Т-64

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Т-64БВ 1.jpg

Т-64БВ Збройних сил України

Т-64
Загальні дані
класифікація основний бойовий танк
Виробництво та застосування
країна-виробник Україна Україна
розробник Україна ХКБМ
компанія-виробник Україна Завод імені В. О. Малишева
роки виробництва 19631987
кількість виробів, од. більше 8 000
роки експлуатації з 1967 по сьогодні
модифікації Т-64, Т-64А, Т-64Б, Т-64Б1, Т-64БВ, Т-64БВ1, Т-64Р, Т-64БМ «Булат», Т-64Е
основні країни-оператори Україна Україна
Росія Росія
Узбекистан Узбекистан.
війни Війна в Афганістані (1979—1989), Придністровський конфлікт, Війна на сході України
Основні параметри
бойова маса, т 38-45,5
екіпаж, осіб 3
довжина, мм 8 750-9 225
ширина, мм 3 415-3 600
висота, мм 2154–2172
Броня
динамічний захист Ніж, Контакт-1,
Озброєння
калібр, марка та тип гармати 125 мм, КБА3 або 2А46М-1
скорострільність, постр/хв. 8 постр.\хв.
дальність стрільби, км до 5 км
Силова установка, маневреність та мобільність
тип, марка двигуна 5ТДФ, 5ТДФМ, 5ТДФЕ, 6ТД-1
потужність двигуна, к.с. (кВт) 750–1000 к.с. (515–735 кВт)
швидкість по шосе, км/год. до 60 км/год.

Основний бойовий танк Т-64 — сімейство основних бойових танків третього покоління, що випускалися серійно в СРСР з 1963 по 1987 рік. За цей час було створено близько трьох десятків різних модифікацій танка. Окремі елементи конструкції та принципи компонування були потім використані в танках Т-72, Т-80 та Т-84.

Нині активна модернізація Т-64 здійснюється в інтересах Збройних сил України.

Історія створення[ред.ред. код]

об'єкт 430

На початку 50-их років радянським військовим стало очевидним, що компонування корпусу, бронезахист, трансмісія та ходова частина основних радянських танків не забезпечують оптимального поєднання, яке дало б можливість ефективно протистояти перспективним середнім і важким танкам НАТО. Виникла потреба проведення дослідницьких і конструкторських робіт для створення перспективного танку другого післявоєнного покоління. Розробка танку розпочалася у 1951 році Олександром Морозовим. До 1953 року було створено передескізний проект принципово нового танка (об'єкт 430) з 100-мм гарматою Д-54ТС, новим багатопаливним турбопоршневим двигуном 4ТД, оптичним прицілом-далекоміром ТПДМС. Паралельно було підготовлено проект танка «об'єкт 430У», що мав 160-мм лобову броню, 122-мм гармату Д-25С. Ескізні проекти були готові в 1953 році.

6 травня 1955 року проекти були схвалені Постановою Ради Міністрів СРСР. 8 червня 1955 року Науково-технічний комітет Головного бронетанкового управління Міноборони СРСР видало тактико-технічні вимоги.

У 1957 році були побудовані три дослідних зразки «об'єкта 430». Дослідні випробування пройшли успішно. Однак у серію «430-ий» не пішов. Подальші роботи з удосконалення танка включали встановлення нової 115-мм гладкоствольної гармати Д-68 (2А21). Танку присвоїли індекс «об'єкт 435». 17 лютого 1961 Головне бронетанкове управління Міноборони СРСР видало тактико-технічні вимоги на новий танк.


«об'єкт 432» — танк Т-64

Технічний проект нового танка отримав назву «об'єкт 432» і був завершений уже 1961-го року. Перший дослідний зразок був виготовлений у вересні 1962-го, другий — 10 жовтня. На показах військової техніки 22 жовтня 1962-го «об'єкт 432» схвалив Генеральний секретар ЦК КПРС М. С. Хрущов, натомість Начальник Танкових військ генерал-полковник П. П. Полубояров виступав проти машини.

Перші серійні танки «об'єкт 432» зійшли з конвеєра в жовтні 1963-го року. Станом на 1 грудня 1965 року кількість випущених танків досягла 218 машин. 30 грудня 1966-го року танк було прийнято на озброєння Постановою Ради міністрів СРСР, а також Наказом міністра оборони СРСР (2 січня 1967) під маркою Т-64. Танк («об'єкт 432») випускався серійно до 1969 року. Т-64 став революційним проривом у танкобудуванні. Вперше на танку було встановлено автомат заряджання, що дозволило скоротити кількість екіпажу до трьох чоловік.

Опис танка[ред.ред. код]

Броньовий корпус і башта[ред.ред. код]

Танк Т-64 мав зварений корпус з кутом нахилу лобових аркушів в 68° і скошеними скуластими листами. Лобовий лист являв собою багатошарову броньовану перешкоду (броньова сталь, склопластик, броньова сталь), що забезпечує захист танка від усіх типів бронебійно-підкаліберних і кумулятивних снарядів і ПТУР, що перебували на озброєнні НАТО. Уже в ході розгляду технічного проекту об'єкта 432 відзначалася можливість рикошету в башту танка бронебійних снарядів, які потрапляли у вилиці лобового листа, що й підтвердили результати обстрілу танка. Тому, починаючи з 1964 року, на лобовому листі танка вводився характерний захист у вигляді «брів» перед оглядовими приладами механіка-водія і на передньому аркуші даху корпусу. Починаючи з 1967 року, для збільшення броньової стійкості лобового листа і спрощення технології виробництва бронекорпусів, танки стали випускати з прямим лобовим листом і прямим дахом корпусу. На машинах, що випускалися до 1967 року, механік-водій мав три оглядових прилади ТНПО-160, а починаючи з 1967 року - один ТНПО-168.

Башта танка лита з різко диференційованим багатошаровим бронюванням (броньова сталь, алюмінієвий сплав, броньова сталь), максимальна товщина становила 600 мм.

Двигун[ред.ред. код]

Докладніше: 5ТД

На об'єкті 432 встановлювався форсований до 700 к.с. дизель 5ТДФ, оснащений новою, удосконаленою у порівнянні з об'єктом 430, ежекційною системою охолодження.

Двигун 5ТДФ являє собою двотактний турбопоршневий дизель рідинного охолодження з безпосереднім створенням суміші і прямоточною двухпоршневою продувкою. Циліндри розташовувалися горизонтально, в кожному циліндрі по два поршня. Поряд з поршневою частиною є два з'єднаних між собою лопаткових агрегати - нагнітач і газова турбіна.

Двигун був надзвичайно малий і легкий, але вимагав ретельного технічного обслуговування і якісних ПММ. Крім того, дизель був високоспритний і працював у дуже теплонавантаженому режимі, що вимагало при його запуску постійно користуватися котлом підігрівача при температурі навколишнього повітря від + 10 ° C і нижче.

Озброєння[ред.ред. код]

Основне озброєння танка Т-64 становила 115-мм гладкоствольна гармата Д-68 (2А21), оснащена гідроелектромеханічним механізмом заряджання. Ємність механізованого укладання, виконаної у вигляді конвеєра зі складними L-подібними лотками, становила 30 артилерійських пострілів. Решта 10 пострілів розміщувалися в баку-стелажі для немеханізованого укладання і призначалися для швидкого поповнення конвеєра. З гарматою був спарений 7,62-мм кулемет ПКТ з боєкомплектом в 2000 набоїв.

Гармата і спарений кулемет були стабілізовані в двох площинах завдяки застосуванню електрогідравлічного стабілізатора танкового озброєння 2Е18 «Бузок». Для наведення гармати і спареного з нею кулемета застосовувався денний приціл-далекомір ТПД-43Б і нічний приціл ТПН-1-432. Головка нічного прицілу не мала бронювання і в денний час знімалася і укладалася в башті за сидінням навідника. Вихідне вікно прицілу при цьому закривалося броньовою кришкою, яка в бойовому положенні закріплювалася на даху башти. Освітлювачі Л-2АГ нічного прицілу і ОУ-3ГК приладу спостереження командира танка ТКН-3 встановлювалися на задній стінці башти і закривалися чохлами. По-бойовому Л-2АГ встановлювався зліва від гармати, а ОУ-3ГК на командирській башточки.

Трансмісія[ред.ред. код]

У трансмісії були використані дві семиступеневі планетарні коробки передач, об'єднані в один вузол з планетарними бортовими передачами, і системою гідросервокерування, що замінили дев'ять вузлів трансмісії танка Т-55 (вхідний редуктор («гітару»), головний фрикціон, коробку передач, два планетарних механізмів повороту, два гальма і два бортових редуктора). Трансмісія танка вийшла дуже компактною і легкою, на 750 кг легше, ніж у Т-55, і складалася з 150 механооброблених деталей замість 500.

Планетарні коробки передач (ПКП) — механічні планетарні, забезпечують сім передач переднього ходу і одну заднього. Вони призначені для зміни швидкості руху і тягових зусиль на провідних колесах, повороту і гальмування танка, від'єднання двигуна від ведучих коліс. ПКП на різних передачах характеризується наступними передавальними числами: I — 8.173; II — 4.4; III — 3.485; IV — 2.787; V — 2.027; VI — 1.467; VII — 1; Зх — 14.35 (не треба плутати «ЗХ» з секретною передачею «три ікс», це — «задній хід»).

Кожна ПКП складається з чотирьох планетарних рядів і шести фрикційних пристроїв (чотири гальма і два фрикціона). Включення кожної передачі забезпечується включенням двох фрикційних пристроїв. Включення фрикційних пристроїв проводиться шляхом подачі мастила під тиском у бустери фрикційних пристроїв з механізмів розподілу системи гідрокерування і мастила. Фрикційні пристрої мають високу зносостійкість за рахунок застосування дисків з тертям металу по металокераміці в маслі.

Забезпечення руху в повороті здійснюється за рахунок поступового зменшення тиску в бустерах включених фрикційних пристроїв ПКП, при цьому радіус повороту кінематично не визначено і залежить від зовнішніх умов руху. Після повного виключення фрикційних пристроїв, включаються фрикційні пристрої, що забезпечують на відстаючому борту включення передачі на щабель нижче, при цьому здійснюється поворот з розрахунковим (фіксованим) радіусом. Розрахункові радіуси для різних передач мають такі значення: I — 1,365 м; II — 4,535 м; III — 11,735 м; IV — 12,395 м; V — 8,575 м; VI — 8,525 м; VII — 7,205 м; Зх — 1,365 м.

Модифікації Т-64 на озброєнні Радянської армії[ред.ред. код]

Т-64А (об'єкт 434)[ред.ред. код]

«об'єкт 434» — танк Т-64А

Танк Т-64 значно переважав усі танки СРСР по рухомості, точності стрільби, скорострільності, але стояло питання про підвищення вогневої потужності. 20 травня 1968 року постановою ЦК КПРС та Радою міністрів СРСР було прийнято на озброєння варіант Т-64 з 125-мм гарматою Д-81, новий танк отримав шифр Т-64А. Його виробництво планувалося розгорнути на Харківському заводі транспортного машинобудування ім. Малишева, Уральському вагонобудівному заводі м. Дзержинського (Нижній Тагіл), Заводі транспортного машинобудування ім. Жовтневої революції (Омськ), Кіровському машинобудівному і металургійному заводі (Ленінград), Челябінському тракторному заводі. Однак, через саботаж керівництва УВЗ ці плани не здійснились.

На Т-64А з 1974 встановлювалася модифікована гармата Д-81ТМ з боєкомплектом в 37 пострілів. Зенітний кулемет мав дистанційне керування — ЗУ54А. На танк встановлювався потужний дизельний двигун 5ТДФ з літровою потужністю 51,5 к.с./л.

Т-64А випускався до 1980-го року.

Т-64Б (об'єкт 474А)[ред.ред. код]

«об'єкт 474А» — танк Т-64Б

Подальший розвиток Т-64А став «об'єкт 474А» (проект модернізації Т-64А-2М, затверджений 12.08.1973), що отримав шифр Т-64Б. Головною відмінністю від попередньої моделі стала досконаліша система керування вогнем (СКВ) — «Обь». Також танк отримав комплекс керованої зброї «Кобра». Танк зійшов з конвеєра вже у 1973-ому. Серійний випуск Т-64Б розпочався у 1976-ому році. Також йшов випуск Т-64Б1, аналогічної машини, але без керованої зброї. З 1979 на частину машин почали встановлювати нову 125-мм гармату 2А46М-1 та новий механізм заряджання 6ЭЦ40, що дозволили довести скорострільність танка до 8 пострілів на хвилину. Танк випускався до 1987 року.

Т-64БВ (об'єкт 447А)[ред.ред. код]

Т-64БВ

Від Т-64Б танк відрізняється обладнанням динамічним захистом «Контакт-1» та посиленим протирадіаційним захистом. Випуск даної модифікації тривав з 1984 по 1987 рік. Танк Т-64БВ разом з Т-64-Б складає основу Сухопутних військ України, понад 600 одиниць.[1][2]

Рішенням військово-промислового комітету в 1981–1983 роках була розроблена технічна документація на встановлення під час капітального ремонту на танках Т-64Б та Т-64Б-1 комплекту навісного динамічного захисту «Контакт». Модернізований варіант танків був прийнятий наказом МО СРСР № 7 від 14 січня 1985 під маркою Т-64БВ та Т-64БВ-1. Всі нові танки Т-64БВ та Т-64БВ-1 мали танкові гармати 2А46М-1, стабілізатори озброєння 2Э42, системи керування вогнем 1А33-1, комплекс керованого ракетного озброєння 9К112-1. Замість застарілих лампових радіостанцій були встановлені напівпровідникові радіостанції Р-173 «Абзац-Р». На башті, лобовому та бортових листах корпуса та надгусенічних полицях були приварені спеціальні кронштейни і бонки для кріплення динамічного захисту. Бойова маса танка зросла до 42,4 тони[3].

Сучасні модифікації Т-64 в Україні[ред.ред. код]

Т-64БМ «Булат»

Т-64БМ «Булат»[ред.ред. код]

Детальніше про модифікацію в статті: Т-64БМ «Булат»

Танк БМ «Булат» є результатом модернізації основного танка Т-64Б з метою доведення його характеристик до сучасного рівня. Модернізація проводиться за трьома ключовими напрямкам — захист, рухомість, вогнева міць. В рамках модернізації рухомості проводиться заміна двигуна з 700-сильного 5ТДФ на 850-сильний 5ТДФМ, а в останніх партіях — на 1000-сильний 6ТД-1 який встановлювався на Т-80УД.

Для заміни двигуна проводиться доробка випускної системи та заміна штатного повітряного фільтру.

Модернізована система керування вогнем БМ «Булат» включає в себе установку наступних вузлів та агрегатів:

  • Прицілу навідника 1Г46М, який перевищує такий на танках Т-80У та Т-80УД та є аналогічним такому на танку «Оплот».
  • Нічного комплексу навідника ТО1-КО1ЭR, який збільшує дальність знаходження цілей вночі порівняно з аналогічним на танках Т-64Б у 2…2,5 рази.
  • Танкового балістичного обчислювача 1В528-1, аналогічному танкам Т-80УД.
  • Окремих елементів стабілізатора 2Э42М, який встановлюється в повному обсязі на танк «Оплот» і перевищує за своїми характеристиками стабілізатор 2Э42 танку Т-80УД.
  • Прицільно-спостережного комплексу ПНК-4СR, який забезпечує командирові танку можливість ведення вогню з основного озброєння танку і зі спареного з гарматою кулемета та ведення вогню із зенітної установки в стабілізованому режимі.
  • Зенітного прицілу ПЗУ-7, аналогічного танкам Т-80УД.
  • Системою керування зенітною установкою 1ЭЦ29, аналогічною танкам Т-80УД.
  • Комплексу керованого озброєння ТАКО-621, що дозволяє вести вогонь на відстань до 5000 метрів сучасними протитанковими керованими ракетами з тандемною бойовою частиною «Комбат».

Підвищення захисту танку Т-64БМ «Булат» проводиться двома шляхами: нарощенням пасивної броні та встановленням елементів динамічного захисту третього покоління «Ніж». Додатковий захист встановлюється на носі корпусу, на башті танку, на гусеничних полицях та бортових екранах і щитках.

В танк встановлюється сучасна швидкодійна система пожежогасіння.

Комплекс цих заходів підвищує захист танку від кінетичних засобів ураження — в 1,9 раз, від кумулятивних засобів ураження — у 2,2 рази та зменшує безповоротні втрати на 20%.

Т-64Е[ред.ред. код]

Докладніше: Т-64Е

Т-64Е — модернізація танка зі встановленим двигуном 5ТДФЕ потужністю 850 к.с. Особливістю бойової машини є встановлений на башті додатковий модуль з двома спареними 23 мм автоматичними гарматами. Вперше був продемонстрований 9 травня 2011 року у Харкові.

Т-64Б1М[ред.ред. код]

Т-64Б1М — створений в 2014 році спрощений варіант модернізації танків Т-64Б1, розроблений на Харківському бронетанковому заводі. За іншими даними, Т-64Б1М — марка танку Т-64Б1, яка була присвоєна йому при прийнятті на озброєння радянської армії наказом Міністра Оборони СРСР від 21 грудня 1983 року № 0262[4]. На танку встановлений вбудований динамічний захист типу «Контакт», що посилює захист башти, лобової частини корпусу і борту. У задній частині башти встановлена ​​ніша для боєкомплекту і устаткування. Є спрощеним та дешевшим варіантом модернізації Т-64Б «Булат».

На танку встановлений двигун сімейства 6ТД[4].

10 вересня 2014 харківське ДП «Завод імені Малишева» передало Національної Гвардії України перші десять модернізованих танків Т-64Б1М і Т-64БМ1М. Танки призначені для оснащення танкового батальйону, формованого у складі 1-ї оперативної бригади НГУ, про створення якого було оголошено ще в липні[5].

Першим замовником машин стала Демократична республіка Конго, яка стала першою країною за межами колишнього СРСР, до якої були експортовані танки сімейства Т-64.

Порівняльні характеристики танків на базі Т-64БВ[ред.ред. код]

Flag of the Soviet Union.svg Т-64БВ[6] Flag of Ukraine.svg БМ «Булат»[7] Flag of Ukraine.svg Т-64Е[8]
Зовнішній вигляд T64bv model.JPG Ukrainian T-64 tanks during the Independence Day parade in Kiev.JPG Т-64Е.jpg
Рік 1985 2005 2010
Розробник ХКБМ ХКБМ ХБТРЗ
Бойова маса, т 42,4 45,0 42,7
Екіпаж 3 3 3
Калібр та марка гармати 125-мм 2А46М-1 125-мм КБАЗ 125-мм КБАЗ
Система керування вогнем 1А33-1 «Об» 1А45 «Іртиш» 1А33-1 «Об» (модернізована)
Приціл-далекомір 1Г42 1Г46М 1Г42М
Стабілізатор основного озброєння 2Е42 2Е42М 2Е42
Кероване озброєння «Кобра» «Комбат» «Комбат»
Боєкомплект, пострілів 36 36 37
Швидкострільність, постр./хв 6-8 6-8 6-8
Додаткове озброєння 7,62-мм ПКТ
12,7-мм НСВТ
7,62-мм КТ-7,62
12,7-мм КТ-12,7
7,62-мм ПКТ
12,7-мм НСВТ
ГШ-23Л
АГС-17
Динамічний захист «Контакт» «Ніж» «Дуплет»
Активний захист немає немає КОЕЗ «Варта», КАЗ «Заслон»
Двигун 5ТДФ (700 к.с.) 5ТДФМ (850 к.с.) 5ТДФЕ (850 к.с.)
Питома потужність, к.с./т 16,5 18,9 19,9
Максимальна швидкість, км/год 60 60 65
Запас ходу з без додатковий паливних баків, км 500 385 500

Відмінності[ред.ред. код]

На відміну від Т-72, інфрачервоний пошуковий ліхтар знаходиться зліва від гармати. З кожного боку має шестеро катків, які мають помітно менший діаметр в порівнянні з Т-72[9].

Спеціальні машини, створені на базі Т-64[ред.ред. код]

Крім військового варіанту, БРЕМ-64, був розроблений «цивільний» варіант БРЕМ без установки озброєння і системи захисту від ЗМУ.

  • БМПВ-64 - важка БМП на базі шасі танка Т-64. Випущена Харківським БТРЗ.
  • УМР-64 - важкий бронетранспортер того ж заводу на базі Т-64.
  • ГПМ-64 - гусенична пожежна машина на основі Т-64.
  • Т-55-64 - основний бойовий танк, гібрид з шасі від Т-64 і вежею від Т-55.
  • ПТС-2 - плаваючий транспортер.
  • БАТ-2 - шляхопрокладчик на базі тягача МТ-Т.
  • МДК-3 - роторний траншейний екскаватор.
  • МТ-Т - важкий багатоцільовий гусеничний транспортер-тягач.

Країни-оператори[ред.ред. код]

Головним оператором танків сімейства Т-64 є Збройні сили України, які з огляду на наявність на території України підприємства-виробника обрали Т-64 в якості основного танка і відмовились від використання Т-72 та Т-80. Нині в лавах танкових та механізованих військ Сухопутних військ та Військ берегової оборони 637 танків цього сімейства (Т-64Б, Т-64БВ, Т-64БМ). Натомість в Російській Федерації взято курс на скорочення кількості Т-64 в лавах ЗС країни. Також оператором Т-64 є Узбекистан. Т-64 стоять на озброєнні армії невизнаної Придністровської молдавської республіки.

Країни-оператори Т-64. Синій — сучасні, зелений — перспективні.

Перспективні оператори:

Участь в бойових діях[ред.ред. код]

Війна на сході України[ред.ред. код]

Оскільки танки Т-64 та їхні модифікації складали кістяк Збройних сил України, то вони брали активну участь в бойових діях на Сході України.

В руках терористів з ДНР опинилась певна кількість танків Т-64БВ, що потрапили до України через кордон з Росією[12]. За попередньою інформацією, вони могли знаходитись на озброєні українських військових частин в Криму, які були захоплені російськими військовими навесні 2014 року[13]. Проте згодом, військовий експерт Дмитро Тимчук оприлюднив уточнену інформацію про походження танків. Всі українські танки Т-64БВ (41 одиниця) були виведені на материкову частину з Криму. Разом з тим, за даними міжнародних організацій, танки Т-64БВ є в Росії. Зокрема, вони виведені з бойового складу російської армії, однак знаходяться на базах зберігання МО РФ[14].Також танки використовували Збройні сили України на блок-постах біля Слов'янська та Краматорська. Станом на 13 листопада 2014 за данними сайту LostArmour.info[15] українською армію у боях втрачено 86 танків сімейства Т-64.

На основі відкритих даних вдалось встановити можливий шлях незаконного надходження танків Т-64 (зокрема, Т-64БВ) до російських терористів в Україні: з 2544 Центральної бази резерву танків (військова частина 54630, що знаходиться поблизу селища міського типу Козулька Красноярського краю; 56°10′17″ пн. ш. 91°27′14″ сх. д. / 56.171313° пн. ш. 91.453886° сх. д. / 56.171313; 91.453886). Спочатку танки доставляли повітряним шляхом — з аеропорту Ємельяново до Таганрогу а звідти вже на тягачах до України. Згодом танки почали перевозити залізницею[16][17].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Основний бойовий танк Т-64БВ. Український мілітарний портал.
  2. The International Institute For Strategic Studies IISS The Military Balance 2010. — Nuffield Press, 2010. — С. 196. — 492 с. — ISBN 978-1-85743-557-3
  3. (Саенко, Чобиток; с. 37)
  4. а б «ХКБМ - ХКБМ. Танки Т-64Б, Т-64Б1, Т-64БВ». ХКБМ. Процитовано 12 січня 2015. 
  5. а б «Національна гвардія України отримала нові танки Т-64Б1М». Україна промислова. 12 вересня 2014. 
  6. ТТХ танков Т-64
  7. БМ БУЛАТ — модернизация танка Т-64Б
  8. Т-64Е: новая жизнь старого танка
  9. Christopher F. Foss (2000). Jane's Tanks and Combat Vehicles Recognition Guide (вид. 2-ге). Harper Collins. 
  10. а б «Харьковские Т-64: от Приднестровья до Афганской границы» (ru). «Вестник Мордовии». 2012-12-02. Архів оригіналу за 2012-12-27. Процитовано 2012-12-26. 
  11. Приднестровская армия не спешит отказываться от Т-64
  12. «РФ перекидає захоплені в Криму танки Т-64БВ через Ростовську область - активіст (фото)». УНІАН. 13 червня 2014. 
  13. «Танки, які потрапили в Україну з Росії, знищить українська авіація». УНІАН. 13 червня 2014. 
  14. «Тимчук розповів, якими танками розжилися бойовики в Росії». Українська Правда. 13 червня 2014. 
  15. «Lost Armour INFO». Процитовано 13 листопада 2014. 
  16. «Російська бронетехніка у війні на Донбасі. Танки». Військова панорама. 17 грудня 2014.  джерело новини: sled_vzayt (15 грудня 2014). «Российская бронетехника в войне на Донбассе ч.2». 
  17. «Путеводитель по российским танкам Т-64 на Донбассе. Часть 1». InformNapalm. 24 грудня 2014. 

Література[ред.ред. код]

  • The Military Balance 2013 / IISS. — London: Taylor & Francis, 2013. — 572 p.
  • Максим Саенко, Василий Чобиток (2001). Основной боевой танк Т-64. Экспринт. с. 93. 
  • Сергей Суворов. Танк Т-64. Первенец танков второго поколения. Танко Мастер. 

Посилання[ред.ред. код]