Язичництво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Поганство)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Частина серії статей на тему:
Традиційна релігія
Прославляння Перуна
Категорія Категорія Портал

Язи́чництво,також язи́цтво[1] (староцерк.-слов. ѩзыкъ — «народ», «плем’я» (мн. язы́ки); языци — іноплемінники, чужий народ)[2][3][4] — сучасна наукова назва давньої релігії, що існувала до прийняття християнства[5] та інших світових релігій у всіх народів[6]. Прийнятий у християнському богослов'ї і частково в історичній літературі термін, що означає всі неавраамічні релігії. Поширене не зовсім точне вживання терміна щодо всіх політеїстичних (багатобожних) релігій[7].

У сучасному ж розумінні «язичництво» — це будь-яка (не обов'язково політеїстична) традиційна релігія певного народу, що відмінна від сучасних авраамічних релігій. Часто язичництвом називають політеїстичні релігії, пантеїстичні, а також генотеїстичні вірування і світоглядні системи з погляду монотеїстичних релігій (наприклад, християнства, ісламу)[8].

До язичництва, зокрема, відносять: релігійні вірування, обряди та свята первісних народів (анімізм, культ пращурів, тотеїзм, шаманізм); подеколи усі інші нехристиянські релігії (індуїзм, брахманізм, конфуціанство); нові релігійні рухи, які спрямовані на відродження дохристиянських обрядів (асатра, вікка, рідновірство); поклоніння не Богові, а чомусь або комусь іншому — у цьому розумінні синонімом терміну «язичництва» виступає термін «ідолопоклонство»[8].

Протиставлення християнства та інших сучасних релігій язичницьким віруванням і культу значною мірою умовне[7].

Термін[ред. | ред. код]

Слово «язичництво» утворене від староцерк.-слов. ѩзыкъ — у значенні «народ», «плем'я». Це слово використовували для перекладу грец. ἔθνος («народ», «етнос»), яким, своєю чергою, у біблійних текстах перекладали івр. גוי‎, «гой» (множина ‏גויים‏‎, «гоїм») — «народ». Оскільки євреї звали «язи́ками» (‏גויים‏‎, «гоїм») всі неєврейські народи, їхні релігії відповідно називались «язичницькими». З появою християнства це слово стало вживатися і щодо нехристиянських релігій[9].

Довгий час у літературі на позначення язичництва вживалися слова «поганізм», «поганство»[10][11] — від лат. paganismus, утвореного від paganus. Слово pāgus означало «територія поза межами міста», тому сполучення religio pagana («поганська релігія»), вживане християнами до IV ст., первісно значило просто «сільська віра»[12]. Ще у І тисячолітті нашої ери слово paganus було запозичене і до праслов'янської мови — у формі *poganъ («язичник», «поганин»). Надалі семантика цього слова у багатьох слов'янських мовах розширилася — слово «поганий» стало означати не тільки «язичницький», а й «злий», «недобрий», «отруйний» (про гриб), «неїстівний» (про м'ясо)[13]. На сьогодні стосовно політеїстичних релігій слово «поганство» і похідні від нього вважаються лайливими[14][6].

Сприйняття[ред. | ред. код]

Більшість монотеїстичних релігій (християнство, іслам, юдаїзм тощо) негативно ставляться до язичництва[15][16][17].

Визначення[ред. | ред. код]

Язичництво — загальна назва для усіх релігій, міфологічних та світоглядних систем, витворюваних у межах того чи іншого народу або групи споріднених народів[18]. У Біблії язичниками названо, поміж іншими, давніх греків та римлян, що мали пантеони богів, яким вони поклонялися.

Серед найвідоміших язичницьких богів[19]:

Своїх богів та богинь мали чи мають також інші племена, етноси, народи. Частина з них дотепер зберегла свої рідні (витворені у межах народу протягом його історії) вірування та релігії[18].

Істотні ознаки[ред. | ред. код]

Розглядаючи язичництво як явище, можна виділити такі ознаки[18][20][8]:

  • Язичництво — це природна віра та спосіб життя, а не лише релігія.
  • У язичництві Божественне — іманентне, присутнє у всіх речах світу, є частиною твореного ним світу і підкоряється його законам. На противагу цьому, в монотеїстичних релігіях Бог — це трансцендентна особистість, що може бути присутня у створеному ним світі, але не тотожний йому і не залежить від його законів.
  • Культ героїзму (священний героїзм) — геройський вчинок сприймається як вищий чин, часто прирівнюваний до діянь богів/бога.
  • Язичництво є внутрішньоорієнтованим — переживання божественного відбувається передусім усередині конкретної людини, тоді як більшість семітських релігій — зовнішньоорієнтовані (пастори та адепти цінують передусім зовнішній вияв вірувань та релігійних переживань, як-от ходіння в храм, смиренність у християн та екстремізм в ісламістів, а в юдаїзмі жвава участь в окультних ритуалах тощо).

Язичництво Русі[ред. | ред. код]

Капище на горі Богит

В часи Київської Русі язичництво було поширене до впровадження християнства. Найвідомішими руськими богами були: Велес (або Волос) (покровитель науки, знань і мудрості; торгівлі, худоби, магії), Мокоша (богиня-мати, богиня прядіння); Дажбог (бог зимового сонця), Хорс (бог сонця), а також Ярило (бог літнього сонця, родючості та плодючості); Сварог (бог неба і Зодіаку, бог-коваль), Сварожич (бог-вогонь); бог Перун (бог війни, блискавки і грому) з'явився у руському пантеоні у пізніший час; ряд інших богів.

У 988 році князь Володимир хрестив Київську Русь, оголосивши язичництво поза законом і санкціював полювання на руських священників і знищення святилищ. Але язичницькі волхви ще протягом двох з половиною століть здіймали повстання на околицях держави. У далеких від столиць князівств місцевостях народна віра зберігала провідну роль ще у 13 столітті (Галичина, Волинь)[21][22].

Попри намагання знищити будь-які прояви древньої віри серед населення Русі, деякі язичницькі культи та обряди ще довго зберігалися та відправлялися потайки, а деякі трансформувалися у християнські обряди з елементами язичництва (так зване «двовір'я» та синтез релігій: коломийки, веснянки, колядки, щедрівки, хороводи, свято Івана Купала, масляна, оскільки церква намагалася підлаштувати язичницькі свята під християнські) та й протривали дотепер[23].

Українське язичництво[ред. | ред. код]

На території нинішньої України язичництво існувало у різних формах й у різні часи, попри усілякого роду оголошення його поза законом (як це зробив князь Володимир у 988 році) та заборони, до чого тривалий час прагнула православна церква[8].

Українське язичництво в широкому значенні постає як сукупність в їх еволюційному розвитку релігійних вірувань, які побутували на теренах України. Воно включає[5]:

  1. релігію племен і народів найдавнішої доби, яких зазвичай вважають за предків українців як в етнічному, так і в культурно-історичному контекстах;
  2. релігію східнослов'янських племен Київської Русі, що була поширена ще до прийняття християнства як офіційної релігії;
  3. народно-побутову релігійність, що існувала паралельно з офіційним християнством протягом останнього тисячоліття;
  4. сучасне відроджене українське язичництво. Українське язичництво у вужчому розумінні означає

релігію українців[5].

Останніми десятиліттями язичництво відроджується в Україні (наприклад, Братство українських язичників, Об'єднання рідновірів України)[5] та по світу загалом. Язичництво починає відроджуватися у формі так званого неоязичництва. Також у багатьох регіонах світу (Африка, Америка, Полінезія, Азія) язичницькі релігії та вірування збереглися із прадавніх часів та продовжують розвиватися. Загальна чисельність у світі представників народних вірувань та їх новітніх течій становить сумарно від 7 %, залежно від способу визначення[24]. Язичницька обрядовість частково збереглася в українському фольклорі, родинно-побутовій звичаєвості, традиціях[6].

Сучасність[ред. | ред. код]

На цей час під поняттям «язичництво» розуміють народні вірування та релігії, які поширені на планеті Земля і мають своєрідні ознаки (передусім іманентність божественного, культ богів-предків, священний героїзм, сучасні «Світлі язичники» так чи інакше є обожествителями аспектів природи у своїй індивідуальній формі, що у кожного розуму своє унікальне бачення у чому наявний волелюбний світогляд розуміння вищих сил природи).

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ЯЗИЦТВО – Академічний тлумачний словник української мови. sum.in.ua. Процитовано 13 березня 2024. 
  2. Словник старослов'янської мови… — С. 807.
  3. Леута О. І. Старослов'янська мова: підручник. — К. : Вища школа, 2001. — 255 с. — ISBN 966-642-068-6.
  4. ЯЗИЧНИЦТВО — ЕТИМОЛОГІЯ | Горох — українські словники. goroh.pp.ua (ua). Процитовано 27 жовтня 2023. 
  5. а б в г Українське язичництво // Академічне релігієзнавство. Підручник / За наук. ред. проф. А. Колодного. — Київ: Світ Знань, 2000. — С. 446—452. — 862 с.
  6. а б в Лозко Галина. Язичництво // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
  7. а б Б. Лобовик. Язичництво // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 734. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  8. а б в г «Язичництво» // Етнічність: енциклопедичний довідник / В. Б. Євтух; Нац. пед. ун-т імені М. П. Драгоманова, Центр етноглобалістики. — К. : Фенікс, 2012. — С. 330—331. — 396 с.
  9. Язик(2) // Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  10. Поганство // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  11. Поганство / Російсько-українські словники, r2u.org.ua
  12. Черных П. Я. Историко-этимологический словарь современного русского языка. — 3-е изд., стереотип. — М.: Рус. язык, 1999. — Т. 2: Панцирь — Ящур. — С. 468. — 624 с. — ISBN 5-200-02685-7. (рос.)
  13. Поганий // Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
  14. проф. Володимир Шаян. Найвища святість (Студія про Свантевита). Свідоцтво Герборда
  15. Сергій Шумило. Протистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира
  16. М. І. Зубов. Слов'янські повчання проти язичництва в лінгвотекстологічному висвітленні. — Автореф. дис… д-ра філол. наук: 10.02.03 / М. І. Зубов; НАН України. Ін-т мовознав. ім. О. О. Потебні. — К., 2005. — 36 с. — укр.
  17. (рос.)Ален де Бенуа. Как можно быть язычником
  18. а б в Лозко Г. С. Пробуджена Енея. Європейський етнорелігійний ренесанс. — Харків: Див, 2006. — 464 с.
  19. (рос.)Магические пантеоны: Божества западных эзотерических традиций/ Пер. с англ. О.Перфильева. — М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. — 400 с.:ил.
  20. (рос.)Язычество / Авторы-сост. А. А. Грицанов, А. В. Филиппович. — Мн.:Книжный Дом, 2006. — 384 с.
  21. (рос.)Михаил Козлов. Русские князья и языческие восстания
  22. Борис ЯВІР ІСКРА. Збручанський культовий центр у Медоборах
  23. Лозко Г. С. Українське народознавство. — 3-є вид., доповнене та перероблене. — К.: Видавництво «АртЕк», 2006. — 472 с.: іл.
  24. (англ.)The Global Religious Landscape

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]