Покемон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Офіційний американський логотип Покемонів

Покемо́н (яп. ポケモン покемон, від англ. pocket monster[1] — кишеньковий монстр) — популярний у світі медіа-бренд, який належить компанії Nintendo (створений Сатосі Тадзірі в 1996 році). Спочатку з'явився як пара ігр, розроблених студією Game Freak. Після цього він став другою популярною серією комп'ютерних ігр, поступившись іншій серії ігр Nintendo — Mario[2]. Медіа-бренду належать такі товари як: серії ігор для консолі Game Boy, а також аніме, манги, книги, іграшки, Pokemon TCG, Pokemon TFG та інше. Слово «Поке́мон» (Pokémon) є латинізоване скорочення японських «Кишенькових Монстрів» («Pocket Monsters») (ポケットモンスター Poketto Monsutā). Термін «Поке́мон» також відноситься до 649 вигаданих видів[3].

Світ «Покемона»[ред.ред. код]

У вигаданому всесвіті «Покемона» люди, які називаються тренерами покемонів, навчають їх для боїв з покемонами інших тренерів. Бої тривають до того моменту, коли один з покемонів не впаде безсилий або коли його тренер не здасться — до смерті сутички не відбуваються ніколи.

Покемони — істоти, яких зазвичай тренують для битв між собою тренери покемонів. Покемон здатний до еволюції, що фактично є метаморфозою в абсолютно новий стан. Як правило вони видають одні і ті ж звуки з різною інтонацією, передаючи емоції, за винятком одиничних випадків, таких як, наприклад, котоподібний покемон Мяут, що вміє розмовляти, а також створений шляхом генетичної модифікації покемон-екстрасенс М'юту. Найвідоміший у світі покемон — електричний жовтий гризун Пікачу.

У багатьох серіях аніме було показано, що покемони здатні до повноцінного спілкування і можуть розуміти один одного, а також, що не відчувають один до одного ворожнечі, а лише покірно виконують накази свого тренера.(Але існують так звані «дикі агресивні» покемони). Вони дуже часто нападають один на одного, ручних покемонів та їх господарів. Загалом поведінка покемона безпосередньо залежить від його характеру.

Історія створення[ред.ред. код]

Ідеалом Сатосі Тадзірі була гра, яка поєднувала у собі аркадний і RPG-жанри, і принцип колекціонування би займав головне місце. З дитинства, колекціонуючи комах, він мріяв щоб всі гравці теж могли відчути такі ж емоції. В кінці 1980-го Nintendo випустила кишенькову приставку Game Boy, однією із можливостей якої була здатність з'єднувати дві приставки кабелем і передавати між ними інформацію, і таким чином можна було грати удвох[4]. За легендою, випадково побачивши, як жук заповз на з'єднуючий кабель, Сатосі придумав комп'ютерну гру, в якій потрібно було б ловити вигаданих істот, вирощувати їх і обмінюватися ними з друзями, щоб зібрати повну колекцію. Ідея використовувати з'єднувальний кабель для обміну покемонів була нова для ігрової індустрії, тому що з'єднувальні дроти для Game Boy використовувалися тільки для спільної гри[5]. Пізніше народилася ідея битв між істотами. Незважаючи на те, що покемони боролися, вони ніколи не гинули в бою: так Тадзірі не хотів «безглуздого насильства» в своїх іграх[4]. Крім того, великий вплив справила гра Makai Toushi Sa • Ga (The Final Fantasy Legend в західному випуску). В якості інших джерел натхнення Тадзірі називав враження від аніме-серіалів, які він дивився в юності, і різні спогади зі свого дитинства[4].

Спочатку проект називався Capsule Monsters (бук. «капсульні монстри»), але через проблеми з реєстрацією торгової марки проект перейменували спочатку в Capumon, потім в Kapumon, поки не став Pocket Monsters[6]. Тадзірі думав, що Nintendo не захоче прийняти його гру, так як спочатку керівництво компанії його ідея була не дуже зрозуміла. Фірма-розробник Game Freak терпіла фінансову кризу, Тадзірі навіть був змушений не платити своїм працівникам, а сам жив на кошти батька. Процес розробки йшов дуже важко і постійно супроводжувався сварками між розробниками. Але тут йому несподівано прийшла допомога: Сігеру Міямото, кумир Тадзірі в дитинстві, виділив гроші на фінансування Game Freak[7]. Почувши про ідею обміну монстрами, Міямото запропонував Тадзірі випустити гру в двох версіях: він припускав, що це розвине ідею обміну покемонами. Незважаючи на побоювання розробників, у гри був величезний успіх, чого ні сам Тадзірі, ні Nintendo зовсім не очікували через падіння популярності Game Boy[4].

Гра вийшла в двох версіях: Pocket Monsters Red і Pocket Monsters Green, в яких було 150 різноманітних видів покемонів. Проте, щоб збільшити інтерес до ігор, розробники таємно від Nintendo[8] помістили в гру секретного 151-го покемона — М'ю: Тадзірі сподівався, що це «створить безліч чуток і загадок навколо гри»[4]. М'ю можна було зловити, тільки принісши в офіс Game Freak картридж з збереженою грою, де у гравця в Покедексі були відзначені всі 150 покемонів, потім в збережену гру завантажували М'ю. Але спосіб зловити М'ю таки знайшовся: у 2003 році в грі був знайдений баг, що дозволяє зловити будь-якого покемона, в тому числі і М'ю[9].

Аніме[ред.ред. код]

Докладніше: Покемон (аніме)
Обкладинка DVD першого сезону «Покемон: Ліга Індіго»

Після успіху Pokémon Red і Blue було прийнято рішення зробити аніме-екранізацію цих двох ігор, а згодом і наступних ігор серії. Серіалом почала займаєтися студія Oriental Light & Magic за фінансової підтримки Nintendo, TV Tokyo і Shogakukan. Перша серія «Покемон! Я вибираю тебе!» була показана 1 квітня 1997 року[10]. З тих пір вийшло понад 700 серій (випуск продовжується досі). «Покемон» також має повнометражні фільми, частина з яких була показана в кінотеатрах. Разом з повнометражними виходять короткометражні фільми. На даний момент вийшло 14 повнометражних фільмів[~ 1] і 14 короткометражних, готується до виходу 15-й повнометражний і 15-й короткометражний фільми[11].

Проект очолив Кініхіко Юяма[12]. В розроблені аніме-серіалу також брав участь Тадзірі. Головним сценаристом виступив Такесі Сюдо, а дизайнером персонажів займалася художниця Саюрі Ітісі. При створені аніме було змінено ім'я головного героїв: в іграх його звали Ред, але сценаристи нарекли його Сатосі (в честь Сатосі Тадзірі), а його суперника Гріна — Сігеру (в честь Сігеру Міямото)[~ 2]. Спочатку планувалося, що головним покемоном буде Пеппі (Клейфері на західному варіанті), як в манзі Pokémon Pocket Monsters, але було прийняте рішення зробити першим покемоном Саторі Пікачу[13]. Спутниками Саторі було вирішено зробити спеціалістку по водним покемонам Касумі та знавця кам'яних покемонів Такесі (в оригінальних іграх Ред їх також зустрічає, але з ними не подорожує[10]). Лиходіями виступили члени злочинної організації Команда R (також фігурувавшой в іграх): дівчина Мусасі, хлопець Кодзіро і покемон, який уміє розмовляти, Нясу — ці три лиходія були придумані спеціально для серіалу[10]. У другому сезоні серіалу сценаристи прибрали Такесі, оскільки визнали, що він не подобається західній публіці через «расистський стереотип», втім, згодом повернувши його в третьому сезоні[14]. Також спочатку планувалося, що в GS-болі буде покемон Селебі, але потім було прийнято рішення зробити про Селебі повнометражний фільм, а сюжетну лінію з GS-болом згодом обірвали в надії, що фанати про нього просто забудуть[15].

Після оригінального серіалу Касумі майже не з'являлася, пізніше заміна головних героїв стала відбуватися в кожному серіалі. На питання, чи повернеться Касумі в аніме, один з творців серіалу, Масаміцу Хідака, відповів, що, можливо, ще повернеться, але більше ніколи не буде на головних ролях[16].

Сам Юяма стверджує, що над сюжетом працюють кілька режисерів і сценаристів, але так як Юяма їх очолює, останнє рішення завжди залишається за ним, і він завжди намагається знайти «золоту середину» між думками всіх сценаристів. Масаміцу Хідака в інтерв'ю сайту PokéBeach розповів, що на створення серії йде по півроку, плюс один-півтора місяця на озвучення, а на написання сценарію йде близько тижня. На створення ж повнометражного фільму йде рік[17].

Американська локалізація[ред.ред. код]

При перекладі на англійську мову Pokémon Red і Blue маленька команда, очолювана Хіро Накамурою, перейменувала майже всіх покемонів для західних гравців на замовлення Nintendo. Більш того, Nintendo зареєструвала імена 151 покемона як торгові марки, постійно переконуючись, що ніяких збігів з іншими марками немає[18]. У процесі перекладу стало ясно, що просто поміняти текст з японської на англійську неможливо: ігри повинні були бути перепрограмовані з нуля через те, що код був надто складний і неоптимізований, що було побічним ефектом досить довгої розробки ігор. Отже, американська версія ігор була заснована на більш спрощеною, в плані вихідного коду, японської версії Pocket Monsters Blue, при цьому в американських Red і Blue доступні покемони були як в японських Red і Green відповідно[19].

Коли переклад Red і Blue на англійську мову був завершений, Nintendo витратила близько п'ятдесяти мільйонів доларів на рекламу, побоюючись, що ігри не сподобаються американським дітям[20]. Команда, що займається локалізацією ігор, вважала, що «любі монстрики» можуть бути не прийняті американською аудиторією, і рекомендувала Nintendo перемалювати покемонів заново. Тодішній президент Nintendo Хіросі Ямауті відмовився це робити. Незважаючи на пропозиції змінити дизайн, Red і Blue вийшли в Америці без змін через два з половиною роки після виходу оригінальних Red і Green в Японії та були вкрай успішні на Заході зі своїм споконвічним дизайном.

Дублюванням аніме займалася студія 4Kids Entertainment[21]. При перекладі аніме на англійську мову його піддавали певної цензури, зокрема, були прибрані жарти на сексуальну тему, що є звичайною справою для аніме. В Америці не було показано кілька серій, які не пройшли цензуру[10]. Імена майже всіх персонажів також були змінені: Сатосі став Ешем, Касумі — Місті, а Такесі — Броком. Мусасі і Кодзіро перейменували в Джесі і Джеймса (на честь знаменитого американського злочинця Джессі Джеймса). Крім цього, майже всі японські назви були перемальовані і замінені на англомовні[22]. 4Kids Entertainment намагалася прибирати відсилання до японської культури з серіалу, наприклад, рисові кульки онігирі, популярну японську закуску (в різних серіях називали еклерами або пончиками), а в сезоні «Покемон: Нова битва» їх стали перемальовувати на сендвічі[23]. Через труднощі з авторськими правами в американській версії аніме замінена фонова музика. Прем'єра аніме-серіалу в Америці відбулася восени 1998 року. Починаючи з дев'ятого сезону, «Покемон: Край Битв», дубляжем серіалу займається Pokémon USA, Inc.

Манга[ред.ред. код]

За мотивами «Покемона» існують різні серії манги, більш-менш відомі. Першою серією манги став Pokémon Pocket Monsters, який не виходив за межі Японії, до цього друкувалися лише односторінкові комікси. Для Pokémon Pocket Monsters характерні дуже специфічні гумор і художній стиль[24]. Pokémon: The Electric Tale of Pikachu 1997 року в чотирьох томах стала другою мангою про покемонів. Вона зроблена за мотивами перших двох сезонів аніме, при цьому сюжет був дещо змінений. Манга Pokémon Adventures, також почала виходити в 1997 році, заснована на іграх основної серії. Сатосі Тадзірі якось сказав, що манга Adventures сподобалася йому більше, ніж аніме, так як світ «Покемона», зображений в манзі, ближче до початкової задумом Тадзірі, ніж світ «Покемона», показаний в аніме[25]. Крім того, Adventures відрізняється більшою жорстокістю, ніж ігри і аніме. За мотивами Pokémon Mystery Dungeon: Red Rescue Team і Blue Rescue Team була написана манга Pokémon Mystery Dungeon Ginji's Rescue Team. У 2008 році була видана Pokémon Diamond and Pearl Adventure! у восьми томах, створена за Pokémon Diamond, Pearl і Platinum.

З 2011 року в журналі Shonen Jump друкується Pokémon RéBURST в жанрі сьонен, що оповідає про хлопчика на ім'я Рега, котрий уміє перетворюватися на напівлюдину-напівпокемона. Також на папір були перекладені деякі аніме-фільми[26].

Манга випущена на англійській мові[ред.ред. код]

  • The Electric Tale of Pikachu (a.k.a. Dengeki Pikachu) — манга сьонен створена Тошіхіро Оно. Вона була розділена на чотири частини, кожній з яких дали північноамериканську та сингапурсько-англійську назву: The Electric Tale of Pikachu, Pikachu Shocks Back, Electric Pikachu Boogaloo, and Surf's Up, Pikachu. Серії засновані на вільному аніме.
  • Pokémon Adventures (Pocket Monsters SPECIAL в Японії) — манга сьонен створена на основі відеоігр.
  • Magical Pokémon Journey (a.k.a. Pocket Monsters PiPiPi ★ Adventures) — манга сьодзьо.
  • Pikachu Meets the Press — газета стилю комікса.
  • Ash & Pikachu (a.k.a. Satoshi to Pikachu).
  • Pokémon Gold & Silver.
  • Pokémon Ruby-Sapphire and Pokémon Pocket Monsters.
  • Pokémon: Jirachi Wish Maker.
  • Pokémon: Destiny Deoxys.
  • Pokémon: Lucario and the Mystery of Mew — адаптація до третього фільму.
  • Pokémon Ranger and the Temple of the Sea — адаптація до четвертого фільму.
  • Pokémon Diamond and Pearl Adventure!
  • Pokémon Adventures: Diamond and Pearl Platinum.
  • Pokémon: The Rise of Darkrai[33] — адаптація до п'ятого фільму.
  • Pokémon: Giratina and the Sky Warrior — адаптація до шостого фільму.
  • Pokémon: Arceus and the Jewel of Life — адаптація до сьомого фільму.
  • Pokémon: Zoroark: Master of Illusions — адаптація до восьмого фільму.
  • Pokémon The Movie: White: Victini and Zekrom — адаптація до дев'ятого фільму.
  • Pokémon Black and White[27].

Манга не випущена на англійській мові[ред.ред. код]

  • Pokémon Card ni Natta Wake (How I Became a Pokémon Card) — створена Каґемару Хімено, художник TCG. Існує шість томів, і кожен включає в себе спеціальний промо-картки.
  • Pokémon Get aa ze! by Miho Asada.
  • Pocket Monsters Chamo-Chamo ★ Pretty ♪ — створена Юмі Цукіріно, який також зробив Magical Pokémon Journey.
  • Pokémon Card Master.
  • Pocket Monsters Emerald Chōsen!! Battle Frontier — створена Іхара Шіґекацу.
  • Pocket Monsters Zensho — строрена Сатомі Накамура.

Комп'ютерні ігри[ред.ред. код]

Game Boy Color, оформленний в стилі «Покемона».

За хронологією виходу серію ігор ділять на покоління. Кожне покоління починається з виходу пари ігор основної серії на портативну ігрову систему. Як правило, ці дві гри майже нічим не відрізняються один від одного, крім покемонів для полювання. На даний момент існує п'ять поколінь. З кожним поколінням збільшується кількість існуючих видів покемонів, і з'являються нововведення в ігровий процес. Ігри основної серії зроблені в жанрі японської рольової гри, а численні ігри-відгалуження бувають самих різних жанрів.

Повнометражні фільми[ред.ред. код]

Саундтреки[ред.ред. код]

«Покемон CD» були випущені в Північній Америці. Більшість з них були поєднані з релізами перших трьох фільмів «Покемон»

Рік виходу Назва
29 липня 1999 Pokémon 2.B.A. Master
9 листопада 1999 Pokémon: The First Movie
8 лютого 2000 Pokémon World
9 травня 2000 Pokémon: The First Movie Original Motion Picture Score
18 липня 2000 Pokémon: The Movie 2000
2001 Pokémon: The Movie 2000 Original Motion Picture Score
23 січня 2001 Totally Pokémon
3 квітня 2001 Pokémon 3: The Ultimate Soundtrack
9 жовтня 2001 Pokémon Christmas Bash
27 березня 2007 Pokémon X

Колекційний карткова гра[ред.ред. код]

Картка покемона Палкія з набору «Diamond & Pearl»

Комерційний успіх ігор і масштабне поширення колекційних карткових ігор змусили Nintendo на створення власної карткової гри за мотивами «Покемона». У ній два гравці використовують в поєдинку по шість карт з покемонами, у кожної з яких є свої сильні і слабкі сторони, притому одночасно бій ведуть лише по одному покемону з кожної зі сторін. Мета гри — побити всіх покемонів противника або частину з них. Незважаючи на очевидну подібність правил з системою бою в комп'ютерних іграх, вважається, що карткова гра цікавіше в стратегічному плані. У 1999 році Nintendo вирішила вивести гру на світовий ринок і продала право на виробництво гри фірмі Wizards of the Coast. Після виходу Ruby і Sapphire в 2003 році Nintendo вирішила забрати права назад і передала їх своїй дочірній компанії Pokémon USA. За карткової грі існує офіційна онлайн-гра[28].

Критика і сприйняття[ред.ред. код]

Відгуки[ред.ред. код]

Ватикан позитивно відгукнувся про карткової грі, визнавши, що вона розвиває уяву у дітей і що в ній немає нічого шкідливого, а сама серія вчить дітей дружбі. Асоціація християнських геймерів також визнала, що в «Покемон» немає нічого поганого. Наталія Феодосова з журналу «Огонек» писала, що "і в покемонів, виявляється, можна знайти щось розумне, добре, вічне … Навіть якщо мова у них інопланетна — емоції зрозумілі на всіх мовах. Не знаю, як вам, а мені важливіше форми утримання. Ну а тим, кому так вже важлива форма, варто спробувати придивитися до Пікачу уважніше "[29]. Ашот Ахвердян, автор статті в «Домашньому комп'ютері», визнав, що «більш нешкідливе і правильне в педагогічному плані видовище для дітей і придумати-то складно», і похвалив серію за відсутність смерті і насильства[30]. Борис Іванов, один з найвідоміших популяризаторів японської анімації в Росії, в своїй статті також зауважив, що за всю історію аніме-серіалу не загинула жодна жива істота, і назвав всі звинувачення на його адресу безпідставними. Різні оглядачі, зокрема PETA, стверджували, що «Покемон» вчить дітей дбайливому ставленню до природи і турботі про тварин[31].

Незважаючи на позитивні відгуки і популярність, «Покемон» неодноразово піддавався критиці з боку різних громадських і релігійних діячів. Так, наприклад, протестантські релігійні діячі, рецензуючи «М'юту завдає удару у відповідь», визнали, що серія нібито пропагує окультизм, насильство і теорію еволюції Дарвіна замість створення живих істот Богом[32]. Як відповідь колекційної карткової гри «Покемон» у Великобританії вийшли карти Карти християнської влади, за своєю концепцією вони схожі на «Покемон», але замість покемонів на картах зображені біблійні персонажі.

У 1999 році Nintendo зняла з виробництва карту «ніндзя Кога в Trick», так як на ній був зображений символ мандзю — традиційний буддистський символ, що позначає досконалість. Антидефамаційна ліга, правозахисна суспільно-політична організація, що протистоїть антисемітизму, визнала, що «Покемон» пропагує нацизм, так як свастика, символ Третього рейху, є по суті дзеркально відбитим мандзю. Згодом члени Антидефамаційної ліги змінили свою думку, вже після того, як Nintendo, дізнавшись про конфлікт, прибрала карту з прилавків[33].

У країнах Ліги арабських держав «Покемон» був заборонений, тому що мусульманські вчені-богослови вирішили, що він пропагує азартні ігри, заборонені ісламом. Крім того, в картковій грі і аніме були помічені гексаграми (зірки Давида). І якщо в Японії зірку Давида сприймають не більше, ніж гарний магічний символ, то для арабів це символ міжнародного сіонізму. Заборона введена і на використання зображень, наприклад, в дитячому одязі та іграшках. Постери заборонено не тільки приносити в школу, а й за сам факт володіння ними могли негайно виключити і навіть висікти канчуками. У Кувейті власники кількох магазинів з власної ініціативи публічно спалили кілька сот комплектів забороненої гри[34][35][36]. Прес-секретар Nintendo заявив, що розробники ніколи не намагалися надати серії релігійний характер. В інших країнах до «Покемон» також з'явилося погане ставлення: в Мексиці католицька церква назвала його «демонічним», а в Словаччині серіал порахували шкідливим для перегляду[37]. Крім того, «Покемон» також звинувачували в пропаганді матеріалізму[38].

Вища рада Туреччини по радіо і телебаченню в 2002 році заборонив демонстрацію «Покемона» в країні. Таке рішення було прийнято за рекомендацією міністерства охорони здоров'я, яке прийшло до висновку, що ця стрічка небезпечна для здоров'я дітей. У доповіді фахівців цього відомства необхідність заборони мотивується тим, що «Покемон» «пропагує насильство, розвиває» помилковий героїзм «відводить від реального життя і викликає психічні відхилення у дітей». МОЗ при цьому послався на те, що два підлітки у Туреччині, наслідуючи героям серіалу, вистрибнули з вікон, щоб «політати», в результаті чого отримали ушкодження[39]. Борис Іванов, коментуючи ситуацію, повідомив, що оскільки у більшої частини літаючих покемонів є крила, з таким же успіхом можна було наслідувати метеликам і птахам[10]. Через два роки заборону було знято.

Скандали[ред.ред. код]

Грудневий інцидент[ред.ред. код]

Кадри з 38 серії 1 сезону, які призвели до епілептичного припадку

16 грудня 1997 більше ніж 635 японських дітей у віці від 3 років і старше були госпіталізовані з симптомами, що нагадують епілептичний припадок. Було визначено, що припадок був викликаний, коли діти дивилися епізод Покемона «Електронний воїн Порігон» (сезон 1, епізод 38); в результаті цей епізод не був показаний з тих пір. За сюжетом серії головні герої опиняються всередині комп'ютера, де їм належить знищити небезпечний вірус. Приблизно на двадцятій хвилині Пікачу застосовує одну зі своїх атак, анімація якої в цій серії являла собою вибух з яскравими червоними і синіми спалахами[40]. Подібного роду миготіння зустрічалося і в багатьох інших анімаційних фільмах, однак на цей раз воно відрізнялося особливою інтенсивністю і яскравістю; спалаху мерехтіли з частотою приблизно 12 Гц і протягом 4 секунд займали практично весь екран, а потім протягом 2 секунд весь екран цілком.

Судові процеси[ред.ред. код]

У листопаді 2000 року стало відомо, що ізраїльський ілюзіоніст Урі Геллер подав в суд на корпорацію Nintendo, стверджуючи, що компанія використовувала його ідеї і його самого під час створення покемона Кадабра, що використовує телекінез і тримає в руці металеву ложку. Також він звинуватив компанію у використанні запатентованого ним «чарівного» слова «абракадабра» для назв двох покемонів американської версії: Абри і Кадабра[10]. Розмір збитку оцінюється Геллером в 100 мільйонів доларів. Nintendo повідомила, що при створенні покемонів жодна людина не використовувався в якості прототипу[41]. Позов був відхилений.

Фірма-виробник іграшок Morrison Entertainment Group також почала судовий розгляд з творцями «Покемона». Причиною стало схожість назви серії іграшок Morrison Entertainment Group «Monster in my Pocket» з японською назвою «Покемона» «Pocket Monsters». Позов був відхилений, оскільки герої Monster in my Pocket недостатньо відомі і тому не можуть вводити в оману глядачів.

Сім'я семирічного хлопчика-аутизма Роберта Брейзіра з Йонкерса (штат Нью-Йорк), який задихнувся на смерть, граючи з кулькою-стрибунцем, подала судовий позов на 100 мільйонів доларів проти фірм Hasbro і Toys R Us, звинувачуючи їх у випуску небезпечних іграшок, які не мають необхідних попереджень. Батьки загиблої дитини заявили, що вони «навмисно завели справу через два дні після випуску на екран фільму „Покемон“, оскільки ажіотаж навколо нього може призвести до нових жертв серед дітей, що грають з тими супутніми товарами, якими торгують корпорації з мільярдними доходами, зовсім не думаючі про наслідки»[42]. Суд відхилив вимоги за браком доказів[43].

Популяризація[ред.ред. код]

Зображення покемонів на Boeing 747.

«Покемон» став однією з небагатьох серій комп'ютерних ігор, яка стала настільки популярною, що вийшла за межі ігор і стала невід'ємною частиною масової культури[44]. На момент 2011 продано більше 200 мільйонів екземплярів ігор серії Pokémon — серія ігор залишається другою у світі за популярністю[45]. Касові збори першого повнометражного фільму «М'юту завдає удару у відповідь» склали 163 644 662 долара США, що зробило його найбільш касовим аніме-фільмом за всю історію кінематографа, крім цього, за кількістю зборів на момент 20 травня 2012 він є третім фільмом, заснованим на комп'ютерній грі, шістдесят п'ятим серед анімаційних фільмів і шістсот другим фільмом за кількістю зборів взагалі[46]. Карткова гра «Покемон» продається більш ніж в 40 країнах світу, по всьому світу продано більше 14000000000 карт. Аніме транслюється в 74 країнах. На момент 2009 року прибуток від серії склала більше 24 мільярдів доларів США. У Японії продукцію з символікою «Покемона» виробляють 85 фірм. Національний японський авіаперевізник All Nippon Airways заплатив Nintendo 1 мільйон доларів за ліцензію на прикрашання своїх літаків Boeing 747 зображеннями Пікачу. Аналогічним змінам піддалися спинки крісел і столові прилади[47].

Зображення Пікачу на потязі Shinkansen E3 Series.

Популярність «Покемона» була настільки висока, що 25 квітня 1998 року (через два роки після появи серії) в Токіо відкрився «Центр покемонів» (англ. Pokémon Center)[~ 3] — спеціалізований магазин, в якому продавалися всі товари, пов'язані з «Покемоном»[48]. 1 листопада 2001 подібний магазин відкрився і в Нью-Йорку, в Рокфеллерівському центрі[49], згодом замінений в 2005 році магазином Nintendo World Store («Центр покемонів» став його відділом). У 2009 році Pokémon Red і Blue потрапили в Книгу рекордів Гіннеса як «Найбільш продажна RPG на Game Boy» і «Найбільш продажна RPG всіх часів»[50],, а в 2011 році гри Pokémon Black і White стали найшвидше продажними іграми за всю історію індустрії комп'ютерних ігор[51].

Після того як інцидент з 38-ю серією отримав широкий розголос, відсилання до нього стали проникати в масову культуру. Так, в одній із серій «Сімпсонів» під назвою «Тридцять хвилин над Токіо» (англ. Thirty Minutes over Tokyo) сім'я Сімпсонів вирушає до Японії, де дивиться мультфільм «конвульсивні бойові роботи» (англ. Battling Seizure Robots) і починає битися в судомах, побачивши блискучі очі робота. У серії «Чінпокомон» мультсеріалу «Південний парк» підступні японці за допомогою відеоігор і супутніх товарів зомбують американських дітей, плануючи підірвати могутність США і здійснити атаку на Перл-Харбор; біля одного з персонажів, Кенні Маккорміка, після спроби зіграти у відеогру починаються судоми, і врешті-решт він помирає[52]. У мультсеріалі «Мультреаліті» є азіатський монстр Лінг-Лінг, що є пародією на Пікачу: його мета — «битися і втягувати дітей в епілептичні напади».

Відзначається також конкуренція «Покемона» з іншою серією ігор і аніме, «Діґімон». Рецензент IGN Хуан Кастро назвав «Діґімон» «іншим-моном» і зазначив, що хоча «Діґімон» і не такий популярний, як «Покемон», тим не менш, у нього є безліч відданих шанувальників[53]. Інший журналіст IGN, Лукас М. Томас, порівнюючи «Покемон» і «Діґімон», назвав однією з причин більшої популярності «Покемона» більш простий і менш заплутаний процес еволюції монстрів, ніж у «Діґімонів»[54]. Сайт GameZone також відзначав подібність концепцій цих двох серій. Між фанатами «Покемона» і «Діґімона» досить часто йдуть суперечки, яка серія з'явилася раніше, хоча насправді першим з'явився «Покемон»: Pokémon Red і Green вийшли 27 лютого 1996, «Діґімон» ж з'явився у 1997 році.

Цікава інформація[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. 14-й фільм вийшов у двох варіантах, що злегка відрізняються один від одного сюжетом.
  2. Крім того, «Сатосі» і «Сігеру» в японській версії гри і «Еш» і «Гарі» в американській є варіантами імен головного героя і його суперника по замовчуванню.
  3. В іграх, манзі і аніме Центри покемонів — це будівлі в різних містах, в яких можна безкоштовно вилікувати своїх покемонів.

Джерела[ред.ред. код]

  1. Свайдер, Мэтт. «The Pokemon Series Pokedex @ Gaming Target». Gaming Target. Gaming Target. Архів оригіналу за 2012-05-20. 
  2. Бойез, Эмма (10 січня 2007 року). «UK paper names top game franchises». GameSpot. Архів оригіналу за 2012-05-20. 
  3. «International Pokédex for Pokémon Black & White». Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  4. а б в г д «The Ultimate Game Freak». Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  5. Леример, Тайм (22 листопада 1999 року). «The Ultimate Game Freak». TIME Asia. с. 1. Архів оригіналу за 2001-02-12. 
  6. «『ポケットモンスター』は、企画初期段階では『カプセルモンスター』というタイトルだった模様。». Архів оригіналу за 2012-05-20. 
  7. «Beware of the Pokemania». Time (Time Inc.).  Проігноровано невідомий параметр |retrievedate= (довідка)
  8. «Iwata Asks — Pokémon HeartGold & SoulSilver Version». Nintendo. 2009. Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  9. ДеВрие, Джек (2008-11-24). «IGN: Pokemon Report: OMG Hacks». IGN. Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  10. а б в г д е Иванов, Борис (2001-12-01). «Вся правда о покемонах». Домашній комп'ютер. Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  11. «Аниме — Покемон [ТВ] (Pocket Monsters)». World Art. Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  12. (14 січня 2001 року). Охота на покемона. ОРТ.
  13. «Pikachu was not originally supposed to be Ash’s starting Pokémon — it was Clefairy!». OMG facts. 2011-06-02. Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  14. «Second Interview with Masamitsu Hidaka – Many Interesting Points!». Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  15. «Second Interview with Masamitsu Hidaka – Many Interesting Points!». Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  16. Water Pokémon Master. «Interview with Masamitsu Hidaka at Anime Expo». Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  17. «Second Interview with Masamitsu Hidaka – Many Interesting Points!». Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  18. «What's the Deal with Pokémon?». Electronic Gaming Monthly (124). Листопад 1999 рік. с. 172. 
  19. Команда EGM (Листопад 1999 рік). «What's the Deal with Pokémon?». Electronic Gaming Monthly (124). с. 216. 
  20. Тобин, Джозеф Джей (2004). Pikachu's Global Adventure: The Rise and Fall of Pokémon. Duke University Press. с. 66. ISBN 0-822-33287-6. 
  21. Пеннингсон, Стивен (14 квітня 2005 року). «Alfred R. Kahn». 
  22. «Pokémon (TV Series)». Akemi's Anime World. Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  23. «Pokemon Anime Censorship». Psypokes. Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  24. «Pocket Monsters». Dogasu's Backpack. Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  25. «‘Pokemon Adventures’ Reprinting in America». Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  26. «Manga Guide». Dogasu's Backpack. Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  27. «Pokémon Black and White, Vol. 1 (9781421540900): Hidenori Kusaka, Satoshi Yamamoto: Books». Amazon.com. Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  28. «Pokémon Trading Card Game Online». Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  29. Федосова, Наталія. «ЭПОХА ТЕЛЕПУЗИКОВ И ПОКЕМОНОВ». Огонёк. Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  30. Ахвердян, Ашот (2001-12-01). «П-И-К-А-Ч-У». Домашній комп'ютер. Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  31. «Pokémon: Does it Promote Animal Cruelty?». Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  32. «POKEMON: THE MOVIE (1999)». Christian Analysis of American Culture. Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  33. «Pokémon trumped by pocket saints». 2000-06-27. Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  34. Чикин, Максим (2001-04-05). «Покемон — пособник сионизма?». Комсомольская правда. Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  35. «Мусульманские лидеры стран Залива объявили войну «покемонам»». NEWSru.com. 2001-04-03. Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  36. Шейх Юсуф аль-Кардави. «Разрешены ли мультфильм и компьютерные игры про покемонов?». Независимый Исламский Информационный Канал Ислам. Ру. 
  37. «Саудовская Аравия запретила Покемонов». Би-би-си. 2001-03-26. Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  38. Рэмлоу, Тодд Т. «Pokemon, or, rather, Pocket Money». PopMatters. Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  39. Сергеев, А. (15 грудня 2000 року). «В Турции запрещен японский мультфильм». Ведомости. Архів оригіналу за 2012-05-20. Процитовано 2012-03-04. 
  40. Рэдфорд, Бенджамин (травень 2001 года). «Pokémon Panic of 1997». Skeptical Inquirer. Архів оригіналу за 2002-01-25. 
  41. «Uri Geller sues Pokémon». ZDNet. CBS Interactive. 4 січня 2000 року. Архів оригіналу за 2012-05-20. Процитовано 2009-09-29. 
  42. «Autistic Boy Dies Swallowing Pokémon Toy». Yahoo. 1999-11-12. Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  43. «BRAZIER v. HASBRO». 2004-06-30. Архів оригіналу за 2013-06-30.  Текст «publisheind A Case» проігноровано (довідка)
  44. «IGN's Top 100 Games 061-070». IGN. Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  45. Гаудиози, Джон (2011-07-03). «Nintendo's 'Pokemon' Games Break All-Time U.S. Sales Records». The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  46. «Pokemon: The First Movie». Box Office Mojo. Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  47. «Опасные игрушки». Коммерсантъ. 2001-12-01. Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  48. «Satoshi Tajiri: Invented Pokemon». National Mirror. 2011-08-21. 
  49. Штайнер, Ина (2001-11-18). «Pokemon Center Opens in NYC». EcommerceBytes.com. Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  50. ДеВрие, Джек (16 січня 2009 року). «IGN: Pokemon Report: World Records Edition». IGN. Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  51. Коста, Джиованни. «Pokemon White/Black Fastest Selling Pokemon Game Ever». Rewind Replay. Архів оригіналу за 2013-06-30. 
  52. Хэмилтон, Роберт (апрель 2002). «Empire of Kitsch: Japan as Represented in Western Pop Media» (англійською). Bad Subjects. Архів оригіналу за 2013-06-30. Процитовано 2012-03-05. 
  53. Кастро, Хуан (2005-05-20). «E3 2005: Digimon World 4». IGN. Архів оригіналу за 2012-05-20. Процитовано 2012-03-04. 
  54. Томас, Лукас М. (2009-08-21). «Cheers & Tears: DS Fighting Games». IGN. Архів оригіналу за 2013-06-30. 

Посилання[ред.ред. код]