Антон Шандор ЛаВей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Антон Шандор ЛаВей

Верховний Жрець Церкви Сатани
Час на посаді:
30 квітня 1966 — 29 жовтня 1997
Наступник Пітер Гілмор

Народився 11 квітня 1930(1930-04-11)
Чікаґо, Іллінойс, США
Помер 29 жовтня 1997(1997-10-29) (67 років)
Сан-Франціско, Каліфорнія, США
Громадянство США США
Батько Майкл Леві
Дружина Керол Ленсінґ, Діана Хеґарті, Бланш Бартон
Діти Карла Марітци ЛаВей (дочка від Керол Ленсінґ), Зіна Ґалатея ЛаВей (дочка від Діани Хеґарті), Сатана Ксеркс Карнакі ЛаВей (син від Бланш Бартон)

Антон Шандор ЛаВей (англ. Anton Szandor LaVey) (11 квітня 1930 — 29 жовтня 1997) — засновник та верховний жрець організації «Церква Сатани», автор «Біблії Сатани», відомий як засновник авторського варіанту сатанізму.

Біографія[ред.ред. код]

Біографія Антона ЛаВея досі нерідко стає об'єктом дискусій. Він народився у Чікаґо, штат Іллінойс, у сім'ї торгівця алкоголем. Існує припущення, що ім'я «Антон Шандор ЛаВей» було взято ним у пізніші роки, оскільки, вірогідно, воно йому більш імпонувало, ніж те ім'я, яким його нагородили батьки. Як стверджує донька ЛаВея Зіна та її чоловік Ніколас Шрек, в свідоцтві про народження ЛаВея, виданому в окрузі Кук, штат Іллінойс, записано ім'я Говард Стентон Леві (Howard Stanton Levey); батьків же звали Майкл та Ґертруда Леві (Levey). Тим не менш, багато свідчень Зіни, яка тривалий час ворогувала з батьком, було оскаржено Бланш Бартон, останньою дружиною ЛаВея та автором його авторизованої біографії «Таємне життя сатаніста», у відомому відкритому листі «The Georges Montalba Mystery», в якому статтю Зіни та Ніколаса Шреків було напряму названо фальсифікацією (див. нижче). Так, Бартон стверджує, що в картці соціального забезпечення ЛаВея зазначалось «Говард Стентон ЛаВей» — «Howard Stanton LaVey», а зовсім не «Говард Стентон Леві», як заявляє його донька. Бартон розповідає:

Я також бачила його дитячі книги, дитячою рукою підписані — «Антон Шандор ЛаВей». Його батько писав своє прізвище як «ЛеВей» (LeVey), дядько Антона писав своє прізвище як «ЛаВей» (LaVey). Їх першопочаткове прізвище звучало як «Боем» (Boehm), яке було змінено на «ЛаВей» на острові Елліс, коли дідусь Антона приїхав до країни з ЛеВей, Франція. Наскільки я знаю, дане ЛаВею при народженні ім'я досить могло звучати як «Говард Стентон ЛеВей». (Бартон Бланш, «The Georges Montalba Mystery»)

Незабаром його батьки переїхали до Каліфорнії, де в Сан-Франціско ЛаВей провів більшу частину свого життя. Його рід уявляв із себе суміш французької, ельзаської, німецької та румунської кровей. Батьки ЛаВея усіляко підтримували розвиток його музичних здібностей, завдяки чому він навчився грати на багатьох музичних інструментах. Особливо йому подобались клавішні інструменти — такі, як орган та калліопа. Однією з його здібностей було те, що він міг зіграти будь-яку мелодію на слух. Музичні смаки ЛаВея — класична музика, а також Антон підтримував рок-групи, такі як Slayer, Оззі Осборн, Electric Hellfire Club, Mercyful Fate, Deicide, Marilyn Manson, Acheron, Morbid Angel.

Сам Антон ЛаВей вважав, що на його розвиток сильно вплинула темна література та перекази, журнали наукової фантастики та жахів, книги Джека Лондона, фільми нуар, німецький експресіонізм та такі історичні особистості, як Алессандро Каліостро, Распутін та Василій Захарофф.

Відповідно до офіційної біографії, ЛаВей покинув школу на останніх роках навчання, аби приєднатися до гастролюючого циркового шоу, спочатку в якості звичайного циркового робітника та помічника у виступах з дикими кішками, потім в якості музиканта, який грає на калліопі. ЛаВей пізніше зазначить, що спостереження за тими самими людьми, які відвідували як стриптиз-шоу в суботні вечори, так й намети з церковниками по ранках у неділю, сприяло формуванню його зростаючому цинічному ставленню до реліґії. Потім він деякий час працював органістом в різних барах та нічних клубах. В період, коли ЛаВей грав на органі в музичних закладах Лос-Анджелесу, за його словами, в нього був нетривалий роман з іще невідомою на той час Мерилін Монро, — одна з тих подій його біографії, яку потім деякі його опоненти поставили під сумнів.

По поверненні до Сан-Франціско з Лос-Анджелесу протягом певного часу ЛаВей працював фотографом в департаменті поліції. Також він працював в якості дослідника паранормальних явищ. Стверджується, що в цей період він був пов'язаний з підпільними сіоністськими групами в Сан-Франціско, які допомагали переправляти зброю для Ірґун під час ізраїльської війни за незалежність.

У 1952 році ЛаВей познайомився та одружився з Керол Ленсінґ, яка стала матір'ю його першої доньки — Карли Марітци ЛаВей (Karla Maritza LaVey). Вони розлучилися у 1960 році після того, як ЛаВей захопився Діаною Хеґарті. ЛаВей та Хеґарті так офіційно й не оформили своїх стосунків, хоча їх роман тривав протягом багатьох років, і вона народила йому другу доньку, Зіну Ґалатею ЛаВей (Zeena Galatea LaVey) у 1964 році.

Ставши місцевою зіркою завдяки своєму вивченню паранормальних явищ та живим виступам в якості органіста (включно зі грою на електрооргані вурлітцер у ресторані «Lost Weekend»), ЛаВей притягав на вечори багатьох відомих у Сан-Франціско особистостей, — серед гостей, наприклад, бували відомий письменник-фантаст Фріц Лейбер, а також д-р Сесіл Ніксон, Форест Екерман, Кеннет Енґер, Честер Артур III, Карін де Плессін та інші.

ЛаВей почав читати лекці на п'ятничних вечорах з окулльтних тем для тих, кого він називав «Магічним Колом» своїх знайомих, які поділяють його інтереси. Як сказав йому один з членів даного кола, ЛаВей володів основою для цілої нової релігії. У Вальпургієву ніч, 30 квітня 1966 року, Антон ЛаВей рітуально поголив свою голову та проголосив 1966 рік роком заснування «Церкви Сатани» (Church of Satan) та першим роком ери Сатани.

ЗМІ звернули увагу на ЛаВея після сатанінської весільної церемонії радикального журналіста Джона Реймонда та нью-йоркської світської левиці Джудіт Кейс, яка відбулась 1 лютого 1967 року. Фотографом на цьому весіллі був відомий Джо Розенталь (Joe Rosenthal), автор знакової фотографії підняття прапора американськими військами на горі Сурібачі під час Другої світової війни. Серед друкованих видань, які розмістили статті, в яких ЛаВей називався «Чорним папою», були «The San Francisco Chronicle» та «Los Angeles Times».

ЛаВей проводив ритуали сатанінського хрещення (в тому числі й для Зіни ЛаВей), сатанінського поховання (в тому числі й для офіцера військово-морських сил США Едварда Олсена, нагородженого медаллю за відвагу), а також випустив музичну платівку під назвою «The Satanic Mass» («Сатанинськая месса»).

В кінці 1960-их — на початку 1970-их років ЛаВей синтезував філософію Айн Ренд (філософ-об'єктивіст, народжена Аліса Зинов'євна Розенбаум), Фрідріха Ніцше, Генрі Менкена та Джека Лондона з філософією та ритуальними практиками Церкви Сатани, втіливши отриманий мікс в декількох ессеях, включивши в них уривки з соціал-дарвіністичного твору «Сила є право» Раґнара Рудобородого. Додавши до цього «сатанізовану» версію Єнохіанських ключів Джона Ді, ЛаВей висловив свою філософію в найвідомішій своїй роботі — «Біблії Сатани». Пізніше він написав ще низку книг, які розкривали психологічні, суспільні, філософські та інші аспекти сатанізму.

Перелік трьох найвідоміших робіт ЛаВея:

ЛаВею було присвячено велику кількість статей в засобах масової інформації в усьому світі. Статті про нього з'являлись в таких популярних журналах, як «Look», «McCall's», «Newsweek», «TIME» та «Playboy», він був учасником телевізійних ток-шоу Філа Донаг'ю, Джо Пайна та Джонні Карсона. ЛаВей також брав участь в зйомках документального фільму «Satanis: The Devil's Mass» (1969 рік).

Хеґартв та ЛаВей розійшлись в середині 1980-их, й Хеґарти подала на ЛаВея до суду позов про виплату аліментів, але справу вдалося залагодити поза судовими розборками. Наступним та останнім партнером ЛаВея була Бланш Бартон, яка стала матір'ю єдиного сина ЛаВея — Сатани Ксеркса Карнакі ЛаВея (Satan Xerxes Carnacki LaVey, народ. 1 листопада 1993 року).

Володіючу від природи еклектичною індивідуальністю, ЛаВей любив класичну музику, малювання, антикварні автомобілі, вогнепальну зброю та тварин (особливо диких кішок). ЛаВей грав на музичних інструментах та писав музику, використовуючи для цього свої клавішні синтезатори. В якості хоббі він також писав картини. У своїй філософії особливу увагу він приділяв практиці магії в рамках сатанинських ритуалів. Він дотримувався принципу «відповідальності перед відповідальними» замість того, аби витрачати своє хороше ставлення на безвідповідальних «психічних вампірів». Протягом життя ЛаВей долучив до себе багато союзників та прихильників, включно з такими відомими особистостями, як Семмі Девіс молодший, Роберт Фуест, Жак Валі, Ейм Мікел, Марк Алмонд, Бойд Райс, Кінґ Даймонд та Мерілін Менсон.

Антон Шандор ЛаВей помер 29 жовтня 1997 року в лікарні Святої Марії в Сан-Франціско від набряку легень (в цей католицький шпиталь його привезли лише тому, що він був найближчим). За нез'ясованих до кінця обставин було народжено міф про те, що ЛаВей помер в ніч Гелловіну. Існує версія про те, що залишки почту ЛаВея спеціально виправили дату смерті, аби вийшло, ніби Чорний Папа помер саме 31 жовтня. Таємне сатанинське поховання ЛаВея, лише для запрошених, було проведено в маленькому містечкові Колма (Colma) округу Сан-Матео, штат Каліфорнія; тіло ЛаВея було кремовано. Прах його не було поховано, а було віддано на зберігання нащадкам.

Критика[ред.ред. код]

Зіна Шрек, яка розірвала контакти з батьком, (до одруження — Зіна Ґалатея ЛаВей) та її чоловік Ніколас Шрек в 1998 році опублікували документ під назвою «Anton LaVey: Legend and Reality» («Антон ЛаВей: міф та реальність»), в якому стверджується, що ЛаВей свідомо містифікував деякі з фактів свого життя. На ці звинувачення Бланш Бартон, супутниця та особистий біограф ЛаВея, відповіла в листі, відомим під назвою «The Georges Montalba Mystery».

Серед звинувачень на адресу ЛаВея:

  • Діана, колишня дружина ДаВея, заявила, що вона підробила автограф та підпис Мерилін Монро, які він використовував в якості доказів свого роману. Відповідно до Шреків, Наррі Ліптон (агент Мерилін Монро) також заперечив будь-яку можливість зустрічі між Монро та ЛаВеєм.
  • В департаменті поліції міста Сан-Франціско нема жодних записів про те, що Антон ЛаВейколи-небудь працював там у 1940-их роках, але деякі критики вказали на те, що такі старі записи є далекими від повноти й можуть не містити необхідних відомостей. Робота ЛаВея в циркові також ставиться Шреками під сумнів.
  • Зіна ставить під сумнів твердження ЛаВея про те, що він грав органну музику на платівці «Georges Montalba» в 1950-тих, але не надає жодних доказів своїх звинувачень.
  • Антон ЛаВей заявляв про те, що членами Церкви Сатани були «сотні тисяч» людей на пікові її популярності. Зіна стоїть на тому, що «кількість членів Церкви Сатани ніколи не перевищувала 300 людей». Юланш Бартон стверджує, що обидві цифри були перебільшеннями, але що твердження ЛаВея є набагато ближчим до правди.
  • Шреки стверджують, що проти ЛаВея було подано декілька позовів щодо домашнього насилля та сексуальних збочень, цитуючи при цьому «Поліцейські записи Сан-Франціско» («San Francisco Police records») в якості свого джерела, але ці записи так й не з'явилися ані в друкові, ані в інтернеті, аби супроводити звинувачення.

Більшість зі звинувачень, опублікованих Шреками проти ЛаВея, було взято зі статті Лоренса Райта (Lorence Wright) в журналі «Rolling Stone» (1996 рік). Як Шреки, так й Райт не надають ніяких доказів на підтримку своїх заяв. Бланш Бартон та інші критики Зіни Шрек вказують на необґрунтовану за своєю інтенсивністю бажання Зіни підірвати репутацію свого батька та оскаржити практично все, що він коли-небудь казав.

Цитата з відкритого листа Бартон до «SF Weekly»[ред.ред. код]

Як й багато інших дітей відомих людей, вона [Зіна Шрек] самостверджується, малюючи свого батька як жорстокого, бездарного, самовдоволеного сучого сина. <…> Вона виявляє велику радість та задоволення в спробах дискредитувати свого батька й, роблячи це, отримує підтримку від усіх нечесних людей, яким вона дає харч для здійснення їх власних планів. Але коли справа дійшла до розподілу майна ЛаВея після його смерті, вона була більш ніж готова визнати його батьком, не зважаючи навіть на те, що вона відмовлялася спілкуватися з ним протягом останніх семи років його життя й заявляла, що бере на себе відповідальність за його вбивство за допомогою «ритуального прокляття».

Фільмографія[ред.ред. код]

Музика ЛаВея[ред.ред. код]

  • The Satanic Mass, LP (Murgenstrumm Records, 1968 рік; перевидано на CD з одним додатковим треком, «Hymn of the Satanic Empire, or The Battle Hymn of the Apocalypse», by Amarillo Records, 1994; Mephisto Media, 2001 рік)
  • Answer Me/Honolulu Baby, 7" синґл (Amarillo Records, 1993 рік)
  • Strange Music, 10" EP (Amarillo Records, 1994 рік; зараз доступно через Reptilian Records)
  • Satan Takes a Holiday, CD (Amarillo Records, 1995 рік; зараз доступно через Reptilian Records)

Бібліографія[ред.ред. код]

Книги А. Ш. ЛаВея[ред.ред. код]

Книги, в які включено роботи А. Ш. ЛаВея[ред.ред. код]

  • "Misanthropia, " Rants and Incendiary Tracts: Voices of Desperate Illuminations 1558-Present, edited by Bob Black and Adam Parfrey (Amok Press and Loompanics Unlimited, 1989, ISBN 0-941693-03-1)
  • "The Invisible War, " Apocalypse Culture: Expanded & revised edition, edited by Adam Parfrey (Amok Press, 1990, ISBN 0-922915-05-9)
  • "Foreward, " Might is Right, or The Survival of the Fittest by Ragnar Redbeard, LL.D., edited by Katja Lane (M.H.P. & Co., Ltd, 1996, ISBN 0-915179-12-1)

Книги, присвячені А. Ш. ЛаВею[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Роботи ЛаВея[ред.ред. код]

Інтерв'ю[ред.ред. код]

Мультимедіа[ред.ред. код]