Вивірка звичайна

Вивірка лісова (Sciurus vulgaris), або звичайна, або руда — вид ссавців, один з видів роду Вивірка (Sciurus) родини Вивіркові (Sciuridae), представник надряду гризунів. Цей вид відомий також як «білка звичайна», або «векша» . Етимологія: грец. σκιά - тінь, грец. οὐρά - хвіст, лат. vulgaris — звичайний.

Різноманіття позначень

Цей вид вивірок має надзвичайно велику кількість вернакулярних назв. У літописних джерелах його називали віверицею, пізніше — виверицею, у суміжних мовах отримали поширення дуже різноманітні словоформи на основі «vever» — «ваверка» у Білорусі, «voverė» у Литві «вивірка» в Україні, «Veverka» в Чехії, «veverica» у Словаччині, «Veveriţă» в Румунії тощо. Східні популяції іменують «векша» (європейська частина Росії) та «телеутка» (Сибір, Алтай). Остання форма інтродукована в Україні.

В російській літературі та в мультфільмах радянської доби отримало велике поширення вживання назви «білка», проте у довідковій літературі цю суперечливу назву наводять одночасно з вихідним російським «векша» [1]. Поширення назви «білка» збіглося у часі з надзвичайно популярним у радянські часи жартом про синдром Delirium tremens (біла гарячка): «зловити білочку, або білку» — так казали про хронічні форми алкоголізму, коли хворому на цю недугу могла привидітися вивірка, що сидить у нього на плечі.

Поширення

Вивірка поширена по всій лісовій зоні Євразії, включаючи гірські райони. В Україні вивірки мешкають переважно в межах лісової зони (Полісся, Лісостеп), проте завдяки численним спробам їх розселення зустрічаються у паркових зонах і приміських лісах багатьох районів, у тому числі й у межах степової зони (напр., Донецьк, Дніпропетровськ, Луганськ).

Морфологія

S. vulgaris не проявляє статевий диморфізм у розмірах або кольорі хутра. Розміри (у мм): довжина тіла і голови, 206-250, довжина хвоста, 150-205, довжина задніх ступнів, 51-63, довжина вуха, 25-36.

Спинне хутро рівномірно темне, але варіює в кольорі від темно-коричневого до червоно-коричневого або від яскраво-каштанового до сіро-коричневого або чорного. Зимове хутро товсте, від темно-червоного до коричневого, сірого або майже чорного кольору на верхніх частинах тіла; густий червоно-коричневий чуб на вухах 2,5-3,5 см довжиною; хвіст має густе волосся від темного червоно-коричневого чи чорного кольору. Низ блідий, білий або кремовий. Літнє хутро червонувато-коричневого або каштанового кольору зверху; вушний чуб малий або відсутній; хвіст негусто вкритий волоссям від каштанового до кремово-білого кольору.

Колір має широку географічну варіацію. Спинний колір може бути від темно-червоного до коричневого, сірого, синюватого кольору. Зимове хутро S. vulgaris jenissejensis з Туруханского району в Сибіру інтенсивного синювато-попельно-сірого кольору з невеликими темно-сірими плямами. Хвіст, ноги, вуха і пучки волосся на вухах можуть бути одного кольору або контрастні зі спиною. Зубна формула: i 1/1, c 0/0, p 2/1, m 3/3 = 22.

2n = 40, FN = 70 і 72 хромосоми.

Відтворення

Розмноження може відбуватись з грудня-січня, коли самці та самиці 9-10 місяців і старше стають сексуально активними, до серпні-початку жовтня, коли останній виводок перестає годуватись молоком. Два піка розмноження є протягом одного року зі спаровуванням взимку і навесні, що веде до весняних (лютий-квітень) та літніх (травень-серпень) виводків, відповідно. Система парування: полігамно-безладна. Вагітність триває 38,39 днів, народжується від 4 до 10 (найчастіше 5—7) дитинчат. Малюки є сліпими, глухими і нагими при народженні, маса 10-15 г. Волосся покриває тіло за 21 день. Слух з'являється на 28-35 день, відкриваються очі на 28-32 день, годування молоком продовжується 8—10 тижнів чи більше.

Мінливість

Вид надзвичайно мінливий за забарвленням і особливостями біології та екології. Окремі групи підвидів мають власні імена (напр., векша, телеутка). Зокрема, у Карпатах та багатьох інших гірських регіонах мешкають темно-бурі (майже чорні) вивірки. На сході Європи мешкають світлі форми, яких в європейські частині Росії називають «векша» [2]. Далі на схід — у Сибіру, на Алтаї та інших місцевостях мешкає особлива група підвидів, що має назву «телеутка» [3] — вивірки з сірим (особливо у зимовий час) забарвленням хутра, часто з особливим ледь помітним хвилястим малюнком.

Багато описів присвячено мінливості забарвлення хутра. Розрізняють «сірохвосток», бурохвосток“ тощо. В Україні проводять детальні дослідження мінливості чорної і червоної форм, які межують у Прикарпатті і Закарпатті (Зізда, 2006, 2008 та ін.).

Вивірка в Україні

В Україні цей вид представлений 4-ма підвидами:

• Вивірка українська — на схід від Дніпра,
• Вивірка Кесслера — на захід від Дніпра,
• Вивірка карпатська — в Карпатах,
• Вивірка телеутка — акліматизована в Криму і в Подінців'ї.

Чисельність вивірок коливається в залежності від врожаю насіння хвойних і бука, яке є основною поживою вивірок, та від кліматичних умов. Найчисленнішою в Україні є вивірка карпатська, кількість якої в роки масового її розмноження досягає 114 особин на 1000 га лісових угідь.

Вивірка звичайна має велике промислове значення як хутровий звір. В Україні промисел вивірок раніше здійснювали в Карпатах і на Поліссі.

вивірка як вид-символ

Вивірка лісова є видом-символом кількох міст. Зокрема, цей вид

• зображений на прапорі Ківерців і гербі цього міста
• є одним із символів міста Гельсінки
• є центральним елементом родового гербу Ахінґер

• 

  Прапор Ківерців (Волинська область)

• 

  Ахінґер (Wiewiórka) — польський родовий герб

Вивірка у фольклорі

Вивірку часто згадують у фольклорі. Серед інших є українська народна казка "Дві вивірки", про ліниву й дбайливу вивірок, які врешті подружилися і разом запасали на зиму харчі.

Класифікація

Вивірка біля людей

Вивірка у природі

Підвиди

• S. v. altaicus Serebrennikov, 1928
• S. v. anadyrensis Ognev, 1929
• S. v. argenteus Kerr, 1792
• S. v. balcanicus Heinrich, 1936
• S. v. bashkiricus Ognev, 1935
• S. v. exalbidus Pallas, 1778 — вивірка телеутка (сибірська). Поширена в Сибіру й на Алтаї, акліматизована в Криму й Подінців'ї.
• S. v. fuscoater Altum, 1876
• S. v. fusconigricans Dvigubsky, 1804
• S. v. infuscatus Cabrera, 1905
• S. v. italicus Bonaparte, 1838
• S. v. jacutensis Ognev, 1929
• S. v. jenissejensis Ognev, 1935
• S. v. leucourus Kerr, 1792
• S. v. mantchuricus Thomas, 1909
• S. v. meridionalis Lucifero, 1907
• S. v. orientis — Вивірка хоккайдоська (яп. 蝦夷栗鼠, エゾリス). Поширена на острові Хоккайдо, Японія.
• S. v. rupestris Thomas, 1907
• S. v. vulgaris Linnaeus, 1758

Посилання

• Зоологічне товариство Японії (яп.)
• Список ссавців України та суміжних країн
• Фото, відео (англ.)
• Зізда Ю. Оцінки різноманіття кольорових форм вивірки (Sciurus vulgaris) у синантропних і природних місцезнаходженнях Закарпаття // Фауна в антропогенному середовищі / За редакцією І. Загороднюка. — Луганськ, 2006. — С. 126—132. — (Серія: Праці Теріологічної Школи. Випуск 8). [4]
• Зізда Ю. Мінливість забарвлення хутра та аналіз поширення різних підвидів Sciurus vulgaris // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Біологія. — Ужгород, 2008. — Випуск 22. — С. 212—221. [5]
• Вивірка звичайна (Sciurus vulgaris): фотогалерея Йозефа Глашека [6]
• Peter W. W. Lurz, John Gurnell, and Louise Magris Sciurus vulgaris. Mammalian Species No. 769, pp. 1-10 (2005) (англ.)
• Ronald M. Nowak Walker's mammals of the world. — JHU Press, 1999. — Т. 1. — С. 1267. — ISBN 0801857899