Кодекс Наполеона

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Кодекс Наполеона (фр. Code Napoléon), офіційно Цивільний кодекс Франції (фр. Code Civil des Français) — масштабний кодекс цивільного права Франції, розроблений групою юристів під час правління першого консула Французької республіки (потім імператора) Наполеона Бонапарта.

Введений указом Наполеона 21 березня 1804 року (30 вантоза XII року Республіки), ще при консульстві, незадовго до проголошення Наполеона імператором. З подальшими поправками діє у Франції, незважаючи на чисельні зміни політичного устрою, досі й ніколи не переглядався повністю (обмежено діє в таких заморських співтовариствах, що користуються самоврядністю: на Майотті, Новій Каледонії і островах Уолліс і Футуна).

Кодекс закріпив завоювання Французької революції, став першим подібним правовим документом європейської буржуазної (а не абсолютистською) епохи (при тому, що абсолютизм дав взагалі не так багато цивільних кодексів). При розробці особлива увага зверталася на чіткість і несуперечність формулювань. Містить фундаментальні положення про право приватної власності, відшкодування збитків, договірне право та інше. Значна кількість статей Кодексу за 200 років жодного разу не піддавалися поправці (аби адаптувати кодекс до змін часу у Франції було ухвалено чотириста законів, але при цьому кількість статей в ньому збільшилося всього на дві (до 2283).

Вплив[ред.ред. код]

Документ був прийнятий в імперську епоху, коли країна виходила з революційної смути, а перед Бонапартом стояло завдання стабілізувати державу і дати тверду юридичну базу новому порядку. На початок Великої французької революції 1789—94 років північний схід країни в основному жив за німецьким звичайним правом, південь — за римським. Закони різнилися від провінції до провінції і навіть від міста до міста: у країні діяло близько 366 місцевих кодексів.

Кодекс скасував все попереднє цивільне законодавство, гарантував цивільні свободи, включаючи свободу віросповідання, і закріпив рівність всіх перед законом.

Кодекс Наполеона зробив величезний вплив на розробку і кодифікування цивільного права в Європі (у тому числі в німецьких державах, що виявилися під час Наполеонівських воєн під французькою окупацією, а також в Польщі, де взагалі дуже сильним був вплив наполеонівської Франції; потім, вже в пізніші епохи, в Бельгії, Італії і інших країнах), а також в Північній АмериціЛуїзіані і Квебеці, хоча вони на той момент перестали бути французькими колоніями). Окрім цього, він діяв у французьких колоніях.

У розробці кодексу брали участь французькі вчені-юристи тієї пори — Франсуа Тронше, Фелікс Біго де Преаменю, Жан Порталіс і Жак Маваль, які утворили комісію кодифікування Державної ради. Вони створили творчу компіляцію з римського права, правових звичаїв населення, королівських ордонансів, революційних законів і судової практики старих парламентів, а також на основі аналізу юридичних теорій інших європейських країн. Комісія провела «професійний» референдум: до всіх судів був розісланий проект кодексу на обговорення.

У розробці кодексу брав участь і сам Наполеон: з 1801 року він головував на 36 з 84 засідань Державної ради, присвячених обговоренню нового зведення законів. Він вважав, що цей Кодекс буде більш довговічним пам'ятником собі, ніж його військові перемоги:

« Моя правдива слава полягає не в тому, що я виграв сорок битв; Ватерлоо затьмарить у пам'яті нащадків інші перемоги... Але що не забудеться і буде жити вічно, так це мій Цивільний кодекс.  »

— Наполеон Бонапарт, (Montholon Ch. T. Recits de la captivite. — T. I. — P. 401)

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]