Австралопітек африканський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Австралопітек африканський
Період існування: пліоцен
Mrs Ples.jpg
Біологічна класифікація
Царство: Тварини
Тип: Хордові
Клас: Ссавці
Ряд: Примати
Родина: Гомініди
Підродина: Гомініни
Рід: Австралопітек
Вид: Австралопітек африканський
Біноміальна назва
Australopithecus africanus
Dart, 1924

Австралопітек африканський (лат. Australopithecus africanus) — вимерлий вид австралопітека, сімейство гомінідів, що жив близько 3,5-2,4 мільйона років тому в пізньому пліоцені і на початку плейстоцену[1]. Як і його предок австралопітек афарський, австралопітек африканський мав витончену будову, був худим і, як вважається, є прямим предком сучасних людей. Викопні рештки показують, що австралопітек африканський був більше схожий на сучасний тип людей, ніж австралопітек афарський, хоча мав, на відміну від останнього, більш мавпоподібний скелет, але при цьому мав більш об'ємний череп і більш людиноподібні риси обличчя.

Місцезнаходження решток[ред.ред. код]

Основні місцезнаходження останків цього виду — вапнякові печери Південної Африки: Таунг (1924), Стеркфонтейн (1935), Макапансгат (1948), Гледісвейл (1992)[2].

Анатомічні особливості[ред.ред. код]

Багато в чому будова скелета африканського австралопітека має безліч подібностей з його східноафриканським родичем австралопітеком афарським. Наприклад, в обох видів довжина рук дещо перевищує довжину ніг. Однак риси будови черепа у африканського австралопітека ближчі до людських. Разом з тим, загальна будова тіла має більше подібностей зі скелетом мавп (наприклад, пальці даного виду довгі і зігнуті, що дозволяло йому з легкістю лазити по деревах). В цілому південноафриканські австралопітеки примітивніші від східноафриканских і, ймовірно, є більш далекими родичами сучасної людини. Судячи по кістках кінцівок і тазу, вони були повністю прямоходячими, хоча і проводили чимало часу на деревах. Ріст африканських австралопітеків становив близько 1-1,5 метрів, вага 20-45 кілограмів, об'єм мозку — близько 425–450 кубічних сантиметрів[3].

Статевий диморфізм[ред.ред. код]

Статевий диморфізм (фізичні відмінності між чоловіками і жінками) сучасної людини в поперековому відділі хребта був помічений попередньо в сучасних приматів, таких як австралопітек африканський. Цей диморфізм був виражений в якості еволюційної адаптації поперекового відділу самок до навантажень під час вагітності[4][5]

Археологічні знахідки[ред.ред. код]

«Бейбі з Таунг»[ред.ред. код]

Реконструкція черепа «Бейбі з Таунг»

Перша археологічна знахідка австралопітека була здійснена в 1924 році в Південній Африці, в кар'єрах каменоломні Таунг в Трансільваалі. Виявлений тут незвичайний череп та інші скам'янілості були спрямовані професору анатомії Йоханнесбургского університету Раймонду Дарту. Вчений визначив, що череп належав дитині близько 6 років. Він дав назву цій знахідці «Бейбі з Таунг». Великий потиличний отвір, що служить для виходу спинного мозку, розташовувався на нижньому боці черепа, що свідчило про випрямленне положення тіла і двоногій ходьбі. Об'єм мозку становив 520 кубічних сантиметрів (для порівняння у шимпанзе він не перевищує 480 кубічних сантиметрів). Надочноямкові валики, характерні для мавп, були відсутні, ікла не виступали за межі сусіднього ряду, як у мавп. Розвиток потиличних, тім'яних і скроневих часток говорило про наявність асоціативних зон в мозку і складну поведінку організму. Дарт охрестив знахідку «втраченою ланкою» в еволюції людини і оцінив її вік в 1 мільйон років.[6]

«Mrs.Ples»[ред.ред. код]

Череп «Mrs.Ples». Трансваальський музей, Преторія
Археологи в печері Стеркфонтейн, де було знайдено «Mrs. Ples».

У 1936 році антрополог Роберт Брум виявив череп дорослого представника австралопітека в печері Стеркфонтейн, поблизу Йоганнесбурга. Череп був неповним (була відсутня нижня щелепа), він належав молодій самці віком 15-16 років, тому останкам було дано ім'я «місіс Плез». Хоча аналіз черепа показав, що Місіс Плез насправді може бути Містером Плезом. Крім того, рентгеноструктурний аналіз коренів зубів Місіс Плез припустив, що це може бути дорослий чоловік. Тому можливі обидва найменування: Mrs. Ples і Mr. Ples.

Геологічний вік знахідки становив близько 2,5 мільйона років. За надісланим в 1956 році гіпсовим відпливом черепа в Москві була зроблена реконструкція зовнішнього вигляду «місіс Плез». У неї невелика голова, яка прямо поставлена на короткій, сильно висунутій вперед шиї. Плечі неширокі, похилі як у мавп. Малий об'єм мозкової частини, відносно невеликі, але глибокі орбіти очей, що нависають над бровами, вузький невисокий лоб і маленький сплющений ніс, поєднуються з важкою нижньою частиною обличчя. Форма вух схожа з вухами шимпанзе, але має менші розміри. Волосся на голові довше, ніж у шимпанзе, обличчя і лоб від волосся вільні. На спині і на плечах присутня коротка рідка шерсть[7].

"Little foot"[ред.ред. код]

кістки «Маленької ніжки»

У 1994–1998 році в печері Стеркфонтейн, Південна Африка, палеоантрополог Рональд Кларк виявив майже повний скелет австралопітека, що отримав прізвисько «Маленька ніжка» (англ. Little foot). Більш технічний опис різних аспектів скелета австралопітека висвітлений і опублікований в Journal of Quaternary Science[8] .

«Маленька ніжка», ймовірно, датується близько 3 мільйонами років, хоча Рональд Кларк вважає, що вона має називатися Australopithecus prometheus — тим ім'ям виду, яке було дано Раймондом Дартом, яке, як правило, застосовувалось більшістю працівників для позначення австралопітека африканського.[9][10]

Геохронологія[ред.ред. код]

Деякі дати між 3,03 і 2.04 млн років[11] були виведені завдяки поєднанню палеомагнетизму, електоронного парамагнітного резонансу і інформації, яку дала фауна[12]. Таким чином, Макапансгата датується віком між 3,03 і 2.58 млн років із скам'янілостями MLD37/38, які датуються віком близько 2. 58 млн років. Стеркфонтейн має вік між 2,58 і 2.04 млн років з викопними рештками «Місіс Плез», які датуються віком 2.04 млн років; і Гледісвейл датується віком між 2,4 і 2,0 млн років. Визначити точний вік «дитинчати Таунг» виявилось не так легко, зараз це питання знаходиться в центрі уваги поточного проекту Браяна Куна, Філа Гоплея, Коліна Ментера і Енді Герісса.

Джерела[ред.ред. код]

  • Вишняцкий Л. Б. Введение в преисторию. Проблемы антропогенеза и становления культуры: Курс лекций / Л. Б. Вишняцкий. Изд. 2-е, испр. и доп. — Кишинев: Высшая Антропологическая школа, 2005, — 396 с. ISBN 9975-9607-9-0
  • Вишняцкий Л. Б. История одной случайности. Фрязино, Издательство «Век 2», 2005 г., 240 с.
  • Herries, A.I.R., Shaw, J. 2011. Palaeomagnetic analysis of the Sterkfontein palaeocave deposits; age implications for the hominin fossils and stone tool industries. J. Human Evolution. 60, 523–539.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Human Ancestors Hall: Tree
  2. Australopithecus africanus(англ.) ArchaeologyInfo.com.
  3. http://www.humanities.edu.ru/db/msg/66700
  4. The Independent's article A pregnant woman's spine is her flexible friend, by Steve Connor from The Independent (Published: 13 December 2007) quoting Shapiro, Liza, University of Texas at Austin Dept. of Anthropology about her article, Whitcome, et al., Nature advance online publication, (2007) doi:10.1038/nature06342 .
  5. Why Pregnant Women Don't Tip Over. Amitabh Avasthi for National Geographic News, December 12, 2007. This article has good pictures explaining the differences between bipedal and non-bipedal pregnancy loads.
  6. Австралопитек африканский (бэби из Таунга, Australopithecus africanus)
  7. Австралопитек африканский (плезиантроп).http://files.school-collection.edu.ru/dlrstore/59a99173-5681-40a6-9a97-ac6e6185c61a/Plesiantrop.htm
  8. «The new hominid skeleton from Sterkfontein, South Africa: age and preliminary assessment» Journal of Quaternary Science, vol. 14, Issue 4, pp.293-298 abstract and [1]
  9. BRUXELLES L., CLARKE R. J., MAIRE R., ORTEGA R., et STRATFORD D. — 2014. — Stratigraphic analysis of the Sterkfontein StW 573 Australopithecus skeleton and implications for its age. Journal of Human Evolution.
  10. http://phys.org/news/2014-03-stratigraphic-foot-oldest-australopithecus.html
  11. Herries, A.I.R., Shaw, J. 2011. Palaeomagnetic analysis of the Sterkfontein palaeocave deposits; age implications for the hominin fossils and stone tool industries. J. Human Evolution. 60, 523–539.
  12. Herries, A.I.R.., Hopley, P., Adams, J., Curnoe, D., Maslin, M. 2010. Geochronology and palaeoenvironments of the South African early hominin bearing sites: a reply to ‘Wrangham et al., 2009: Shallow-Water Habitats as Sources of Fallback Foods for Hominins’ Am. J. Phys. Anthro. 143, 640–646.

Посилання[ред.ред. код]