Вивірка звичайна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вивірка звичайна
Eichhörnchen Düsseldorf Hofgarten edit.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Царство: Тварини
Тип: Хордові
Клас: Ссавці
Надряд: Гризуни (Rodentia)
Ряд: Мишоподібні (Muriformes)
Підряд: Вивірковиді (Sciuromorpha)
Родина: Вивіркові (Sciuridae)
Рід: Вивірка (Sciurus)
Підрід: Sciurus s. str.
Вид: S. vulgaris
Біноміальна назва
Sciurus vulgaris
Linnaeus, 1758
Розповсюдження вивірки звичайної
Розповсюдження вивірки звичайної
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Sciurus vulgaris
ITIS logo.jpg ITIS: 180171
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 10001
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Sciurus vulgaris
Fossilworks: 104235[2] 104235[2]

Вивірка лісова (Sciurus vulgaris), або звичайна, або руда — вид ссавців, один з видів роду Вивірка (Sciurus) родини Вивіркові (Sciuridae), представник надряду гризунів. Цей вид відомий також як «білка звичайна», або «векша» [3]. Етимологія: грец. σκιά - тінь, грец. οὐρά - хвіст, лат. vulgaris — звичайний.

Різноманіття позначень[ред.ред. код]

Цей вид вивірок має надзвичайно велику кількість вернакулярних назв. У літописних джерелах його називали віверицею, пізніше — виверицею, у суміжних мовах отримали поширення дуже різноманітні словоформи на основі «vever» — «ваверка» у Білорусі, «voverė» у Литві «вивірка» в Україні, «Veverka» в Чехії, «veverica» у Словаччині, «Veveriţă» в Румунії тощо. Східні популяції іменують «векша» (європейська частина Росії) та «телеутка» (Сибір, Алтай). Остання форма інтродукована в Україні.

В російській літературі та в мультфільмах радянської доби отримало велике поширення вживання назви «білка»[4], проте у довідковій літературі цю суперечливу назву наводять одночасно з вихідним російським «векша» [1]. Поширення назви «білка» збіглося у часі з надзвичайно популярним у радянські часи жартом про синдром Delirium tremens (біла гарячка): «зловити білочку, або білку» — так казали про хронічні форми алкоголізму, коли хворому на цю недугу могла привидітися вивірка, що сидить у нього на плечі.

Поширення[ред.ред. код]

Вивірка поширена по всій лісовій зоні Євразії, включаючи гірські райони. В Україні вивірки мешкають переважно в межах лісової зони (Полісся, Лісостеп), проте завдяки численним спробам їх розселення зустрічаються у паркових зонах і приміських лісах багатьох районів, у тому числі й у межах степової зони (наприклад, Донецьк, Дніпропетровськ, Луганськ).

Морфологія[ред.ред. код]

S. vulgaris не проявляє статевий диморфізм у розмірах або кольорі хутра. Розміри (у мм): довжина тіла і голови, 206-250, довжина хвоста, 150-205, довжина задніх ступнів, 51-63, довжина вуха, 25-36.

Спинне хутро рівномірно темне, але варіює в кольорі від темно-коричневого до червоно-коричневого або від яскраво-каштанового до сіро-коричневого або чорного. Зимове хутро товсте, від темно-червоного до коричневого, сірого або майже чорного кольору на верхніх частинах тіла; густий червоно-коричневий чуб на вухах 2,5-3,5 см довжиною; хвіст має густе волосся від темного червоно-коричневого чи чорного кольору. Низ блідий, білий або кремовий. Літнє хутро червонувато-коричневого або каштанового кольору зверху; вушний чуб малий або відсутній; хвіст негусто вкритий волоссям від каштанового до кремово-білого кольору.

Колір має широку географічну варіацію. Спинний колір може бути від темно-червоного до коричневого, сірого, синюватого кольору. Зимове хутро S. vulgaris jenissejensis з Туруханского району в Сибіру інтенсивного синювато-попельно-сірого кольору з невеликими темно-сірими плямами. Хвіст, ноги, вуха і пучки волосся на вухах можуть бути одного кольору або контрастні зі спиною. Зубна формула: i 1/1, c 0/0, p 2/1, m 3/3 = 22.

2n = 40, FN = 70 і 72 хромосоми.

Відтворення[ред.ред. код]

Розмноження може відбуватись з грудня-січня, коли самці та самиці 9-10 місяців і старше стають сексуально активними, до серпні-початку жовтня, коли останній виводок перестає годуватись молоком. Два піка розмноження є протягом одного року зі спаровуванням взимку і навесні, що веде до весняних (лютий-квітень) та літніх (травень-серпень) виводків, відповідно. Система парування: полігамно-безладна. Вагітність триває 38,39 днів, народжується від 4 до 10 (найчастіше 5—7) дитинчат. Малюки є сліпими, глухими і голими при народженні, маса 10-15 г. Волосся покриває тіло за 21 день. Слух з'являється на 28-35 день, відкриваються очі на 28-32 день, годування молоком продовжується 8—10 тижнів чи більше.

Мінливість[ред.ред. код]

Вид надзвичайно мінливий за забарвленням і особливостями біології та екології. Окремі групи підвидів мають власні імена (наприклад, векша, телеутка). Зокрема, у Карпатах та багатьох інших гірських регіонах мешкають темно-бурі (майже чорні) вивірки. На сході Європи мешкають світлі форми, яких в європейські частині Росії називають «векша» [2]. Далі на схід — у Сибіру, на Алтаї та інших місцевостях мешкає особлива група підвидів, що має назву «телеутка» [3] — вивірки з сірим (особливо у зимовий час) забарвленням хутра, часто з особливим ледь помітним хвилястим малюнком.

Багато описів присвячено мінливості забарвлення хутра. Розрізняють «сірохвосток», бурохвосток“ тощо. В Україні проводять детальні дослідження мінливості чорної і червоної форм, які межують у Прикарпатті і Закарпатті (Зізда, 2006, 2008 та ін.).

Вивірка в Україні[ред.ред. код]

В Україні цей вид представлений 4-ма підвидами:

Чисельність вивірок коливається в залежності від врожаю насіння хвойних і бука, яке є основною поживою вивірок, та від кліматичних умов. Найчисленнішою в Україні є вивірка карпатська, кількість якої в роки масового її розмноження досягає 114 особин на 1000 га лісових угідь.

Вивірка звичайна має велике промислове значення як хутровий звір. В Україні промисел вивірок раніше здійснювали в Карпатах і на Поліссі.

вивірка як вид-символ[ред.ред. код]

Вивірка лісова є видом-символом кількох міст. Зокрема, цей вид

  • вивірка зображена на білоруській 50-копійковій купюрі

Вивірка у фольклорі[ред.ред. код]

Вивірку часто згадують у фольклорі. Серед інших є українська народна казка "Дві вивірки"[5], про ліниву й дбайливу вивірок, які врешті подружилися і разом запасали на зиму харчі.

Класифікація[ред.ред. код]

Вивірка біля людей
Вивірка у природі

Підвиди

  • S. v. altaicus Serebrennikov, 1928
  • S. v. anadyrensis Ognev, 1929
  • S. v. argenteus Kerr, 1792
  • S. v. balcanicus Heinrich, 1936
  • S. v. bashkiricus Ognev, 1935
  • S. v. exalbidus Pallas, 1778 — вивірка телеутка (сибірська). Поширена в Сибіру й на Алтаї, акліматизована в Криму й Подінців'ї.
  • S. v. fuscoater Altum, 1876
  • S. v. fusconigricans Dvigubsky, 1804
  • S. v. infuscatus Cabrera, 1905
  • S. v. italicus Bonaparte, 1838
  • S. v. jacutensis Ognev, 1929
  • S. v. jenissejensis Ognev, 1935
  • S. v. leucourus Kerr, 1792
  • S. v. mantchuricus Thomas, 1909
  • S. v. meridionalis Lucifero, 1907
  • S. v. orientis — Вивірка хоккайдоська (яп. 蝦夷栗鼠, エゾリス). Поширена на острові Хоккайдо, Японія.
  • S. v. rupestris Thomas, 1907
  • S. v. vulgaris Linnaeus, 1758

Примітки[ред.ред. код]

  1. Shar, S., Lkhagvasuren, D., Bertolino, S., Henttoten, H., Kryštufek, B. & Meinig, H. (2008). Sciurus vulgaris. 2008 Червоний Список Міжнародного Союзу Охорони Природи. МСОП 2008. Переглянуто 6 January 2009.
  2. а б в Fossilworks
  3. Обговорення вживання різних назв для цього виду вивірки (вивірка лісова, бєлка, векша) див. на сторінці „Синоніми у зоологічній систематиці в українській мові)
  4. Див. також:
  5. Дві вивірки // Українські народні казки. (на сайті "Наша казка")

Посилання[ред.ред. код]

Commons
Розділ Віківиди має дані за темою: