БТС-4

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
БТС-4
БТС-4, який застосовувався у ліквідації Чорнобильської катастрофи, м. Чорнобиль
БТС-4, який застосовувався у ліквідації Чорнобильської катастрофи, м. Чорнобиль
Тип Танковий тягач
Історія використання
На озброєнні 1967 — т. ч.
Оператори Росія Росія
Уганда Уганда
Україна Україна
Війни Війна в Афганістані (1979—1989)
Перша російсько-чеченська війна
Російсько-українська війна (з 2014)
Історія виробництва
Виробник СРСР СРСР
Виготовлення із 1965
Характеристики
Вага 31,4 т
Довжина 7 170 мм
Ширина 3 270 мм
Висота 3 020 мм
Обслуга 2 особи

Броня Лоб: 90 мм/град.
Другорядне
озброєння
1 x 7,62-мм РПК
Двигун дизельний В-54-Э
520 к.с.
Питома потужність 16,56 к.с./т
Підвіска тиск на ґрунт: 0,71 кг/см²
Дорожній просвіт 460 мм
база: 3 800 мм
колія: 2 640 мм
Швидкість шосе: 50 км/год
Прохідність підйом: 30°
рів: 2,85 м
брід: 1,3 м (5 м із ОПВТ)

БТС-4 у Вікісховищі

БТС-4 — радянський броньований тягач. Розроблений на базі середнього танка Т-44М у 5-му Проєктно-технологічному бюро. Призначений для евакуації аварійних танків із поля бою із зони дії вогню супротивника.

Історія створення[ред. | ред. код]

Розробкою займалося 5 Проєктно-технологічне бюро (наразі 482 Конструкторсько-технологічний центр бронетанкової техніки у Києві).[1] Тягач розроблено 1965 року. На озброєння прийнято наказом Міністерства оборони СРСР від 11 листопада 1967 року.[2]

Опис конструкції[ред. | ред. код]

БТС-4 серед техніки залишеної після ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи

Броньовий корпус та башта[ред. | ред. код]

У носовій частині корпусу розміщено відділення управління, в якому знаходиться екіпаж, що складається із двох осіб. У середній частині розташована вантажна платформа та тягова лебідка.[2] Довжина тросу лебідки 200 метрів, а тягове зусилля складає 30 тонн.[3]

У кормовій частині корпусу є відкидний сошник. Попереду платформи з лівого боку встановлена розбірна кран-стріла.[2]

Озброєння[ред. | ред. код]

До комплекту постачання входив ручний кулемет Калашникова (РПК), боєкомплект якого складав 1000 набоїв.[3] Також як особиста зброя екіпажу використовувалися два автомати Калашникова АК.

Модифікації[ред. | ред. код]

У жовтні 2021 року Львівський бронетанковий завод виготовив для Збройних сил України кілька модернізованих БТС-4 (на які були встановлені ведучі колеса та гусеничні стрічки від танка Т-80).[4].

Оператори[ред. | ред. код]

Невизнані республіки та утворення[ред. | ред. код]

Колишні оператори[ред. | ред. код]

Бойове застосування[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Бронированный тягач БТС-4 (рос.). Архів оригіналу за 1 липня 2012. Процитовано 18 лютого 2012.
  2. а б в Гусеничный бронетягач БТС-4 (рос.). Архів оригіналу за 2 липня 2012. Процитовано 18 лютого 2012.
  3. а б А. В. Карпенко, Обозрение отечественной бронетанковой техники (1905—1995), стр. 461
  4. Львівський БТЗ відновив для військових партію броньованих тягачів. ukroboronprom.com.ua (укр.). Укроборонпром. 27 жовтня 2021. Архів оригіналу за 27 жовтня 2021. Процитовано 27 жовтня 2021.
  5. Stockholm Internation Peace Research Institute — Arms Transfers Database (англ.). Архів оригіналу за 14 квітня 2010. Процитовано 6 травня 2012.
  6. Карабах воюет советским. — Газета.ру, 2016. — № 04 (04). Архівовано з джерела 10 травня 2016.
  7. БРОНЕТАНКОВАЯ ТЕХНИКА В АФГАНИСТАНЕ (1979—1989) (рос.). Архів оригіналу за 15 червня 2012. Процитовано 19 серпня 2011.
  8. Опыт, оплаченный кровью: ТЕХНИЧЕСКОЕ ЗАМЫКАНИЕ — Журнал «Братишка» (рос.). Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 28 січня 2013.
  9. Attack On Europe: Documenting Russian Equipment Losses During The 2022 Russian Invasion Of Ukraine. oryxspioenkop.com. Oryx. Процитовано 18 січня 2023.

Література[ред. | ред. код]

  • А. В. Карпенко. Обозрение отечественной бронетанковой техники (1905-1995) //  — Санкт-Петербург : «Невский Бастион», 1996. — 10000 прим.
  • Тягачи БТС-4 и БТС-4А. Техническое описание и инструкция по эксплуатации / Под ред. Голикова В. В. — М. : Военное издательство Министерства обороны СССР, 1976. — 414 с.