Фернан Магеллан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фернан Магеллан
порт. Fernão de Magalhães
ісп. Fernando (Hernando) de Magallanes
Ferdinand Magellan.jpg
Портрет Фернана Магеллана невідомого художника, 16-17 століття (Галерея Уффіці, Флоренція)
Народився 1480
Саброза, Королівство Португалія
Помер 27 квітня 1521(1521-04-27)
о. Макатан, Філіппіни
загинув у бою
Громадянство Королівство Португалія
Національність португалець
Проживання Королівство Португалія, Іспанія
Відомий здійснення першої подорожі навколо світу
Діяльність мореплавець
Титул «аделантадо» (намісник) короля Іспанії на всіх відкритих землях та островах
Конфесія Католик
Дружина Беатрис Барбоза
Діти немає
Magellan Signature.svg
Підпис Магеллана
Нагороди

Кавалер ордена Сантьяго

Магелланова протока на старовинній мапі
Магеллан у протоці, названій його ім'ям
Загибель Магеллана на острові Мактан
Сучасна реконструкція судна «Вікторія»

Ферна́н (Ферна́ндо) Магеллан (ісп. Hernando de Magallanes, порт. Fernão de Magalhães) (* 1480 — † 27 квітня 1521) — португальський мореплавець на іспанській службі. Керував першою успішною навколосвітньою експедицією, під час якої сам Магеллан загинув. Дав назву Тихому океану.

Молоді роки[ред.ред. код]

Магеллан народився на гірській фермі в місцевості Саброза (Sabrosa), в сучасному окрузі Віла-Реал (Vila Real), розташованому в північно-східному регіоні Португалії, в історичній провінції Траз-уж-Монтіш (Trás-os-Montes). Його батьки були Педро де Руї Магальяйнш (Pedro Rui de Magalhães), мер міста і Альда де Мескіта (Alda de Mesquita). Магеллан мав брата Дієго де Соуза і сестру Ізабель.

Батьки Магеллана померли, коли йому було 10 років. У віці 12 років, Магеллан став пажем короля Жоао II і королеви Елеонори при королівському дворі в Лісабоні, куди його брат потрапив на два роки раніше. Тут, зі своїм двоюрідним братом Франціском Серрано, Магеллан продовжує освіту, цікавиться географією та історією.

У віці 25 років, Фернан Магеллан вперше вийшов у море. У 1505 році він був відправлений до Індії, щоб поставити там до влади Франсішку де Алмейда, як португальського віце-короля і закласти по дорозі військові і військово-морські бази. Саме у цьому поході отримав бойове хрещення: коли один з місцевих царів відмовився платити данину, підрозділи Алмейди завоювали мусульманське місто Кілва-Кісівані, на території теперішньої Танзанії. У 1509 році він бився в битві при Діу[1], а потім плавав під керівництвом Діогу Лопіша ді Секейра в першій португальській експедиції до Малакки, з Франсишку Серраном, його другом і, можливо, двоюрідним братом.[2]

У 1513 році Магеллан був посланий у Марокко, де 28 серпня взяв участь у битві під Аземмур (Azamor) і отримав важке поранення в коліно під час облоги мавритансько-марокканської фортеці. Він отримав звання інтенданта, але йому не пощастило: він був звинувачений в незаконній торгівлі з маврами-мусульманами. Він також був у конфлікті з Алмейдою, бо відлучився зі служби без дозволу командування і Алмейда подав рапорт на нього у португальський двір з негативною характеристикою. Магеллан потрапив у немилість у короля Мануеля I і той відмовив йому у підвищенні платні.

Король повідомив, що Магеллан з 15 травня 1514 року більше не перебуватиме на королівській службі. Повернувшись до Португалії в 1516 році Магеллан разом з Руї Фалейру розробили план плавання до Молуккських островів західним шляхом.

Основою плану Магеллана, можливо, став звіт експедиції Ліжбоа у 1514 році, який стверджував, що відкрив протоку на 40 градусі південної широти. Магеллан знайшов карту, нанесену на основі попередніх подорожей, на якій вказувалася велика затока у дельті річки Ла-Плата у Південній Америці, через яку він задумав перетнути континент для виходу у Південні моря. Він вирішив першим пройти цей маршрут для досягнення Молуккських островів, ключової точки для стратегічно важливої і надзвичайно прибуткової торгівлі прянощами. Король Португалії Мануель І грубо відкинув цей план, не бажаючи допомагати іспанцям.

Важко сказати, чи знали іспанці про плавання Фроіша і Ліжбоа, але точно відомо, що король Фердинанд, у 1514 р. отримав інформацію про відкриття Південного моря, вирішив скерувати на пошуки протоки флотилію з трьох кораблів. Її командиром він призначив Хуана Діаса Соліса, що став з 1512 року, після Амеріго Веспуччі, головним навігатором Кастилії.

Соліс відплив не раніше 8 жовтня 1515 року, але не відомо, де він дістався Південно-Американського материка. Рухаючись на північний захід вздовж бразильського берега, біля 35 градусів південної широти Соліс досяг нового «Прісного моря». Потім він обігнув невеликий виступ (Монтевідео) і пройшов на захід близько 200 км, ймовірно будучи переконаним, що знайшов прохід до Східного океану. Насправді ж він відкрив гирла двох великих річок — Парани і Уругваю. Соліс висадився на берег у середині лютого 1516 і був там убитий індіанцями. Два судна його флотилії у вересні того ж року повернулися до Іспанії. Пізніше Магеллан назвав спільне гирло двох річок Ріо-де-Соліс (з середини XVI ст. — Ла-Плата).

Плани морської подорожі навколо світу[ред.ред. код]

Магеллан дістався до Севільї 20 жовтня 1517 року, а звідти вирушив у Вальядолід з метою зустрітись з молодим королем Карлом I (у майбутньому іменованим Карлом V Габсбургом — остання людина, яку будь-коли було формально проголошено римським імператором).

За допомогою Хуана де Аранди, одного з трьох головних посадовців Ради у справах Індії у Севільї, та інших друзів, особливо португальця Діоги Барбоси, що незабаром став його зятем, Магеллан натуралізувався як іспанець. Отримавши значний вплив в Севільї, завоював довіру у короля Карла і впливового Хуана Родрігеса де Фонсека (Juan Rodriguez de Fonseca), єпископа Бурґоса, колишнього ворога Христофора Колумба.

У 1517 році Магеллан — за згодою короля — офіційно відмовився від громадянства і виїхав з Португалії, щоб запропонувати свої послуги королівському двору Іспанії, змінює своє ім'я Fernão de Magalhães на Fernando de Magallanes.

Реалізовувати план допоміг йому Руї Фалейро, астроном і виходець з Португалії. 22 березня 1518 року Casa de Contratación de las Indias (Управління справами Індії) та король Карл підтримали проект Магеллана і виділили йому значні кошти. Магеллан дав присягу в церкві Santa María de la Victoria de Triana, даючи гроші на місцевих ченців, щоб молилися за його успіх.

В березні 1518 року між королем Карлом V та Магелланом і Ферейру було підписано угоду. По ній обоє отримували титул «аделантадо» (намісники) на всіх відкритих землях та островах, також право на двадцяту частину прибутків. Державна скарбниця зобов'язувалася спорядити 5 каравел та запаси харчів на 2 роки. Щоб не дратувати португальців, метою експедиції було оголошено пошук протоки до Південного моря. Але Лісабон пильно стежив за діями іспанців, і португальські шпигуни робили свою справу. Магеллана було оголошено зрадником. Було проведено ряд диверсій та замахів. Компаньйони отримали листа від Мануеля І з обіцянками монарших милостей в обмін на відмову «служити піднесенню морської могутності Кастилії»[3], але Магеллан залишився непохитним.

Для того, щоб реалізувати цей проект взяв на себе зобов'язання пливти на південь у пошуках проходу аж до 75-ї паралелі.

На гроші, отримані від короля, Магеллан і Фалейро купили п'ять суден, «Тринідад» (тоннажем 110 тонн, екіпаж 55 чоловік), «Сан-Антоніо» (тоннажем 120 тонн, екіпаж 60), «Консепсьйон» (тоннажем 90 тонн, екіпаж 45), «Вікторія» (тоннажем 85 тонн, екіпаж 42) і «Сантьяго» (тоннажем 75 тонн, екіпаж 32). «Тринідад» був флагманським кораблем Магеллана і крім Фалейро капітанами були Хуан де Картегена, Гомес, Гаспар де Кесада і Луїс де Мендоса.

Експедиція[ред.ред. код]

10 серпня 1519 флот з п'яти кораблів під командою Магеллана покинув Севілью і вирушив рікою Гвадалквівір до міста Санлукар-де-Баррамеда (Sanlúcar de Barrameda), де він залишався ще протягом п'яти тижнів. Іспанська влада побоювалася португальського адмірала і мало що бракувало, щоб подорож була скасована, але 20 вересня 1519 Магеллан нарешті вирушив у плавання із 270 членами екіпажу, щоб досягти Молукських островів західним шляхом.

Дізнавшись про відплиття Магеллана, португальський король Мануель I надіслав військово-морський загін для його переслідування, але Магеллан вислизає від переслідування португальців. Після короткої зупинки на Канарських островах прибуває у Кабо-Верде, звідки бере курс на мис Святого Августина у Південній Америці. 20 листопада експедиція перетинає екватор, а 6 грудня екіпаж побачив береги Бразилії.

Бразилія на той час була португальською територією. Магеллан взяв на себе відповідальність і 13 грудня став на якір поблизу сучасного Ріо-де-Жанейро, де стояла гарна погода і тубільці були дружньо налаштовані. Флот поповнив запаси, але через несприятливі відносини це було зроблено із запізненням. Далі вони рухались вздовж узбережжя Південної Америки із зупинкою 10 січня 1520 року у гирлі Ріо-де-ла-Плата. Під час тривалих пошуків біля берегів Аргентини проходу до моря на інший бік континенту несподівано для експедиції настала зима.

Магеллан вирішив перезимувати в Патагонії. 31 березня екіпаж заклав поселення, яке вони назвали Пуерто-Сан-Хуліан (Порт Святого Юліана). Тоді стався бунт, в якому взяли участь три з п'яти капітанів кораблів. Бунт виявився невдалим, оскільки більша частина екіпажів залишались вірними Магеллану. Кесада і Мендоса були страчені, а Картагена і капелан експедиції були висаджені на берег.

24 серпня знову почали рух і судно «Сантьяго» було відправлене до берега у розвідку, але на зворотному шляху воно розбилося і потонуло. Тільки два матроси повернулися суходолом, щоб повідомити Магеллана, що сталося. На 52 градусі південної широти 21 жовтня 1520 року флот досяг мису Вірхенес (Cape de las Virgenes) і мореплавці зробили висновок, що тут є протока, оскільки вода була солоною і глибокою. Чотири кораблі почали повільний рух небезпечним проходом довжиною 372 км, який Магеллан назвав Estreito de Todos los Santos (Протока Всіх Святих), бо флот зайшов у неї на День Всіх Святих, 1 листопада. Згодом ця протока стала називатись Магелланова протока. Вона перетинає південну частину Південної Америки та сполучає Атлантичний і Тихий океани.

Магеллан наказав суднам «Сан-Антоніо» і «Консепсьйон» спочатку вивчити протоку. Перехід по протоці з незнайомим фарватером був дуже важким, крім того, «Сан-Антоніо» під командуванням Гомеса, що йшов першим, вийшовши з протоки, повернув на південь та, обігнувши південний край Америки, самовільно повернувся до Іспанії. 28 листопада три кораблі, що залишилися, вийшли у південну частину Тихого океану. Магеллан став першим європейцем, що проплив з Атлантичного океану в Тихий. Магеллан назвав ці води океану Mar Pacifico (Спокійне море) через їх спокійну поведінку протягом першого етапу подорожі[4].

Загибель Магеллана[ред.ред. код]

Рухаючись у північному напрямку, 13 лютого 1521 експедиція перетнула екватор. 6 березня було відкрито острови Гуам і Рота в архіпелазі Маріанських островів, а 16 березня досягла острова Гомонгон в архіпелазі Філіппінських островів. До цього моменту залишалось всього 100 учасників експедиції.

Магеллан мав змогу спілкуватися з місцевими жителями, бо мав малайського перекладача, який розумів їхню мову. 7 квітня моряки дістались до острова Себу. Магеллан організував там постій, прагнучи навернути місцеве населення до християнської віри. Незабаром, можливо занадто покладаючись на силу володіння вогнепальною зброєю, він взяв участь у конфлікті між місцевими правителями. 27 квітня 1521, під час одного з боїв на острові Мактан, жителі якого відмовились платити данину іспанській короні, Магеллан був убитий разом з частиною своїх товаришів.

Раджа острова Себу, що уже склав присягу на вірність королю Іспанії, скористався з того і заманив іспанців на урочистий обід, де влаштував різню, та убив декілька десятків мореплавців. Кораблям довелось терміново відплисти. Брак досвідченого керівника дався взнаки. Вже поблизу мети подорожі, флотилія витратила декілька місяців, щоб досягти Молуккських островів.

Розділення експедиції. Повернення[ред.ред. код]

Карта подорожі Магеллана та її завершення через 16 місяців після смерті Магеллана судном «Вікторія», одним із п'яти суден, що розпочали мандрівку

На Молуккських островах були закуплені прянощі та експедиція готувалась до зворотного маршруту. На островах іспанці дізналися, що португальський король оголосив Магеллана дезертиром, а його кораблі підлягали арешту. Під час плавання судна зносилися і занепали. «Консепсьйон» ще раніше був залишений командою і спалений. Залишалося тільки два кораблі. «Тринідад» було відремонтовано і судно вирушило на схід до іспанських володінь в Панамі, а «Вікторія» — на захід в обхід Африки. «Тринідад» потрапив у смугу зустрічних вітрів і був змушений повернутися до Молуккських островів, де був захоплений в полон португальцями. Більшість його екіпажу загинула на каторзі в Індії. «Вікторія» під командуванням Хуана Себастьяна Елькано продовжила маршрут. Екіпаж був поповнений незначним числом острів'ян-малайців (майже всі вони загинули в дорозі). На кораблі незабаром стало бракувати провізії і частина екіпажу стала вимагати від капітана взяти курс на приналежний португальської короні Мозамбік та здатися до рук португальців. Проте більшість моряків і сам капітан Елькано вирішили будь-що спробувати допливти до Іспанії.

«Вікторія» з труднощами обігнула мис Доброї Надії і потім два місяці без зупинок йшла на північний захід уздовж африканського узбережжя.

9 липня 1522 року зношений корабель з виснаженим екіпажем підійшов до островів Зеленого мису, що перебували у португальському володінні. Не зробити тут зупинки було неможливо через крайню нестачу питної води і харчів. Хитрощами вдалось частково поповнити запаси харчів у португальців. Але, щоб уникнути арешту, команда змушена була вирушити далі, залишивши у полоні на березі тринадцятьох моряків.

6 вересня «Вікторія» під командуванням Елькано дісталася до Іспанії, ставши, таким чином, єдиним кораблем флотилії Магеллана, що переможно повернувся до Севільї. На кораблі було вісімнадцять мандрівників, котрі вижили.

18 мандрівників з «Вікторії», що дістались до Севільї у 1522 році
Ім'я Посада
Хуан Себастьян Елькано/Juan Sebastián Elcaño Капітан
Франциско Альбо/Francisco Albo, Лоцман
Мігель де Родас/Miguel de Rodas Лоцман
Хуан де Акуріо/Juan de Acurio Лоцман
Антоніо Ломбардо (Пігафетта)/Antonio Lombardo (Pigafetta) Статист
Мартін де Худісібус/Martin de Judicibus Старший по завантаженню
Ернандо де Бустаманте/Hernando Bustamente Моряк
Ніколас Грієго/Nicholas o Grego Моряк
Мігель Санчес/Miguel Sámchez Моряк
Антоніо Ернандес Кольменеро/Antonio Hernández Colmenero Моряк
Франциско Родрігес/Francisco Rodrigues Моряк
Хуан Родрігес/Juan Rodrigues de Huelva Моряк
Дієго Кармона/Diego Carmona Моряк
Ханс/Hans Артилерист
Хуан де Арратія/Juan de Arratia Матрос (звання)
Васко Гомес Гальєго/Vasco Gomez Gallego Матрос (звання)
Хуан де Сантандер/Juan de Santandres Юнга
Хуан де Субілета/Juan de Zubelita Паж

Елькано отримав від короля Карла V шляхетність та платню у 500 дукатів на рік. Король зажадав, щоб його свояк Жоао III звільнив з португальського арешту в Островів Зеленого мису решту 13 членів екіпажу. Заступник Елькано Мігель де Родас, отримав від короля зарплату 50.000 мараведі на рік (подвійна зарплатня офіцера на той час), а три роки потому, він скаржився, що нічого на руки так і не отримав. Основний інвестор експедиції Магеллана Крістобаль-де-Аро, незважаючи на загибель людей і суден, став багатою людиною. Привезено приблизно 1925–1926 тонн гвоздики, яку було продано за приголомшливу ціну у 7888634 мараведі, що відповідає 947 тисячам сьогоднішніх доларів США[4].

Пізніше, в 1525 році, ще четверо з 55 членів команди корабля «Тринідад» були доставлені до Іспанії. Також були викуплені з португальського полону ті члени команди «Вікторії», які були схоплені португальцями під час вимушеної стоянки на островах Зеленого Мису.

Підсумки експедиції[ред.ред. код]

Продаж вантажу, привезеного «Вікторією», не тільки покрив усі витрати на експедицію, але й, незважаючи на загибель 4 кораблів з 5, дав значний прибуток. Що стосується приналежності Молуккських островів, то португальський король повірив у їх приналежність Іспанії і відкупив їх за величезну суму в 350 тисяч золотих дукатів. У 1523 був виданий звіт імператорського секретаря Максиміліана Трансільвана про подорож, а потім були опубліковані і детальні спогади одного з учасників експедиції — венеціанця Антоніо Пігафетта.

Таким чином, іспанці відкрили західний шлях до Азії і Островів Прянощів. Це перше в історії кругосвітнє плавання довело правильність гіпотези про округлість Землі і неподільність океанів, що омивають сушу.

Втрачений день[ред.ред. код]

Крім того, як виявилось, учасники експедиції «загубили день». В ті часи не було поняття про різницю в місцевому і всесвітньому часі, тому далекі торгові експедиції проходили в обох напрямках практично за одним і тим же маршрутом, перетинаючи меридіани спочатку в одному напрямку, а потім — у протилежному. В цьому ж випадку, вперше зафіксованому в історії, експедиція повернулась в початковий пункт, так би мовити, «не повертаючись», але рухаючись тільки вперед, на захід.

На кораблях іспанського короля, як належить, для підтримки черговості вахт, обчислення пройдених відстаней, ведення записів, але, в першу чергу, для дотримання церковних католицьких свят, велося числення часу. Хронометрів в ті часи не було, моряки користувалися пісочним годинником (від цього на флоті і був рахунок часу по склянках). Початок відліку часу доби був опівдні. Природно, кожен ясний день моряки визначали момент полудня, коли Сонце знаходилось в самій верхній точці, тобто перетинало меридіан (за допомогою компаса чи за довжиною тіні). Від цього вівся і рахунок днів календаря, в тому числі недільних днів, Великодніх і всіх інших церковних свят. Але ж кожен раз моряки визначали час місцевого полудня, відповідного меридіану, на якому у цей момент знаходилося судно. Кораблі пливли на захід, слідом за рухом Сонця по небосхилу, наздоганяючи його. Тому, будь у них сучасний хронометр або простий годинник, налаштовані на місцевий час порту Санлукар-де-Баррамеда, моряки помітили б, що їх день трохи довший за звичайні 24 годин а їх місцевий полудень все більше і більше відстає від рідного іспанського, переходячи поступово на іспанський вечір, ніч, ранок і знову день.

Церковні свята ці відважні іспанські моряки відзначали з усією ретельністю, як ревні католики, але, як виявилося, за своїм власним календарем. У підсумку, коли жменька змучених блукачів морів повернулася до рідної Іспанії, виявилося, що їх корабельний календар відстав від календаря батьківщини і Церкви на цілу добу. Тобто вони неправильно святкували неділі, Великдень та інші свята. Герої-моряки були оголошені віровідступниками і відлучені від церкви. Лише згодом вдалося розібратися в цій ситуації і моряків відновили в правах.

Люди зрозуміли і визнали, що Земля має форму кулі, тіла з безперервною поверхнею, і при подорожах вздовж паралелей, тобто в площині її добового обертання навколо своєї осі, час як би змінює свою тривалість. Якщо рухатися на захід, за Сонцем, день (доба) ніби подовжується. Якщо ж рухатися на схід, назустріч Сонцю, доба, навпаки, скорочується.

Для подолання цього парадоксу пізніше була розроблена система часових поясів і поняття лінії зміни дат. Ефект зміни часових поясів тепер відчуває кожен, хто робить далекі, але швидкі, подорожі на літаках чи швидкісних поїздах.

Вшанування пам'яті Магеллана[ред.ред. код]

На честь Магеллана названо:

Фільми про Магеллана[ред.ред. код]

  • Зниклий флот Магеллана (Magellan's Lost Fleet), документальний фільм, 2002 рік, виробництво: США, A&E Television Networks, режисер: Скотт Міллер;
  • Велика війна Магеллана (The Great War of Magellan), фантастика, пригоди, 2005 рік, виробництво: США, режисер: Річард Хетч;

Примітки[ред.ред. код]

  1. James A. Patrick, «Renaissance and Reformation», p. 787, Marshall Cavendish, 2007, ISBN 0-7614-7650-4 (наведено за англійською вікіпедією)
  2. William J. Bernstein, «A Splendid Exchange: How Trade Shaped the World», p.183-185, Grove Press, 2009, ISBN 0-8021-4416-0 (наведено за англійською вікіпедією)
  3. Кунин К. И. Магеллан. — М.: Мол. гвардия, 1940. — 304 с.
  4. а б Samuel Eliot Morison: The European Discovery of America: The Southern Voyages, Oxford University Press, New York 1974

Література про Магеллана[ред.ред. код]

Первинні джерела[ред.ред. код]

Вторинні джерела[ред.ред. код]

Джерела онлайн[ред.ред. код]