Вербівка (Сарненський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Вербівка
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район Сарненський район
Громада Висоцька сільська громада
Код КАТОТТГ UA56080050030064658
Облікова картка с Вербівка 
Основні дані
Засноване 1700[джерело?]
Населення 456 (01.01.2011)[1]
Площа 0,77[джерело?] км²
Густота населення 692,21[джерело?] осіб/км²
Поштовий індекс 34112[джерело?]
Телефонний код +380 3658[джерело?]
Географічні дані
Географічні координати 51°45′52″ пн. ш. 26°33′12″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря 		146[джерело?] м
Водойми озера Велике Почаївське та Мале Почаївське, річка Безіменна[джерело?]
Місцева влада
Адреса ради 34111, Рівненська обл., Дубровицький р-н, с. Висоцьк, вул. Б. Хмельницького, 20[джерело?]
Карта
Вербівка. Карта розташування: Україна
Вербівка
Вербівка
Вербівка. Карта розташування: Рівненська область
Вербівка
Вербівка
Мапа
Мапа

CMNS: Вербівка у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Вербівка.

Вербі́вка (до 1963 року — Річиця)[2] — село в Україні, у Сарненському районі Рівненської області.[3] Село у складі Висоцької сільської громади. Населення становить 456 осіб (2011).[1]

Назва[ред. | ред. код]

До 1963 року називалося Річиця.[2][4][5] Іноді називалася Річицею-Василівкою.[джерело?] Польською мовою згадується як Rzeczyca,[6] російською — як Рѣчица.[7]

Географія[ред. | ред. код]

Село розташоване в 9 кілометрах від Висоцька.[джерело?]

За декілька кілометрів від села Вербівка розташоване родовище, де проводиться видобуток торфу. Роботи з видобування веде фірма «РЕКОРД».[джерело?]

Біля села розташовані два озера: Велике Почаївське і Мале Почаївське, а також гідрологічні заказники: «Озеро Велике Почаївське» та Золотинський заказник.[джерело?]

Селом протікає річка Безіменна.[джерело?]

Згідно з дослідженням 2017 року, за яким оцінювалися масштаби антропогенної трансформації території Дубровицького району внаслідок несанкціонованого видобутку бурштину, екологічна ситуація села характеризувалася як «задовільна».[8]

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат у селі вологий континентальний («Dfb» за класифікацією кліматів Кеппена).[9] Опадів 607 мм на рік.[9] Найменша кількість опадів спостерігається в березні й сягає у середньому 28 мм.[9] Найбільша кількість опадів випадає в червні — близько 88 мм.[9] Різниця в опадах між сухими та вологими місяцями становить 60 мм.[9] Пересічна температура січня — -5,6 °C, липня — 18,5 °C.[9] Річна амплітуда температур становить 24,1 °C.[9]

Клімат Вербівки
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Середній максимум, °C −2,6 −1,3 3,4 12,3 19,2 22,8 23,8 23,1 18,2 11,8 4,7 −0,1 11,3
Середня температура, °C −5,6 −4,5 −0,3 7,4 13,6 17,4 18,5 17,6 13,2 7,8 2,2 −2,6 7,1
Середній мінімум, °C −8,6 −7,7 −3,9 2,6 8,1 12,0 13,2 12,2 8,3 3,8 −0,2 −5,1 2,9
Норма опадів, мм 36 29 28 41 56 88 81 64 57 45 41 41 607
Джерело: Climate-Data.org (англ.)

Історія[ред. | ред. код]

Річиця на мапах
Річиця[ком. 1] на російській військово-топографічній мапі 1866—1887 років (рос. дореф.)
Річиця[ком. 2] на німецькій карті 1917 року (нім.)
Річиця[ком. 3] на російській топографічній карті 1915 року (рос.)

Корінні жителі належать до давньоруських православних дворян, і приписані нині до дворян, міщан, і селян. Так пише про Річицю М. І. Теодорович в Історико-статистичному описі церков і приходів Волинської єпархії в 1889 році. В письмових джерелах село вперше згадується у 1646 році, а саме 1 лютого 1646 року у Висоцькому замку по смерті останнього з князів Соломерецьких по чоловічій лінії та його матері Регіни Гощанської Соломерецької відбувся поділ спадкових добр між чотирма сестрами. І так Анні Євграції з князів Соломерецьких, яка була замужем за Генріхом Кашовським дісталися: місто і замок Висоцьк і село цієї назви, село Річиця.[джерело?]

Селянам — кріпакам тоді жилося дуже важко через панське гноблення. Так 31 грудня 1649 року війт села Річиця Якуб Мілашевич разом з війтами та міщанами міста Висоцька і підданими сіл Удрицьк, маєтку Тумень … подавали скаргу копному суду Пінська на орендарів Висоцької волості Романа і Степана Стрілецьких за непомірні побори, викупи грошові, грабунки худоби, коней, речей, товарів, заборону продажу товарів іншим купцям, за нелюдські побої, ув'язнення у Висоцькому замку і навіть убивства підданих.[джерело?]

У 1877 році жителі села брали участь у будівництві сучасної православної Свято-Успенської церкви у Висоцьку з двома вівтарями. До речі другий був названий в честь Архистратига Божого Архангела Михаїла покровителя села Річиця. Саме для жителів села Річиці, один раз в році, у день його пам'яті Архистратига Михаїла, 21 листопада, звершувалася Божественна Літургія біля цього вівтаря.[джерело?]

28 травня 1910 року в селі відбувся селянський бунт. Селяни — чиншовики стали на захист своєї землі через не вірне розмежування земель, на яку претендував місцевий поміщик Ісаков. У придушенні його брало участь біля 150 чоловік поліції та була застосована вогнепальна зброя. Під час бунту було вбито землеміра Макаревського та поранено одного стражника, вбито одного селянина та біля 20 поранено, а 61 чоловіка заарештовано та притягнуто до судової відповідальності.[джерело?]

У Першій світовій війні брали участь: Карпінський Петро, поранений 28.08.1914 року; Карпінський Степан Петрович, поранений 11.01.1915 року; Карпінський Павло, поранений 23.10.1914 року; Козубовський Ілля Лук'янович, потрапив в полон 01.11.1915 року; Козубовський Лук'ян Андрійович, поранений 09.06.1915 року та інші.[джерело?]

До 1917 року село входило до складу Російської імперії. У 1906 році село входило до складу Висоцької волості Рівненського повіту Волинської губернії Російської імперії.[7] У 1918—1920 роки нетривалий час перебувало в складі Української Народної Республіки.[10][11]

У 1921—1939 роки входило до складу Польщі.[12] У 1921 році село входило до складу гміни Висоцьк Сарненського повіту Поліського воєводства Польської Республіки.[6] 1 січня 1923 року розпорядженням Ради Міністрів Польщі Висоцька гміна вилучена із Сарненського повіту і включена до Столінського повіту.[13] У 1935 році село Річиця разом з хутором Персквір належало до громади Річиця гміни Висоцьк Поліського воєводства.[14]

У 1935 році селі, на кошти селян, була побудована початкова школа на 4 класні кімнати. У двох класах вчилися діти, а дві — займали вчителі. Навчання там велося лише польською мовою. У 1934 року в селі діє Річицький підпільний підрайком КСМЗБ, якому підпорядковувалося п'ять осередків в навколишніх селах. 11 листопада 1935 року молодь села Річиця відмовилася співати польський держваний гімн.[джерело?]

У роки Другої світової війни деякі мешканці села долучилися до національно-визвольної боротьби в лавах УПА та ОУН,[4] у селі діяло українське націоналістичне підпілля. У жовтні 1943 року місцевою провідницею була жінка з псевдо «Ганна», шефом Червоного Хреста — «Одарка», господарчою — «Белва».[15] Літом 1943 року німці з поляками напали на хутір поблизу села і вбили декількох мирних жителів.[16] Загалом встановлено 85 жителів села, які брали участь у визвольних змаганнях, з них 29 загинуло, 44 було репресовано.[17]

У 1947 році село Річиця разом з хуторами Деревок та Костер підпорядковувалося Річицькій сільській раді Висоцького району Ровенської області УРСР.[18]

Відповідно до прийнятої в грудні 1989 року постанови Ради Міністрів УРСР село занесене до переліку населених пунктів, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, жителям виплачувалася грошова допомога.[19] Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР, ухваленою в липні 1991 року, село належало до зони гарантованого добровільного відселення.[ком. 4][21] На кінець 1993 року забруднення ґрунтів становило 2,97 Кі/км² (137Cs + 134Cs), молока — 7,94 мКі/л (137Cs + 134Cs), картоплі — 3,56 мКі/кг (137Cs + 134Cs), сумарна доза опромінення — 316 мбер, з якої: зовнішнього — 39 мбер, загальна від радіонуклідів — 277 мбер (з них Cs — 266 мбер).[22]

Символіка[ред. | ред. код]

Герб[ред. | ред. код]

Металевий щит срібного кольору в золотому картуші, прикрашеному житнім колоссям та короною з таких же колосків. Знизу його обвиває золота стрічка під назвою села (літери чорного кольору).

Зелене поле герба перетнуте двома синіми смугами — вузькою та широкою. На нижній межі широкої смуги прямо розташоване стилізоване зображення Берегині у вишиванці з піднятими вгору руками, яка тримає двома руками над головою вербову гілку. На тлі нижньої половини фігури — дуб із жолудями та корінням.

Символи, поміщені на герб, безпосередньо стосуються регіональних особливостей села. Зелене поле — ліс. Дві сині смуги — Мале та Велике Почаївські озера. Ці кольори символізують невичерпні надії на згоду, мир, спокій та вірність, людську праведність, довіру та нескінченність. Берег Великого Почаївського озера зображений у формі співзвучного слова «БЕРЕГИНЯ». Вона є уособленням добра та захисту людини. У її руках — символ сімейного вогнища — верба, що ототожнюється із селом Вербівка. Дуб означає силу, мужність, витривалість, довголіття, родючість, шляхетність, вірність".

Прапор[ред. | ред. код]

Прямокутне полотнище прапора складається з п'яти горизонтальних смуг: верхня — синього кольору, нижня — чорного кольору та двох жовтих, розділених зеленою смугою. Співвідношення ширини до довжини 2:3.

Кольори означають: синій — великодушність, вірність, чесність, велич та красу і просто небо; зелений — свободу, надію, радість та ліси й луки; жовтий — повага, знатність, силу, віру, справедливість, смирення та просто піски; чорний — обережність, мудрість, витривалість, зневіра та жалоба.

Населення[ред. | ред. код]

Зміни населення
Рік Населення Зміна
1859[23] 101 —
1906[7] 306 +203.0%
1921[6] 822 +168.6%
1989[24] 634 −22.9%
1993[22] 564 −11.0%
2001[25] 514 −8.9%
2011[1] 456 −11.3%
2017[26] 479 +5.0%
Динаміка населення

Станом на 1859 рік, у власницькому селі Річиця налічувалося 57 дворів та 101 житель (64 чоловіків і 37 жінок), з них 97 православних і 4 євреїв[23]. Станом на 1906 рік у селі було 38 дворів та мешкало 306 осіб.[7]

За переписом населення Польщі 10 вересня 1921 року в селі налічувалося 151 будинків та 822 мешканці, з них: 400 чоловіків та 422 жінки; 784 православні та 38 юдеїв; 784 українці та 38 євреїв.[6]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 634 особи, з яких 302 чоловіки та 332 жінки.[24] На кінець 1993 року в селі мешкали 564 жителі, з них 143 — дітей.[22]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 514 осіб.[25] Станом на 1 січня 2011 року населення села становить 456 осіб.[1]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[27]

Мова Відсоток
українська 97,19 %
російська 1,50 %
білоруська 0,94 %
інші 0,37 %

Вікова і статева структура[ред. | ред. код]

Структура жителів села за віком і статтю (станом на 2011 рік):[28]

Статевий склад серед основних вікових груп
Вік Чоловіків Жінок Разом
0-17 67 58 125
18-39 25 50 75
40-59 27 48 75
60+ 103 78 181
Разом 222 234 456

Соціально-економічні показники[ред. | ред. код]

Працездатність (станом на 2011 рік)[29]
Працездатне населення Непрацездатне населення Все населення
Чоловіки Жінки Разом Чоловіки Жінки Разом 456
ос. % ос. % ос. % ос. % ос. % ос. %
145 28 123 24 268 52 98 19 141 28 239 47
Контингент органів соціального захисту (станом на 2011 рік)[30]
Дорослі Діти Пенсіонери Інваліди Німецько-радянської війни Учасники бойових дій Інваліди всіх груп і категорій Люди, які обслуговуються служб. соц. допом. на дому Неповні сім'ї Діти з неповних сімей Багатодітні сім'ї Діти з багатодітних сімей Діти-інваліди Діти-сироти Одинокі багатодітні матері
388 125 173 - - 26 1 2 4 12 44 - - 1

Політика[ред. | ред. код]

Органи влади[ред. | ред. код]

Місцеві органи влади представлені Висоцькою сільською радою.[3]

Вибори[ред. | ред. код]

Село входить до виборчого округу № 155.[31] У селі розташована виборча дільниця № 560262.[31] Станом на 2011 рік кількість виборців становила 377 осіб.[1]

Культура[ред. | ред. код]

У селі працює Вербівський сільський клуб на 150 місць.[32] Діє Вербівська публічно-шкільна бібліотека, книжковий фонд якої становить 9071 книга та яка має 4 місця для читання, 1 особу персоналу, кількість читачів — 500 осіб.[33]

Релігія[ред. | ред. код]

У першій половині XIX століття Річиця належала до греко-католицької парафії Успіння Богородиці в містечку Висоцьк Ровенського повіту[34], яка з 1840-х років діяла вже як православна[35].

Список конфесійних громад станом на 2011 рік:

Назва громади Релігійна організація Дата реєстрації Орієнтовна кількість парафіян Тип ритуальної будівлі Джерела
Релігійна громада Свято-Михайлівської парафії Сарненської єпархії УПЦ УПЦ (МП) 12 березня 1996 400 Церква [36]
     — православні.

Освіта[ред. | ред. код]

У селі діє Вербівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів.[37] У 2011 році в ній навчалося 63 учні (із 120 розрахованих) та викладало 15 учителів.[37]

Інфраструктура[ред. | ред. код]

Наявне відділення поштового зв'язку.[38]

Примітки[ред. | ред. код]

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. ↑ рос. Рѣчица, 57 дворів.
  2. ↑ нім. Rzeczyca, 118 дворів.
  3. ↑ рос. Рѣчица, 118 дворів.
  4. ↑ «Зона гарантованого добровільного відселення — територія зі щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15 Кі/км², або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км², або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км², де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищувати 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.»[20]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 4.
  2. ↑ а б ІМіС УРСР, 1973, с. 288.
  3. ↑ а б с Вербівка // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України.
  4. ↑ а б Рівненщині - 70. dubrlibr.rv.ua. Архів оригіналу за 26 лютого 2017. Процитовано 29 жовтня 2019.
  5. ↑ Реабілітовані історією. Рівненська область / Реабілітовані історією. Рівненська область / редкол. тому (співгол. О. Ю. Данильчук, співгол. О. В. Муляренко, відп. секр. А. А. Жив’юк та ін.); кер. кол. упоряд. А. А. Жив’юк. — Рівне : Дятлик М, 2018. — Т. 8. — С. 500. — ISBN 978-617-515-291-1.
  6. ↑ а б в г Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych (PDF). Т. Tom VIII, Województwo poleskie. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny. 1924. с. 65. (пол.)
  7. ↑ а б в г Список населенных мест Волынской губернии / Издание Волынского губернского статистического комитета. — Житомир : Волынская губернская типография, 1906. — 222 с. (рос.)
  8. ↑ Ковалевський, С. Б.; Легкий, В. В. (30 листопада 2017). Інтегральна оцінка антропогенної трансформації лісових ландшафтів Дубровицького району внаслідок несанкціонованого видобутку бурштину. Науковий вісник НЛТУ України (укр.). 27 (9): 52—55. doi:10.15421/40270911. ISSN 2519-2477. Процитовано 16 жовтня 2019.
  9. ↑ а б в г д е ж Verbivka climate: Average Temperature, weather by month, Verbivka weather averages. Climate-Data.org. Процитовано 16 жовтня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) (англ.)
  10. ↑ ІАУ, 1980, с. 55.
  11. ↑ Ukrainia. The London Geographic Institute. 1919.
  12. ↑ ІАУ, 1980, с. 57.
  13. ↑ Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 6 grudnia 1922 r. o utworzeniu powiatu stolińskiego oraz włączeniu gmin dobrosławskiej i pohostskiej do powiatu pińskiego. (пол.)
  14. ↑ Poleski Dziennik Wojewódzki. 1935, nr 18. — Brześć nad Bugiem : Poleski Urząd Wojewódzki, 1935.11.20. — С. 60-62. (пол.)
  15. ↑ Літопис УПА, 2007, с. 502.
  16. ↑ Денищук, 2003, с. 219.
  17. ↑ Денищук О. С. Книга Пам'яті і Слави Волині. — 2007. — Т. 14 : Рівненська область, Дубровицький район. — С. 206. — ISBN 978-966-8424-79-3.
  18. ↑ Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 440.
  19. ↑ Постанова від 14 грудня 1989 г. N 315 «Про додаткові заходи щодо посилення охорони здоров'я та поліпшення матеріального становища населення, яке проживає на території, що зазнала радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС». zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 24 вересня 2018. Процитовано 16 жовтня 2019.
  20. ↑ Термін «Зона гарантованого добровільного відселення». zakon.rada.gov.ua. Процитовано 16 жовтня 2019.
  21. ↑ Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи". zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 10 грудня 2018. Процитовано 16 жовтня 2019.
  22. ↑ а б в Коротун І. М., Коротун Л. К. Географія Рівненської області в 3-х частинах. — Рівне, 1996. — С. 270.
  23. ↑ а б Сведения о населенных местах Волынской губернии, собранные губернским статистическим комитетом МВД по предписанию Министра внутренних дел от 9 апреля 1859 г., для подготовки издания Полного списка населенных мест Российской Империи. Часть II. — 1859. — С. 652. (рос. дореф.)
  24. ↑ а б Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Рівненська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 16 жовтня 2019.
  25. ↑ а б Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Рівненська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 16 жовтня 2019.
  26. ↑ КІЛЬКІСТЬ НАСЕЛЕННЯ ДУБРОВИЦЬКОГО РАЙОНУ. Дубровицька районна державна адміністрація. Архів оригіналу за 9 жовтня 2019. Процитовано 16 жовтня 2019.
  27. ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Рівненська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 16 жовтня 2019.
  28. ↑ Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 5.
  29. ↑ Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 10.
  30. ↑ Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 42.
  31. ↑ а б Рівненська область — одномандатний виборчий округ № 155. Архів оригіналу за 30 вересня 2020. Процитовано 16 жовтня 2019.
  32. ↑ Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 55.
  33. ↑ Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 58.
  34. ↑ Державний архів Житомирської області: Каталог метричних книг. — Житомир : Вид-во «Волинь», 2010. — Т. 1: Римо-католицизм; греко-католицизм; лютеранство; іудаїзм. — С. 64-65. Архівовано з джерела 18 червня 2018
  35. ↑ Державний архів Житомирської області: Каталог метричних книг. — Житомир : Вид-во «Волинь», 2010. — Т. 2: Православ’я. — С. 424.
  36. ↑ Паспорт Дубровицького району, 2011.
  37. ↑ а б Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 51.
  38. ↑ Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 71.

Книги[ред. | ред. код]

  • Літопис УПА / НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства ім . М. С. Грушевського. — Київ-Торонто : Видавництво «Літопис УПА» та ін, 2007. — Т. 11: Мережа ОУН(б) і запілля УПА на території ВО «Заграва», «Турів», «Богун» (серпень 1942 — грудень 1943 рр.). — 849 с.
  • Олександр Денищук. Злочини польських шовіністів на Волині. Книга перша. Рівненська область. — Рівне : ППДМ, 2003. — 352 с. — ISBN 966-96174-4-8.

Офіційні дані та нормативно-правові акти[ред. | ред. код]

Мапи[ред. | ред. код]

  • Історичний Атлас України / Гол. ред. Л. Винар; Упорядн.: І. Тесля, Е. Тютько. Українське історичне товариство. — Монреаль; Нью-Йорк; Мюнхен, 1980. — 182 с.

Інші[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вербівка (Сарненський район)

Села
Населені пункти Сарненського району
Міста
Смт
Селища
Села
Бережки · Бережниця · Березове · Берестя · Білаші · Біле · Біловіж · Більськ · Білятичі · Блажове · Борове · Бродець · Буда · Будимля · Будки-Кам'янські · Будки-Сновидовицькі · Бутейки · Вежиця · Велике Вербче · Великий Черемель · Великі Озера · Велихів · Велюнь · Вербівка · Вири · Вирка · Висове · Висоцьк · Вільне · Волоша · Глинне · Глушицьке · Глушиця · Городець · Городище · Грабунь · Грані · Гранітне · Грицьки · Грушівка · Гута-Перейма · Двірець · Дерть · Довге · Дроздинь · Дубки · Дубно · Дубняки · Єльне · Жадень · Заболоття · Загребля · Залав'я · Залішани · Залужжя · Зарів'я · Заслуччя · Зелень · Зносичі · Золоте · Іванівка · Калинівка · Кам'яне · Кам'яне-Случанське · Карасин · Карпилівка (Клесівська селищна громада) · Карпилівка (Рокитнівська селищна громада) · Катеринівка · Кисоричі · Клесів · Колки · Копище · Корост · Костянтинівка · Кривиця · Кричильськ · Крупове · Кузьмівка · Купель · Кураш · Лісове (Дубровицька міська громада) · Лісове (Рокитнівська селищна громада) · Літвиця · Лугове · Любиковичі · Людинь · Лютинськ · Люхча · Мале Вербче · Мар'янівка · Масевичі · Маслопуща · Мельниця · Миляч · Мочулище · Мушні · Немовичі · Нетреба · Нивецьк · Обірки · Обсіч · Одринки · Озерськ · Олександрівка · Олексіївка · Орв'яниця · Орлівка · Осницьк · Осова · Остки · Острівці · Партизанське · Переброди · Переходичі · Підгірник · Підлісне · Познань · Поляна · Порубка · Працюки · Пугач · Ремчиці · Різки · Рокитне · Рудня · Рудня-Карпилівська · Сварині · Сварицевичі · Селець · Селище · Смородськ · Сновидовичі · Соломіївка · Старе Село · Старики · Стрільськ · Тинне · Томашгород · Трипутня · Тріскині · Труди · Тумень · Тумень · Убереж · Угли · Удрицьк · Узлісся · Федорівка · Хилін · Хміль · Хочин · Цепцевичі · Чабель · Чудель · Шахи · Яблунька · Яринівка · Ясинець · Ясногірка
Населені пункти Дубровицького району (1940—2020)
Міста
Села
Бережки · Бережниця · Берестя · Білаші · Біле · Бродець · Будимля · Великий Черемель · Великі Озера · Велюнь · Вербівка · Висоцьк · Вільне · Городище · Грані · Грицьки · Жадень · Загребля · Залішани · Залужжя · Заслуччя · Зелень · Золоте · Колки · Кривиця · Крупове · Кураш · Лісове · Літвиця · Лугове · Людинь · Лютинськ · Миляч · Мочулище · Нивецьк · Озерськ · Орв'яниця · Осова · Острівці · Партизанське · Переброди · Підлісне · Порубка · Працюки · Різки · Рудня · Сварицевичі · Селець · Смородськ · Соломіївка · Трипутня · Тумень · Удрицьк · Узлісся · Хилін · Хочин · Шахи · Ясинець
Колишні населені пункти
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вербівка_(Сарненський_район)&oldid=41802354