Вітус Беринг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вітус Іонассен Берінг
Vitus Jonassen Bering
Vitus Bering 1681-1741.jpg
Народився 12 серпня 1681(1681-08-12)
Хорсенс
Flag of Denmark.svg Данія
Помер 8 (19) грудня 1741(1741-12-19) (60 років)
острів Берінга, Камчатка
Flag of Russia.svg Російська імперія
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність данієць
Відомий мореплавець, першовідкривач морського проходу між Чукоткою та Аляскою,
Командорських островів
Звання капітан-командор російського флоту
Меморіал В. Й. Берінгу в однойменному парку дан. Vitus Bering Parken в його рідному місті Хорсені
Мапа подорожей В. Й. Берінга

Ві́тус Йона́ссен Бери́нг (дан. Vitus Jonassen Bering, тж. Behring; *12 серпня 1681, Хорсенс (дан. Horsens [ˈhɔʀsəns]), Данія — †8 (19) грудня 1741, острів Беринга, Командорські острови) — данський морський офіцер на російській військово-морській службі, дослідник Камчатки, Тихоокеанського узбережжя Росії та західних берегів Північної Америки, капітан-командор російського флоту.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в Хорсенсі (Данія). На службі в Росії провів 37 років. У 17031724 роках служив на Балтійському й Азовському флотах. 1725 року за дорученням Петра I, очолив Першу Камчатську експедицію, яка вирушила в Тихий океан, аби з'ясувати, чи з'єднується Азія з Америкою. 1732-го очолив вже Другу Камчатську, або Велику Північну, експедицію, з якої не повернувся.

Позначив на карті узбережжя Аляски, низку островів із груп Алеутського, Курильського та Японського архіпелагу.

На честь Берінга названо море, острів, протоку, мис на узбережжі Охотського моря. Його ім'я носять також Командорські острови.

Перша Камчатська експедиція[ред.ред. код]

У Першу Камчатську експедицію Іван Івановича Берінга (так у Росії його звали) послав Петро І за два тижні до смерті. Пошук морських шляхів завжди був ідеєю фікс цього монарха. Проте ні взяття Азова, ні похід на Каспій виходу у відкритий океан не давали. Панування на Балтиці було досить відносне — шведи чи датчани щохвилини могли покласти йому край. Залишався Далекий Схід: через протоку між Азією й Америкою російські судна могли б прорватися до Індії й Китаю.

В інструкціях, отриманих Берінгом, говорилося:

«
  1. Надлежит на Камчатке или в другом там месте сделать один или два бота с палубами;
  2. на оных ботах возле земли, которая идет на Норд и по чаянию (понеже оной конца не знают), кажется та земля часть Америки;
  3. для того искать, где оная сошлась с Америкою: и чтобы доехать до какого города европейских владений или ежели увидят какой корабль европейской, проведать от него, как оный куст называют и взять на письме и самим побывать на берегу и взять подлинную ведомость и, поставя на карту, приезжать сюды.
 »

Іронія долі була в тому, що протоку між Азією й Америкою за 80 років до цього відкрив козак Семен Дежньов. Однак результати його приватної експедиції надбанням громадськості не стали. Принаймні про неї не знали ні цар Петро, ні капітан Берінг.

Експедиція вирушила з Петербурга на Далекий Схід у січні 1725 року, але тільки 13 липня 1728 Берінг ступив на борт корабля «Св. Гавриїл», побудованого в Нижньокамчатську, й вирушив на північ. Більше місяця він позначав незнайомі береги на карті. Досяг 67°18′ пн. ш. 167°00′ сх. д. / 67.300° пн. ш. 167.000° сх. д. / 67.300; 167.000[1], дізнався від місцевого населення — чукчів та алеутів, що далі берег простирається на захід, і зробив категоричний висновок:

« Не можна Азії з'єднуватися з Америкою.  »

Вважаючи свою місію виконаною, Берінг повернув назад.

У Петербурзі він подав на розгляд адміралтейства-колегії свій вахтовий журнал і карти й запропонував спорядити нову експедицію для дослідження північного та північно-східного берегів Сибіру. До відкриттів Берінга колегія поставилася недовірливо: все-таки протоки він на власні очі не бачив і на карті не позначив. Проте йому виклопотали чин капітан-командора, та й пропозицію схвалили.

Друга Камчатська експедиція[ред.ред. код]

Поштова марка СРСР, 1966 року, присвячена плаванню командора й відкриттю Командорських островів.

28 грудня 1732 року з найвищого повеління Анни Іванівни спорядили Другу Камчатську експедицію. Задумали її набагато масштабнішою, ніж першу: планувалося не лише ретельно досліджувати й позначати на карті береги, а й організувати там господарську діяльність: землеробство, видобування корисних копалин, суднобудування; закласти нові порти.

Друга експедиція тривала майже десять років. Більшу частину цього часу Берінг змушений був сидіти на березі, координуючи дії безлічі експедиційних загонів та воюючи з місцевими чиновниками. Лише 4 червня 1740 року він вийшов у море з Петропавловська на кораблі «Св. Петро». Разом із Берінгом на цьому судні в похід вирушив Олексій Чиріков, у рейс до берегів Америки.

Тридцять років потому англійський мореплавець Джеймс Кук дасть протоці ім'я Берінга й висловить захоплення, наскільки досконалими виявилися карти, складені під час його останнього походу. Саме тоді командор позначив на карті узбережжя Аляски, Алеутські, Курильські, Японські острови.

Уточнюючи координати Землі Хуана да Гама, яка містилася, якщо вірити тодішнім картам, на південний схід від Камчатки, експедиція потрапила у шторм. Судна збилися з дороги й загубили одне одного. Чирікову на «Св. Павлі» після безуспішних пошуків Берінга вдалося зрештою повернутися до Петропавловська.

Лейтенант Свен Ваксель, який залишився живим, згодом напише в офіційному рапорті:

« Кров закипає в мені щоразу, коли я згадую про безсовісний обман, у який ми були введені неправильною картою. З вини цієї карти майже половина нашої команди загинула марною смертю.  »
« Не знаю, чи може бути на світі безрадісніший або тяжчий стан, ніж плавання в неописаних водах.  »

На кораблі почалася цинга. Першим помер матрос Шумагін, його поховали на невеликому острові. Ця група островів досі називається Шумагінськими островами. Коли моряки знову побачили невідому землю, 12 чоловік з корабля вже померли, 34 були хворі. «Св. Петро» був уже практично некерованим, і висадка більше скидалася на аварію корабля. Члени експедиції опинилися на острові, який згодом назвуть островом Беринга, а весь ланцюг островів — Командорськими.

Розпочалася зимівля-робінзонада. Землянки, намети зі звіриних шкур, м'ясо кита, викинутого на берег. Утім, моряки постаралися зберегти майно з розбитого корабля. Збереглася навіть «Роспись пакетбота Св. Петра шкиперским припасам, которые по отбытии нашем оставлены на острове в новопостроенном нами сарае», де скрупульозно виписано 2 071 «казенну» річ.

Берінг помер через місяць після висадки на острів. Незадовго до його смерті стався невеликий землетрус і хворого командора наполовину засипало в його хатині-землянці. Як згадував Свен Ваксель, командор попросив товаришів не відкопувати його — під землею тілу було тепліше. Його поховали з немислимими почестями[2] тіло командора обклали чотирма дошками. Саме за цією імпровізованою труною через чверть тисячоліття дослідники впізнали його поховання серед інших.

Зі щогл «Св. Петра» одному з членів експедиції, козаку Саві Стародубцеву, до весни пощастило побудувати нове судно. На ньому 46 чоловік, що залишилися живими (із 77, які вирушили в плавання), добралися до Петропавловська.

Обличчя командора[ред.ред. код]

Портрет датського поета — Берінга Вітуса Педерсена, що довгий час приписували його небожу, відомому мореплавцю

Сенсаційну знахідку виявили археологи з російсько-датської експедиції «Берінг-91» під керівництвом Андрія Станюковича, яка працювала на острові 1991 року, рік 250-х роковин смерті мореплавця. Використовуючи метод фосфатного аналізу ґрунту, вчені розшукали п'ять поховань з останками шести моряків. Експедиція наспіла вчасно: щороку поверхня суші в Авачинській бухті занурюється в море на 90 мм. Вочевидь склад «казенних» речей із «Св. Петра» вже змило в море — на березі вдалося намити лише жменю кольорового бісеру, який моряки везли, щоб дарувати аборигенам. Утім, можливо, над складом попрацювали й «туристи-скарбошукачі». Зате археологи відкопали чотири гармати з корабля, знайшли рештки кузні, спорудженої моряками, а ще — сліди неолітичних стоянок: древні мореплавці відвідували острів задовго до Берінга.

Останки командора передали професору Віктору Звягіну, учню знаменитого антрополога М. Герасимова. Дослідження засвідчили, що останки належать чоловікові європеоїдної раси віком від 57 до 66 років, середнього зросту (близько 170 см) і ваги (трохи більше 70 кг), але великої фізичної сили — це визначили за масивністю кісток, особливо лопаток та кінцівок. Хороший стан зубів спростував версію про те, що Берінг помер від цинги, але точно встановити причину його смерті не вдалося.

За герасимовським методом реконструкції за черепом[3] передбачалося встановити, який вигляд мав насправді Вітус Іонассен Берінг. З приводу того, що портрет огрядного чоловіка в цивільному справді зображає капітан-командора, вчені завжди сумнівалися. Зрештою було доведено: це портрет подвійного тезки Вітуса Берінга, його дядька. Який був зовсім не відважним моряком, а поетом. Під час реконструкції портрет поета використовували також — генетична подібність родичів. Збіглася приблизно половина з порівнюваних ознак зовнішності. Берінг-моряк був значно худорлявіший, зі злегка асиметричним обличчям, вузьким чолом і носом, високими очницями, товстою й м'язистою шиєю. Уже після реконструкції до рук ученим потрапила фотографія праправнука командора А. Тімашова-Берінга, подібність була явна.

Відтворене погруддя мореплавця, яке створювали з допомогою психологів вивіряючи його міміку, емоції, так і залишилось «широко відомим у вузькому колі». В довідковій літературі досі вміщують без жодних пояснень портрет поета Вітуса Берінга, який ніколи не відкривав нових земель. Людини, за висловом Льва Толстого, з «кімнатним обличчям». Таке саме обличчя і в пам'ятника командору.

Виноски[ред.ред. код]

  1. Не викликає сумнівів лише точність визначення широти з якої експедиція повернула назад.
  2. На голому острові кожна трісочка була на обліку, бо потрібне було пальне та матеріал для побудови рятівного човна.
  3. Так відновлено, приміром, зовнішність князя Ярослава Мудрого.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Frost, Orcutt. Bering: The Russian Discovery of America. New Haven, CT: Yale University Press, 2003. ISBN 0-300-10059-0. (англ.)
  2. Lauridsen, P. Bering og de Russiske Opdagelsesrejser. Copenhagen, 1885. (дан.)
  3. Müller, G.F. Sammlung russischer Geschichten, vol. III. St Petersburg, 1758. (нім.)
  4. Oliver, James A. The Bering Strait Crossing. UK: Information Architects, 2006. ISBN 0-9546995-7-2. (англ.)
  5. Under Vitus Bering's Command: New Perspectives on the Russian Kamchatka Expeditions (Beringiana, 1), edited by Natasha Okhotina Lind and Peter Ulf Møller. Aarhus: Aarhus University Press, 2002. ISBN 87-7288-932-2. (англ.)
  6. Андреев А. И. Экспедиции Беринга // Известия Всесоюзного географического общества. 1943. Т. 25. Вып. 2. (рос.)
  7. Аронов В. Н. Патриарх камчатского мореходства // Вопросы истории рыбной промышленности Камчатки: Историко-краеведческий сборник Выпуск 3. 2000. (рос.)
  8. Берг Л. Открытие Камчатки и экспедиция Беринга (1724–1742). Л.; М., 1946. (рос.)
  9. Ваксель С. Вторая Камчатская экспедиция Витуса Беринга. Л.; М., 1940. (рос.)
  10. Вахрин С. Покорители великого океана. Петропавловск-Камчатский: Камштат, 1993. (рос.)
  11. Магидович И. П., Магидович В. И. Очерки по истории географических открытий. Том III. М., 1984. (рос.)
  12. Пасецкий В. М. Витус Беринг. М., 1982. (рос.)
  13. Свердлов Л. М. Русское поселение на Аляске в XVII веке? // Природа (М.). 1992. № 4. с. 67-69. (рос.)
  14. Чернышев А. А. Российский парусный флот: Справочник в 2-х томах. Том 2. М.: Воениздат, 2002. с. 424—425. (рос.)

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]