Відьма

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тарас Шевченко. Ілюстрація до поеми «Відьма». Олівець. 1847

Відьма — жінка з надприродними силами, які вона використовує, на думку загалу, на шкоду людям. Основними вмінням відьом в Україні вважалися: здатність до переверництва; вміння відбирати молоко у корів, вовну в овець, яйця в домашньої птиці та сало у свиней; позбавляти людей урожаю та робити їх вовкулаками; насилати хвороби; псувати продукти; відьма може також керувати погодою: наслати град, посуху, тощо. Навіть наснившись, відьма може призвести до прикрощів.

Етимологія слова[ред.ред. код]

Слово «відьма» має давньоруський корінь «вѣдъ», що пов'язаний із значеннями «відати», «знати», «провидіти». В санскриті «veda» означає «священне знання». Тобто можна припустити, що в давнину слово відьма не мало однозначно осудливого значення, та означало жінок що зберігали таємне, сакральне знання. На правобережній Україні археологи знайшли глиняні фігурки жінок-«чародійок», які викликають «небесну воду».

Дуалістичний образ відьми[ред.ред. код]

Відьма — один із найяскравіших персонажів української демонології. Її опис і характеристика досить детально представлені в етнографічній літературі. В українській демонології відьма символізує не лише абстрактне зло; інколи вона може виступати символом смертоносної виразки або навіть смерті, і в цьому руслі її дії подібні до вампірських /Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. — К.,1992. — С.432/. «Бліде зморшкувате обличчя, крючкуватий ніс, що ловить всілякі запахи, великі пожадливі губи, кожне око по п'ятаку, нерухомі повіки, які не може поворухнути навіть спрямований в очі сонячний промінь — ось портрет нечестивої істоти в образі жінки, без участі якої не обходилось жодне недобре діло на землі» /Народини. — С.127/. Недаремно етимологи пов'язують походження слова відьма з давньоруським іменником вhдь — «знання»: слово відьма спочатку вживалося в значенні «та, що все знає», звідки розвинулося подальше «ворожка», а пізніше — «зла, сварлива жінка». Розпізнати відьму серед людей дуже складно: вона може бути старою і молодою, перевтілюватися у різні образи. Є дві категорії відьом: природжені та вчені. Першим таємнича сила відьмарства дається від природи, другі набувають її шляхом навчання від перших або ж отримують від чортів взамін на власну душу. Природжені відьми у своєму ставленні до людей доброзичливіші, ніж вчені. Інколи вони навіть допомагають людям спекатися від витівок учених відьом. Образи відьом яскраво змалював у своїх творах І.Нечуй-Левицький. Серед людей побутувала думка, що відьми псують корів, забираючи у них молоко, що вони накликають хвороби і висмоктують людську кров. Згідно з легендами, зборища відьом відбувалися на голих вершинах гір. В образі української відьми злилися початки добра і зла. Їх нескінченна боротьба символізує ідею дуалізму. І хоч світлі наміри змальовуються не так яскраво, як протилежні їм темні, однак і в цьому відгомоні старовинних вірувань знаходимо в основі вічну ідеальну правду: перемогу світла над пітьмою скрізь, де розповідь не обмежується повідомленням якогось епізоду боротьби, а передає весь її хід /Иванов П. В. Народные рассказы о ведьмах и упырях//Українці. — С.432/. У сучасному житті українців відьма може бути символом недоброї, сварливої жінки, а також людини, яка багато знає і може впливати на хід подій.

Народна класифікація відьом[ред.ред. код]

Поділяли відьом на дві категорії — «родимих» і «вчених». Природня, або «родима» відьма з'являється коли в кого народжується підряд сім дівчат, а між ними ні одного хлопця, або є представницею третього покоління позашлюбних дівчат чи є просто дочкою відьми (залежно від регіону). Родима відьма могла народитися у матері, котра, будучи вагітною, готувала свят-вечірні страви та ненароком проковтнула вуглинку, або ж коли дитину в утробі матері прокляли «в таку хвилину».

«Вчена» відьма набирається своїх надприродних сил від іншої відьми, або від чорта, взагалі від нечистої сили. Різниця між «родимою» і «вченою» відьмами та, що родима відьма може іноді й направити заподіяну шкоду, але вчена ніколи цього не зробить: «Гірша відьма вчена, як родима» (Номис, 235).

Ініціація відьми[ред.ред. код]

Навчалася відьма в іншої відьми або навіть в самого чорта. Народні перекази пов'язують із процесом «ініціації» відьми моторошні ритуали, такі як, наприклад, потоптання ікони, прочитуванням молитви навпаки, перекиданням через ніж, вилізанням на придорожню фігуру догори ногами. Старша відьма також може вмивати свою ученицю чарівним наваром, після чого та вилітала в комин та поверталась вже відьмою. Але остаточно навчання закінчується в Києві на Лисій Горі.

Найчастіший прояв активності відьом[ред.ред. код]

Спеціальність українських відьом — відбирання молока від корів. Коров'яче молоко з росою — найулюбленіша страва відьом. Відьми люблять приймати в себе по святах всяку нечисту силу, але, щоб її почастувати, мусять перше дібратися до чужих корів і видоїти їх до крові. Родима відьма доїть корови, як і всяка інша жінка. Натомість вчена відьма, після першого видою, проробляє дірку в одному зі стовпів своєї хати, затикає її замовленим чопом, і потім молоко тече з тої — мов із крану. Згідно з іншими джерелами, відьмі досить зібрати на межах або пасовиську фартухом чи сорочкою росу та витиснути: молоко тектиме без перестанку. Деколи відьма бігає доїти корів перекинувшись білою собакою. Якщо ж відьма не може красти молоко, то вона хоч нашкодить корові, в тої із вимені замість молока тектиме кров.

Нема царини в сільському житті до якої відьма не могла б утрутитися та наробити шкоди: вона може спровадити град та викликати різні хвороби, а навіть і смерть, завиваючи закрутки на ниві; скрадати зірки з неба та викликати затьму сонця та місяця: якщо відьма передержить на мотовилі через великодні свята півміток, а в провідну неділю ввечері здійме та вийде з ним опівночі на подвір'я, та махне ним до зірки, та так її й здійме та й заховає до горщика.

Відьма на помелі. 1450 р.

Відьми часто літають. Користуються для того віником, чи помелом. Мастяться якоюсь рідиною і вилітають через комин. Мета їх польоту звичайно — Лиса Гора біля Києва, що відповідає Брокенові німецьких відьом і Беневентському дубові італійських. Тут вони відбувають свої шабаші, себто розгульні банкети, і складають відповідь перед вищою нечистою силою. Відбуваються ці шабаші звичайно першого тижня кожного нового місяця, або під свята, як Юра тощо. Подекуди кажуть, що коли відьма вирушає на такий шабаш, то відлітає тільки її душа, а тіло залишається на місці. Якщо ж перевернути відьмине тіло головою туди, де були ноги, то душа вже не зможе до нього увійти.

По смерті, відьми, як і упирі, можуть вставати з могили, особливо якщо зазнали за життя якоїсь кривди, за яку хочуть помститися. На такому віруванні побудовано прегарну повість М. Гоголя «Вій».

Відьми ніби мають вплив на погоду, можуть затримувати дощ та насилати таким чином посуху. У зв'язку з цим забобонним віруванням стояв звичай іспиту відьом водою, що про нього згадує в своєму «Слові» від 1274 року Серапіон, єпископ Володимирський, який перше був архимандритом Печерської Лаври і склав своє «Слово» проти самосудів над відьмами на підставі своїх спостережень за життям українського народу.

Розпізнавання відьом[ред.ред. код]

Випробування водою[ред.ред. код]

В українських судових актах XVIII ст. також зустрічаються безпосередні вказівки на іспит відьом водою, так званий «Суд Божий». Так, у 1709 р. селяни і шляхтичі випробовували водою шляхтянку Яворську: її роздягли до голого тіла, зв'язали навхрест, як це звичайно в таких випадках робилося — великий палець правої руки прив'язували до великого пальця лівої ноги, а палець лівої руки прив'язували до пальця правої руки, — поміж зв'язаними руками і ногами просмикнули шнур і спустили бідолашну в воду. Але тому, що вона тонула, її визнали безневинною, (В. Антонович «Чари в Україні» 1905, 52).

Опис подібного іспиту водою подав і Квітка в своїй «Конотопській відьмі».

Про іспит водою згадується вже в давній індуській книзі Ману. Неясні вказівки даються і в Авесті. В давньонімецькому звичайному праві та в законодавстві також знаходиться опис іспиту водою. Ідея цього іспиту полягала, мабуть, у тому, що вода, як чиста стихія, відмовляється прийняти в себе людей, що служать нечистій силі.

Бій з відьмою. Ілюстрація до фінського епосу Калевала

Інші способи[ред.ред. код]

Казали, що коли хто хоче побачити відьму, то повинен подивитись через поліно, в якому випав сучок, або крізь такий самий отвір у дошці, яку тешуть на труну. Можна побачити відьму і через осикову борону, виготовлену за один день.

Найближчу відьму можна прикликати, і таким чином довідатись хто вона: варячи кусень сирого полотна, в котре встромлено дев'ять шпильок; всунути в піч молоко на пательні, вкинувши заздалегідь три рази по дев'ять голок; доїти корову на живу форель; на Великдень розпалити в печі полінами, відкладеними щопонеділка впродовж Великого Посту із дров, які вносять до хати для розпалу. Парубок може одягти картуза дашком назад, а руки, скрутивши попередньо дулі, сховати: одну в кишеню, іншу за пазуху. Відьма при цьому починає злоститися та лаяти його.

Обереги проти відьом[ред.ред. код]

Дьогтяні хрестики на дверях, зроблені на Юрія, мак-викидюк, яким обсипають обійстя. Маком обтрушують також стайні та хліви, бо відьми, які дуже люблять мак, визбирують по мачинці та не мають часу підійти до худоби.

Німецькі відьми. 1700 р.

Різниця між уявленнями про відьом в Україні та в Західній Європі[ред.ред. код]

Свого часу проф. В. Антонович звернув увагу на різницю в відношенню до відьом у нас, в Україні, і на заході Європи, де відьом дуже гостро переслідували і палили — першу відьму спалено в Тулузі 1275 року. На заході головною підставою для переслідування відьом було запідозрювання в стосунках із нечистою силою, відступі від правдивої релігії, себто в так званій апостазії. У нас, натомість, всі процеси проти відьом були побудовані на скаргах про якусь конкретну шкоду, що її ніби заподіяла відьма. І якщо на заході притягали відьму до відповідальності державні, а частіше церковні установи, то у нас, як правило, подібні процеси розпочиналися тільки за позовом приватних осіб, при наявності скривдженої сторони. Особливо цікава в нас повна відсутність церковної ієрархії, цілковита її незацікавленість справою. І на Лівобережжі, і на Правобережжі систематичного переслідування відьом у нас не було. А тим менше можна говорити про його масовий характер, який воно набуло на довший час на заході Європи.

Причина м'якості судових присудів щодо відьом в Україні і взагалі відмінного від заходу трактування відьом полягала, як писав В. Антонович — «не стільки в гуманному настрої суддів, як у відсутності в Україні тих демонологічних уявлень, що викликали на заході жорстоке переслідування чарівників. Припускаючи можливість чародійного таємничого впливу на побутові, повсякденні обставини життя, не дошукувався підстави цих впливів у зносинах із злим духом; демонологія не тільки не була розвинена, як струнко уложена система уявлень, але до кінця XVIII ст, наскільки можна судити по процесах, зовсім не існувала в народній уяві. Народний погляд на чарівництво був не демонологічний, а винятково пантеїстичний. Припускаючи існування в природі сил і законів, невідомих загалові, народ уважав, що багато з цих законів відомі особам, що зуміли в той чи інший спосіб їх пізнати. Отже, само по собі посідання тайни природи не вважалося за щось гріховне, суперечне релігійному навчанню…»

Розглядаючи й доповнюючи цей погляд дослідника «Чари в Україні», К. Штепа в київському «Перв. Громадянстві» (1928, кн. II) в свою чергу зазначав, що «не відсутність демонології, як гадав Антонович, а особливий, відмінний від заходу Європи характер її був причиною й особливого ставлення нашої громади до її адептів» (ст. 73). «Самі чарівники та відьми у нас в більшості своїй були не такі як на заході. Аналізуючи уявлення зв'язані з вірою у відьом і чарівників в Україні, ми не бачимо там ніяких слідів тієї хвилі антично-східного чорнокнижжя, що прокотилося по Західної Європи і було там головним приводом для переслідування відьом. Демонології, в розумінні закінченої теорії, в Україні не витворилося, також як не докотилися до неї й елементи вульгарної демонології античних народів. Примітивна демонологія зберігалася в своїх пережитках в Україні, як і серед інших народів, але з вірою у відьом не була зв'язана, принаймні ми не бачимо ніде її яскравих слідів. Де-не-де помічається вплив демонології догматичної, себто догматичних уявлень офіційної Церкви — в уявленнях про Сатану та його участь у чарівницьких актах. Дуалістичний мотив взагалі виявляється тут дуже слабо, хоча й не зовсім відсутній, — можливо тут відбулися останні хвилі великої дуалістичної течії, що пройшла по Європі».

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Кононенко О. Народна демонологія // Однокласник.- 1994.- 3.- С.21-28. [с]
  • Милорадович В. Українська відьма: Нариси з української демонології.- К.: Веселка, 1993.- 72 с.: іл. [ст 82 (4УКР) М 60]
  • Мишле Ж. Ведьма /Пер. с франц. под ред. В. Фриче.- К.: СП «СВЕНАС», 1992.- 304 с.: ил. [ст 86.391 М 71]
  • Тарновський В. Ведьмы /Пер. с нем. А.Волкова.- М.: Слово, 1994.- 48 с.: ил.- (Что есть что). [ст 86.391 Т 21]
  • Заянчковский И. Ведьмы в образе животных // Заянчковский И. Животные, приметы и предрассудки.- М., 1991.- С.169-178. [ст 86.39 З 40]