Улан-Батор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Улан-Батор
монг. Улаанбаатар
Ulaghanbaghatur.svg
Герб Прапор
Герб Улан-Батора Прапор Улан-Батора
Улан-Батор
Улан-Батор
Основні дані
Країна Монголія
Населення 1 221 000 (2012)
Площа міста 4 704 км²
Поштові індекси 210 xxx
Телефонний код 976 (0)11
Географічні координати Координати: 47°55′ пн. ш. 106°55′ сх. д. / 47.917° пн. ш. 106.917° сх. д. / 47.917; 106.917
Міська влада
Веб-сторінка http://www.ulanbator.mn/
Ulaanbaatar
Панорама Улан-Батору
Рух в Улан-Баторі

Ула́н-Ба́тор (монг. Улаанбаатар) — столиця Монголії. Розташовано в долині річки Тола, на висоті 1300—1350 м. Виділений в самостійну адміністративну одиницю.

Площа — 4 704,4 км².

Населення — 1,221 тис. осіб (2012).

Історія[ред.ред. код]

Місто було засноване в 1639 році під назвою Оргоо (монг. «палац»; звідси походить назва «Урга», яку вживали в російській і європейській літературі до 1924) як буддистський монастир. З 2-ої половини 17 ст. було кочовою (з 1778 — осілою) резиденцією маньчжурського намісника і адміністративним центром Зовнішньої Монголії. З 1706 називалося Іх-Хурее (монг. «Великий монастир»), з 1911 — Нійслел-Хурее (монг. «Столичний монастир»). У 1924 було перейменоване на Улан-Батор.

Назва «Улан-Батор» означає монгольською мовою «Червоний богатир» (на честь Сухе-Батора).

Адміністративний поділ і структура міста[ред.ред. код]

Місто Улан-Батор з околицями утворює самостійну адміністративну одиницю (офіційна назва «Улсин нійслел» — «Столиця держави»), розділену на 9 районів (монг. дүүрэг); райони розділені на квартали-мікрорайони (монг. хороо). Територія, що знаходиться під адміністративним управлінням мерії Улан-Батору включає, крім власне міста із забудовою міського типу (5-поверхові і 9-поверхові типові житлові будинки, будівлі різних установ і організацій, промислових, траспортних підприємств тощо), також виниклі після 1990 нові квартали забудови, що складаються з переважно одноповерхових житлових і господарських споруд, а також великої кількості юрт. Основні райони (префектури) міста названі на честь гір, які оточують Улан-Батор

  • Баянзурх (територія 1244 км кВ, населення 236000)
  • Сонгинохайрхан (територія 1201 км кВ, населення 236000)
  • Чингелтей (територія 89 км кВ, населення 140000)
  • Хан-Уул (територія 485 км кВ, населення 99000)
  • Баянгол (територія 29,5 км кВ, населення 75000
  • Сухе-Батор (територія208 км.кв, населення 133000)

Окрім того до складу Улан-Батора входять міста-супутники Налайх – 36 від центру, 687 кв. кВ, населення 29,5 тис, Багануур – територія 620 тисяч км кВ. населення 28 тисяч, селище Багахангай – 90 км від центру, площа 140 км. кВ, населення 4,5 тис. [1]


Нові квартали такої змішаної забудови утворюють «протуберанці» уздовж долин приток річки Тола, ближче до центру міста піднімаються на схили пагорбів. Так довжина смуги забудови, що спускається з півночі до центру міста уздовж долини р. Селбе-Гол становить близько 25 км. Нові райони сполучені з центром лініями маршрутного таксі. Останніми роками розвивається будівництво сучасних житлових і офісних будівель і комплексів, з'являються сучасні індивідуальні котеджі.

До складу території Улан-Батору входять передгір'я хребта Хентей, що піднімаються на висоту до 2181 м і обрамляють місто з півночі і сходу, а також, відокремлений від цього хребта річкою Тола, гірський масив Богд-Хан-Уул (2268 м), що є південним обрамленням міста.

Площа Чингісхана[ред.ред. код]

Центральна площа Улан-Батора названа іменем Чингісхана, раніше носила назву героя революції Сухе-Батора. У 1946 році у центрі площі було встановлено пам’ятник Сухе-Батору. До 1989 року на площі відбувались щорічні громадські та молодіжні демонстрації та військові паради, найбільший з яких було влаштовано на честь візиту Леоніда Брежнєва у 1966 році. У 1990 році на площі проходили багатотисячні виступи і голодування, а на початку липня 2008 року – масові заворушення які завершились людськими жертвами. У [[2004]-2006 році відбулась реконструкція площі, зокрема демонтовано мавзолей Сухе-Батора, з площі забрали асфальт, натомість виклали її гранітними плитами. У 2006 році завершена масштабна реконструкція Будинку уряду в ході якої перед його фасадом було встановлено статую Чингісхана та його двох наближчих нукерів – Мухалі та Боорчу. А також двох великих ханів Монгольської імперіїУгедея та Хубілая. У 2013 році площу було офіційно перейменовано на площу Чингісхана. [2]

Символіка[ред.ред. код]

Улан-Батор має власну символіку: герб та прапор. Герб Улан-Батора являє собою традиційний герб Богд Хана (теократичний та релігійний правитель Монголії з 1911 по 1924 рік) із зображенням птаха Хангарід. Символ на голові птаха Хангарід означає знання, права рука стискає ключ котрий означає відчинені двері щастя для громадян, ліва рука стискає лотос – символ миру. У своїх лапах Хангарід стискає змію, що символізує знищення всіх ворогів. Прапор міста являє собою полотнище синього кольору у центрі якого зображено птаха Хангарід. Пропорції прапора 1:1,5

Транспорт[ред.ред. код]

Місто є транспортним вузлом. Станція Улан-Баторської залізниці. Є міжнародний аеропорт Чингис хан на Буянт-Юшка.

Автобусний транспорт[ред.ред. код]

Більшість автобусів, які працюють в Улан-Баторі були подаровані урядом Японії на початку 1990-х років ХХ століття. У 2009 році Монголія придбала у Південній Кореї 400 нових автобусів. Міжміські автобуси з’єднують Улан-Батор з багатьма аймачними центрами. Окрім того функціонує міжнародний автобусний маршрут Улан-Батор – Улан-Уде а також Улан-Батор – Іркутськ (Росія).

Тролейбуси[ред.ред. код]

У місті є розвинена мережа громадського транспорту, зокрема тролейбус1987 року. Тролейбуси 1970-х років виготовлені в СРСР. Раніше в Улан-Баторі було понад 10 тролейбусних маршрутів, однак залишилось лише 3 діючих, стан наявного парку поганий. Однак останнім часом з’явилось кілька нових машин – частина подарована урядом Москви, частина зібрана в Улан-Баторі з російських комплектуючих. У 2009 році на лінію вийшли тролейбуси зібрані монголо-російськими інженерами. Окрім того в єдиному екземплярі курсує дуобус монгольського виробництва. Водночас шість таких дуобосів придбав уряд Казахстану.

Таксі[ред.ред. код]

В Улан-Баторі існує тверда такса за якою оплачують послуги таксі – у січні 2009 року вона складала 500 тугриків за кілометр, оплата здійснюється за спідометром.

Залізничний транспорт[ред.ред. код]

Центральна залізнична станція розташована за 8 кілометрів від центру міста.

Авіатранспорт[ред.ред. код]

Міжнародний аеропорт Чингісхан розташований на відстані 20 км від міста. Аеропорт пов’язаний регулярними рейсами з Москвою, Іркутськом, Улан-Уде, Пекіном а також є прямі рейси у Німеччину, Японію, Південну Корею, США, Індію, Таїланд, Китай. Раніше аеропорт називався Буянт-Ухаа, він був збудований у 1961 році. [3]

Метрополітен в Улан-Баторі[ред.ред. код]

В Улан-Баторі заплановано будівництво метрополітену. Причиною цього є те, що станом на 2010 рік населення склало 1 млн 240 тисяч чоловік і кожного року зростає на 100 000, що призводить до виникнення транспортних проблем. Наприкінці 2011 року було ухвалено рішення про будівництво метрополітену. Відкриття першої ділянки заплановано на 2020 рік, за іншими даними на 2017 рік. [4]

Економіка[ред.ред. код]

Улан-Батор виготовляє близько половини валової промислової продукції країни. Промисловість: завод автопричіпів, промкомбінат по переробці тваринної сировини, м'ясокомбінат, металообробна, деревообробна, домобудівна, харчова тощо.

Культура[ред.ред. код]

Музеї[ред.ред. код]

В Улан-Баторі функціонує велика кількість музеїв, зокрема:

  • Державний музей історії Монголії – експозиція музею показує історію та культуру монголів від кам’яного віку до сучасності.
  • Державний центральний музей Монголії – у музех зібрана велика колекція, яка дозволяє ознайомитись із природою Монголії.
  • Музей-монастир Чойжин-Лама – розташований у храмах монастиря, включає колекцію ритуальних масок Цам.
  • Палац Богдо-Хана – один з найпопулярніших музеїв Улан-Батора – палац останнього монгольського монарха Богд-Хаана VIII. Колекція нараховує 8124 експонати.
  • Музей образотворчого мистецтва ім. Занабазара.
  • Музей національних монгольських костюмів.
  • Галерея сучасного мистецтва
  • Музей Нацагдоржа
  • Меморіальний музей жертв політичних репресій
  • Музей міста Улан-Батора
  • Музей полювання
  • Музей історії залізничної техніки
  • Монгольський військовий музей
  • Будинок М.Реріха в Улан-Баторі
  • Театральний музей
  • Монгольський інтелектуальний музей
  • Музей геології

[5]

Спорт[ред.ред. код]

В Улан-Баторі діє декілька стадіонів, серед них Національний стадіон Монголії – найбільший стадіон в країні, збудований у 1958 році, розташований в районі Хан-Уул, вміщає 20 000 глядачів, використовується для проведення монгольського свята Надом а також футбольних матчів, зокрема ігор збірної Монголії з футболу. Також неподалік Улан-Батора у місцевості Яармаг у грудні 2010 року відкрився новий Палац спорту, який було споруджено за рахунок безповоротної допомоги КНР. У жовтні 2002 року було відкрито футбольний центр MFF. На стадіоні є штучне покриття. Місткість стадіону 3500 глядачів. Єдиним монгольським клубом, який брав участь у міжнародних турнірах є команда «Ерчим» – заснований у 1948 році, 7-разовий чемпіон Монголії. Для клубу будується новий стадіон на 5000 глядачів та нова база. У 2012 році клуб взяв участь у міжнародному турнірі Кубок президента АФК та зайняв 3 місце в групі А та зайняв 6 місце в загальному заліку. [6]

Релігія[ред.ред. код]

Буддизм[ред.ред. код]

В Улан-Баторі існує велика кількість діючих буддійських монастирів.

  • Монастир Гандан розташовано в центрі міста. Його головною святинею є 26-ти метрова позолочена статуя Мегджида Джанрайсега – бодхісаттви милосердя Авалокитешвара, яка приприсвячена VIII богдихану.

Православ’я[ред.ред. код]

В Улан-Баторі розташовано Свято-Троїцьку церкву РПЦ – у 1997 році у ньому відновились Богослужіння. Храм відвідує близько 100 православних, які живуть чи працюють у Монголії. Загалом цей єдиний православний храм у Монголії здійснює духовну опіку над 5 тисячами православних росіян, які живуть у Монголії. [7]

Персоналії[ред.ред. код]

  • Малюта Володимир Ігорович (1941) — радянський та український спеціаліст зі спортивної медицини, головний лікар футбольного клубу «Динамо» (Київ), голова медичного центру клубу, кандидат медичних наук, заслужений лікар УРСР (1986).

Міста-побратими[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]