Тимченко Євген Костянтинович
| Євген Костянтинович Тимченко | |
 |
|
| Фото зроблене у день арешту Євгена Тимченка органами НКВС. 9 вересня 1938 р. | |
| Народився | 27 жовтня 1866 Полтава |
|---|---|
| Помер | 22 травня 1948 |
| Національність | українець |
| Галузь наукових інтересів | мовознавець-україніст, прекладач |
| Заклад | Інститут мовознавства АН УРСР |
| Alma mater | Київський університет, Петербурзький університет |
| Вчене звання | Дійсний член НТШ, академік АН УРСР, член-кореспондент AH СРСР, професор Варшавського університету і Київського університету |
Євге́н Костянти́нович Ти́мченко (псевд. Богун; *27 жовтня 1866, Полтава — †22 травня 1948, Київ) — український мовознавець-україніст, перекладач, академік АН УРСР, член-кореспондент AH CPCP (з 1929 p.).
Автор праць з історії української мови, підручників. Автор першого перекладу фінського епосу «Калевала» українською мовою.
Дійсний член НТШ, академік АН УРСР, член-кореспондент AH СРСР (з 1929); член Київської Старої Громади (1918—1932), професор Київського Університету й ІНО, з 1918 р. — голова Постійної Комісії для складання історичного словника української мови УАН.
По 1932 року, зазнавши урядових репресій (1937 року засланий), не був друкований (лише 1948 року з'явилася посмертно його стаття «Одна діалектна особливість вживання морфеми ся»).
Зміст |
[ред.] Характеристика наукової та творчої діяльності
У питаннях сучасної літературної мови був найтиповішим представником архаїзаторсько-етнографічної школи, що орієнтувалася на самобутність розвитку мови в дусі відповідно пересіяних діалектних записів, а в історії мови — молодограматиком.
Виступав проти гіпотези про прасхідньослов'янську мову[1]. Пропонував увести до української абетки літери s (замість дз), z (замість дж) та j (замість й, зокрема в є, ї, ю, я).[2] Харківська правописна конференція підтримала ідею щодо s та z , проте після того, як ЦК КП(б)У на чолі з Лазарем Кагановичем засудив впровадження нових літер, конференція анулювала своє рішення.[3]
Твором життя Тимченка був «Історичний словник українського язика (14-18 ст.)». Тимченко склав його прототип на поч. 20 ст. і він мав бути виданий як додаток до «Словаря української мови» Б.Грінченка (1907—1909), але перший том (А-Ж) в дуже поширеній версії при співпраці Е.Волошина, К.Лазаревської та Г.Петренка вийшов лише у 1930—1932 рр. Розгром української культури в УРСР припинив працю над словником, черговий випуск був знищений у друкарні. Картки для дальших випусків зберігаються в Інституті мовознавства в Києві.
Перекладав карельсько-фінський і естонський народні епоси: «Калевала» (1901), «Калевіпоег» (частково) і з французької мови (Мопассан, Метерлінк, Гюґо).
[ред.] Головні мовознавчі праці
- Русско-малорусский словарь (2 тт., 1897—1899)
- Українська граматика (1907, 1917, 1918)
- Програма до збирання діалектичних одмін української мови (1910, у співпраці з К.Михальчуком)
- Функции генетива в южнорусской языковой области (1913)
- Вказівки, як записувати діалектичні матеріали на укр. язиковім обширі (1925)
- Льокатив в українській мові (1925)
- Номінатив і датив в українській мові (1925)
- Вокатив і інструменталь в українській мові (1926)
- Акузатив в українській мові (1928)
- Курс історії укр. язика. Вступ і фонетика (1927, 1930)
[ред.] Примітки
- ↑ Слов'янська одність і становище української мови в слов'янській родині // журнал «Україна», 1924
- ↑ Євген Тимченко. Desiderata в справі нашого правопису. — Історія українського правопису. XVI-XX ст. — Київ, 2004
- ↑ A Laboratory of Transnational History. Ukraine and Recent Ukrainian. Historiography. Edited by Georgiy Kasianov and Philipp Ther — Central European University Press — Budapest, New York. — 2009. — S. 208
[ред.] Література
- Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
- Калевала. Димтро Павличко. Калевала. Основи. Київ. 1995. ISBN 5-7707-7649-8
- Тимченко Євген Костянтинович // Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України – 75. 1930–2005: Матеріали до історії / В. Г. Скляренко (відп. ред.). – К.: Довіра, 2005. – С. 391–392.
| У Вікіпедії є портал |
