Людина уміла

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Людина уміла
Homo habilis
Homo habilis.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Примати (Primates)
Родина: Гомініди (Hominidae)
Рід: Люди (Homo)
Вид: Homo habilis
Біноміальна назва
Homo habilis
(Leakey et al, 1964)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Homo habilis
Commons-logo.svg Вікісховище: Homo habilis
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Homo habilis
Fossilworks: 83082

Люди́на умі́ла (лат. Homo habilis) — високорозвинений австралопітек або перший представник роду Homo, що з'явився в Східній Африці близько 2,4 млн років тому. Саме Людина уміла чи один із її різновидів вважаються в теперішній час найвірогіднішими предками всіх пізніших представників роду Homo.

Знайдений археологами Лікі (Мері та Джонатаном) 1960 року та описаний 1964 року за сенсаційною знахідкою з печери Олдувай у Танзанії. В Олдувайській печері вони разом із кістками вимерлого шаблезубого тигра смілодона знайшли стопу, п'яткову кістку, ключицю та рештки черепу нового гомініда. Можливо, він був вбитий хижаком. Череп, як потім виявилося, належав дитині 11—12 років. Виходячи з будови ступні новий гомінід був прямоходячим.

Нового гомініда спочатку назвали презинджантроп (Prezinjanthropus), а потім у 1964 році за пропозицією Луїса Лікі перейменували в Homo habilis (Людина уміла). Пізніше аналогічні знахідки були зроблені в Кообі-Фора, Сварткрансі та інших місцях Східної Африки та Південної Африки.

Людина уміла, першою з предків сучасної людини, почала регулярно виготовляти кам'яні знаряддя праці і перейшла на всеїдність. З неї також починається бурхливий розвиток розміру головного мозку. Вона є творцем ранньої галькової культури, яка за місцем перших знахідок була названа олдувайською культурою[1].

Опис[ред.ред. код]

Людина уміла, судячи зі знайдених залишків, що датуються 2,6—2,5 млн років тому, проіснувала більше ніж півмільйона років. Маса головного мозку цього гомініда була 650 граммів, що було набагато більше, ніж у типових австралопітеків. Вона також відрізнялась від австралопітеків будовою тазу, що забезпечувало більш досконалу біпедальність та народження дітей з головою більшого розміру. Ендокрана округла і точок росту не має. Однак у Людини умілої відбувається перерозподіл частин мозку — більш примітивна потилична частина мозку зменшується на користь збільшення більш прогресивних частин — лобової, тім'яної, скороневої з асоціативними частинами. Відрізнялась вона від австралопітекових і будовою черепа — череп разширений у підочній та тім'яно-потиличній областях. Розмір зубів зменшується, зубна емаль стає менш товстою. Структура кисті Homo habilis мозаїчна та поєднує в собі як прогресивні риси, так і сліди адаптації до лазіння по деревах. Розширення нігтьових фаланг — прогресивна риса, що свідчить про формування пальцевих подушечок як дотичного кинетичного апарату. Формувався силовий хват, за допомогою якого можна було виготовляти знаряддя праці. Від ноги habilis'а залишилось п'ять фаланг пальців, п'ять кісток ступні, п'яткова кістка та лодижка. Це була примітивна нога за поєднанням кісток, але все ж — нога людини. У Людини умілої перший палець ступні не був відведений в сторону, а також, як і в нас, розташовувався разом з іншими пальцями. Це означало, що нога її була повністю пристосована тільки до двоногого переміщення.

Об'єм мозку Людини умілої — 650–1100 см³. Зріст становив 1,0—1,5 м, вага — приблизно 30—50 кг. Її обличчя мало архаїчну форму з надочними валиками, пласким носом та виступаючою вперед щелепою. Голова Людини умілої стала більш кулястої форми, ніж у австралопітеків; мозок також став більшим, хоч складав ще лиш половину мозку сучасної людини. Опуклість всередині тонкостінного черепа каже про наявність в них центру Брока — центру мови, але гортань, можливо, не була здатна виробляти стільки ж звуків, скільки наша гортань. Щелепи були менш масивні, ніж у австралопітека; кістки рук и стегон здаються більш сучасними, а ноги мали цілком «сучасну» форму. У особин Людини умілої був помітний статевий диморфізм — самиці мали більш широкі стегна у порівнянні з самцями. Раціон харчування був в основному вегетарианський, але також входило в нього і м'ясо, інколи деяких видів австралопітеків.

Людина уміла, мабуть, перша істота, що свідомо виготовили знаряддя праці та мисливства: перші ще грубо оброблені кам'яні гальки (знаряддя олдувайської культури) неодноразово знаходили разом з залишками цієї істоти. Саме Людина уміла перейшла межу, що відокремила рід Homo від усіх інших біологічних істот — вона зробила перший крок на шляху підкорення собі навколишньої природи . Знаряддя, котрі створила Людина уміла, майже усі були кварцеві, а кварцу в місцях стоянок цих людей не було. Вони приносили його з відстані від 3 до 15 км. Це доводило, що Людина уміла дійсно була людиною. Вона заздалегідь підбирала камінь для своїх знарядь. Жодна з тварин не тільки не підбирає сировину для своїх знарядь, але і взагалі не додумується розколювати камінь, щоб зробити його гострим, перетворити на знаряддя. Однак на відміну від більш пізніх видів Homo, недбайливо ставились до виготовлених собою знарядь праці, і після використання викидали їх. Вчені провели серію досліджень та дійшли висновку, що кисть Людини умілої була здібна до праці . Вона володіла силовим хватом більшої потужності. У жодної мавпи таких здібностей немає .

Полеміка з приводу видової приналежності[ред.ред. код]

Реконструкція Homo habilis

Виділення Homo habilis у самостійний вид роду Homo викликало багато заперечень. Проблема класифікації Людини умілої полягала в тому, що багато рис в її будові були архаїчними та зближували її з австралопітеками. Лікі, Нейпьє и Тобайес були впевнені у приналежності нового гомініда до роду Homo. Вони вказували на наступні риси: мозок у гомініда набагато більший за розміром, ніж у австралопітеків; зуби — ближі до людських, так само як і форма черепа; решта кістяка була дуже схожа на скелет сучасної людини. На думку численних оппонентів вирахуваний Тобайесом об'ем мозку (642 см³) був вельми сумнівним через те, що знахідки погано збереглись. Вони критикували висновки відносно зубної системи та вказували на те, що відомостей про решту скелету Homo habilis недостатньо для будь-якого вирішення дилеми.

Полеміка залишилась незакінченою, тому що проблема Homo habilis стосувалась не тільки кількісних ознак. Вона зачіпала набагато більш глибокі та принципіальні питання: як видыляти види, які критерії слід застосовувати, які допустимі межі внутрішньовидової мінливості? Возьмемо хоча б один приклад. На сьогодні величина мозку сама по себі вважається сумнівним критерієм для ідентифікації видів. Вона дуже непостійна. У сучасної людини об'єм мозку варіює в межах від 1000 до 1800 см³, перекриваючись у своїх нижніх значеннях з верхньою областю відповідного діапазону для виду Homo erectus (700–1250 см³). Якщо поставити поряд «найголовастішого» Homo erectus та сучасного Homo sapiens з найменшим мозком, то, ігноруючи усі інші ознаки, їх видові назви доведеться поміняти місцями. Точно так само діапазон розмірів мозку Homo habilis від 500 до 800 см³ — перекриває відповідні величини для Homo erectus.

Очевидно, що розгляд одного тільки об'єму мозку черепа може призвести до невірних висновків. Тим більш, що відмінності у розмірі мозку в межах нашого власного виду ніяк не пов'язані з рівнем інтелекту, а скоріш залежать від розмірів тіла. У великих людей мозок більший, але вони від цього не стають розумнішими ніж їх низькорослі побратими. Оскільки у гомінід завжди був сильно виражений статевий диморфізм, їх викопні черепи також повинні бути різними. Якщо додати до цього можливі відмінності у швидкості еволюції різних частин тіла, та складність виділення видів стане ще більш очевидню.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Вишняцкий Л. Б. История одной случайности. Фрязино, Издательство «Век 2», 2005 г., 240 с.

Джерела[ред.ред. код]

  • Петровський В. В., Радченко Л. О., Семененко В. І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти, Міфи, Коментарі. Харків, ВД «ШКОЛА», 2007, стор 8. ISBN 966-8182-62-6
  • Вишняцкий Л. Б. История одной случайности. Фрязино, Издательство «Век 2», 2005 г., 240 с.

Посилання[ред.ред. код]