Чорт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Devil medium.jpg
Devil-goat.jpg

Чорт, аспид, гаспид, диявол, біс, дідько — персонаж слов'янської міфології. Фантазія малювала Чорта як злу нечисту силу і уявляла його у вигляді лукавої людиноподібної істоти, хитрої і підступної. Вірили, що Чорт водиться у безлюдних місцях, що живе у безоднях, в очереті, в пустелі, у пустках, руїнах і що він може перекидатися на людину, тварину і в різні речі. Вірили, що небезпечно згадувати його по імені; тому, замість слова «чорт», вживали різні назви: дідько, «той, що греблі рве», «той, що не при хаті згадуючи» тощо. В українському фольклорі існує багато приповідок про чорта. Згадки про чорта збереглися в українські топоніміці: Чортова гора, Чортиця, Чортова печера, річка Чортовець тощо. Образ Чорта часто зустрічається в творах українських письменників (О. Стороженко «Закоханий чорт», С. Васильченко «В хуртовину» тощо).

Образ чорта[ред.ред. код]

В. Милорадович розглядає питання походження образу чорта — фантастичної істоти, яка має аналогічні відповідники у цілого ряду народів.

В австралійських дикунів душі померлих, яким відмовлено у похованні, перетворюються на інгів-духів, схожих на людей, але з довгими гострими вухами і хвостом. За новозеландськими уявленнями, душі померлих ідуть у ліси, стають злими духами і шкодять навіть своїм близьким.

Китайці, індокитайці та індійці бояться душ непохованих, хворих на проказу, чуму, померлих насильницькою смертю та від пологів. У класичних народів непоховані душі також ставали злими духами-лаврами. У українців утопленики, тіла яких не були поховані, перетворювалися на водяників. Чортами стають і діти, вбиті матерями при народженні. Подібні факти дають підставу спеціалістам стверджувати, що тінь померлого — первинний тип надприродної істоти, духа — душі, генеалогія яких з часом втрачена, і що на основі уявлень про людську душу формувалися погляди і на інших духовних істот[1].

Чорт в українській культурі[ред.ред. код]

В українській демонології, як вказує С. Плачинда, за найдавніших часів чорт носив ім'я й подобизну Чорнобога — антипода Білобога, що символізував світлі сили, все прекрасне на землі. Чорт є сином Чорнобога і Мари. Згідно з легендою, чорт був один на весь світ, і ця самотність йому набридла. Тоді він пішов до Білобога просити собі товариша. Білобог дозволив чортові вмочити у живу воду палець і стріпнути ним позад себе. Із тієї краплі води повинен був з'явитися товариш. Однак чорт не послухав Білобога і замість пальця вмочив руку, а потім струшував позад себе краплі, в результаті чого з'явилася сила-силенна чортів, які стали творити Вирію зло. Тоді боги скинули їх з Вирію, і чорти летіли 40 діб. Нарешті Білобог промовив: «Амінь», і чорти назавжди лишилися саме на тих місцях, де перебували у вказаний момент: хто — у воді, хто — у лісі, хто — у полі і т. д.

В українській міфології чорти є зооморфними й антропоморфними істотами. «Маленькі, чорненькі, вертляві, з ріжками, свинячим п'ятачком, копитцями і хвостом, вони були всюдисущі та надзвичайно живучі»[2]. Вони символізують таємничі надприродні сили, усі недобрі починання на землі. Чорти і похідні від них образи також є символами зла, попри те, що за певних обставин можуть допомагати людям. «Усякої надприродної сили круг себе первісна людина завжди бачила багато. Сила ця шкодила їй, особливо тому, що вона звичайно невидима, і людина своєчасно не знає, що має робити, і звідки чекати лиха. Християнство в надприродні сили внесло певну систему. З бігом часу на чолі всіх злих сил став чорт, що тепер став зватися дияволом, сатаною чи демоном, і йому помалу підпорядковувалися всі інші сили: володарі хати й природи та шкідники життя — усі вони стали зватися бісами, і всі вони за християнства перейшли в силу злу, нечисту»[3].

Види чортів[ред.ред. код]

  • Арідник — за давніми віруваннями гуцулів чорт, сатана, злий дух.
  • Щезник — за давніми віруваннями гуцулів чорт, що раптово з'являється, раптово зникає, і скликає всіх міфічних істот у танок.
  • Оні — японський чорт

Вислови[ред.ред. код]

Приказки

  • «Тату, тату, лізе чорт у хату» — «Дарма, синку, аби не москаль»
  • Коли чорт та москаль що вкрали, то поминай як звали
  • Варив чорт з москалем пиво, та й солоду відрікся

Вислови

  • До гаспида — дуже багато (лайливо)
  • Дідько знає — важко сказати, невідомо, не знати.
  • Дідька лисого — нізащо, ніколи.
  • На якого дідька? — навіщо?, для чого?
  • Якого дідька? — чого?, чому?

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Милорадович В. Українська відьма. — К.,1993. — С.26-27
  2. Супруненко В. Народини. Витоки нації: символи, вірування, звичаї та побут українців. — Запоріжжя,1993. — С.123
  3. Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування… — С.138

Джерела[ред.ред. код]