Джон Франклін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джон Франклін
John Franklin.jpg
Сер Джон Франклін
Народився 15 квітня 1786(1786-04-15)
Спілсбі
Помер 11 червня 1847(1847-06-11) (61 рік)
острів Короля Вільяма
Діяльність офіцер флоту
Відомий полярний дослідник
Титул сер
Дружина Елінор Порден
Джейн Ґріффін

Сер Джон Фр́анклін (Спілсбі, Англія, 15 квітня 1786 р. – острів Короля Вільяма, Канада, 11 червня 1847 р.) – британський полярний дослідник, офіцер Королівського військово-морського флоту Великобританії. Протягом кількох експедицій він зробив значний внесок до картографування північного узбережжя Північної Америки. Загинув під час експедиції, метою якої було відкриття Північно-Західного проходу.

Юність і початок кар’єри[ред.ред. код]

Джон Франклін народився в містечку Спілсбі (графство Лінкольншир) дев’ятим із дванадцяти дітей. Навчався в школі ім. Едварда Шостого в м. Луті. Інтерес до морських подорожей ще в дитинстві спонукав його взяти участь у плаванні на торговельному кораблі, незважаючи на несхвалення з боку батька.

У чотирнадцять років він отримує від батьків дозвіл записатись на службу на військовий корабель «Поліфем». Згодом він узяв участь у кількох відомих операціях військово-морського флоту, зокрема в Копенгагенській битві 1801 року, дослідницькій експедиції до берегів Австралії, Трафальгарській битві 1805 року та Новоорлеанській битві 1814 року. У 1818 році Франклін у званні лейтенанта вперше відвідує арктичні широти як член експедиції Девіда Б’юкана. Метою дослідників було знайти вільне від криги море навколо Північного полюса. Проте експедиція потрапила в льодовий полон недалеко від о. Шпіцберґена і за кілька тижнів змушена була повертатись додому.

Перші полярні експедиції під керівництвом Франкліна[ред.ред. код]

1819 року Франкліна призначено головою наземної експедиції, яка мала дослідити канадське узбережжя на схід річки Копермайн. Протягом трьох років із двадцяти учасників походу одинадцятеро загинули через недосконалу організацію та складні природні умови. Історики вважають, що принаймні одного члена експедиції було вбито, а також припускають можливість людоїдства. Решта учасників вижили, харчуючись лишайниками і намагаючись жувати шматки шкіри з власного взуття.

У 1823 році Франклін одружився з поеткою Елінор Анн Порден, яка померла від сухот за два роки, залишивши по собі доньку. Після смерті першої дружини Франклін очолює експедицію річкою Макензі до берегів моря Бофорта. Завдяки значно кращій підготовці його команді цього разу вдалося дослідити північне узбережжя Канади аж до Аляски на заході та до річки Копермайн на сході. 1828 року він отримав лицарське звання і одружився з Джейн Ґріффін, подругою своєї першої дружини.

Губернатор Тасманії[ред.ред. код]

З 1836 по 1843 рік Франклін посідає пост губернатора Землі Ван Дімена (сучасна Тасманія). Ініціативи з реформування місцевої пенітенціарної системи, а також емансипована поведінка його дружини спричинили непопулярність Франкліна серед місцевих чиновників. Попри це, в історії регіону він залишився як позитивна постать. На його честь назване село на річці Гуон, а також річка на західному узбережжі Тасманії. Леді Джейн Франклін працювала над заснуванням на Тасманії університету, музею та ботанічного саду.

Експедиція до Північно-Західного проходу[ред.ред. код]

19 травня 1845 року Франклін на чолі команди зі 134 чоловік вирушає в експедицію до Північно-Західного проходу на кораблях «Еребус» і «Террор». Обидва судна були обладнані з використанням останніх технологій і споряджені для трирічної подорожі. Досягнувши західного узбережжя Ґренландії, експедиція зупинилася на острові Диско для підготовки до подальшого плавання. Останній контакт мандрівників із європейцями зафіксовано 26 липня 1845 року, коли капітан китобійного судна «Принц Валійський» бачив команду Франкліна у Ланкастерській протоці.

Експедиція не надсилала жодних новин протягом двох років, після чого леді Франклін спонукала британську владу спорядити загін на розшуки чоловіка. Зважаючи на відомість Франкліна та значні фінансові ресурси його родини, було організовано чимало пошукових експедицій. У 1850 році на о. Бічі знайдено могили трьох членів команди, які померли ще в перший рік подорожі. У 1854 році шотландський дослідник Джон Рей дізнався від канадських ескімосів, що Франклін і його колеги загинули від холоду, хвороб і нестачі їжі, намагаючись пішки дістатись найближчого поселення. Подальші дослідження встановили, що причинами загибелі команди стали жорсткий клімат, цинга та брак харчів, а також зараження консервів свинцем.

Спадщина та пам’ять у британських джерелах[ред.ред. код]

Образ Франкліна в сучасній літературі неоднозначний. Історики критикують Франкліна за кар’єризм та погане планування останнього походу, який спричинив смерть понад сотні людей. Проте позитивний образ сміливого дослідника й мандрівника досі зберігся в британських джерелах. Його пригоди надихнули кілька документальних фільмів, а також значну кількість художніх творів. Деякий час ім’я Франкліна носив один із округів канадської Арктики. Також його іменем названо австралійський дослідницький корабель (зараз плаває під прапором Швеції).

Джерела[ред.ред. код]

Стаття про Джона Франкліна на англійській Вікіпедії