листопада 1961(1961-11-02) (63 роки)
Рейсвейк, Нідерланди
Відома якміністерка, дипломат, політична діячка
Місце роботиОрганізація Об’єднаних Націй і Shell
КраїнаНідерланди[1]
Освіта
Alma materКоледж святого Антоніяd, Університет Ексетера і Національна школа адміністрації
Політична партіяДемократи 66[2]
У шлюбі зАніс аль-Как
Діти4
Нагороди
 Медіафайли у Вікісховищі

Сіґрід Аґнес Марія Кааґ (нід. вимова: [ˈsiɣrɪt ˈɑxnɛs maːˈrijaː kaːx]; нар. 2 листопада 1961(19611102), Рейсвейк, Нідерланди) — нідерландська політична діячка та дипломат. Перший заступник прем'єр-міністра та міністр фінансів у четвертому уряді Рютте з 10 січня 2022[3]. Міністр закордонної торгівлі та співпраці з питань розвитку з 26 жовтня 2017 до 10 серпня 2021 та Міністр закордонних справ з 25 травня до 16 вересня 2021 в третьому уряді Рютте. Лідер Демократів 66 з 4 вересня 2020 року[4] до 12 серпня 2023 року.

За професією дипломат, Кааґ працювала державним службовцем у Міністерстві закордонних справ з 1990 до 1993 року, коли вона стала посадовою особою ООН при UNRWA в Єрусалимі з 1994 до 1997 року. Кааґ працювала адміністратором в Міжнародній організації з міграції у Женеві з 1998 до 2004 року, там же стала старшим радником Організації Об'єднаних Націй з Хартуму та Найробі, цю посаду обіймала до 2005 року, коли стала високопосадовцем ЮНІСЕФ. Кааґ працювала регіональним директором з питань Близького Сходу та Північної Африки в ЮНІСЕФ в Аммані з 2007 року по травень 2010 року, коли її призначили помічником Генерального секретаря та директором Бюро зовнішніх зв'язків ПРООН у Нью-Йорку.[5] Вона курувала стратегічне залучення ПРООН до зовнішніх зв'язків, спілкування та адвокацію на рівні організації, а також мобілізацію ресурсів.[6] 

З січня 2015 року до жовтня 2017 року вона працювала Спеціальним координатором ООН з питань Лівану (UNSCOL).[7] До цього вона працювала заступником Генерального секретаря та спеціальним координатором |Спільної місії Організації із заборони хімічної зброї (ООН-ОЗХО) з метою ліквідації заявленої програми хімічної зброї Сирійської Арабської Республіки в період з жовтня 2013 року по вересень 2014 року. До моменту своєї місії в Сирії вона працювала помічником Генерального секретаря та помічником адміністратора та директором Бюро зовнішніх зв'язків та адвокації Програми розвитку ООН.

Ранні роки та освіта

[ред. | ред. код]

Кааґ народилася в Рейсвейку в родині класичного піаніста.[5][8] Вона виросла в Зейсті і вивчала арабську мову в Утрехтському університеті, але пізніше перейшла в Американський університет у Каїрі, де отримала ступінь бакалавра в галузі студій Близького Сходу 1985 року[9][10] Згодом вона здобула ступінь магістра та ступінь з міжнародних відносин в коледжі Св. Антонія (Оксфордський університет) у 1987 році, а пізніше ступінь магістра в галузі студій Близького Сходу в Університеті Ексетера 1988 року. Вона також пройшла навчання з іноземних відносин в Інституті Клінгендаеля в Гаазі та навчалась у французькій Національній адміністративній школі (ENA).[11]

Кар'єра

[ред. | ред. код]
Кааґ на виступі перед Радою Безпеки ООН 2018 року

Рання кар'єра

[ред. | ред. код]

Після навчання Кааґ працювала аналітиком Royal Dutch Shell у Лондоні, Велика Британія.[6][12] Згодом вона працювала в Міністерстві закордонних справ Нідерландів на посаді заступника голови Департаменту політичних справ ООН. Під час перебування на дипломатичній службі вона жила і працювала в Бейруті, Відні та Хартумі.

1994—2013: Кар'єра в ООН

[ред. | ред. код]

Кааґ почала працювати в Організації Об'єднаних Націй в 1994 році й спочатку працювала старшим радником ООН в Канцелярії заступника спеціального представника Генерального секретаря в Хартумі, Судан. З 1998 до 2004 року вона була головою відділу зв'язків із донорами Міжнародної організації з міграції та старшим менеджером програм Управління зовнішніх зв'язків UNRWA в Єрусалимі.[12] Працюючи на Близькому Сході, вона відповідала за такі райони, як окуповані Палестинські території, Ліван, Йорданія та Сирія.

З 2007 до травня 2010 року Кааґ була регіональним директором з питань Близького Сходу та Північної Африки в ЮНІСЕФ в Амані. У травні 2010 року вона призначена помічником Генерального секретаря та помічником адміністратора та директором Бюро зовнішніх зв'язків та адвокації Програми розвитку ООН у Нью-Йорку.[6] Як помічник, вона була заступницею Гелен Кларк і курувала стратегічне зовнішнє залучення ПРООН, спілкування та адвокацію в масштабах всієї організації, а також залучення ресурсів.[5] 

2013—2014: Керівниця Спільної місії ОЗХО-ООН у Сирії

[ред. | ред. код]

13 жовтня 2013 року Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун призначив Кааґ очолити Спільну місію ОЗХО-ООН з питань знищення хімічної зброї в Сирії. Рада Безпеки ООН повинна була проголосувати за її кандидатуру через три дні, 16 жовтня.[13] Її офіційно підтвердили на цю посаду.[14] Кааґ очолювала групу зі ста експертів, відповідальних за забезпечення ліквідації запасів хімічної зброї в Сирії до 30 червня 2014 року.[15]

2014—2017: Спеціальний координатор ООН з питань Лівану

[ред. | ред. код]

Наприкінці терміну її повноважень у вересні 2014 року ЗМІ повідомляли, що Кааґ, за чутками, замінить Лахдара Брахімі на посаді спеціального посланника ООН у Сирії.[5] 1 грудня 2014 року Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун оголосив, що Кааґ стане Спеціальним координатором ООН з питань Лівану (РБ ООН), наступницею Дерека Пламблі.[7]

На початку 2017 року міжнародними ЗМІ Кааґ вважалася одним із кандидатів на пост Гелен Кларк на посаді адміністратора Програми розвитку ООН та керівника Групи розвитку ООН;[16] пост врешті-решт дістався Ахіму Штайнеру.

2017 — нині: Міністр та лідер D66

[ред. | ред. код]
Зустріч Кааґ з Державним радником М'янми Аун Сан Су Чжі 2018 року
Державний секретар США Майк Помпео та Сіґрід Кааґ 2019 року

З 26 жовтня 2017 року до 3 серпня 2021 Кааґ обіймала посаду Міністра закордонної торгівлі та співпраці з питань розвитку у третьому уряді прем'єр-міністра Марка Рютте. Після відставки міністра закордонних справ Галбе Зейлстра (VVD) 13 лютого 2018 року вона була призначена тимчасово на його посаду, зберігаючи іншу посаду в уряді. Сіґрід Кааґ стала першою жінкою-міністром закордонних справ Нідерландів. 7 березня 2018 року її замінив Стеф Блок.

З 2018 року Кааґ працює у спільній Раді з моніторингу готовності Світового банку та ВООЗ (GPMB), співголовою якої є Елхадж Ас Си та Ґру Гарлем Брундтланн.[17] 2019 року вона приєдналася до Групи високого рівня з питань гуманітарних інвестицій Всесвітнього економічного форуму, у якій співголовують Берге Бренде, Кристаліна Георгієва та Пітер Маурер.[18]

21 червня 2020 року Кааґ оголосила про висунення своєї кандидатури на посаду голови списку партії Демократи 66 на загальних виборах у Нідерландах 2021 року, маючи намір стати першою жінкою-прем'єр-міністром Нідерландів.[19] Кааґ була обрана лідером партії 4 вересня 2020 року й очолювала партію під час загальних виборів у Нідерландах 2021 року.[20]

З 25 травня до 16 вересня 2021 — Міністр закордонних справ Нідерландів. Подала у відставку через ситуацію з евакуацією з Афганістану після захоплення влади в країні талібами після того, як Палата представників Нідерландів висловила вотум недовіри уряду[21].

Почесні відзнаки та нагороди

[ред. | ред. код]
  • 2015 — Почесний докторський ступінь в Університеті Ексетера[22]
  • 2016 — Премія миру Вателера, присуджена Фондом Карнеґі[23]

Інші види діяльності

[ред. | ред. код]

Міжнародні організації

[ред. | ред. код]

Некомерційні організації

[ред. | ред. код]
  • P4G — Партнерство заради зеленого зростання та глобальних цілей 2030, член Ради директорів (з 2019 р.)[32]
  • Generation Unlimited, член правління (з 2018 р.)[33]
  • Міжнародні ґендерні чемпіони (IGC), член (з 2017 р.)[34]
  • Глобальна комісія зі стабільності кіберпростору (GCSC), член (2017)[35]

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Кааґ одружена, має чотирьох дітей.[6][5] Її чоловік Аніс аль-Как — громадянин Палестини із Західного берега, який працював заступником міністра під керівництвом Ясіра Арафата в 1990-х роках і був представником палестинців у Швейцарії.[36][37] Кааґ є поліглотом і володіє шістьма мовами: голландською, англійською, французькою, іспанською, німецькою та арабською.[15][38] Вона католичка.[39] Була першим спеціальним представником Генерального секретаря ООН, про яку писали в нідерландському виданні журналу про моду та стиль життя Vogue.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://www.kiesraad.nl/binaries/kiesraad/documenten/proces-verbalen/2023/10/23/definitief-vastgestelde-kandidatenlijsten-tk-2023/Kandidatenlijsten_TK2023.zip
  2. ↑ Onherroepelijk vastgestelde kandidatenlijsten TK 2021 — Kiesraad, 2021.
  3. ↑ New Cabinet to be announced Jan. 10 with De Jonge out as Health Min., Hoekstra no longer Finance Min. NL Times (англійською) . 30 грудня 2021. Процитовано 14 січня 2022.
  4. ↑ Diplomate Sigrid Kaag wordt nu zelf de baas (нід.). NOS. 23 жовтня 2017. Процитовано 18 жовтня 2018.
  5. ↑ а б в г д Janine Di Giovanni (5 June 2014), Poison Control in Syria Newsweek.
  6. ↑ а б в г Secretary-General appoints Sigrid Kaag of Netherlands Director of Partnerships Bureau, United Nations Development Proggramme. United Nations. 3 травня 2010. Архів оригіналу за 19 September 2018. Процитовано 14 жовтня 2013.
  7. ↑ а б Ms. Sigrid Kaag. UNSCOL. Процитовано 15 січня 2015.
  8. ↑ Theo Koelé (13 січня 2014). In licht van de tragedie is dit bescheiden missie (Dutch) . de Volkskrant. Процитовано 15 червня 2016.
  9. ↑ Zijl, Frank van (20 листопада 2017). Voor Sigrid Kaag is het ministerschap geen eindpost. de Volkskrant (nl-NL) . Процитовано 23 червня 2020.
  10. ↑ Curriculum Vitae Sigrid Kaag. Government.nl (брит.). Архів оригіналу за 6 січня 2018. Процитовано 23 червня 2020.
  11. ↑ Sigrid A. M. Kaag. UNDP. Архів оригіналу за 19 October 2013. Процитовано 14 жовтня 2013.
  12. ↑ а б Dutch woman Sigrid Kaag tasked with eradicating Syria's chemical weapons The Australian, 17 October 2013.
  13. ↑ U.N. names envoy to lead Syria chemical weapons mission. Al Arabiya. 14 жовтня 2013. Процитовано 14 жовтня 2013.
  14. ↑ Sigrid Kaag to Lead Syria Chemical Weapons Mission. Time World. 16 жовтня 2013. Архів оригіналу за 16 October 2013. Процитовано 17 жовтня 2013.
  15. ↑ а б Wat we tot nu toe weten van Sigrid Kaag, Nederlandse leider VN-missie in Syrië (Dutch) . de Volkskrant. 14 жовтня 2013. Процитовано 14 жовтня 2013.
  16. ↑ French environment minister candidate for top UN aid job Radio France Internationale, 24 March 2017.
  17. ↑ WHO and World Bank Group Join Forces to Strengthen Global Health Security World Bank, press release of May 24, 2018.
  18. ↑ World Economic Forum 2019 Annual Meeting launching a new Humanitarian Investing Initiative World Economic Forum, press release of January 18, 2019.
  19. ↑ Sigrid Kaag kandidaat-lijsttrekker D66: 'Ik wil premier worden'. NOS (нід.). 21 червня 2020. Процитовано 23 червня 2020.
  20. ↑ Sigrid Kaag met 96 procent gekozen tot D66-leider (нід.). NOS. 4 вересня 2020. Процитовано 4 вересня 2020.
  21. ↑ Глава МЗС Нідерландів подала у відставку через хаотичну евакуацію з Кабула. Європейська правда (українською) . 17 вересня 2021. Процитовано 17 вересня 2021.
  22. ↑ Honorary graduates 2014-15 – Ms Sigrid Kaag (LLD). University of Exeter (англ.). Процитовано 23 червня 2020.
  23. ↑ Belangrijke vredesprijs voor Nederlandse VN-diplomate Sigrid Kaag (Dutch) . de Volkskrant. 5 вересня 2016. Процитовано 5 вересня 2016.
  24. ↑ AfDB Annual Report 2017 African Development Bank (AfDB).
  25. ↑ Board of Governors Asian Development Bank (ADB).
  26. ↑ Board of Governors European Bank for Reconstruction and Development (EBRD).
  27. ↑ Board of Governors [Архівовано 2018-11-04 у Wayback Machine.] Inter-American Investment Corporation (IIC).
  28. ↑ Members [Архівовано 2020-06-22 у Wayback Machine.] Joint World Bank-IMF Development Committee.
  29. ↑ Board of Governors Multilateral Investment Guarantee Agency (MIGA), World Bank Group.
  30. ↑ Board of Governors World Bank.
  31. ↑ Governing Board OECD/UNDP Tax Inspectors Without Borders (TIWB).
  32. ↑ Board of Directors P4G — Partnering for Green Growth and the Global Goals 2030.
  33. ↑ World leaders unite under new initiative to provide quality education and training for young people [Архівовано 2021-02-25 у Wayback Machine.] Generation Unlimited, press release of 21 September 2018.
  34. ↑ Members International Gender Champions (IGC).
  35. ↑ Commissioners [Архівовано 2017-02-17 у Wayback Machine.] Global Commission on the Stability of Cyberspace (GCSC).
  36. ↑ Scarlett Haddad. La Journée de la femme chez Sigrid Kaag : pousser les Libanaises vers la politique. L'Orient le Jour. Процитовано 9 березня 2015.
  37. ↑ Holland's new deputy foreign minister called Netanyahu a racist demagogue
  38. ↑ Yoon, Sangwon (16 травня 2014). Sigrid Kaag: Woman who's 'more man than any man'. Gulf News.
  39. ↑ Sjoukje Dijkstra (17 липня 2020). Catholic politician in the Netherlands seeks leadership of left-wing party. Katholiek Nieuwsblad. Процитовано 7 серпня 2020.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сіґрід_Кааґ&oldid=43322077