Бунчук

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бунчуки українських козаків

Бунчу́к  (тур. boncuk або кримськотат. boyuncaq — «намисто») — держак із золотою кулею, під якою підвішено кінське волосся, — символ гетьманської влади.

За перемоги Стефан Баторій дав Гетьману Ружинському символ влади — булаву, корогву з білим орлом (шовкову амарантову корогву з срібним орлом) і бунчук — як символ перемоги козацького війська над невірними, здобутий козацькою кров'ю, та печатку з гербом, на якій був лицар з мушкетом в козацькій шапці (зі звішеним шликом).

Бунчук — турецького походження і був у турків замість прапора. Перед турецьким пашою, що виконував обов'язки візиря, себто султанового міністра, носили бунчук з золотою голівкою і трьома кінськими хвостами, перед султаном несли бунчук із сімома хвостами.

Звичай бунчука перейшов із Туреччини до Польщі, і в походах поляків проти турків та татар теж носили бунчуки — перед польним гетьманом із одним хвостом, перед великим коронним гетьманом — із двома хвостами. Ян Собєський так звик до бунчука, що, і зробившись королем, ніколи не вирушував у похід без бунчука.

Звичай ношення бунчука теж був і в українських козаків, де їх носили перед гетьманом та запорізькими отаманами. Бунчуків мав гетьман декілька, булаву ж уживано тільки одну. Бунчуки несено перед Гетьманом при його виїздах та виходах та ставлено перед гетьманським наметом.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]