Алессандро Гваньїні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Алессандро Гваньїні
Alessandro Guagnini 1.PNG
Народився 1534 / 1538[1].
Верона, Італія
Помер 1614
Краків, Польща
Підданство Річ Посполита
Національність італієць
Титул граф Латеранського палацу[2]
Посада командант Вітебська
Звання ротмістр
Конфесія католик
POL COA Gwagnin.svg
Гвагнін

Алесса́ндро Гваньї́ні де Ріццоні (італ. Alessandro Guagnini dei Rizzoni, пол. Aleksander Gwagnin; 1534/1538[1]1614) — військовий діяч Речі Посполитої, офіцер, письменник, історик. Представник італійського шляхетського роду Ріццоні. Народився у Вероні, Італія. Провів своє життя у Литві й Польщі. Брав участь найманцем у Лівонської війни на боці Речі Посполитої проти Московії. Служив ротмістром, 18 років був одним із комадирів гарнізону Вітебська, Литва. 1569 року висвячений у лицарі. 17 липня 1571 року отримав індигенат і власний герб. Филипівський староста1574). Член польських посольств до Венеції і Риму (1578). Граф Латеранського палацу1578). Решту життя прожив у Кракові, Польща. Автор «Опису Сарматії Європейської» (Краків, 1578), присвяченого історії Речі Посполитої та сусідніх держав. Помер у Кракові. Також — Олександр Гваньїні.

Біографія[ред.ред. код]

Аллесандро Гваньїні народився 1534 або 1538 року у Вероні, в Північній Італії, складовій Венеціанської республіки[1]. Він був онуком Амброджо Гваньїні де Ріццоні (1481 — після 1529), що мав 6 дітей[1], і сином Амброджо Гваньїні де Ріццоні (1503 — після 1573), старшого сина Гваньїні де Ріццоні, та Бартоломеї (1505 — ?)[1]. Хлопець мав двох сестер — Франческу (1532/1536 — ?) і Клару (1538/1542 — ?)[1].

В юності Алессандро опанував латину, військову топографію, інженерну та військову справи[1].

1555 року, через нестатки, Амброджо Гваньїні виїхав із Італії до Польщі, де правив король Сигізмунд ІІ Август та його дружина-італійка Бона Сфорца. 1557 року за батьком послідував і сам Аллесандро[1]. Його шлях пролягав через Галичину[1].

Напередодні Лівонської війни (15581583) батько і син Гваньїні намагалися вступити до польського королівського війська, користуючись патронатом великого коронного гетьмана і руського воєводи Миколая Сенявського. 25 лютого 1561 року у своєму листі до короля Сигізмунда ІІ він рекомендував їх для служби як спеціалістів з фортифікації[1]. Невдовзі обох взяли до війська: Амброджо розпочав служити у столиці Кракові, а згодом воював на півночі проти Москви[1]. Алессандро ж взяв участь у вигнанні московитів із Тартуса в Естонії (1561), захопленні московських Великих Лук і литовського Полоцька, боях під Озерищем (1564), Невлем (1565), Веліжем (1567), Улою (1568); під Улою він потрапив до короткочасного московського полону, але був визволений[3]. На війні Алессандро познайомився із батьгама діячами, що згодом виступали його покровителями: магнатами Григорієм[3], Яном-Каролем, Олександром і Єронімом Ходкевичами[4], Миколаєм Зебжидовським[3], Миколаєм-Криштофом Радзивілом (Сиріткою)[4], Сигізмудом Мишковським[4], Миколаєм Вольським з Підгаєць[4], Левом Сапігою[4], Криштофом Дорогостайським[4], Станіславом Ціковськими[2] та представниками іноземних країн[3].

В чині ротмістра піхоти Алессандро також брав участь у поході до Молдавії 1562 року під проводом серадзького воєводи і магната Альбрехта Ласького, що прагнув поставити молдавським господарем Геракліда[3]. Під час походу він перебував на Буковині й бачив місце битви біля Козмінського лісу, де 1494 року молдавани вщент розгромили поляків[3].

Протягом 18 років Алессандро і його батько були одними із 4-х ротмістрів, що командували гарнізоном Вітебська у Великому князівстві Литовському поруч із московським кордоном[3].

1569 року Алессандро був свідком Люблінського сейму про утворення Речі Посполитої в складі Польщі й Литви. На цьому сеймі його було посвячено в лицарі на прохання бранденбурзького маркграфа Йоахима ІІ[3]. Алессандро також отримав диплом про шляхетство від імператора Священної Римської імперії[3]. Того ж року він був присутній на церемонії скадання прусським герцогом Альбрехтом-Фрідріхом присяги на вірність польському королю Сигізмунду ІІ Августу[3].

16 липня 1571 року, унівесалом короля Стефана Баторія, Алессандро отримав індигенат і власний герб «Гвагнін» (Gwagnin) із зображенням їжака, що вказував на прізвище діда («Ріццоні» походить від riccio — «їжак»)[3].

1574 року Алессандро отримав від короля Филипівське староство на кордоні Пруссії й Литви[2]. Але через неуспішне господарювання і борги він був змушений покинути уряд й повернутися на військову службу[2]. 1577 року Алессандро брав участь у поході короля Стефана Баторія на бунтівний Гданськ, після якого він зміг поліпшити свої фінанси[2].

1578 року Алессандро був послом польського короля до венеціанських дожів Ніколо да Понте й Себастьяно Веньєра, а також, ймовірно, був серед посольства Павла Уханського до Папи Римського Григорія ХІІІ[2]. У Римі він отримав титул графа Латеранського палацу[2]; а від дожів дістав кредит на спорядження двох кораблів для поставок збіжжя, сала й лісу з Гданська до Верони і Венеції[2]. Того ж року Алессандро видав у типографії Мацея Вежбенти в Кракові свою основну працю — латиномовний «Опис Сарматії Європейської». Твір містив 203 аркуші і складався з 7 книг[2].

1579 року Мацей Стрийковський, колишній підлеглий Алессандро по службі у Вітебську, звинуватив його у плагіаті свого рукопису[2]. 14 липня 1580 року королівський суд визнав правоту Стрийковського[2]. Втім скандал завершився швидок і не позначився на статусі італійця[5].

Алессандро вручив видання «Опису», надруковане в Шпеєрі, королю Стефану Баторію на московському кордоні, під час походу на Великі Луки[5].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м Гваньїні, Олександр. Хроніка європейської Сарматії. — Київ: Києво-могилянська академія, 2007. — С. 6.
  2. а б в г д е ж и к л м Гваньїні, Олександр. Хроніка європейської Сарматії... — С. 9.
  3. а б в г д е ж и к л м Гваньїні, Олександр. Хроніка європейської Сарматії... — С. 7.
  4. а б в г д е Гваньїні, Олександр. Хроніка європейської Сарматії... — С. 8.
  5. а б Гваньїні, Олександр. Хроніка європейської Сарматії... — С. 10.

Джерела[ред.ред. код]

  • Cipolla, Carlo. Un Italiano nella Polonia e nalla Svezia tra il XVI e il XVII secollo. Notizie biografiche [su Alessandro Guagnini di Verona] // Miscellanea di storia Italiana. — Torino, 1887. — T. XXVI. — P. 543-657 (97-110).
  • Enciklopedia Italiani. — Roma, 1949. — T. XVIII. — P. 8.
  • Budka, W. Gwagnin // Polski Słownik Biograficzny. — Wroclaw-Krakow-Waszawa, 1960. — T. IX/1. — Zeszyt. 40. — S. 202-204.
  • Wyrobisz, Andrzej. Aleksander Gwagnin i cudzoziemscy fachowcy w hutach szkła w Polsce w XVI i XVII wieku // Przegląd Historyczny. — Warszawa, 1967. — T. LVIII. — Zesz. 4. — S. 679-682.
  • Ковальский Н. П. Известия по истории и географии Украини ХУІ века в «Хронике Сарматии Европейской» Александра Гваньини // Некоторие проблеми отечественной историографии и источниковедения. — Днепропетровск, 1972. — С. 107-128.
  • Купранець О. Походження назви «Русь» в «Хроніці Руської землі» Олександра Гванінуса з 1611 року. — Рим-Торонто, 1977.
  • Дячок, О. «Хроніка європейської Сарматії» Алессандро Гваньїні як джерело з історії України XV-XVI ст.: Автореферат дис. канд. іст. наук. — Дніпропетровськ, 1992.
  • Дячок, О. Використання «Хроніки європейської Сарматії» як джерела українськими авторами XVII-XVIII ст. // Історіографічні та джерелознавчі проблеми історії України. — Дніпропетровськ, 2003. — С. 224-241.
  • Dizionario biografico degli Italiani. — Roma, 2003. — P. 90-91.
  • Дячок, О. Хроніст Алессандро Ґваньїні / // Український археографічний щорічник. — Київ, 2004. — Вип. 8/9. — С. 299-321.
  • Гваньини, А. Описание Московии [2] [3] / пер. Г. Г. Козловой. — Москва: Греко-Латинский кабинет, 1997.

Посилання[ред.ред. код]