2С5 «Гіацинт-С»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
САУ 2С5 «Гіацинт-С» в музеї ВАТ «Мотовилихінскіє заводи»

САУ 2С5 «Гіацинт-С» в музеї ВАТ «Мотовилихінскіє заводи»

Загальні дані
класифікація самохідна гармата
Виробництво та застосування
країна-виробник СРСР СРСР
роки виробництва з 1976 по 1993
кількість виробів, од. до 2000[1]
основні країни-оператори Росія Росія, Україна Україна, Білорусь Білорусь
Основні параметри
бойова маса, т 27,5
довжина, мм 8330 (з гарматою вперед 8950)
ширина, мм 3250
висота, мм 2760
кліренс, мм 450
база, мм 4635
Броня
тип броні протикульова
Озброєння
основне озброєння 152-мм 2А37
калібр, марка та тип гармати нарізна гармата
кути ВН, ° −2…+57°
кути ГН ° −15…+15°
дальність стрільби, км 8..33,1
боєкомплект гармати 30
приціли ПГ-1М, ОП-4М, ТКН-3А
кулемети 1 × 7,62-мм ПКТ
боєкомплект 1500
Силова установка, маневреність та мобільність
тип, марка двигуна
потужність двигуна, к.с. (кВт) 520
пальне дизельне
підвіска індивідуальна, торсіонна
швидкість по шосе, км/год. 62,8
запас ходу по шосе, км 500
питома потужність, к.с./т 19
подоланний підйом, ° 30°
подоланна стінка, м 0,7
подоланний рів, м 2,5
подоланний брід, м 1

2С5 «Гіацинт-С» (індекс ГАБТУ — об'єкт 307) — радянська 152-мм корпусна самохідна гармата[3]. Створена на Уральському заводі транспортного машинобудування. Головний конструктор шасі — Г. С. Єфімов, 152-мм гармати 2А37 — Ю. Н. Калачников, 152-мм боєприпасів — А. А. Каллісто. Призначена для придушення і знищення засобів ядерного нападу, ураження органів управління, тилів, живої сили й бойової техніки супротивника в місцях скупчення і в опорних пунктах, а також для руйнування фортифікаційних споруд.

Історія створення[ред.ред. код]

З відставкою Н. С. Хрущова, після майже десятирічної перерви, роботи по артилерійському озброєнню в СРСР були відновлені. Спочатку на базі відділу ракетного озброєння 3 центрального науково-дослідного відділу, а потім вже у знову відтворених підрозділах артилерійського озброєння. В 1965 році Міністром оборони СРСР була затверджена програма розвитку артилерії. Тоді на озброєнні армії США вже знаходились корпусні САУ M107. У той же час результати застосування гармат М-46 в артилерійській дуелі між Китаєм і Тайванем показали недостатню дальність стрільби радянської корпусної артилерії, тому назріла необхідність розробки нової системи з підвищеною дальністю стрільби. У період з 1968 по 1969 роки 3 ЦНДІ спільно з підприємствами оборонної промисловості виконав НДР «Успіх», в рамках якої був визначений вигляд перспективних артилерійських систем та напрямки їхнього розвитку аж до 1980 року, а 8 червня 1970 року виходить постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР № 427–151. Відповідно до цієї постанови була офіційно почата розробка нової 152-мм корпусної гармати як в буксованому так і у самохідному варіантах[4][5][6].

Попередньо, 27 листопада 1968 року Міністерство оборонної промисловості затвердило рішення № 592, яким наказало розпочати науково-дослідні роботи по створенню заміни буксованої гармати М-46. В ході досліджень були опрацьовані три варіанти САУ. Перший — з відкритою установкою знаряддя, другий — з рубочною установкою знаряддя, третій — із закритою установкою знаряддя у башті, що обертається. У вересні 1969 а матеріали аванпроекту були розглянуті комісією Міністерства оборони СРСР. За результатами робіт було з'ясовано, що оптимальною для нової самохідної гармати буде відкрита установка знаряддя. Отримані опрацювання лягли в основу ОКР під найменуванням «Гіацинт-С» (індекс ГРАУ — 2С5). «Гіацинт» мав надійти на озброєння артилерійських полків і бригад корпусів і армій для заміни 130-мм гармат М-46 і 152-мм гармат М-47[5][6].

Головним розробником 2С5 був призначений Уральський завод транспортного машинобудування, гармату 2А37 проектували в СКБ Пермського машинобудівного заводу імені В. І. Леніна, за боєприпаси відповідав московський Науково-дослідний машинобудівний інститут. До весни 1971 року а на Пермському машинобудівному заводі були виготовлені дві балістичні установки з довжиною ствола в 7200 мм для відпрацювання боєкомплекту гармати. Проте через несвоєчасне постачання гільз випробування були розпочаті лише у вересні 1971 року і тривали до березня 1972 року. Випробування показали, що снаряди при використанні повного заряду масою 18,4 кг мали початкову швидкість 945 м/с, та дальність 28,5 км. На посиленому заряді масою 21,8 кг дальність становила 31,5 км, а початкова швидкість — 975 м/с. При цьому відзначали сильну дію дульної хвилі. Для усунення цього зауваження маса порохового заряду була зменшена до 20,7 кг, а також запроваджена гладка насадка на ствол гармати. У квітні 1972 а конструкція гармати була доопрацьована, а до кінця року на Уральський завод транспортного машинобудування були відправлені два дослідні зразки гармати 2А37 для установки на самохідне шасі. Дослідні зразки САУ 2С5 були відправлені спочатку на заводські, а потім на полігонні випробування. До 1974 у повний цикл випробувань САУ «Гіацинт-С» був завершений, після чого почалася підготовка виробництва до серійного виробництва[5][7][6].

Водночас, на базі 2С5 розробляли й інший варіант САУ під позначенням 2С11 «Гіацинт-СК». Відмінністю від базового зразка був картузний метод заряджання, який мав зменшити вартість виробництва зарядів за рахунок виключення зі складу латунних гільз[8]. В ході роботи були використані науково-технічні напрацювання по картузним варіантам самохідних гаубиць 2С1 «Гвоздика» і 2С3 «Акація», однак остаточно до виробництва був прийнятий варіант з роздільно-гільзовим заряджанням. 20 січня 1975 року постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР № 68-25 самохідна гармата 2С5 «Гіацинт-С» була прийнята на озброєння Радянської армії[5][7][6][9].

Серійне виробництво та модифікації[ред.ред. код]

Порівняльна таблиця ТТХ різних модифікацій САУ 2С5
2С5[5] 2С5М[10] 2С5М1[10]
Початок серійного виробництва 1976 Дослідна Дослідна
Бойова маса, т 27,5 28,2 28,2
Індекс гармати 2А37 2А37М
Калібр гармати, мм 152,4 152,4 155
Довжина ствола, клб 47 47 52
Кути ВН, град. −2 … + 57 −2 … + 58 −2 … + 58
возимий боєзапас, постр. 30 30 30
Максимальна дальність стрільби
ОФС, км
30,5 30,5 30
Максимальна дальність стрільби
АР ОФС, км
33,1 37 41
Максимальна дальність стрільби
КАС, км
20 20 25
Радіостанція Р-123
Апаратура внутрішнього зв'язку Р-124

Перша установча партія САУ 2С5 була виготовлена ​​в 1976 році, а з 1977 року розпочато повномасштабне серійне виробництво на Уральському заводі транспортного машинобудування. Виготовленням гармати 2А37 займався Пермський завод імені Леніна. Виробництво 2С5 тривало аж до розвалу Радянського Союзу і було зупинене у 1993 році, всього за 17 років виробництва було випущено до 2000 одиниць 2С5[5][1].

Після припинення серійного виробництва в кінці 1990-х років в Росії були розроблені модернізовані варіанти САУ 2С5, що отримали позначення 2С5М і 2С5М1. Модифікація 2С5М відрізняється від базової машини установкою АСУНО 1В514-1 «Механізатор-М», а також модернізованою артилерійською частиною, що дозволяє використовувати нові 152-мм осколково-фугасні снаряди 3ОФ60 з донним газогенератором з максимальною дальністю стрільби до 37 км. Модифікація 2С5М1 відрізняється від 2С5М використаною артилерійською частиною калібру 155-мм, що дозволяє застосовувати снаряди L15A1 з дальністю стрільби до 30 км, а також снаряди ERFB BB з дальністю стрільби до 41 км[10][11]. У 2004 році, при виконанні науково-дослідної роботи, на базі самохідної гармати 2С5 був виготовлений експериментальний зразок артилерійської системи. Замість 152-мм гармати 2А37 на САУ була встановлена ​​гаубиця з балістикою перспективної 152-мм артилерійської установки «Коаліція»[12].

Опис конструкції[ред.ред. код]

Броньовий корпус[ред.ред. код]

САУ 2С5 в музеї ВАТ «Мотовилихинские заводи»

Самохідна гармата 2С5 «Гіацинт-С» виконана за безбаштовою схемою з відкритою установкою гармати. Корпус машини зварений із сталевих броньових катаних листів і розділений на три відділення: силове (моторно-трансмісійне), відділення управління та бойове. У передній частині корпусу по правому борту розташоване моторно-трансмісійне відділення. Зліва від нього знаходиться місце механіка-водія з органами управління шасі. За сидінням механіка водія встановлено робоче місце командира машини з поворотною башточкою. У середній і кормовій частинах корпусу розташоване бойове відділення. У середній частині корпуса встановлені механізовані укладки для розміщення возимого боєкомплекту. По обидва боки укладок вздовж бортів розміщені сидіння членів екіпажу. По правому борту в передній частині знаходиться сидіння оператора, в задній - навідника. По лівому борту встановлено сидіння оператора. У кормовій частині корпуса встановлені чотири паливних бака, механізм зупинки лотків і люк для подачі боєприпасів з бойового відділення. На кормовому листі корпусу встановлені балки з шарнірами, на яких закріплена опорна плита САУ. На даху на поворотній платформі встановлена ​​артилерійська частина самохідної гармати. Гармата 2А37 має два положення - похідне й бойове. У похідному положенні опорна плита піднята вертикально і знаходиться за заднім кормовим листом. У бойовому - плита відкидається назад за допомогою гідравлічної системи і впирається в грунт. Механізм заряджання і механізована укладка забезпечують автоматизований цикл заряджання. Механізм заряджання напівавтоматичний з ланцюговим транспортером і електроприводом. За допомогою механізму заряджання, елементи пострілів переміщуються на лінію досилання. При стрільбі подача пострілів може здійснюватися не тільки через укладки боєкомплекту, але і з грунту. У бойовому положенні САУ, навідник знаходиться поза корпусом машини на поворотній платформі зліва від гармати у прицільних пристосувань. Для захисту від куль і осколків, робоче місце навідника обладнано броньованою амбразурою. У передній частині машини на нижній частині лобового листа встановлений відвал для самообкопування. Товщина лобового листа складає 30 мм[5][13].

Озброєння[ред.ред. код]

152-мм ОФС 3ОФ29

Основним озброєнням є 152-мм гармата 2А37, що має максимальну скорострільність 5-6 пострілів на хвилину. Основними вузлами гармати 2А37 є: ствол, затвор, електрообладнання, досилач, противідкатні пристрої, верхній станок, огорожа, врівноважувач, поворотний і підйомний механізми. Ствол гармати являє собою трубу-моноблок з'єднану з казенником муфтою, на дуловому зрізі труби закріплене дулове гальмо з ефективністю 53%. В казеннику розташований горизонтально-клиновий затвор з напівавтоматикою скалочного типу. Ланцюговий досилач снаряда і заряду, призначений для полегшення роботи заряджаючого. Противідкатні пристрої складаються з гідравлічного гальма відкату і пневматичного накатника, заповненого азотом. Підйомний і поворотний механізми секторного типу, забезпечують наведення гармати в діапазоні кутів від -4 до + 60° по вертикалі і від -15 до + 15° по горизонту. Пневматичний механізм врівноважувача служить для компенсації моменту неврівноваженості хитної частини гармати. Верхній верстат зі знаряддям встановлений на центральний штир в задній частині даху корпусу шасі 2С5. Відкидна опорна плита, розміщена в кормі корпусу, передає зусилля пострілу на грунт, забезпечуючи більшу стійкість САУ. Возимий боєкомплект самохідної гармати «Гіацинт-С» складає 30 пострілів[5][7][14].

В основній боєкомплект гармати 2А37 входять осколково-фугасні снаряди 3ОФ29 з максимальною дальністю стрільби в 28,5 км, а також снаряди 3ОФ59 з поліпшеною аеродинамічною схемою і максимальною дальністю стрільби в 30,5 км. Нині для 2С5 розроблені високоточні снаряди «Краснопіль» і «Сантиметр», для ураження бронетанкової техніки в місцях зосередження пускових установок, довготривалих оборонних споруд, мостів та переправ. При стрільбі керованими снарядами використовуєть спеціальний заряд, відмінний від застосовуваних в САУ 2С3 і 2С19[15]. Крім звичайних типів боєприпасів, «Гіацинт-С» може вести вогонь спеціальними ядерними боєприпасами 10 типів потужністю від 0,1 до 2 кт у тротиловому еквіваленті. Додатково САУ 2С5 обладнана 7,62-мм кулеметом ПКТ. Кулемет встановлений на башточці командира, кути вертикального наведення становлять від -6° до + 15°, а горизонтального - від 164° вліво до 8° вправо. Для особистої зброї розрахунку передбачено п'ять кріплень під автомати АКМС, а також кріплення для сигнального пістолета. Для боротьби з бронетехнікою противника в корпусі САУ є кріплення для протитанкового гранатомета РПГ-7В. У разі виникнення небезпеки нападу з повітря, в САУ знаходиться переносний зенітно-ракетний комплекс 9К32М «Стріла-2М». До возимого боєкомплекту додаткового озброєння входять: 1500 набоїв для кулемета, 1500 набоїв для автоматів, 20 ракет до сигнального пістолета, 5 гранат для протитанкового гранатомета і 2 ракети для переносного зенітно-ракетного комплексу[5][6][16].

Використані постріли[ред.ред. код]

Номенклатура боєприпасів [5][17][18]
Індекс пострілу Індекс снаряду Індекс заряду Маса снаряду, кг Маса ВР , кг Маса пострілу, кг Початкова швидкість снаряду, м/с[сн 1] Максимальна дальність стрільби, км
Осколково-фугасні
3ВОФ39 3ОФ29 4Ж47 6,42 80,8 945 28,5
3ВОФ40 3ОФ29 4Ж48 6,42 775 21,5
3ВОФ41 (активно-реактивний) 3ОФ30 4Ж47 33,1
3ВОФ86 3ОФ59 4Ж47 43,8 7,8 78,6 30,5
3ВОФ87 3ОФ59 4Ж48 43,8 7,8 23
3ОФ60 [сн 2] 37
Керовані
«Сантиметр» 3ОФ38 49,5 8,5 12
«Краснопіль» 3ОФ39 50 6,5 20
Ядерні
«Ромашка» 57
«М'ята» 57
«Аспект-1 ... 4» 43
«Символізм-1 ... 4» 43

Засоби спостереження і зв'язку[ред.ред. код]

Для наведення гармати, проведення розвідки місцевості вдень і вночі, а також для стрільби з кулемета, в командирській башточці встановлено комбінований приціл ТКН-3А з прожектором ОУ-3ГК. Місце навідника обладнано артилерійським панорамним прицілом ПГ-1М для стрільби з закритих вогневих позицій і прицілом прямого наведення ОП-4М-91А для ведення вогню по спостережуваних цілях. Місце механіка водія обладнано двома призматичними приладами спостереження ТНПО-160, а також приладом нічного бачення ТВН-2БМ для водіння в нічних умовах[19].

Зовнішній радіозв'язок підтримується радіостанцією Р-123[5]. Радіостанція працює в УКВ-діапазоні і забезпечує стійкий зв'язок з однотипними станціями на відстані до 28 км в залежності від висоти антени обох радіостанцій[20]. Переговори між членами екіпажу здійснюється через апаратуру внутрішнього зв'язку Р-124[5].

Двигун і трансмісія[ред.ред. код]

В 2С3 встановлений V-подібний 12-циліндровий чотиритактний дизельний двигун В-59 рідинного охолодження з наддувом потужністю 520 л.с. Крім дизельного палива, двигун має можливість роботи на гасі марок ТС-1, Т-1 і Т-2 [21] .

Трансмісія механічна, двопотокова, з планетарним механізмом повороту. Має шість передніх і дві задніх передачі. Максимальна теоретична швидкість руху на шостій передній передачі становить 60 км/ч. На другий задній передачі забезпечується швидкість руху до 14 км/ч[22].

Ходова частина[ред.ред. код]

Ходова частина 2С5 являє собою модифіковане шасі СПТП СУ-100П і складається з шести пар обгумованих опорних і чотирьох пар підтримуючих катків. У задній частині машини перебувають керівні колеса, в передній - ведучі. Гусениці складається з дрібних ланок з гумовометалевими шарнірами цівочного зачеплення. Ширина кожного трака 484 мм при кроці 125 мм. Підвіска 2С5 - індивідуальна торсіонна. На першому та шостому опорних катках встановлені двосторонні гідроамортизатори[23].

Оператори[ред.ред. код]

Самохідна гармата 2С5 «Гіацинт-С» на службі збройних сил Фінляндії

Служба та бойове застосування[ред.ред. код]

Організаційна структура[ред.ред. код]

Самохідна гармата 2С5 надходила на озброєння артилерійських полків і бригад армій Сухопутних військ СРСР на заміну гарматам М-46 і М-47. Кожна артилерійська бригада налічувала 5 дивізіонів (4 гарматно-самохідних артилерійських і 1-розвідувальний), кожен артилерійський дивізіон складався з трьох батарей. Артилерійські батареї складалися з шести самохідних гармати 2С5 (разом 18 гармати в дивізіоні)[28] , проте в деяких дивізіонах малося по 4 батареї з 6-ти 152-мм гармат або по 3 батареї по 8 гармат кожна (тобто 24 гармати в дивізіоні)[29].

Служба[ред.ред. код]

Самохідні гармати 2С5 перебували на озброєнні наступних формувань збройних сил Російської Федерації:

  1. Військова частина (в/ч) польова пошта 25526. 308-я гарматно-самохідна артилерійська бригада армійського підпорядкування ГСВГ: 72 одиниці 2С5 станом на 1990 рік [6] .
  2. В / ч № 32755. 385-я гвардійська артилерійська Одеська Червонопрапорна ордена Богдана Хмельницького бригада (385 абр): 65 одиниць 2С5 станом на 2000 рік [30] .
  3. В / ч № 35390. 39-я окрема мотострілецька Червонопрапорна бригада (39 омсбр): 65 одиниць 2С5 станом на 2000 рік [30] .
  4. В / ч № 39255. 305 артилерійська Гумбіненська Червонопрапорна бригада (305 абр): 18 одиниць 2С5 станом на 2009 рік [30] .
  5. 9-а артилерійська бригада (9 абр): 48 одиниць 2С5 станом на 2000 рік [30] .
  6. 13-й артилерійський полк: 24 одиниці 2С5 станом на 1990 рік [6] .
  7. 111-я артилерійський полк: 24 одиниці 2С5 станом на 1990 рік [6] .
  8. 178-а артилерійська бригада: 48 одиниць 2С5 станом на 1990 рік [6] .
  9. 211-а артилерійська бригада: 60 одиниць 2С5 станом на 1990 рік [6] .
  10. 231-а артилерійська бригада: 24 одиниці 2С5 станом на 1990 рік [6] .
  11. 235-а артилерійська бригада: 24 одиниці 2С5 станом на 1990 рік [6] .
  12. Триста третій артилерійська бригада: 72 одиниці 2С5 станом на 1990 рік [6] .
  13. 385-а артилерійська бригада: 72 одиниці 2С5 станом на 1990 рік [6] . У 2005-2006 роках в 385-й артилерійській бригаді було проведено переозброєння. «Гіацинт» був знятий з озброєння бригади і замінений на 2С19 «Мсту-С».
  14. 387-а артилерійська бригада: 72 одиниці 2С5 станом на 1990 рік [6] .
  15. 7014-я база зберігання та ремонту озброєння і техніки (7014 БХіРВТ): 36 одиниць 2С5 станом на 2009 рік [30] .
  16. 7020-я Харбінська база зберігання та ремонту озброєння і техніки (7020 БХіРВТ): 54 одиниці 2С5 станом на 2009 рік [30] .
  17. Пермський ПСХ: 52 одиниці 2С5 станом на 2000 рік [30] .
  18. Пермський 39-й арсенал (39 Арс-В): 23 одиниці 2С5 станом на 2000 рік [30] .

Бойове застосування[ред.ред. код]

Бойове хрещення самохідна гармата 2С5 прийняла під час війни в Афганістані. 152-мм осколково-фугасні снаряди дозволяли гарантовано знищувати будь-які укріплення противника[31][5]. Обмежено застосовували в складі батальйонних тактичних груп в Першу чеченську кампанію[32]. У 2014 році в ході Російсько-Української війни САУ 2С5 українських збройних сил були перекинуті на схід України, де щонайменше одна установка зі складу самохідного гарматного дивізіону 26-ї артилерійської бригади була захоплена російськими терористами в ході знищення оточених частин ЗСУ під Амвросіївкою[33][34].

Оцінка машини[ред.ред. код]

Порівняльна таблиця ТТХ 2С5 із зарубіжними аналогами
СРСР 2С5 США M107[35] Швеція Bkan-1A(англ.)укр.[36][37] Північна Корея Північна Корея M1975[38] Індія Catapult(англ.)укр.[39] КНР NORINCO 130 mm[40]
Початок серійного виробництва 1976 1962 1966 1975 1987 Дослідна
Бойова маса, т 27,5 28,17 53 20 40 30
Екіпаж, чол. 5 5 5 5
Калібр гармати, мм 152,4 175 155 130 130 130
Довжина ствола, клб 47 60 50 55 55 55
Кути ВН , град. −2 … + 57 −2 … +65 −2 … +45 −2 … +45 −5 … +65
Кути ГН , град. 30 60 30
возимо боєзапас, постр. 30 2 14 30 38
Максимальна дальність стрільби
ОФС, км
30,5 32,7 25,6 27 27 27
Максимальна дальність стрільби
АР ОФС, км
33 37 37 37
Маса ОФС, кг 43,8 66,8 48 33,4 33,4 33,4
Бойова скорострільність, постр/хв 5-6 1,5 14
Калібр зенітного кулемета, мм 7,62 12,7
Максимальна швидкість по шосе, км/год 62,8 54,7 28 55
Запас ходу по шосе, км 500 725 230 450

В 1970-і роки Радянським Союзом була зроблена спроба переоснащення Радянської армії новими зразками артилерійського озброєння. Першим зразком стала самохідна гаубиця 2С3, представлена ​​громадськості в 1973 рік у, за нею послідували: 2С1 в 1974 рік у, 2С4 в 1975, і в 1979 роках у були представлені 2С5 і 2С7. Завдяки новій техніці Радянський Союз суттєво підвищив живучість і маневреність своїх артилерійських військ[41] . У 1982 році самохідні гармати 2С5 були розміщені в ГСВГ. У разі бойових дій з країнами-учасницями НАТО, системи «Гіацинт» дозволяли Радянському Союзу реалізувати тактику обмеженого застосування тактичного ядерного озброєння в ході наступальних операцій[42].

До моменту початку серійного виробництва САУ 2С5, на озброєнні США вже перебувала 175-мм корпусні самохідна гаубиця M107. Порівняно з M107 САУ 2С5 володіла більшою скорострільністю і швидкістю руху. Возить боєкомплект 2С5 був істотно більше (30 пострілів проти 2), фактично до САУ M107 придавалась транспортна машина з боєкомплектом. Вигідним відзнакою «Гіацинта» від САУ M107 є розміщення всього екіпажу під броньовий захистом корпусу під час маршу[43] . Через рік після початку серійного виробництва 2С5 Міністерство оборони США втратило інтерес до САУ M107 і ініціювало програму модернізації існуючих самохідних гаубиць до рівня 203-мм гаубиць M110A2, до 1981 року всі САУ M107 були перероблені в самохідні гаубиці M110A2[44] .

Аналоги артилерійських систем 2С5 і M107 розроблялися і в інших країнах. В КНДР в 1975 рік у була створена 130-мм САУ M1975. Система представляла собою модифіковану версію тягача АТ-С з встановленою 130-мм гарматою М-46. M1975 надходила на озброєння самохідних артилерійських бригад армійського і корпусного ланки армії КНДР[38] . У Китаї на базі 152-мм дивізійної САУ Тип 83 була створена 130-мм досвідчена корпусні самохідна гармата. Замість 152-мм гаубиці встановлювалася китайська копія 130-мм гармати М-46[40] .

У 1960 рік у шведська компанія Bofors розробила 155-мм самохідну гармату «Bandkanon-1A». До 1965 рік у був завершений повний цикл випробувань, а в 1966 рік у гармата надійшла в серійне виробництво. Виробництво велося до 1968 год а, всього було виготовлено 28 машин. САУ «Bandkanon-1A» може вести стрільбу тільки фугас вим пострілом M60 унітарного заряджання, які мають початкову швидкість 865 м/с і максимальну дальність стрільби 25,6 км. Возить боєкомплект із 14 снарядів розміщений в спеціальному магазині. Перша досилання снаряда в камору виробляється в ручну, решта постріли подаються автоматично. У порівнянні з аналогами така схема заряджання дозволяла САУ за 48 секунд відстріляти весь свій боєкомплект і покинути вогневу позицію. Однак, незважаючи на переваги перед САУ 2С5, самохідна гармата «Bandkanon-1A» мала й недоліки: менша максимальна дальність стрільби і возить боєкомплект, а також загальна маса становила понад 50 тонн, що тягло за собою низьку максимальну швидкість пересування і обмежений запас ходу[36][37] .

За результатами індо-пакистанському війни індійські військові високо оцінили контрбатарейна властивості буксируваних гармат М-46, тому силам військово-промислового комплексу Індії був розроблений самохідний варіант цієї системи під назвою «Catapult». САУ представляла собою шасі танка «Віджаянта» з встановленою на нього артилерійської частиною гармати М-46. До кінця 1980-х років Індією було прийнято рішення перекладу наявних САУ «Catapult» на калібр 155 мм[39] .

В ході бойового застосування в Афганістан е САУ 2С5 добре себе зарекомендувала, особливо відзначалася надійність шасі САУ. Порівняно з знаряддями типу Д-20 і М-47 ефективність осколково-фугасної дії снарядів 3ОФ29 вище в 1,4-4 рази. За оцінками західних фахівців, застосування САУ 2С5 в контрбатарейної боротьбі дозволяє в 5 разів скоротити час підготовки знаряддя до стрільби у порівнянні з буксируваними системами. При порівнянні САУ «Гіацинт-С» з системами попереднього покоління на придушення батареї самохідних гаубиць M109 САУ 2С5 потрібно на 25% менше боєприпасів (270 осколково-фугасних снарядів проти 360)[5][29][45] .

Де можна побачити[ред.ред. код]

САУ 2С5 «Гиацинт-С» в Технічному музеї імені К. Г. Сахарова
Вид з правого боку 
Вид ззаду 
Установка гармати 2А37 

Примітки[ред.ред. код]

  1. На максимальному заряді.
  2. Застосовується тільки в гарматі 2С5М.
  1. а б Foss C. R. (2002). «152 mm self-propelled gun Giatsint (2S5)». Jane's Armour and Artillery 2001—2002. 
  2. ГОСТ 8.417-2002
  3. 307.ТО. Изделие 2С5. Техническое описание. Свердловск: ЦКБ «Трансмаш». 1974. с. 6. 
  4. Авторский коллектив под руководством Панова В. В. (2007). «Развитие артиллерийского вооружения в период 1967—1987 гг.». У Под ред. Константинова Е. И. 3 Центральный научно-исследовательский институт Министерства обороны Российской Федерации. Исторический очерк. 3 апреля 1947—2007. М. с. 27—29. 
  5. а б в г д е ж и к л м н п р Карпенко А. В. {{{Заголовок}}}.
  6. а б в г д е ж и к л м н п р с {{{Заголовок}}}. — ISBN 5-9533-0664-4.
  7. а б в Широкорад А. Б. Самоходки // Техника и оружие, АО «АвиаКосм» (1996).
  8. Широкорад А. Б. (2000). «Различные модернизации МЛ-20». У Под общ. ред. Тараса А. Е. Энциклопедия отечественной артиллерии. Мн.: Харвест. с. 655. ISBN 985-433-703-0. 
  9. Авторский коллектив под руководством Панова В. В. (2007). «Развитие артиллерийского вооружения в период 1967—1987 гг.». У Под ред. Константинова Е. И. 3 Центральный научно-исследовательский институт Министерства обороны Российской Федерации. Исторический очерк. 3 апреля 1947—2007. М. с. 30. 
  10. а б в Карпенко А. В. (2009). «Оружие России». Современные самоходные артиллерийские орудия. СПб.: Бастион. с. 31. 
  11. Энциклопедия XXI век. Оружие и технологии России. Часть 2. Ракетно-артиллерийское вооружение сухопутных войск. Группа 23. Класс 2350. Боевые гусеничные машины. 152-мм самоходная пушка 2С5 «Гиацинт-С» 2. М.: Издательский дом «Оружие и технологии». 2001. с. 152—157. ISBN 5-93799-002-1. 
  12. Белянская О. (2010). «Часть 4. 2000—2010 гг. За такими установками — будущее!». У Под ред. Споршева Г. М. 40 лет на страже отечества и мира. Книга очерков (вид. Юбилейное подарочное издание). Нижний Новгород: ОАО «ЦНИИ „Буревестник“». с. 87. 
  13. {{{Заголовок}}}.
  14. Хайченко А. В. {{{Заголовок}}}.
  15. Williams W. L. Krasnopol: A Laser-Guided Projectile (англ.) // Field Artillery. — 2002. — В. September-October. — P. 31.
  16. {{{Заголовок}}}.
  17. Широкорад А. Б. (2000). «152-мм пушка 2А36 «Гиацинт-Б»». У Под общ. ред. Тараса А. Е. Энциклопедия отечественной артиллерии. Мн.: Харвест. с. 709. ISBN 985-433-703-0. 
  18. Энциклопедия XXI век. Оружие и технологии России. Часть 5. Боеприпасы наземной артиллерии. Группа 12. Средства управления войсками и оружием. Класс 1230. Системы (комплексы) управления оружием (огнём). 152-мм выстрелы с корректируемым осколочно-фугасным снарядом 3ОФ38 «Сантиметр», «Сантиметр-М» 12. М.: Издательский дом «Оружие и технологии». 2006. с. 447. ISBN 5-93799-023-4. 
  19. {{{Заголовок}}}.
  20. {{{Заголовок}}}.
  21. {{{Заголовок}}}.
  22. {{{Заголовок}}}.
  23. {{{Заголовок}}}.
  24. а б в г д е The Military Balance 2013 / IISS. — London: Taylor & Francis, 2013. — 572 p. — ISBN 978-1857436808.
  25. Ленский А. Г., Цыбин М. М (2001). Советские сухопутные войска в последний год Союза ССР. С.-Пб.: B&K. с. 40isbn=5-93414-063-9. 
  26. The Military Balance 2010 / International Institute for Strategic Studies. — Abingdon: Routledge. — 492 p. — ISBN 978-1857435573.
  27. «География распространения» (ru). ОАО «Мотовилихинские заводы». Архів оригіналу за 2012-02-18. Процитовано 2011-10-25. 
  28. {{{Заголовок}}}. — P. 4-7…4-9.
  29. а б Gourley S. R. Soviet Artillery — A Time of Change // Field Artillery Journal. — US Government Printing Office 1987-659-035/40,006, 1987. — № Jan—Feb. — P. 38.
  30. а б в г д е ж и «Основные вооружения СВ, ВДВ, БВ ВМФ Минобороны России». Российское Оружие, Военные Технологии, Анализ Вооруженных Сил России. Архів оригіналу за 2012-10-23. Процитовано 2012-08-27.  Проігноровано невідомий параметр |lang= (можливо, |language=?) (довідка)
  31. Белогруд, В. В. Применение артиллерии в Афганистане // ВоенКом: Военный комментатор : альманах. — 2003. — № 1(5).
  32. Потапов, В. Действия соединений, частей и подразделений Сухопутных войск при проведении специальной операции по разоружению незаконных вооружённых формирований на территории Чеченской Республики 1994—1996 гг. Гл. 1. Артиллерийско-техническое обеспечение : Доклад начальника штаба Северо-Кавказского военного округа.
  33. http://www.youtube.com/watch?v=jYiQbzD4hZ4
  34. «Украинская армия намерена применить «Геноцид»». Вестник Мордовии. 2014-06-17. Процитовано 2014-06-17. 
  35. Шаблон:Книга:R.Hunnicutt. Sheridan
  36. а б О'Мэлли Т. Дж. (2000). «155-мм самоходная пушка «Бандканон-1А»». У Под ред. Малкина Д. Современная артиллерия: орудия, РСЗО, миномёты [Artillery: guns and rocket systems] (вид. Издание на русском языке). М.: Эксмо-Пресс. с. 100—101. ISBN 5-04-005631-1. 
  37. а б Foss C. R. (2002). «Bofors Defence 155 mm Bandkanon 1A self-propelled gun». Jane's Armour and Artillery 2001—2002. 
  38. а б Foss C. R. (2002). «North Korean self-propelled artillery». Jane's Armour and Artillery 2001—2002. 
  39. а б Foss C. R. (2002). «130 mm self-propelled gun (Catapult)». Jane's Armour and Artillery 2001—2002. 
  40. а б Foss C. R. (2002). «NORINCO 130 mm self-propelled gun». Jane's Armour and Artillery 2001—2002. 
  41. Bailey J. (1997). У Professor Holmes E. R. Artillery and Warfare 1945—2025. Cranfield University. с. 65. 
  42. «152-mm Self-Propelled Gun 2S5». Field manual FM 100-2-3. The Soviet Army. Troops, organization and equipment. Headquarters, Department of the Army. 1991. с. 259. 
  43. Шунков В. Н. {{{Заголовок}}}. — 5000 прим. — ISBN 985-13-1462-5.
  44. Шаблон:Книга:R.Hunnicutt. Sheridan
  45. Мураховский В. И. (2009-04-28). «О роли артиллерии в борьбе с бронированными целями». Военно-патриотический сайт «Отвага». Архів оригіналу за 2013-06-24. Процитовано 2013-06-15. 

Література[ред.ред. код]

  • Карпенко А. В. (2009). «Оружие России». Современные самоходные артиллерийские орудия. СПб.: Бастион. с. 27—30. 
  • Широкорад А. Б. (2005). «Часть 3. Советские средства доставки ядерного оружия. Глава 1. Атомная артиллерия». У Под ред. Дмитриевой С. Н. Атомный таран XX века. Вече. с. 189—193. ISBN 5-9533-0664-4. 
  • Широкорад А. Б. Самоходки // Техника и оружие, АО «АвиаКосм» (1996) С. 24—25.
  • Широкорад А. Б. (2000). «152-мм пушка 2А36 «Гиацинт-Б»». У Под общ. ред. Тараса А. Е. Энциклопедия отечественной артиллерии. Мн.: Харвест. с. 709. ISBN 985-433-703-0. 
  • Foss C. R. (2002). «152 mm self-propelled gun Giatsint (2S5)». Jane's Armour and Artillery 2001—2002. 
  • 307.ТО. Изделие 2С5. Техническое описание. Свердловск: ЦКБ «Трансмаш». 1974. с. 254. 
  • Энциклопедия XXI век. Оружие и технологии России. Часть 2. Ракетно-артиллерийское вооружение сухопутных войск. Группа 23. Класс 2350. Боевые гусеничные машины. 152-мм самоходная пушка 2С5 «Гиацинт-С» 2. М.: Издательский дом «Оружие и технологии». 2001. с. 152—157. ISBN 5-93799-002-1. 
  • Хайченко А. В. (2010). «Этапы 40-летнего пути поколения 50-х и практический переход к пониманию Информационного общества. Люди, их работа, отношения и целеустремления». Книга-Отчёт. История создания информационного общества в России. 1970—2010 годы. М.: НПЦ ООО «СКИБР». с. 107—108. 
  • Авторский коллектив под руководством Панова В. В. (2007). «Развитие артиллерийского вооружения в период 1967—1987 гг.». У Под ред. Константинова Е. И. 3 Центральный научно-исследовательский институт Министерства обороны Российской Федерации. Исторический очерк. 3 апреля 1947—2007. М. с. 397. 
  • Williams W. L. Krasnopol: A Laser-Guided Projectile // Field Artillery, September-October (2002) С. 31.
  • Энциклопедия XXI век. Оружие и технологии России. Часть 5. Боеприпасы наземной артиллерии. Группа 12. Средства управления войсками и оружием. Класс 1230. Системы (комплексы) управления оружием (огнём). 152-мм выстрелы с корректируемым осколочно-фугасным снарядом 3ОФ38 «Сантиметр», «Сантиметр-М» 12. М.: Издательский дом «Оружие и технологии». 2006. с. 447. ISBN 5-93799-023-4. 
  • «5-18 Army Division, Arty Div». Field manual FM 100-60. Armor- and mechanized-based opposing force. Organization guide. Headquarters, Department of the Army. 1997. с. 4–7…4–9. 
  • Gourley S. R. Soviet Artillery — A Time of Change // Field Artillery Journal. — US Government Printing Office 1987-659-035/40,006, 1987. — № Jan—Feb. — P. 38.
  • Потапов В. Действия соединений, частей и подразделений Сухопутных войск при проведении специальной операции по разоружению незаконных вооруженных формирований на территории Чеченской Республики 1994—1996 гг. Глава 1. Артиллерийско-техническое обеспечение : Доклад начальника штаба Северо-Кавказского военного округа.
  • Шаблон:Книга:R.Hunnicutt. Sheridan
  • Bailey J. (1997). У Professor Holmes E. R. Artillery and Warfare 1945—2025. Cranfield University. с. 65. 
  • «152-mm Self-Propelled Gun 2S5». Field manual FM 100-2-3. The Soviet Army. Troops, organization and equipment. Headquarters, Department of the Army. 1991. с. 259. 

Посилання[ред.ред. код]