Джованні Баттіста Бельцоні
| Джованні Баттіста Бельцоні | |
 |
|
| Народився | 15 листопада 1778 Падуя, |
|---|---|
| Помер | 3 грудня 1823 |
| Громадянство | Британська імперія |
| Національність | італієць |
| Ім'я при народженні | Джованні Баттіста Бельцоні (Больцон) |
| Діяльність | авантюрист, циркач, підприємець, інженер |
| Дружина | Сара Бейн |
Джованні Баттіста Бельцоні (італ. Giovanni Battista Belzoni, *5 листопада 1778 — †3 грудня 1823) — італійський авантюрист, інженер, циркач, мандрівник (Єгипет і країни арабського Близького Сходу).
Зміст |
Життєпис. Ранні роки [ред.]
Народився в місті Падуя, що входила до володінь Венеціанської республіки. Справднє прізвище Джованні — Больцон, але він змінив його на Бельцоні. Батько був перукарем, це був також перший фах Джованні. В родині було чотирнадцять дітей. Джованні рано почав працювати, спочатку в перукарні батька. В 16 років відбув до Риму, де почав вивчати інженерні науки. Молодість Джованні припала на військові авантюри Наполеона І і захоплення князівств Італії французькими вояками. Високого на зріст молодика силоміць би забрали в армію французів-загарбників 1797 року, тому він втік із Риму. Молодість, бажання заробити на життя і нестабільність воєнних років сприяли розвитку авантюрних рис його характеру. Він роками мандрував країнами Європи, а згодом і арабського Сходу, беручись за різні роботи.
У Нідерландах [ред.]
Разом з братом перебрався до Нідерландів, де далі працював перукарем. Наробивши там збитків, аби уникнути тюремного ув'язнення, тікає в Англію. Адже в Британії, на відміну від континентальної Європи, не відбувалися воєнні наполеонівської армії.
У Британії. Одруження [ред.]
У Британі Джованні ніхто не чекав. Він пристав до мандрівного цирку, де використовували його міць і величний зріст (два метри один сантиметр). Цирк працював на ярмарках та вулицях Лондона.
у Британії Джованні Бельцоні одружився з Сарою Бейн (1783-1860) з міста Бристоль, яка стане його помічницею і супроводжуватиме чоловіка в його далеких мандрах.
Мандри. Початок [ред.]
Разом з цирком розпочалися гастролі в Іспанії, Португалії, Сирії, острові Мальта. На Мальті 1815 року він зустрівся з Ісмаелем Ґібралтаром, посланцем Мехмеда Апі Паші (1769-1848) з арабського Єгипту. Останнього зацікавило знання Джованні Бельцоні гідравлічних механізмів, і в результаті той, разом з дружиною, відбув у Каїр.
В арабському Єгипті [ред.]
.JPG)
Перебування Джованні Бельцоні в Каїрі збіглося з отриманням посади генерального консула Британії Генрі Солтом (1780-1827), дипломатом, трохи художником і мандрівником. Саме він і використав найповніше авантюрний характер британського громадянина, італійця за походженням, з багажем інженерних знань. У той час в Єгипті точилося запекле суперництво між Францією та Великою Британію за першість у грабунку та вивезенні до Європи археологічних скарбів Стародавнього Єгипту. За рахунок авантюрного й ініціативного Джованні Бельцоні, генеральний консул Британії зміцнив свої позиції.
Генрі Солт забезпечив грошима експедиції Джованні Бельцоні і той вирушив вверх по Нілу з завданням дослідити пам'ятки, зібрати їх та транспортувати річкою на британські кораблі. Разом з Джованні Бельцоні мандрувала і його дружина. Серед перших завдань Бельцоні — транспортування на відстань 1200 метрів уламку велетенської скульптури до річки Ніл. Це погруддя декілька років до британців без успіх намагалися вивезти ще наполеонівські вояки. Уламок з граніту семи метрів завдовжки і вагою більше семи тонн таки вдалося перетягти до річки за п'ятнадцять днів. Джованні Бельцоні використав засіб дерев'яної платформи з вантажем, що пересували і тягли по круглим колодам арабські найманці в кількості вісімдесяти осіб. Погруддя тоді вважали зображенням молодого Мемнона (ефіопського царя, міфологічного онука троянського короля Пріама). Пізніше погруддя ідентифікували як портретну скульптуру фараона Рамзеса ІІ.
Одним з перших західноєвропейців Джованні Бельцоні поверхнево дослідив храми на острові Філе, храм в Абу-Сімбелі, відкритий до нього швейцарським науковцем Буркхардом. Бурхлива активність Бельцоні йшла не стільки від жаги наукових досліджень, бо він не був науковцем, скільки від авантюрного бажання новини і відкриття митецьких скарбів, які прагнув забрати і переправити в Британію, на свою нову батьківщину. Звідси намагання пробитися в храм Абу-Сімбел, загарбання давньоєгипетського обеліска на острові Філе, розкопки в містечку Карнак, в Долині царів. Відкриття і розкопки авантюриста-аматора мимоволі, в осанню чергу сприяли науковим відкриттям і становленню науки єгиптології. Це і дешифровка напису на вище згаданому обеліску, і започаткування систематики в віритих похованнях. Аби закріпити за собою приорітет в відкритті нових могил, він почав ставити написи на поховальних коморах.
Два суперники-конкуренти [ред.]
20 лютого 1817 він прибув на розкопки в храм Карнак, де знайшов декілька цікавих пам'яток мистецтва, серед яких - і саркофаг фараона Рамзеса ІІІ. Саркофаг переправили британському консулу Солту, а той продав його французькому королю Луї XVIII. Зрозуміло, з сучасних позицій на дослідження - ця діяльність не мала нічого спільного з наукою.
Не кращою була і активна діяльність ще одного італійця-авантюриста в Єгипті - Бернардино Дроветті, який служив французам. «Успіхи» в розкраданні археологічних скарбів Бельцоні спровокували спротив Бернардино Дроветті, що сприяв перешкодам в активності Бльцоні. В грудні 1817 року помер науковець Буркхард. У Бельцоні зміцніло бажання покинути генерального консула Солта і працювати в Єгипті лише на самого себе.
В піраміді Хефрена [ред.]
1818 року він дослідив другу за висотою піраміду в містечку Гіза. Прагнення - ті ж :дістатися за всяку ціну до поховальної комори в надії знайти стародавні скарби і збагатитися за їх рахунок. Бельцоні ретельно вивчив внутрішнє розпланування коридорів сусідньої піраміди Хуфу ( Хеопса з грецької) і таки дістався поховальної комори піраміди фараона Хефрена. Зусилля виявилися марними, бо комору пограбували задовго до Бельцоні. Але власний напис на стіні комори він залишив.
Почала зростати і популярність Джованні Бельцоні в Британії. На його честь в Лондоні викарбували пам'ятну медаль з бронзи : на аверсі - портрет Джованні Бельцоні, на реверсі - піраміда фараона Хефрена.
Повернення в Британію [ред.]
Спротив Дроветті набувтакої міці, що витіснив конкурента Бельцоні з Єгипту. Останнй зробив декілька мандрів-розвідок в Сіва, в оазу Бахарія, але розкопки там не принесли Бельцоні нових коштовних пам'яток і матеріальних статків. В грудні 1819 року він прибув в рідну Падую, де демонстрував првезені пам'ятки з Єгипту. На честь Бельцоні відбулися урочистості, а в місті викарбували ще одну пам'ятну медаль. З тої пори в Палаццо Делла Раджоне Падуї зберігаються два невеликі сфінкси.
через дав місяці він прибув в Лондон. з квітня 1820 року він почав писати книгу-звіт про перебування в арабському Єгипті. її назва - «Повість операцій та знахідок в пірамідах, храмах, гробницях та розкопок в Єгипті і Нубії, мандри до Червоного моря в пошуках староданнього Береніса та оази Юпітера Амона». Книга вийшла з друку в грудні 1820-го. Популярності Бельцоні в Британії сприяли як видання, так і виставка в Лондоні артефактів, вивезених з Єгипту. Книгу перевидали в Німеччині, Італії і у Франції. Його приймають до масонської ложі. 1822 рокі він перебував в столиці Російської імперї Петербурзі, зе російський імператор дав йому аудієнцію. Перебування в Лондоні і невідповідний спосіб життя ривели Бельцоні до безгрошів'я. Він вимушений 1823 рку прийняти пропозицію Африканської Ассоціоції в Лондоні на нову експедицію заради знайдення витоків річки Нігер
Смерть в Західній Африці [ред.]
В квітні 1823 року він підбув у Марокко, з півночі якого планував через пустелю Сахару дістатися легендарного Тімбукту. Він таки перетнув Сахару, але зустрів значний опір місцевихї племен і повернув назад. Тепер він планував експедицію з заходу. Він дістався Західної Африки і розпочав експедицію. Але захворів на дизентерію і помер 3 грудня 1923 р. неподалік сучасного міста Бенін-Сіті в Нігерії.
Джерела [ред.]
- C. W. Ceram: Götter, Gräber und Gelehrte. Roman der Archäologie. Rowohlt, Hamburg 1952, S. 130–134.
- Colin Clair: Strong man egyptologist. Being the dramatized story of Giovanni Belzoni. Oldbourne, London 1957.
- Peter A. Clayton: Belzoni in the British Museum. In: Ancient. A review of antiquity to AD 1650. No. 6, Oct./Nov. 1987, S. 11–13 (Sonderabdruck: Agora, Brighton 1987).
- Maurice Willson Disher: Pharaoh's fool. Heinemann, London 1957.
- Brian M. Fagan: Abenteuer Archäologie. Bechtermünz, Augsburg 1998, ISBN 3-8289-0666-4, S. 46–54.
- Brian M. Fagan: Belzoni the Plunderer. In: Archaeology. 26, 1973, ISSN 0003-8113, S. 48–51.
- Dora Jane Hamblin: Behold the Amazing, the Spectacular, Giovanni Belzoni. In: Smithsonian. 19, 1988, ISSN 0037-7333, S. 80–88.
- Stanley Mayes: The great Belzoni. The circus strongman and explorer who recovered Egypt's finest treasures. Putnam, London 1959 (Neuausgabe: Tauris Parke Paperbacks, London u. a. 2003, ISBN 1-86064-877-0).
- Luigi Montobbio: Giovanni Battista Belzoni. La vita, i viaggi, le scoperte. Martello, Padua 1984.
- D. P. Ryan: A Portrait: Giovanni Battista Belzoni. In: Biblical Archaeology. 49, 1986, S. 133–138.
- Joyce Tyldesley: Mythos Ägypten. Reclam, Stuttgart 2006, ISBN 3-15-010598-6, S. 85–105.
Посилання [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Giovanni Battista Belzoni |
