Бендери

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бендери
Tighina (Тіґіна)
Герб Прапор
Герб Бендер Прапор Бендер
Фортеця в Бендерах
Фортеця в Бендерах
Розташування міста Бендери
Основні дані
Країна Молдова
Регіон Придністров'я
Засноване 1408
Населення 93,751 (2010)
Площа міста 97,29 км²
Поштові індекси 3200
Телефонний код 373 552
Географічні координати 46°50′00″ пн. ш. 29°29′00″ сх. д. / 46.83333° пн. ш. 29.48333° сх. д. / 46.83333; 29.48333
День міста 8 жовтня
Міська влада
Веб-сторінка www.bendery.md
Мер міста В'ячеслав Когут

Бенде́ри (до 1538 і в 19181940 роках — рум. Tighina [тіґі́на], укр. Тягиня) — місто в Придністров'ї, порт на річці Дністер, залізничний вузол. Населення — 94 тисячі мешканців (2010).

Історія[ред.ред. код]

Стародавня історія міста[ред.ред. код]

Історія міста Бендери своїми коріннями йде в глибоку стародавність. Перші відомості про поселення, що перебувало на місці Бендер, відноситься до III століття до н.е. Територія краю, починаючи з кам'яного віку, перебувала в епіцентрі історичних подій, що відбувалися в Східній Європі. Кілька сотень тисяч років тому тут з'явилися первісні люди, що займалися полюванням і збиранням. Їм на зміну прийшли квітучі цивілізації мідно-кам'яного століття. Археологічні дослідження дозволяють стверджувати, що першими поселенцями на території міста були гетські племена, сліди яких виявлені в районі Бендерської фортеці й прилягаючих до міста селах Кіцкани та Варниця. Гето-дакійські племена займалися землеробством, скотарством, торгівлею із грецьким і римським світом.

В III–IV століттях у Дністровсько-Прутському межиріччі проживали племена, що створили Черняхівську культуру — фракійці, пізніше скіфи, венеди, бастарни, сармати й ін. Сліди цієї культури також виявлені на території міста й околишніх сіл. Черняхівська культура сформувалася під впливом пізноримської античної культури.

Наприкінці V — початку VI століть на ці землі проникають слов'янські племена й створюють свою культуру. У наступні сторіччя через Дністровсько-Прутські землі пройшли кочові племена половців, печенігів, торків. У середині XIII століття в край вторглись монголо-татари, які панували тут до 1345 року. У першій половині XIV століття Угорщина, що досягла великої могутності, змусила монголо-татар покинути межі цього регіону. В 1359 році в результаті повстання місцевого населення проти угорського панування виникає самостійне Молдавське князівство на чолі з Богданом — колишнім волошським воєводою в Марамуреші й васалом угорського короля.

Під владою Молдавського князівства[ред.ред. код]

До початку XV століття всі землі від карпатських гір до Чорного моря ввійшли до складу Молдавського князівства, східною границею якого була ріка Дністер. Бендери були прикордонною митницею. У грамоті молдавського господаря Олександра Доброго від 8 жовтня 1408 року, виданій львівським купцям на право торгівлі в містах, розташованих по Дністрові, уперше згадується за назвою Тягянякячя. Із другої половини XV століття місто відоме за назвою Тігіна.

Найбільшого розквіту Молдавська держава досягла в період правління Стефана III Великого, коли встановлюються дипломатичні, економічні й культурні зв'язки із сусідніми державами.

Під владою султанської Туреччини[ред.ред. код]

На рубежі XIV–XV століть підсилюється могутність султанської Туреччини. Із цього часу починається неухильний процес підпорядкування Молдавського князівства Оттоманській Порті. В 1538 році після ряду жорстоких боїв у Буджакських степах турки захопили Тігіну. Місто й 18 прилеглих сіл були перетворені в турецьку райю. Вигідне стратегічне положення на піднесеному березі Дністра недалеко від його впадання в Чорне море зробило місто одним з опорних пунктів боротьби турок проти Речі Посполитої. На місці колишньої митниці в переправі починається будівництво фортеці за планом знаменитого турецького зодчого Сінана. Місто й фортеця були перейменовані в Бендери (запозичено з перської — гавань, пристань, портове місто).

Фортеця була побудована за зразком західноєвропейських бастіонного типу. Вона була обнесена високим земляним валом і глибоким ровом, що ніколи не заповнювався водою, і складалася із трьох частин: цитаделі, верхньої й нижньої частини. З південно-західної сторони фортеці розташовувався посад.

До середини XVI століття Молдова було остаточно поневолена Туреччиною, однак молдавський народ вів безустанну боротьбу проти своїх поневолювачів. Узимку 1540 року молдовани під проводом господаря Олександра ІІІ Кореня осадили Бендерську фортецю, але опанувати нею не змогли. В 1574 році господар І.Воде-Лютий разом з козаками гетьмана И.Сверчеського осаджують фортецю, посад був узятий, але стіни міцності встояли. Через 20 років запорізькі козаки на чолі з гетьманами Г.Лободою і С.Наливайко намагалися захопити фортецю, посад був спалений ущент, але фортецею опанувати не вдалося.

Тільки в результаті переможних російсько-турецьких воєн XVIII–XIX століть Бендерська фортеця тричі покорялася російським військам. 15 вересня 1770 року після двомісячної облоги міцність штурмувала російська армія під командуванням генерал-аншефа П. И. Паніна. В облозі брав участь полк донських козаків, у рядах якого боровся майбутній проводир селянського повстання Омелян Пугачов. Фортеця була взята після важкого кровопролитного рукопашного бою. Узяття фортеці обійшлося дорогою ціною: за час облоги й у ході штурму вбитими й пораненими росіяни втратили понад шість тисяч чоловік, турки — понад п'ять тисяч. «Чим стільки втратити й так мало одержати, краще було й зовсім не брати Бендер», — так відреагувала на цю подію російська імператриця Катерина II. Російсько-турецька війна 1768–1774 років закінчилася підписанням Кючук-Кайнарджийського миру, за умовами якого Бендерська фортеця, як і вся Молдавія знову відійшли до Туреччини.

4 листопада 1789 року після блискучої перемоги російських військ під командуванням А. В. Суворова з берегів ріки Римник фортеця удруге капітулювала. Цього разу ще до початку облогових робіт. Фортеця здалася без опору російським військам під командуванням князя Г. А. Потьомкіна-Таврійського. Ця перемога багато в чому була визначена вмілими діями командуючих кіннотами генералів В. А. Ангальт-Бернбург-Шаумбург-Хоймського та М. І. Кутузова, які розбили на підступах до Бендер тритисячне військо Буджакських татар. Турки піднесли ключі від фортеці Г. А. Потьомкіну-Таврійському, намет якого перебував на Борисовському пагорбі західніше укріплень.

В 1791 році по Ясському мирному договору лівобережні райони Наддністрянщини відійшли до Росії. Правобережна територія Молдавії разом з Бендерською фортецею знову залишилися за Туреччиною. Росія одержала вихід до Чорного моря по ріці Дністер.

Остаточне звільнення Бендер відбулося в листопаді 1806 року в результаті російсько-турецької війни 1806–1812 років. Фортеця без істотного опору здалася російським військам під командуванням генерала Мейендорфа.

Відповідно до Бухарестського мирного договору, підписаним М. І. Кутузовим 16 травня 1812 року, територія Пруто-Дністровського межиріччя відійшла до Росії. Пізніше ці землі одержали назву Бессарабія.

У складі Російської імперії[ред.ред. код]

З утворенням Бессарабської губернії Бендери указом від 29 квітня 1818 року оголошується повітовим містом. Місто забудовується за певним планом: на відстані 500 м південніше Бендерської міцності заставляються вісім широких вулиць уздовж Дністра, вісім перпендикулярно. Заселення міста відбувалося спочатку за рахунок гарнізону, військових чиновників і писарів, а в наслідку за рахунок старообрядників і швидких кріпаків. В 1818 році в Бендерах проживало 5,1 тисяч чоловік.

На місці руїн турецьких казарм в 1815 році почалося будівництво Преображенського собору, що був задуманий як символ звільнення краю від турецького ярма. Головний купол собору вирішений у вигляді шолома давньоруського воїна. План собору був підготовлений членом Кишинівської духовної дикастерії архімандритом Іоанікеєм. 29 вересня 1827 року високопреосвященний Дмитро освятив собор, але роботи ще тривали. До 1934 року собор не був розписаний. Настінні розписи в соборі були здійснені молдавським скульптором і живописцем А.Племедяле.

«ГЕРБ м. Бендери , Бессарабської губернії, повітовий 2 квітня 1826 р. Щит розділений на два поля; у верхньому, золотом, двоглавий орел, прикрашений золотою короною, що тримає в обох лабетах блискавки, яких полум'я звернене в низ, із щитом на груди, на якому в червоному полі зображені Св. Великомученик і Переможець Георгій, що сидить на білому коні й вражає списом змія; у нижнім, чорному полі, зображено лежачого лева, на згадку положення в цьому цинуті, шведського короля Карла XII ,після Полтавської битви.»

Економічному розвитку міста сприяло будівництво в 1871 році залізниці Тирасполь-Кишинів з мостом через Дністер. На будівництві цієї дороги було зайнято 1500 робітників, з них 400 у районі Бендер. Умови праці були вкрай важкими, і доведені до розпачу робітники бендерської ділянки, організували економічний, а потім і політичний страйк, із приводу якого Новоросійський і Бессарабський генерал-губернатор у своєму повідомленні на ім'я прокурора Одеської судової палати відзначав: страйк робітників у Бендерах — «явище зовсім нове, що дотепер не проявлялося в серці нашого робочого руху».

Початок XX століття ознаменувалося вибухом революційної боротьби в краї. Революції 1905 і 1917 років знайшли відбиття в історичній долі Бендер. Під їхнім впливом у березні 1917 року в Бендерах був утворена перша у Молдавії Рада робочих і солдатських депутатів.

Возз'єднання з Румунією[ред.ред. код]

Наприкінці 1917 — початку 1918 років починається військова інтервенція з боку Румунії. Протягом двох тижнів тривала оборона Бендер, але, незважаючи на опір, 7 лютого 1918 року місто було приєднано до румунської держави. Двадцять два роки Бессарабія входила до складу Румунії.

Під час другої світової війни[ред.ред. код]

2 серпня 1940 р. було утворено Молдавську РСР. У Бендерах було введена в лад електростанція, що діє й понині, побудований ряд промислових підприємств, розширилася мережа медичних і лікувальних установ, шкіл і дитячих садів. Але через рік гримнула Друга Світова війна. За роки війни місто було зруйновано майже дощенту. У Бендерах не вціліло жодне з тих промислових підприємств, які діяли до війни. Були зруйновані й розграбовані консервний, спиртогорілчаний пивоварний заводи, млини, олійниці, електростанція й водопровід. Були знищені соціально-культурні установи: школи, бібліотеки, кінотеатри, дитячі сади, лікарні, аптеки, пекарні, майстерні. Вулиці міста заросли бур'яном. Житловий фонд був знищений на 80%.

Практично з нуля почалося відновлення Бендер, і, завдяки трудовому героїзму бендерчан, за короткий строк були відновлені життєво важливі об'єкти міста. А в 50-і роки було почате будівництво найбільших підприємств легкої, харчової, електротехнічної промисловості, які сьогодні є основою економіки міста.

Не багато будинків, що колись прикрашали місто, пережили катаклізми XX століття. В одному з таких будинків у центральній частині міста народився в 1876 році вчений зі світовим ім'ям академік Л. С. Берг, Президент географічного суспільства СРСР, автор 800 фундаментальних праць по іхтіології, кліматології, біології, озерознавству, історії й географії. Недалеко від будиночка Л. С. Берга по вулиці Радянській перебуває прекрасний маєток XIX століття, у якому сьогодні розташовується міський історико-краєзнавчий музей. Будинок був побудований комерсантом Фіштенбергом. Про завершення будівельних робіт красномовно свідчить дата, зафіксована на переплетеннях ажурних воріт: «1890».

Теперішні часи[ред.ред. код]

Наприкінці червня 1992 року в місті розпочалися бої між армією Молдови та придністровською гвардією, що були припинені 7 липня того ж року. Внаслідок боїв загинуло близько 400 людей. Після цього в Бендери увійшли миротворчі сили.

Більшість таблиць на офіційних установах міста (як і у всій ПМР) виконано на трьох офіційних мовах. Тим не менш майже всі написи українською мовою на них виконані з величезною кількістю ортографічних помилок (в них навіть використовано літери, що не є властивими для української мови — «э», «ы» тощо).

Населення[ред.ред. код]

Національний склад населення за переписом 2004 року:[1]

населення молдовани росіяни українці болгари інші не вказано
Бендери 97027 25,1% 43,2% 17,9% 3,1% 3,8% 6,9%
Гиска 4841 16,9% 61,1% 14,9% 3,5% 3,7%
Протягайлівка 3142 24,1% 47,2% 20,9% 5,2% 2,6%
Бендерська міська рада 105010 24,7% 44,2% 17,8% 3,2% 3,8% 6,4%


Промисловість[ред.ред. код]

Найбільш розвинуті галузі промисловості: легка, харчова, металообробна.

Фабрики:

  • текстильно-ткацька
  • шовкомотальна
  • швейні
  • взуттєва

Комбінати:

  • шовковий
  • м'ясо- і птахокомбінати

Заводи:

  • механічний
  • крохмало-патоковий
  • консервний
  • пивоварний
  • лісотарний
  • хлібозавод
  • маслозаводи
  • млини

Культура[ред.ред. код]

Навчальні та культурні заклади:

  • фінансово-кредитний технікум
  • технікум механізації сільського господарства
  • медичне училище
  • музична школа
  • музей

Персоналії[ред.ред. код]

Величко Юрій Олексійович. — *(24.01.1917, м. Бендери, Молдова — 02.03.1986, м. Одеса) — український актор, режисер. Народний артист УРСР (1964). Працював у театрах Києва, Чернівців, Одеси.

Пам'ятки[ред.ред. код]

В місті збереглася фортеця 16 століття, собор початку 19 століття.

9 квітня 2010 року в місті було відкрито пам'ятник Конституції Пилипа Орлика, встановлений на честь її 300-річчя[2]. Пам'ятний знак споруджено у вигляді книги, на якій викарбувано інформацію про історію написання Конституції та її повну назву українською і латинською мовами.[3].

Крім того, на початку 1990-х років в місті була встановлена пам'ятна дошка Іванові Котляревському, що брав участь у збройній боротьбі у цьому місті.

За часів президентства пана Віктора Ющенка було видано офіційний наказ тодішнього голови ПМП Смірнова про встановлення біля Бендерської фортеці пам'ятника гетьману України Івану Мазепі; тоді було навіть встановлено дошку на місці його майбутнього розташування. Тим не менш, далі цього справа не пішла; наразі над згаданою дошкою збудована будка, що унеможливлює доступ до неї містян.

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]