2С6 «Тунгуска»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
2008 Moscow Victory Day Parade - 9K22 Tunguska.jpg

2С6 «Тунгуска», на параді в Москві

2С6 «Тунгуска»
Загальні дані
класифікація зенітна самохідна установка
Виробництво та застосування
роки виробництва 1982-2007
роки експлуатації з 1983
Основні параметри
екіпаж, чол. 4 чол.
довжина, мм 7 930 мм
ширина, мм 3 236 мм
висота, мм 4 021 мм
Броня
Силова установка, маневреність та мобільність

2С6 «Тунгу́ска» (індекс ГРАУ — 2К22, за класифікацією НАТО — «SA-19 Grison») — радянський та російський зенітний ракетно-гарматний комплекс (ЗРГК), зенітна самохідна установка (ЗСУ) розробки Тульского КБ Приладобудування.

Історія створення[ред.ред. код]

Беручи на озброєння «Шилку», і військові, і представники ВПК розуміли, що 23-мм гармата Амур занадто слабка. Це стосувалося і малої дальності стрільби при нахилі, і до стелі, і до слабкості фугасної дії снаряда. Масла у вогонь підлили американці, рекламуючи новий штурмовик А-10, який, нібито, був невразливий для 23-мм снарядів «Шилки». У результаті мало не наступного дня після прийняття на озброєння 3СУ-23-4 у всіх високих інстанціях почалися розмови про її модернізацію в напрямку збільшення вогневої потужності і в першу чергу — збільшення ефективної стелі стрільби і руйнівної дії снаряда.

З осені 1962 опрацьовувалося кілька ескізних проектів встановлення на «Шилку» 30-мм автоматів. Серед них розглядались 30-мм автомат револьверного типу ПН-30 конструкції ОКБ-16, що використовувався у корабельній установці АК-230, 30-мм шестидульний автомат АТ-18 від корабельних установок АК-630 і 30-мм дводульний автомат АТ-17 конструкції КБП. Крім того, випробовувався 57-мм дводульний автомат АТ-16, спеціально сконструйований в КБП для зенітної самохідної установки. 26 березня 1963 в підмосковних Митищах відбувся техрада під керівництвом Н. А. Астрова. На ній було вирішено збільшити калібр ЗСУ з 23 до 30 мм. Це в два рази (з 1 000 до 2 000 м) підвищувало зону 50-відсоткової ймовірності ураження цілі і збільшувало дальність стрільби з 2 500 до 4 000 м. Ефективність стрільби по винищувачу МіГ-17, що летить на висоті 1 000 м зі швидкістю 200−250 м/с, зростала в 1,5 рази.

Врешті-решт для ЗСУ взяли 30-мм двохдульний автомат АТ-17. Його доопрацьований варіант отримав у ГРАУ індекс 2А38 і на початку 80-х років був запущений в серійне виробництво на Тульському машинобудівному заводі №535. Проте після майже семи років проектних і дослідно-конструкторських робіт було вирішено відмовитися від модернізації «Шилки» і створити принципово новий комплекс. 8 червня 1970 вийшла постанова Ради Міністрів СРСР N 427—151 про створення нової ЗСУ «Тунгуска». Головним розробником Тунгуски призначили КБП, а головним конструктором — А. Г. Шипунова. Конкретно КБП займалося ракетно-артилерійською частиною установки, Проектування РПК вів Ульяновський механічний завод Мінрадіопрому, пізніше став головним і з його виробництва. Розробник лічильно-вирішального приладу — Науково-дослідний електромеханічний інститут Мінрадіопрому. Гусеничне шасі ГМ-352 виготовляв Мінський тракторний завод. Зенітний комплекс 2С6 «Тунгуска» був прийнятий на озброєння постановою Ради Міністрів від 8 вересня 1982 р., а модернізований комплекс Тунгуска-М — наказом міністра оборони від 11 квітня 1990 року.

Виробництво ЗГРК 2С6М «Тунгуска» триває. Машини цього типу перебувають на озброєнні армій України, Росії, Індії та ін.

2С6 на параді
2С6 на польових випробуваннях

Технічні характеристики[ред.ред. код]

За загального компонування Тунгуска багато в чому нагадує німецьку ЗСУ «Гепард»: РЛС розташована зверху на задній частині тримісної башти і в похідному положенні опускається, кругла антена РЛС наведення змонтована на башті спереду. З боків вежі встановлено два дводульні автомати АТ-17 та дві спарені пускові установки ЗУР 9М311, що діють незалежно один від одного.

Корпус машини має вертикальні борти, відрізняється великою висотою і виконаний методом зварювання з листів катаної сталі і забезпечує захист від вогню стрілецької зброї і осколкових снарядів і мін малого калібру. Передня частина лобового листа встановлена під великим кутом нахилу, а в місці зламу стоїть практично вертикально. Велика башта кругового обертання зміщена до корми машини. Моторно-трансмісійне відділення розташоване у кормовій частині корпусу. Принциповою особливістю комплексу 2С6 є поєднання в одній бойовій машині гарматного і ракетного озброєння, радіолокаційних і оптичних засобів керування вогнем з використанням загальних систем: РЛС виявлення, РЛС супроводу, цифрової обчислювальної системи та гідравлічних приводів наведення.

«Тунгуска» призначена для ППО механізованих та танкових частин на марші і на всіх стадіях бою. Вона має суцільну зону ураження (без «мертвої» зони, характерної для ЗРК), що досягається послідовним обстрілом цілі спочатку ракетами, а потім гарматами. Вогонь з автоматів 2А38 може вестися як з місця, так і з ходу, а пуск ракет — тільки з місця, в крайньому випадку — з коротких зупинок. У вертикальній площині артилерійська система наводиться в секторі від −10° до 87°. У горизонтальній площині вона може вести круговий обстріл. При цьому швидкість як вертикального, так і горизонтального наведення становить 100° в секунду. ЗРГК 2С6М «Тунгуска» оснащений комп'ютеризованою системою керування вогнем з лазерним далекоміром; до складу її стандартного обладнання входять система ідентифікації «свій-чужий», наземна навігаційна система та допоміжна силова установка.

Можливість ведення стрільби без зниження швидкості забезпечується застосуванням гідромеханічної трансмісії з гідрооб'ємним механізмом повороту, гідропневматичною підвіскою із змінним кліренсом і гідравлічним механізмом натягу гусениць. Таким чином, «Тунгуска» є високомобільною 3СУ з ефективним ракетним і артилерійським озброєнням. До недоліків її можна віднести малу дальність виявлення цілі бортової РЛС і неможливість застосування ЗУР в умовах поганої видимості (задимлення, туман і т. д.). Машини першої серії, випущені в невеликій кількості, мали дві пускові установки з одним транспортно-пусковим контейнером з ЗУР 9М311 на кожній і позначалися 2С6. На пускових установках машин основної серійної модифікації є вже по два транспортно-пускових контейнера, і боєкомплект цих самохідних комплексів з індексом 2С6М, що налічує вісім зенітних керованих ракет 9М311.

Ракети, що встановлювались на 2С6[ред.ред. код]

Ракета SA-19

9М311 — Стандартний варіант ракети
9М311К (3М87) — морська версія 9М311 (для системи Каштан)
9М311-1 — експортна версія
9М311М (3М88) — модифікація ракети з покращеним тактико-технічними характеристиками
9М311-М1 — модифікація ракети для модернізованого комплексу 2К22М «Тунгуска-М1».

Країни-оператори[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]