Жак-Луї Давід

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жак-Луї Давід
David Self Portrait.jpg
Автопортрет (1794)
Народився 30 серпня 1748(1748-08-30)
Франція Париж
Помер 29 грудня 1825(1825-12-29) (77 років)
Бельгія Брюссель
Національність француз
Ім'я при народженні Jacques-Louis David
Відомий художник
Дружина Маргатита Шарлата Пекуль
Діти четверо дітей
Нагороди

Орден Почесного легіону

Жак-Луї́ Даві́д (фр. Jacques-Louis David, * 30 серпня 1748, Париж — † 29 грудня 1825, Брюссель, Бельгія) — французький живописець, маляр. Відомий представник Просвітництва і неокласицизму. Учасник французької революції 1789-99; придворний художник Наполеона I; античні теми (Клятва Гораціїв), сюжети, пов'язані з епохою революції та імперії (Смерть Марата), портрети. Палкий прихильник Наполеона, після його поразки переїхав до Бельгії.

Життєпис. Ранні роки[ред.ред. код]

Народився в Парижі в родині комерсанта. В дев'ять років батько помер (був убитий на дуелі) і вихованням племінника опіуквалась родина його матері - Бюрон, де були архітектори. Хлопця рано залучили до малювання, яке і без примусу захоплювало підлітка. Юнаком його намагалися пристроїти в учні до відомого художника доби рококо - Франсуа Буше.

Дотримання стилістики рококо[ред.ред. код]

Кращі зразки живопису рококо дали Франція і Італія. У Франції засновниками рококо стають француз Антуан Ватто і італійка з Венеції Розальба Кар'єра. Пізніше справу продовжили

  • Франсуа Буше,
  • Жан-Оноре Фраґонар і декілька майстрів незрівняно меншого обдарування. Буше зробив вдалу кар'єру при королівському дворі, а його покровителькою стала сама маркіза де Помпадур, некороновала володарка Франції і офіційна фаворитка короля. Звернення до Буше було логічним, бо той мав славу, звання першого живописця короля, великі гроші, власний будинок на вул. Рішельє. Не дивно, що представники родини Бюрон зажадали, щоби все це з часом мав і їх племінник, якщо пощастить. Але старий Буше відхилив пропозиції і порадив навчати здібного юнака у свого учня - художника В'єна. Жозеф Марі В'єн (1716 - 1809) і стане першим академічним вихователем Жака-Луї, прищеплюючи тому стилістику рококо.

Боротьба за Римську премію[ред.ред. код]

В ранніх творах Давіда - все ті ж античні персонажі, що й на картинах відомих представників панівного стилю, лялькові, жеманні («Двобій Марса і Венери», «Діти Ніоби, яких постліляли Діана і Аполлон» та ін.) Навіть рання картина «Смерть філософа Сенеки» з трагічним сюжетом - лялькова і жеманна. Фігурки людей — маленькі, всі метушаться навколо помираючого, жести — занадто театральні, а колорит — як на обгортці цукерки. Забуваєш, що це розповідь про смерть. Існувала безліч подібних картин. Студент Давід декілька разів бере участь в конкурсах на Римську премію, але кожен раз через інтриги в журі її давали іншим претендентам. Нарешті чергова рококова композиція Давіда «Лікар Еризістрат відкриває причину любовної хвороби Селевка» (1774 р.) в четвертому конкурсі принесла Давіду Римську премію і право на подорож до Риму.

Перше перебування в Римі[ред.ред. код]

Перебування в Італії добре вплинуло на Давіда. Пізніше він захоплено описав свій стан (російською)

Ліві лапки Когда я очутился в Италии, меня буквально опьянил тот дух свободы, который витал как в стенах Академии, так и просто на улицах и площадях Рима. По сравнению с итальянцами мы выглядели чопорными снобами, пребывающими в плену условностей. Мсье Вьен не раз ругал нас за распущенность и недисциплинированность, а мы, хотя и старались подчиняться его требованиям, но всё же чувствовали себя птицами, выпущенными из клетки на волю ... Праві лапки

Окрім Риму, Давід разом з приятелями відвідав Капую, Казерту, Неаполь, розкопки в місті Помпеї, Флоренцію. Серед тих, кого знав в папській столиці молодий художник - римський живописець Помпео Батоні, теж прихильник класицизму.

Після перебування і наполегливої праці у Римі (1775 - 1780) виникає абсолютно інший митець, послідовник класицизму, його найкращий представник у мистецтві Франції 18 століття. Програмним твором цього періоду стала картина «Присяга Гораціїв». Ніяких маленьких фігур, ніякої метушні, ніяких солоденько-цукеркових фарб. Брати клянуться перед військовим походом і йдуть на смерть. Смерті ще нема (два брати з трьох загинуть), а смерть вже відчувається в суворих фарбах і урочисто-пригніченому настрої твору.

Творчі періоди Давида умовно можна поділити на:

Повернення і одруження[ред.ред. код]

З Риму в Париж повернувся молодий митець, що пізнав першу славу. Вже перші створені ним картини і замовні портрети приватних осіб принесли йому популярність і матеріальні статки («Присяга Гораціїв», «Портрет графа Потоцького верхи», «Велізарій просить милостиню»). Дені Дідро схвально відгукнувся про всі картини Давіда в рукопису «Салон 1781 р.», який далеко розійшовся від Парижу в копіях.

У 1782 р. Давід бере шлюб з Маргаритою Пекуль. Родина матиме четверо дітей.

У 1784 - 1785 рр. Давід вдруге відвідає Італію.

В роки революції[ред.ред. код]

Готичний собор в Суассоні, який не встигли розібрати вщент революціонери 1789-1793 рр. Сучасна консервація, стан на 2005 р.
Фурія Гільотини

Людина, що не дуже розбиралась в політиці і в тогочасних політиках, художник Давід прийняв революцію і всіма засобами слугував їй. Він пише портрети відомих генералів, захисників революційної Франції, її убитих героїв-революціонерів, стає режисером нових, малозрозумілих, революційних свят. Саме Давід чимало зробив для піднесення престижу художника, як фаху, здатного діяльно служити державі, (республіці на той час), а не вельможним особам.

Бурхливі політичні події втягнули його у самий вир стрімких змін. Давід був членом клубу якобінців (колишній Клуб друзів конституції), членом Національного Конвенту. Він був серед тих, хто голосував за страту короля Франції без зволікань. Голосування було поіменним і вносилось у протокол.

Але головним полем діяльності Давіда залишалось мистецтво. Саме він стане головою художнього життя Парижу в роки революції. Давід всіляко сприятиме рятуванню художніх скарбів з садиб і палаців емігрантів-аристократів, яких революційний уряд перевів у статус зрадників і конфіскував їх майно.

Давіда як діяча мистецтв налякали випадки руйнації готичних соборів і церков, що покотилися Францією, побиті стародавні вітражі доби середньовіччя, порубані голови скульптур кам'яних королів в соборі Нотр Дам. Колишній королівський палац Лувр, який намагалися зруйнувати, нарешті перетворили на Національний музей, куди почали звозити врятовані картини і малюнки, меблі, гобелени, бронзу, античні скульптури, доля яких вважалася вкрай небезпечною в часи боїв чи народних заворушень в провінціях.

Не забував художник і про колег, що бідували. Давід виступав ходатаєм перед революційним урядом заради матеріальної допомоги митцям, що не поділяли політичних позицій майстра, але залишались відомими фахівцями декоративного чи навіть ужиткового мистецтва, непотрібного революції. Так, старого Жана-Оноре Фраґонара Давід залучив до рятування творів мистецтва. Фрагонар досліджував покинуті садиби аристократів (вимушених емігрантів, що рятували своє життя) і звозив до Національного музею (тепер Лувр) покинуті витвори мистецтва. Невідомо, скільки сотен картин врятував саме Фраґонар, ймовірно, не одну... Але історики мистецтва досі дякують тому за тисячі врятованих малюнків старих майстрів, бо первісну колекцію малюнків Лувра скомплектував саме Фраґонар.

Твори Давіда періоду революційного класицизму[ред.ред. код]

«Присяга депутатів в залі для гри в м'яч», 1791
  • «Ліктори приносять Бруту мертвих синів», 1789, Лувр
  • «Автопортрет», 1790
  • «Присяга депутатів в залі для гри в м'яч», 1791
  • Портрет депутата адвоката Барера, малюнок
  • Портрет ле Пеллетьє де Сен-Фаржо́, малюнок
  • Портрет Дантона, малюнок
  • Портрет Сен-Жюста
  • «Портрет генерала Лазаря Гоша», Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, Київ, Україна
  • «Убитий ле Пеллетьє»
  • «Смерть Марата», Брюссель, Бельгія
  • Королева Марія Антуанетта на шляху до гільотини, малюнок
  • оформлення ходи по переносу праху Вольтера у Пантеон в Парижі
  • оформлення поховальної ходи убитого ле Пеллетьє
  • оформлення поховальної ходи убитого Марата
  • оформлення урочистої ходи на честь 1-х роковин захвату королівського палацу революційним народом

Смерть Марата (1793)[ред.ред. код]

Давід захоплювався благородною красою грецького мистецтва і намагався віддати данину цьому мистецтву у портреті Марата, однієї з головних фігур Французької Революції. Марат страждав від хвороби шкіри, через яку змушений був приймати медицинські ванни. Проте Марат не звик марнувати час, тому ставив біля ванни дошку, що слугувала йому столом. У той роковий день в кімнату до Марата була допущена жінка, що несла діячеві петицію. І коли Марат читав того листа, жінка вбила його ножем. На картині Давіда Марат ще тримає перо в одній руці, а петицію - в іншій.

Картина викликає шок у глядача, що вперше її побачив, оскільки зображає фігуру мертвого політичного лідера, що спадає з ванни. Ніж вбивці досі знаходиться на підлозі. Теплі кольори скупо використані в картині (лише коло поранення Марата). Давід закликає глядача розділити біль і гнів, які він відчував через вбивство Марата. Проте картина Давіда зображає лише один бік історії, є пропагандою. Марат був прихильником насильства в політиці, і лише вбивство зупинило його терор. А Давід у своїй картині намагався вплинути на точку зору глядача і показати драматичність цього сюжету, подає Марата - як жертву ворогів революції.

Після перевороту[ред.ред. код]

Революція поглинає власних дітей, гравюра
«Портрет мадам Серізіа з сином», 1795, Лувр

Давід щасливо оминув небезпеки в часи терору, але зазнав двох арештів після чергового перевороту і зміни політиків при владі. Після перевороту і страти Робесп'єра, Сен-Жюста - Давід вимушено відходить від активної участі в політиці і діяльності на користь нової буржуазної влади. Французька революція почала поглинати власних дітей, як Сатурн в римських міфах.

У 1799 р. після чергового перевороту військових - владу отримав молодий генерал Наполеон Бонапарт.

Давід відходить від політики і зосереджується на приватному житті, набирає учнів. Його творчість цих років - абсолютно позбавлена суспільних тем і суспільного значення. Серед найцікавіших робіт - портрети (портрет мсьє Серізіа, портрет мадам Серізіа з сином). Це зображення людей, що пережили лихоліття революційних подій і зосереджені на приватному житті. Політикам не було діла до них, а ім не було діла до політиків. Як художник і особа - Давід відкривав для себе обмежений світ французьких міщан і буржуа.

Але про художника згадали. Його здібності знадобилися новій аристократії, яка почала формуватися в військовому і родинному оточенні Наполеона. Їм був потрібен майстер, що був здатен своїм мистецтвом уславити їх військові перемоги, їх велич, що нічим не поступалась величі європейських монархій. Наполеон стає спочатку першим консулом, а згодом - імператором Франції, приховуючи це відповідністю державним інтересам Франції і необхідністю мати штиб, який би урівнював його з европейськими монархами. Розпочинаються авантюрні наполеонівські війни і створення французької імперії. Республіканські налаштовані особи відходять від Наполеона, усвідомивши якісні зміни в політиці Бонапарта (композитор Бетховен розчаровано вигукнув «Він такий же - як Усі !». Воювати на боці Наполеона заради імперської мети відмовився генерал Тадеуш Костюшко та ін.) Давід - навпаки, підтримав Наполеона і почав виконувати замови його самого, його родинного та військового оточення. Стиль робіт художника в черговий раз змінився - став величним, відчуженим, холодно-офіциозним, віртуозне виконання не пом'якшували ні яскраві фарби, ні золоте шитво генеральських строїв, ні золото новітніх, ампірних меблів та інтер'єрів. Згодом Давід посів місце головного майстра при дворі Наполеона. Холодною імперською величчю віє від ходульних полотен Давіда, серед яких «Коронація Наполеона», «Роздача імперських орлів на прапори наполеонівських загонів», «Наполеон на перевалі Сен-Бернар». Для останньої Наполеон навіть відмовився позувати. Лише прислав до майстерні Давіда власний військовий стрій, чоботи та трикутний капелюх, котрі одягли на сташого сина художника для позування.

Наполеон у своєму кабінеті (1812)[ред.ред. код]

Давід був придворним художником Наполеона. Наполеон розумів важливість пропаганди, а Давід міг втілити гарну пропаганду. Прикладом цього є портрет Наполеона, що має назву "Наполеон у своєму кабінеті". На ньому імператор зображений біля стола, на якому розміщені папери державного значення. Годинник показує нам, що вже четверта година. І свічка, що горить позаду імператора, вказує на те, що зараз ніч, а не вечір. Отже, поки громадяни мирно сплять, імператор продовжує пікуватись про їх добробут, що було компліментом художника вельможному і жорстокому політику.

Поразка Наполеона[ред.ред. код]

Худ. Поль Бодрі, Убивство Марата, або «Шарлота Корде»

Давід стане свідком велетенської поразки Наполеона від об'єднаних армій европейських монархій, ліквідації французької імперії, заслання Наполеона на віддалений острів, відновлення королівської влади у Франції. Трагедія країни, що довірилась Наполеону, тисячі загиблих і замерзлих на полях боїв, тисячі удов і сиріт у франції, що зазнала поразки - ніяк не відбилися в творчості художника, якого назвуть літописцем доби.

Художнику вдруге пригадають наближеність до Наполеона та його оточення - і він вкотре зазнає відсторонення від позицій провідного майстра доби. Твори Давіда було забонено купувати для збірок Російської імперії, їх не купував і російський імператор, що збирав відомі картини для збірок Ермітажу. В Парижі і Франції розмістили окупаційний корпус нових переможців-чужинців.

В роки революції нищили і палили портрети королів Франції та аристократів. З відновленням монархії у Франції після 1814 р. розпочалася компанія знищення портретів Наполеона та його оточення. Частка картин доби революції знищена, частка картин Давіда, подарованих республіканському тоді уряду - повернута художнику, частка - продана за кордон. Відновлена монархія підтримала ворогів революції і в країні розпочався культ убивці Марата - Шарлоти Корде.

Еміграція. Останні роки.[ред.ред. код]

Будинок Давіда в Брюсселі в роки еміграції.


Французький король видав указ про покарання діячів французької революції. Всі ті, що голосували за страту короля, підлягали до довічного вигнання з країни.

Давід у 68 років вимушено емігрував у франкомовний район Бельгії, куди емігрувала значна кількість республіканські налаштованих французів. Художнику дозволено було забрати як власне майно і картини революційної тематики - «Смерть Марата» та «Смерть ле Пеллетьє». Дев'ятого січні 1816 р. разом з дружиною він відбув у заслання. В засланні писав портрети і легковажні міфологічні сюжети. Помер в Брюсселі.

Королвський уряд Франції відхилив прохання родини поховати померлого у Франції. Раз у раз це прохання відхиляли і нові володарі Франції. Поступкою був лише дозвіл на поховання серця художника на цвинтарі Пер Лашез. Війна з художником продовжилася і після його смерті.

Вибрані твори[ред.ред. код]

Портрет Антуана Лавуазьє з дружиною (1788), «Метрополітен-музей», Нью-Йорк
Давід. «Амур і Психея», 1817 рік. Картина, створена в засланні.
  • «Двобій Марса і Венери», 1771
  • «Діти Ніоби, яких постліляли Діана і Аполлон»
  • «Смерть філософа Сенеки»
  • «Лікар Еризістрат відкриває причину любовної хвороби Селевка», 1774
  • «Св. Єронім»
  • «Св. Рох перед Богородицею», Марсель
  • «Портрет графа Потоцького верхи», 1781, Національний музей, Варшава
  • «Велізарій просить милостиню», 1781, Палац витончених мистецтв (Лілль), франція
  • «Присяга Гораціїв», 1784, лувр
  • «Смерть Сократа», 1787, Метрополітен-музей
  • «Паріс та Єлена», 1788, Лувр
  • «Ліктори приносять Бруту мертвих синів», 1789, Лувр
  • «Андромаха біля гроба Гектора», Лувр, варіант - Москва
  • «Портрет Антуана Лавуазьє з дружиною», 1788, Метрополітен-музей
  • «Автопортрет», 1780-ті, Москва
  • «Портрет Луїзи Трюден», 1792
  • «Автопортрет», 1794
  • «Портрет мадам Серізіа з сином», 1795, Лувр
  • «Зеленщиця», 1795,
  • «Сабінянки», 1799, Лувр
  • «Наполеон на перевалі Сен-Бернар», 1800, Версаль
  • «Мадам Рекам'є», 1800, Лувр
  • «Папа римський Пій VII», 1805, Лувр
  • «Сафо і Фаон», Ермітаж
  • «Убитий ле Пеллетьє», 1793
  • «Мадам Рекам'є», Лувр
  • «Коронація Наполеона», 1805–1807, Лувр
  • «Роздача імперських орлів на прапори наполеонівських загонів», 1810, Версаль
  • «Наполеон у своєму кабінеті», 1812, Національна галерея мистецтв, Вашинґтон
  • «Археолог Антуан Монже з дружиною, Анжелікою Монже», 1812, Лувр
  • «Автопортрет», 1813
  • «Леонід під Термопілами», 1813
  • «Портрет Етьєна Моріса Жерара», 1816, Метрополітен-музей
  • «Мадам Морель де Тангрі з двома дочками», 1818
  • «Портрет Жюльєтти де Вільньов», 1822, Лувр

Галерея творів[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Герман Михаил Юрьевич, «Давид», серия «Жизнь замечательных людей» М, «Молодая гвардия», 1964 (рос)
  • Варшавский А. «Жак Луи Давид» (в кн. «С веком наравне», М, 1977 (рос)
  • журнал «Художник», № 4, апрель, 1990, (статья, арт. Никифоров Е. «Жак Луи Давид», мастера национальных школ, с. 36-49. (рос)

Посилання[ред.ред. код]