Пій VI
| Пій VI (Pius PP. VI) |
|
|---|---|
| В миру: | Giovanni Angelo Braschi |
| Народився | 27 грудня 1717 Чезена |
| Початок понтифікату | 15 лютого 1775 |
| Інтронізація: | 22 лютого 1775 |
| Кінець понтифікату | 29 серпня 1799 |
| Попередник: | Климент XIV |
| Наступник: | Пій VII
|
| Портали: Католицтво | |
Пій VI (лат. Pius PP. VI; в миру Джананджело граф Браскі, італ. Giovanni Angelo Braschi); (27 грудня 1717 — 29 серпня 1799) — 250 папа римський з 15 лютого 1775 по 29 серпня 1799.
Життя [ред.]
Джананджело, граф Браскі. Народився 27 грудня 1717 в Чезені. Вивчав право. В 36 років прийняв священницький сан. Став секретарем Бенедикта XIV. Климент XIII призначив його папським скарбничим. У 1773 отримав звання кардинала.
Понтифікат [ред.]
Обраний конклавом 15 лютого 1775 після 174 днів засідання. Після вступу на трон Святого Петра Пій VI, всупереч забороні Інокентія XII, призначив кардиналом свого непота — Ромуальдо Онесті-Браскі. Брат папи був проголошений князем Немі. Для свого непота папа збудував у центрі Риму, на пьяцца Навона, розкішний палац Браскі. Релігійна діяльність папи зводилася головним чином до організації чергових святкувань Ювілейного року: у 1775, 1782, 1790 і 1792. Розпуск ордена єзуїтів згубно відбилася на папської адміністрації, особливо на місіонерських територіях. У 1784 папа призначив колишнього єзуїта Джона Керолла першим єпископом у Сполучених Штатах. Принцип відокремлення церкви від держави, проголошений в американській конституції з 1787року, дозволив католицизму вільно розвиватися в країні, де більшість населення становили протестанти.
У Європі важкою проблемою для папства було поширення етатизму і янсенізму в таких католицьких країнах, як Франція та Австрія. Поширенню ідей Фебронія, засуджених Климентом XIII, сприяв імператор Йосип II, монарх Австрії. Він вважав себе відповідальним за долю католицизму на території своєї держави і абсолютно не прислухався до думки апостольської столиці. Пій VI вирішив особисто поїхати до Відня, щоб підняти там авторитет римського єпископа. Імператор прийняв його з почестями, але не відмовився від своїх реформ. У 1786 в тосканському місті Пістоя відбувся синод, скликаний єпископом Річчі, прихильником ідей іосіфізму і янсенізму. Синод прийняв багато рішень реформаторського характеру, які папа засудив у 1794 головним чином з тієї причини, що єпископ діяв самовільно, без згоди апостольської столиці. За часів Пія VI відбувся останній поділ Польщі. У цій справі папство 20 років дотримувалося нестійкої і невпевненої політики. У 1791 Пій VI визнав конституцію 3 травня, але з умовою, що права католицької церкви в Польщі не будуть порушені. У 1795 папа засудив повстання під проводом Тадеуша Костюшка, а в 1796 ліквідував нунціатуру у Варшаві.
У 1784 році Папа Пій VI також дозволив перенести мощі римського мученика Святого Парфенія (пом. у 304 р.) з Відня до Жовкви (на Львівщині) де вони зберігаються і до цього часу.
29 березня 1790 Пій VI зібрав кардиналів, щоб обговорити положення у Франції після початку революції. Тоді не було прийнято ніякого рішення. У 1791 папа засудив зміст революційних декретів. У 1796 переможний похід Наполеона в Італію розвіяв надії апостольської столиці на допомогу Бурбонів та Австрії. Толентінскій трактат (1797) підчинив папську державу владі французької Директорії. Двома роками пізніше за наказом Наполеона генерал Бертьє вивіз Пія VI у Сієну, а потім у фортецю Валанс на Роні, де папа влітку 1799 року і помер. Наступний папа Пій VII перевіз прах Пія VI і поховав його в ґротах Собору Святого Петра.

