Заньковецька Марія Костянтинівна

Марія Заньковецька

Надгробок Марії Заньковецької на Байковому цвинтарі в Києві

Марі́я Костянти́нівна Занькове́цька (справжнє прізвище — Адасовська; *22 липня (4 серпня) 1854(18540804), с. Заньки, Ніжинський повіт, Чернігівська губ. — †4 жовтня 1934, Київ) — українська актриса.

Біографія

Народилася у багатодітній родині дворянина Костянтина Костянтиновича Адасовського та міщанки з Чернігова Марії Василівни Нефедової.

1876 — вийшла на сцену ніжинського театру. До кінця свого життя не поривала зв'язків з театральним колом Ніжина, де вона мешкала постійно протягом 1902—1924 рр. та з перервами, повертаючись після гастролей, — до 1932 р. У Ніжині вона мала свій будинок, який зберігся до нашого часу.

27 жовтня 1882 р. — у міському театрі Єлизаветграда (нині Кіровоград) під орудою М.Кропивницького розпочався творчий шлях видатної української актриси. Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки («Наталка Полтавка») Івана Котляревського.

Пізніше Марія Заньковецька (вона взяла цей псевдонім на згадку про щасливе дитинство в рідному селі Заньки) працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах М.Кропивницького, М.Старицького, М.Садовського, П.Саксаганського, І.Карпенка-Карого.

З року в рік зростала майстерність Марії Костянтинівни як драматичної актриси. В її репертуарі більше 30 ролей на сцені. Це переважно драматично-героїчні персонажі. Вона «пережила» жіноче безталання Харитини («Наймичка» І. К. Карпенка-Карого, 1887), Олени («Глитай, або ж Павук» М. П. Кропивницького, 1883), Ази («Циганка Аза» М. П. Старицького, 1892), Катрі і Цвіркунки («Не судилось», 1889, «Чорноморці», 1882 М. П. Старицького), Галі («Назар Стодоля», 1882 Т.Шевченка) та Квітчиної Уляни («Сватання на Гончарівці»). А ще: Аксюші з «Лісу» О.Островського (1891) та Йо із «Загибелі Надії» Гейєрманса.

Актриса створювала образи, проникнуті справжнім драматизмом і запальною комедійністю. Вона уславляла своєю грою звичайних простих людей, розкриваючи безмежність їхніх душ. Маючи чудовий голос — драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні. Домагалася відкриття в Ніжині стаціонарного державного театру. У 1918 році вона організувала народний театр «Українська трупа під орудою М.К Заньковецької». У театрі грали Б.Романицький, Т.Садовський, А.Ратмиров, В.Сосницький. Були поставлені спектаклі «Наталка Полтавка», «Гетьман Дорошенко», «Циганка Аза». Визнаючи її сценічні заслуги, в червні 1918 гетьман Скоропадський затвердив ухвалену Радою міністрів постанову про призначення їй довічної державної пенсії.

1922 — Україна урочисто відсвяткувала 40-річчя діяльності М. К. Заньковецької. Їй першій в Україні уряд присвоїв високе звання Народної артистки республіки. До Києва прибула і делегація з Ніжина у складі Ф. Д. Процента, Т. А. Агре та двох дівчат з села Заньки. Побачивши земляків, Марія Костянтинівна схвилювалася до сліз. Ніжинці вручили їй подарунки та привітання, в якому говорилося:

«

У плеяді корифеїв української сцени Ваш талант сяяв таким яскравим сяйвом і так із сцени освітлював глядачам правду і кривду життя, що захоплював їх до найвищого екстазу, а ті утиски і пригнічення українського театру, культури і письменництва, які чинились царським режимом, блякли в промінні Вашого генія. Нелегко було Вам добувати дозвіл царської влади показати дійсне українське театральне мистецтво в такому центрі, як Петербург. І тоді передова критика і корифеї критики і літератури схилили голови перед Вашим генієм і визнали в пресі, що Ваш талант сяє яскравіше, ніж талант всесвітньої Сари Бернар…

»

Померла 4 жовтня 1934 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі (надгробок — мармур, граніт; скульптор Ю. І. Білостоцький).

Дружила з сім'єю Богомольців - президентом Академії Наук УРСР Олександром Олександровичем Богомольцем (1881-1946), його батьками, а також з двоюрідною сестрою академіка - Наталею Михайлівною Богомолець-Лазурською (1880-1959), з якою грала на одній сцені.

Фільмографія

Марія Заньковецька на поштовій марці 2004 року

Грала Наталку в кінофільмі «Наталка Полтавка» (1909), матір в «Остапі Бандурі» (1923).

Пам'ять

Відкрито меморіальні музеї актриси в Києві (1960) і с. Заньки (1964). їй споруджено пам'ятники у Києві (1974, скульптор Г.Кальченко), у с. Заньки (1984, скульптор Ю.Станецький) й Ніжині (1993, скульптор О.Скобліков).

ТЕАТРАЛЬНІ РОБОТИ Уляна - "Сватання на Гончарівці" Галя - "Назар Стодоля" Харитина - "Наймичка" Пріська - "По ревізії" Тетяна - "Тетяна Рєпіна"

Джерела, посилання і література

• Митці України. К., 1992. — С.259;
• Мистецтво України: Біографічний довідник. К., 1997. — С.354—355;
• Всемирньїй биографический знциклопедический словарь. М., 1998 — С.282-283;
• Шаров І. 100 видатних імен. К., 1999. — С. 147—151;
• УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С.516;
• Жінки України. К., 2001. — С.156;
• Видатні діячі України минулих століть. К., 2001. — С.204—205.
• Дитинство Марії описане в книзі оповідань для дітей «Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько».

Посилання

• Архів світлин Заньковецької
• У Марії Заньковецької Лев Толстой випросив червону хустку. gazeta.ua. 04.08.2009
• Мельпомена української сцени. Тріумф і трагедія До 150-річчя з дня народження Марії Костянтинівни Заньковецької. «Дзеркало тижня». № 31 (506) 7 — 13 серпня 2004.
• http://www.history.org.ua/?hrono