Преображення (Рафаель): відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Наступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Створено шляхом перекладу сторінки «Transfiguration (Raphael)»
(Немає відмінностей)

Версія за 16:45, 14 червня 2022

Преображення
італ. Trasfigurazione[2]
нім. Transfiguration und Heilung des besessenen Knaben
Творець: Рафаель Санті[3]
Замовник: Климент VII[3]
Час створення: 1516–20[1]
Висота: 410 см
Ширина: 279 см
Матеріал: олійна фарба[3] і paneld[5]
Жанр: сакральне мистецтво[5]
Зберігається: Ватиканська пінакотека[3]
Музей: Pinacoteca Vaticana
CMNS: Преображення у Вікісховищі

«Преображення Господнє» — остання картина італійського майстра Високого Відродження Рафаеля. Кардинал Джуліо Медічі, який пізніше став Папою Климентом VII (на посаді: 1523–1534) – замовив роботу, задуману як вівтарний образ для Нарбоннського собору у Франції; Рафаель працював над ним у роки, що передували його смерті в 1520 році. Картина є прикладом розвитку Рафаеля як художника та кульмінації його кар’єри. Незвично для зображення Преображення Ісуса в християнському мистецтві, сюжет поєднується з наступним епізодом з Євангелія (зцілення одержимого хлопчика) у нижній частині картини. Нині робота знаходиться у Ватиканій Пінакотеці у Ватикані.

З кінця 16 століття до початку 20 століття різні критики вважали його найвідомішим олійним живописом у світі.

Історія картини

До грудня 1517 року, останньої дати комісії, кардинал Джуліо Медічі, двоюрідний брат Папи Лева X (1513–1521), був також віце-канцлером і головним радником Папи Римського. Він був наділений представництвом Болоньї, єпископствами Альбі, Асколи, Вустера, Егера та інших. З лютого 1515 року сюди входило архієпископство Нарбонна. [6] Він замовив дві картини для Нарбоннського собору: «Преображення Христа» від Рафаеля та <i id="mwKw">«Воскресіння Лазаря»</i> від Себастьяно дель Пьомбо. Оскільки Мікеланджело надав малюнки для останньої роботи, Медічі відновив суперництво, розпочате десятиліттям тому між Мікеланджело та Рафаелем, у Станці та Сікстинській капелі. [7]

З 11 по 12 грудня 1516 року Мікеланджело перебував у Римі, щоб обговорити з Папою Левом X і кардиналом Медічі фасад базиліки Сан-Лоренцо у Флоренції. Під час цієї зустрічі він зіткнувся з дорученням «Воскресіння Лазаря», і саме тут він погодився надати малюнки для починання, але не сам виконувати картину. Комісія дісталася другу Мікеланджело Себастьяно дель Пьомбо. Після цієї зустрічі картини стануть символом образу між двома підходами до живопису та між живописом і скульптурою в італійському мистецтві. [6]

Ранній макет картини, виконаний в майстерні Рафаеля Джуліо Романо, зображав малюнок у масштабі 1:10 для «Преображення». Тут Христос зображений на горі Фавор. Мойсей та Ілля пливуть до нього; Джон і Джеймс стоять на колінах праворуч; Петро ліворуч. Верхня частина моделі зображує Бога-Отця і юрбу ангелів. [6] Друга модель, виконана Джанфранческо Пенні, показує дизайн із двома сценами, коли картина мала розвиватися. Ця модель зберігається в Луврі. [8]

Воскресіння Лазаря неофіційно стало доступним до жовтня 1518 року. До цього часу Рафаель ледве розпочав свій вівтар. Коли робота Себастьяно дель Піомбо була офіційно перевірена у Ватикані Левом X у неділю, 11 грудня 1519 року, у третю неділю Адвенту, Преображення Господнє було ще незавершене. [6]

Рафаель був знайомий з остаточною формою «Воскресіння Лазаря» ще восени 1518 року, і є значні докази того, що він гарячково працював, щоб змагатися, додавши другу тему та дев’ятнадцять фігур. [6] Збереглася модель проекту, яка зараз знаходиться в Луврі (майстерня копія втраченого малюнка помічника Рафаеля Джанфранческо Пенні) показує драматичні зміни в задуманій роботі.

Модель Преображення Христового, перо та коричневе чорнило з білими відблисками на папері, загрунтованому темно-коричневим шаром, 40х27 см, бл. 1516, Альбертина

Дослідження остаточного Преображення виявило понад шістнадцять незавершених областей і пентиментів (переробок). [6] Теорія стверджує, що твори блаженного Амадео Менеса да Сілви були ключем до перетворення. Амадео був впливовим монахом, цілителем і провидцем, а також сповідником Папи Римського. У 1502 році, після його смерті, багато творів і проповідей Амадео були складені як «Новий апокаліпсис». Цей тракт був добре відомий Папі Леву X. Гійому Брісонне, попереднику кардинала Джуліо Медічі на посаді єпископа Нарбонни, і двоє його синів також користувалися цим трактом як духовним керівництвом. Кардинал Джуліо знав Апокаліпсис Нова і міг вплинути на остаточну композицію картини. У трактаті Амадео послідовно описуються епізоди Преображення і одержимого хлопчика. Преображення є прообразом Страшного суду та остаточної поразки Диявола. Інша інтерпретація полягає в тому, що хлопчика-епілептика вилікували, таким чином пов’язуючи божественність Христа з його цілющою силою. [9]

Рафаель помер 6 квітня 1520 року. Кілька днів після цього Преображення лежало на чолі його катафалку в його будинку в Борго. [10] [11] Через тиждень після його смерті обидві картини були разом виставлені у Ватикані. [6]

Хоча є деякі припущення, що учень Рафаеля Джуліо Романо та його помічник Джанфранческо Пенні намалювали деякі фонові фігури в нижній правій половині картини, [7] немає доказів того, що хтось, окрім Рафаеля, закінчив суть картини. [6] Чистка картини з 1972 по 1976 рік показала, що асистенти закінчили лише деякі нижні ліві фігури, а решту картини написав сам Рафаель. [12]

Замість того, щоб відправити її до Франції, кардинал Джуліо Медічі зберіг картину. У 1523 році [8] він встановив її на головний вівтар у церкві блаженного Амадео в Сан-П'єтро-ін-Монторіо, Рим [13], у рамі, що була роботою Джованні Баріле (якої більше не існувало). Джуліо наказав Пенні взяти копію Преображення Господнього з собою в Неаполь. Остаточний результат з незначними відмінностями від оригіналу зберігається в музеї Прадо в Мадриді. [14] Мозаїчна копія картини була завершена Стефано Поцці в базиліці Святого Петра у Ватикані в 1774 році [8].

У 1797 році, під час італійської кампанії Наполеона Бонапарта, картина була доставлена до Парижа французькими військами і встановлена у Луврі. Вже 17 червня 1794 року Комітет народної освіти Наполеона запропонував експертному комітету супроводжувати армії, щоб вивозити важливі твори мистецтва і науки до Парижа. Лувр, який був відкритий для публіки в 1793 році, був основним місцем для мистецтва. 19 лютого 1799 року Наполеон уклав Толентінський договір з Папою Пієм VI, за яким було оформлено конфіскацію 100 художніх скарбів з Ватикану. [15]

Весільна процесія Наполеона і Марії-Луїзи Австрійської 1810 року (деталь)

Серед найбільш затребуваних скарбів, яких бажали агенти Наполеона, були роботи Рафаеля. Жан-Батист Вікар, член відбіркової комісії Наполеона, був колекціонером малюнків Рафаеля. Барон Антуан-Жан Гро, інший учасник, перебував під впливом його творчості. Для таких художників, як Жак-Луї Давід і його учні Жироде та Енгра, Рафаель представляв втілення французьких художніх ідеалів. Отже, комітет Наполеона захопив усі доступні роботи Рафаеля. Для Наполеона Рафаель був просто найбільшим з італійських художників, а «Преображення Господнє» — його найбільшим твором. Картина разом з «Аполлоном Бельведерським», «Лаокооном», «Капітолійським Брутом» та багатьма іншими була урочисто ввезена до Парижа 27 липня 1798 року, у четверту річницю падіння Максимілієна де Робесп’єра. [15]

У листопаді 1798 року «Преображення Господнє » було виставлено у Великому салоні Лувра. Станом на 4 липня 1801 року воно стало центральним елементом великої виставки Рафаеля в Grande Galerie Було представлено понад 20 картин Рафаеля. У 1810 році відомий малюнок Бенджаміна Зікса зафіксував весільну процесію Наполеона і Марії Луїзи через Велику галерею, на задньому плані виставлено «Преображення Господнє». [15]

Св. Матвій та інший апостол, червона крейда над стилусом, 328 x 232 мм

Присутність картини в Луврі дала англійським художникам, таким як Джозефу Фарінгтону (1 і 6 вересня 1802 року):1820–32 і Джозефу Меллорду Вільяму Тернеру (у вересні 1802 року) можливість вивчити його. Першу зі своїх лекцій, як професор перспективи в Королівській академії, Тернер присвятив картині. [16] Фарінгтон також повідомляє, що відвідували картину й інші: швейцарський художник Генрі Фюзелі, для якого вона була другою в Луврі після картини Тиціана «Смерть св. Петра Мученика» (1530), та англійського художника Джона Хоппнера. :1847Англо-американський художник Бенджамін Вест сказав, що «думка віків підтвердила, що вона все ще займає перше місце». :1852

Після падіння Наполеона Бонапарта у 1815 році посланцям Папи Пія VII, Антоніо Канова та Маріно Маріні вдалося забезпечити повернення «Преображення Господнєго» (разом із 66 іншими картинами) як частину Паризького договору. За домовленістю з Віденським конгресом роботи мали бути виставлені для публіки. Оригінальна галерея була в Апартаментах Борджіа в Апостольському палаці. Після кількох переїздів у Ватикані картина тепер перебуває у Ватикана Пінакотіка. [17]

Рецензії

Етюд з головою апостола, чорна крейда над накиданням, бл. 1519 рік

Рецензія на картину добре задокументована. Між 1525 і 1935 роками можна визначити щонайменше 229 письмових джерел, які описують, аналізують, вихваляють або критикують Преображення Господнє . [18]

Перші описи картини після смерті Рафаеля в 1520 році називали «Преображення Господнє » вже шедевром, але цей статус зберігався до кінця 16 століття. Іспанський гуманіст Пабло де Сеспедес у своїх записах про подорож до Риму вперше назвав її найвідомішою олійною картиною у світі. [19] Картина збереже цей авторитет більше 300 років. Це визнавали і повторювали багато авторів, наприклад, знавець Франсуа Рагене, який аналізував композицію Рафаеля в 1701 році. На його думку, її контурний малюнок, ефект світла, кольори та розташування фігур зробили «Преображення Господнє » найдосконалішою картиною у світі. [20]

Допоміжний мультфільм для апостола крайнього лівого

Джонатан Річардсон-старший і молодший наважилися критикувати переважний статус «Преображення », запитуючи, чи дійсно ця картина може бути найвідомішою картиною у світі. [21] Вони критикували, що композиція поділена на верхню і нижню половини, які не відповідають одна одній. Крім того, нижня половина привернула б занадто багато уваги замість верхньої, тоді як повну увагу глядача слід було б приділити лише постаті Христа. Ця критика не зменшила слави картини, але викликала зустрічну критику з боку інших знавців і вчених. Для німецькомовного світу переважала оцінка Йоганна Вольфганга фон Гете . Верхню і нижню половини він трактував як доповнюючі частини. Цю оцінку цитували багато авторів і вчених у 19 столітті, і, таким чином, авторитет Гете допоміг зберегти славу «Преображення ». [22]

Протягом короткого періоду часу картина, проведена в Парижі, стала великою привабливістю для відвідувачів, і це продовжилося після її повернення до Риму, а потім розміщено в музеях Ватикану. Марк Твен був одним із багатьох відвідувачів, і він написав у 1869 році: « Преображення Господнє я пам’ятатиму частково тому, що його помістили майже окремо; частково тому, що всі визнають, що це перша картина маслом у світі; а частково тому що це було надзвичайно красиво». [23]

На початку 20 століття слава картини стрімко зменшилася, і незабаром «Преображення Господнє » втратило назву найвідомішої картини у світі. Нове покоління художників більше не сприймало Рафаеля як мистецький авторитет. Копії та репродукції більше не користувалися великим попитом. Хоча складність композиції була аргументом для похвали картини до кінця 19 століття, тепер глядачі відштовхнулися від неї. Здавалося, що картина була надто тісною, фігури — занадто драматичними, а весь декор — занадто штучним. Навпаки, інші картини, як-от « Мона Ліза » Леонардо да Вінчі, було набагато легше впізнати, і вони не страждали від падіння переважного статусу Рафаеля як художнього прикладу. [24] Таким чином, «Преображення Господнє » є хорошим прикладом мінливості слави твору мистецтва, яка може тривати століттями, але може також занепадати лише за короткий період.

Репродукції

Слава картини також заснована на її відтворенні. Хоча оригіналом можна було помилуватися лише в одному місці – у Римі та протягом короткого періоду часу в Парижі після того, як його забрав Наполеон, – велика кількість репродукцій забезпечила повсюдно присутність композиції картини майже в кожному важливому колекція мистецтва в Європі. Таким чином, його могли вивчати і захоплюватися багатьма колекціонерами, знавцями, художниками та істориками мистецтва.

Включно з мозаїкою в соборі Святого Петра у Ватикані, щонайменше 68 копій було виготовлено між 1523 і 1913 роками [18] Хороші копії картини були дуже затребувані в період раннього Нового часу, і молоді художники могли заробити гроші для подорожі по Італії, продаючи копії Преображення Господнього . Одну з найкращих намальованих копій коли-небудь зробив Грегор Уркхарт у 1827 році [25] . Щонайменше 52 гравюри та офорти було створено після картини до кінця 19 століття, включаючи ілюстрації до книг, таких як біографії, і навіть до християнських пісенників. [18] Istituto nazionale per la grafica в Римі володіє дванадцятьма з цих репродукцій. [26] Простежено щонайменше 32 гравюри та гравюри, на яких зображені деталі картини, іноді, щоб використовувати їх як частину нової композиції. [18] Серед цих зображень деталей є один набір відбитків голів, рук і ніг, вигравіруваних Г. Фоло за Вінченцо Камуччіні (1806), і інший набір голів, виготовлених штамповим гравіюванням Дж. Годбі за малюнками І. Губо (1818 і 1830). Першу вигравірувану репродукцію «Преображення Господнього » також називають першим репродуктивним відбитком картини. Він був виготовлений анонімним гравером у 1538 році і іноді ототожнюється з манерою Агостіно Венеціано .

Іконопис

Св. Філіп і Св. Андрій, допоміжний мультфільм чорною крейдою та білим, що посилюється над наскоком, 499 x 364 мм, в музеї Ешмола, Оксфорд

Картина Рафаеля зображує дві послідовні, але різні біблійні розповіді з Євангелія від Матвія, також пов’язаного з Євангелією від Марка . У першому, саме Преображенні Христа, Мойсей та Ілля постають перед преображеним Христом із Петром, Яковом та Іваном, які дивляться (Матвія 17:1–9; Марка 9:2–13). У другому апостоли не можуть вилікувати хлопчика від демонів і чекають повернення Христа (Матвія 17:14–21; Марка 9:14). [7]

У верхньому регістрі картини зображено саме Преображення Господнє (за традицією на горі Тавор ), з преображеним Христом, що пливе перед освітленими хмарами, між пророками Мойсеєм, праворуч, та Іллею, ліворуч, [27] з ким він розмовляє (Матвія 17:3). Дві фігури, що стоять на колінах ліворуч, зазвичай ідентифікуються як Юст і пастор, які відзначали 6 серпня як святковий день зі святом Преображення Господнього . [28] Ці святі були покровителями архієпископства Медічі та собору, для якого призначалася картина. [6] Було також запропоновано, щоб фігури представляли святих мучеників Феліцисіма та Святого Агапіта, які згадуються в місалі на свято Преображення Господнього. [8] [28]

Верхній регістр картини включає зліва направо Якова, Петра та Івана [29], які традиційно читаються як символи віри, надії та любові; звідси символічні кольори синьо-жовтого, зеленого та червоного для їхніх шат. [6]

У нижньому регістрі Рафаель зображує апостолів, які намагаються звільнити одержимого хлопчика від його одержимості демонами. Вони не можуть вилікувати хвору дитину до прибуття нещодавно преображеного Христа, який творить чудо. Юнак більше не лежить ниць від нападу, а стоїть на ногах, і його рот відкритий, що свідчить про відхід демонічного духу. Як його останній твір перед цією смертю, Рафаель (що на івриті רָפָאֵל [Рафа'ель] означає «Бог зцілив») об’єднує обидві сцени разом як остаточне свідчення цілющої сили переображеного Христа. За Гете : «Двоє — одне: нижче страждання, потреба, вище, дієва сила, допомога. Кожен впливає на одного, обидва взаємодіють один з одним» [30]

Чоловік унизу ліворуч — апостол-євангеліст Матвій (дехто сказав би, святий Андрій), [8] зображений на рівні очей і виступає співрозмовником із глядачем. [6] Функції фігур, подібних до тих, що знаходяться внизу ліворуч, найкраще описав Леон Баттіста Альберті майже століттям раніше, у 1435 році.

I like there to be someone in the "historia", who tells the spectators what is going on, and either beckons them with his hand to look, or with ferocious expression and forbidding glance challenges them not to come near, as if he wished their business to be secret, or points to some danger or remarkable thing in the picture, or by his gestures invites you to laugh or weep with them.
— Leon Battista Alberti, On Painting (1435)[31]
Етюд з головою апостола, чорна крейда над накиданням, бл. 1519 рік

Метью (або Ендрю) жестом показує глядачеві почекати, його погляд зосереджений на жінці, яка стоїть на колінах на нижньому передньому плані. Вона нібито є частиною сімейної групи, [27] але при більш детальному розгляді її виділяють з будь-якої групи. Вона являє собою дзеркальне відображення порівнянної фігури в «Вигнанні Геліодора з храму » Рафаеля (1512). [7] Джорджіо Вазарі, біограф Рафаеля, описує жінку як «головну фігуру на цьому панно». Вона стає на коліна в позі контрапоста, утворюючи композиційний міст між сімейною групою праворуч і дев’ятьма апостолами зліва. Рафаель також зображує її в більш прохолодних тонах і одягає в освітлений сонцем рожевий колір, а інші учасники, крім Метью, не звертають уваги на її присутність. [12] Жіноча поза contrapposto більш конкретно називається figura serpentinata або позою змії, в якій плечі і стегна рухаються протилежно; одним з найперших прикладів є « Леда » Леонардо да Вінчі (бл. 1504), яку Рафаель скопіював, перебуваючи у Флоренції . [12]

У центрі чотири апостоли різного віку. Здається, що білявий юнак нагадує апостола Пилипа з «Таємної вечері» . Сидячий старший чоловік — Андрій. Саймон — старший чоловік за Ендрю. Юда Тадей дивиться на Симона й показує на хлопчика. [6]

Апостол крайній ліворуч широко вважається Юда Іскаріот [27] Він був сюжетом одного з шести збережених так званих допоміжних мультфільмів, вперше описаних Оскаром Фішелем у 1937 році [32] .

Аналіз та інтерпретація

Схема лекції, c. 1810, JMW Тернер

Іконографія картини була інтерпретована як посилання на звільнення міста Нарбонна від неодноразових нападів сарацинів . Папа Калікст III проголосив 6 серпня святковим днем з нагоди перемоги християн у 1456 році [8] .

Філософ Просвітництва Монтеск'є зазначав, що зцілення одержимого хлопчика на першому плані має перевагу над фігурою Христа. Сучасні критики підтримали критику Монтеск'є, запропонувавши перейменувати картину на « Зцілення одержимої молоді ». [33]

JMW Тернер бачив «Преображення Господнє » у Луврі в 1802 році. На завершення версії своєї першої лекції, прочитаної 7 січня 1811 року, як професор перспективи в Королівській академії, Тернер продемонстрував, як верхня частина композиції складається з трикутників, що перетинаються, утворюючи піраміду з Христом угорі. . [34]

У публікації 1870 року німецький історик мистецтва Кар Юсті зауважує, що на картині зображено два наступні епізоди біблійної розповіді про Христа: після Преображення Ісус зустрічає чоловіка, який благає милосердя для свого сина, одержимого дияволом. [35]

Рафаель грає на традиції, прирівнюючи епілепсію до водного місяця ( luna, звідки лунатик ). Цей причинно-наслідковий зв’язок відтворюється водянистим відображенням місяця в лівому нижньому кутку картини; хлопчик буквально вражений місяцем . [6] За часів Рафаеля епілепсію часто прирівнювали до місяця ( morbus lunaticus ), одержимості демонами ( morbus daemonicus ), а також, як це не парадоксально, до священного ( morbus sacer ). У 16 столітті нерідкими були випадки, коли хворих на епілепсію спалювали на вогнищі, такий страх викликав цей стан. [36] Зв’язок між фазою Місяця та епілепсією був науково розірваний лише в 1854 році Жаком-Жозефом Моро де Туром. [37]

Преображення Рафаеля можна вважати прообразом обох маньєризмів, про що свідчать стилізовані, викривлені пози фігур у нижній частині картини; і барокового живопису, про що свідчить драматична напруженість, пронизана цими фігурами, і сильне використання світлотіні .

Роздумуючи про художника, Рафаель, ймовірно, розглядав Преображення як свій тріумф. [38] Рафаель використовує контраст Ісуса, який головує над людьми, щоб наситити своїх папських комісарів у Римо-Католицькій Церкві . Рафаель використовує печеру, щоб символізувати стиль Відродження, що легко помітити на витягнутому вказівному пальці як посилання на Сікстинську капелу Мікеланджело. Крім того, він тонко включає пейзаж на задньому плані, але використовує темніші кольори, щоб показати свою зневагу до стилю. Але в центрі уваги глядача є дитина в стилі бароко та його батько-охоронець. Загалом, Рафаель успішно заспокоїв своїх комісарів, віддав данину своїм попередникам і започаткував подальше переважання живопису бароко. 

На найпростішому рівні картину можна інтерпретувати як зображення дихотомії : викупна сила Христа, що символізується чистотою та симетрією верхньої половини картини; контрастує з вадами людини, що символізують темні, хаотичні сцени в нижній половині картини.

Філософ Ніцше трактував картину у своїй книзі «Народження трагедії» як образ взаємозалежності аполлонівського та діонісійського начал. [39]

Художник і біограф шістнадцятого століття Джорджіо Вазарі у своєму «Житті найвидатніших художників, скульпторів і архітекторів » писав, що «Преображення Господнє » було «найкрасивішим і найбожественнішим» твором Рафаеля.

У масовій культурі

Фрагменти Преображення з’являються на обкладинці альбому Renaissance: Desire, зведеного Дейвом Сіменом у 2001 році та виданого Ultra Records .

Посилання

  1. ↑ Raffaello Sanzio, The Transfiguration. Vatican Museums. Процитовано 13 лютого 2021.
  2. ↑ Музеї Ватикану — 1506.
  3. ↑ а б в г д е https://www.museivaticani.va/content/museivaticani/en/collezioni/musei/la-pinacoteca/sala-viii---secolo-xvi/raffaello-sanzio--trasfigurazione.html — Музеї Ватикану.
  4. ↑ https://www.museivaticani.va/content/museivaticani/en/collezioni/musei/la-pinacoteca/sala-viii---secolo-xvi/raffaello-sanzio--trasfigurazione.html
  5. ↑ а б https://rkd.nl/explore/images/266487
  6. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Preimesberger, Rudolf (2011). Paragons and Paragone: Van Eyck, Raphael, Michelangelo, Caravaggio, Bernini. Getty Publications. ISBN 9780892369645.
  7. ↑ а б в г John T. Paoletti; Gary M. Radke (2005). Art in Renaissance Italy (вид. 3). Laurence King Publishing. с. 422. ISBN 9781856694391. Процитовано 2 January 2013.
  8. ↑ а б в г д е Dussler, Luitpold (1971). Raphael: A Critical Catalogue of his Pictures, Wall-Paintings & Tapestries. London: Phaidon. с. 52—55.
  9. ↑ Honan, William H. (16 грудня 1995). Cardiologist Answers a Raphael Question. The New York Times. с. Arts. Процитовано 25 February 2018.
  10. ↑ Archived copy. Архів оригіналу за 26 листопада 2010. Процитовано 17 червня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  11. ↑ Salmi, Mario; Becherucci, Luisa; Marabottini, Alessandro; Tempesti, Anna Forlani; Marchini, Giuseppe; Becatti, Giovanni; Castagnoli, Ferdinando; Golzio, Vincenzo (1969). The Complete Work of Raphael. New York: Reynal and Co., William Morrow and Company. с. 253.
  12. ↑ а б в Cranston, Jodi (2003). Tropes of Revelation in Raphael's Transfiguration. Renaissance Quarterly. The University of Chicago Press. 56 (1): 1—25. doi:10.2307/1262256. JSTOR 1262256.
  13. ↑ Joannides, Paul; Tom Henry (2012). Late Raphael. Madrid, Museo Nacional del Prado, and Paris, Musée du Louvre.
  14. ↑ The Transfiguration of Our Lord - The Collection - Museo Nacional del Prado. www.museodelprado.es. Процитовано 22 March 2021.
  15. ↑ а б в Rosenberg, Martin (1985–1986). Raphael's Transfiguration and Napoleon's Cultural Politics. Eighteenth-Century Studies. The Johns Hopkins University Press. 19 (2): 180—205. doi:10.2307/2738641. JSTOR 2738641.
  16. ↑ Brown, David Blayney (October 2009). Colour Key of Raphael's 'Transfiguration' (Inscriptions by Turner) 1802 by Joseph Mallord William Turner. J.M.W. Turner: Sketchbooks, Drawings and Watercolours. Процитовано 4 January 2013.
  17. ↑ Ricci, Corrado; Ernesto Begni (2003). Vatican: Its History Its Treasures 1914. Kessinger Publishing. с. 189—190. ISBN 9780766139411. Процитовано 4 January 2013.
  18. ↑ а б в г Dohe, Sebastian (2014). Leitbild Raffael – Raffaels Leitbilder. Das Kunstwerk als visuelle Autorität. Petersberg: Michael Imhof Verlag. с. 288—315. ISBN 978-3-86568-860-6.
  19. ↑ Dohe, Leitbild Raffael, p. 49.
  20. ↑ Raguenet, François (1701). Les monumens de Rome ou Descriptions des plus beaux ouvrages de peinture, de sculpture et d'Architecture. Amsterdam. с. 161—172.
  21. ↑ Richardson, Jonathan (1728). Traité de la Peinture et de la Sculpture. Т. 3. Amsterdam. с. 612. Celui-cis est assurément le principal Tableau simple qu’il y ait à-present au Monde, & qui peut-être ait jamais été?
  22. ↑ Dohe, Leitbild Raffael, p. 65.
  23. ↑ Twain, Mark (1869). The innocents abroad or The new pilgrims' progress. Hartford. с. 303.
  24. ↑ Dohe, Leitbild Raffael, pp. 220-224.
  25. ↑ Dohe, Leitbild Raffael, pp. 128-129.
  26. ↑ (Italy), Istituto nazionale per la grafica (1985). Raphael invenit : stampe da Raffaello nelle collezioni dell'Istituto nazionale per la grafica : catalogo. Roma: Edizioni Quasar. с. 177—181, 680—684. ISBN 8885020674. OCLC 13005092.
  27. ↑ а б в Notes on Raphael's "Transfiguration". The Journal of Speculative Philosophy. Pennsylvania State University Press: 53—57. 1867. Процитовано 3 January 2013.
  28. ↑ а б Kleinbub, Christian (2011). Vision and the Visionary in Raphael. Penn State Press. ISBN 9780271037042.
  29. ↑ Arbiter, Petronius (October 1916). A Great Work of Art: Raphael's "Transfiguration": The Greatest Picture in the World. The Art World. 1 (1): 56—57, 59—60. doi:10.2307/25587657. JSTOR 25587657.
  30. ↑ In Italienische Reise, December 1787, quoted Schiller, I, 152
  31. ↑ Alberti, Leon (2005). On Painting. Penguin Books Limited. ISBN 9780140433319.
  32. ↑ Fischel, Oskar (October 1937). Raphael's Auxiliary Cartoons. The Burlington Magazine (LXXI): 167—168.
  33. ↑ Salmi, Mario; Becherucci, Luisa; Marabottini, Alessandro; Tempesti, Anna Forlani; Marchini, Giuseppe; Becatti, Giovanni; Castagnoli, Ferdinando; Golzio, Vincenzo (1969). The Complete Work of Raphael. New York: Reynal and Co., William Morrow and Company. с. 626.
  34. ↑ Fredericksen, Andrea (December 2012). Lecture Diagram 10: Proportion and Design of Part of Raphael's 'Transfiguration' c. 1810 by Joseph Mallord William Turner', catalogue entry, June 2004, revised by David Blayney Brown, January 2012, in David Blayney Brown (ed.), J.M.W. Turner: Sketchbooks, Drawings and Watercolours. Процитовано 2 January 2013.
  35. ↑ Salmi, Mario; Becherucci, Luisa; Marabottini, Alessandro; Tempesti, Anna Forlani; Marchini, Giuseppe; Becatti, Giovanni; Castagnoli, Ferdinando; Golzio, Vincenzo (1969). The Complete Work of Raphael. New York: Reynal and Co., William Morrow and Company. с. 624.
  36. ↑ Broekaert, E.; F. De Fever; P. Schoorl; G. Van Hove; B. Wuyts (1997). Orthopedagogiek en maatschappij. Vragen en visies (KOP-serie, nr. 15) (нід.). Garant. с. 41. ISBN 9789053505359. Процитовано 4 January 2013.
  37. ↑ Wallace, Edwin R.; John Gach (2008). History of Psychiatry and Medical Psychology: With an Epilogue on Psychiatry and the Mind-body Relation. Springer. с. 387. ISBN 9780387347080. Процитовано 4 January 2013.
  38. ↑ Dohna Schlobitten, Yvonne (2020). La Trasfigurazione di Raffaello. Milano: Àncora. с. 34—38. ISBN 978-88-514-2284-4.
  39. ↑ Nietzsche, F. The Birth of Tragedy section 4.

Зовнішні посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Преображення_(Рафаель)&oldid=36183227