Роса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Роса
Роса
Poca

Роса́ — дрібні краплі води, що утворились на поверхні Землі і предметах в результаті конденсації за умов охолодження при нічному ефективному випромінюванні.

Роса як символ[ред.ред. код]

У багатьох міфопоетичних традиціях вважається, що все, що приходить із небес, носить священний характер, і в цьому сенсі роса має значення благословенного дарунка неба.

Роса — провісник світанку й дня, що наближається, символізує чистоту, світло, духовне просвітління, божественне Слово, святий дух; солодка роса — це мир і процвітання. Роса пов'язана з ідеєю омолодження й безсмертя, але в той же час може уособлювати недовговічність, ефемерність, ілюзію.

У християнській традиції роса — символ Божої благодаті. Це сльоза Богородиці, св. Варвари або й самого Христа: «…дрібний дощик від сліз Божих, роса вранішня і вечірня від сліз Царя Небесного, самого Христа», — оповідається в «Голубиній книзі». Манна небесна, якою харчувалися сини Ізраїлеві в пустелі, з'явилася з росою.

Колядки засвідчують небесне походження земних вод. Колись вважали, що ріки — це діти моря, народжені від його випаровувань (роси). В одному з текстів оповідається, як гості з того світу — колядники — на Різдво «знайшли Бога у господаря»:

За столом сидить, Слізоньку зронив,
А з тої слізки Дунай розлився.

В іншій колядці з небесної вологи виникає криниця:

Впала росиця на муравицю,
А з муравиці стала керниця.

У багатьох колядках роса означає родючість і плідність. Символічно роситься сукенка ґречної панни:

Поза ворота трава-мурава.
Ой ходить нею ґречная панна.
Ой ходить вона, сукеньку росить,
А її матінка дуже сварить.

У ліричній пісні роса символізує любощі:

Ой пасла коня з вечора до півночі
Та й упала роса на мої карії очі.
Не так на очі, як на русую косу:
Серце-козаче, віночка не доношу.

«Не доносити вінка», «покрити косу» — означає втратити дівочу цноту. У пісні про кохання дівчина відмовляється постояти з хлопцем біля криниці й напоїти коня, бо «зимна (холодна) роса, а дівчина боса — ніженьки щемлять». Козак їй на те відповідає:

«Ой скину я опанчу, та ніженьки обверчу.
Ой дай, Боже, неділі діждати — черевички куплю».

Образ легко прочитується за допомогою весільних образів. Дівчині, можливо, хлопець і подобається (ноги — еротичний символ), але вона остерігається «несанкціонованих» наслідків кохання. Козак її заспокоює, обіцяючи вірно любити і взяти за дружину (неділя — день весіль, черевички — атрибут шлюбу). Еротичні натяки має і приспів у купальській пісні:

В чистім полі роса пала,
На улиці — Купала на Йвана! —

Знаючи, що відбувалося зазвичай «на улиці» на свято Купала (свято кохання), неважко зрозуміти символіку образу. Купала подекуди називалося ще «роса». Звечора перед святом Івана Купала люди збиралися гуртами і йшли до лісу — «на росу».

Ой зелена береза
Да коло плоту стояла,
Да й росою припала.
Там Женєчка росу брала,
А росою умивалася,
До шлюбу побиралася.

Коли в народній поезії роса порівнюється з людською сльозою, вона стає гіркою, солоною, пекучою. «Поки сонце зійде, роса очі виїсть», — говориться у прислів'ї, і в пісні з'являється надзвичайно сильний, так само вражаючий образ роси-сльози, який ховає в собі й інші значення, про які йшлося вище:

Чому стоїш, моя доненько?
Чому не йдеш та додомоньку?
Чи травиця ноги спутала,
Або роса очі виїла?

Вважається, що росу щовесни випускає святий Юрій, відмикаючи небо ключами. Юрій — покровитель хліборобства. В обрядовості на його честь багато і шлюбних мотивів.

Особливо цілющою вважалася роса, зібрана на світанку в день святого Юрія. Її прикладали до ран, усі вмивалися нею, щоб бути здоровими, а дівчата — ще й гарними. Купальська та зібрана на Юрія роса наділена чарівною силою. Вона має здатність позбавляти людину невиліковних недуг і навіть повертати сліпим зір. У казці про Правду і Кривду розповідається про двох братів — доброго і справедливого Правду, і злого Кривду. Довелося їм подорожувати разом, на довгій дорозі Кривда за шматок коржика одрубав руки й виколов очі обманутому братові. Потім покинув сліпого й безрукого під шибеницею. Біля півночі прилетіли три ворони, посідали на шибеницю й говорять між собою: «Сеї ночі який би каліка не був хромий, безрукий, сліпий — від роси зцілиться, як тільки облиє нею свої рани». На зорі, як тільки півні заспівали й уже нечисть ніяка не мала сили, почав Правда росу шукати. Знайшов мокру траву і щойно торкнувся роси — руки виросли. Набрав роси в долоні, потер лице — і став бачити. Наскуб Правда трави з чарівною росою і рушив до міста. А там великий смуток. Люди в чорному. Цар обіцяє півдержави тому, хто вилікує його жінку. Прийшов Правда до цариці. Взяв роси з трав, натер нею хвору й велів нагріти купіль. Викупали світлу царицю, й вона відразу стала здоровою.

Схожий епізод є в духовному вірші «Сорок калік со калікою». Дорогою на прощу до Єрусалима каліки завітали до княжого двору. Княгиня Апраксія гарно їх прийняла, почастувала й «поклала око» на молодого ватажка. Коли ж її сексуальні забаганки не були ним схвалені, вона вирішила помститися: загадала підкинути до торби ватажка золоту княжу чашу і звинуватила його у крадіжці. За злочин каліки покарали хлопця за своїми законами: вийняли йому очі й покинули нещасного в чистому полі. Доліз він якось до дуба й чує: прилетіла та й сіла на дерево райська птаха. І співала вона царські пісні: «Хто в цю пору помиється росою з цієї шовкової трави, той буде здоровий». Молодець скористався такою нагодою, умився росою: вмить загоїлись його криваві рани, і став він таким красенем, як і був.

Вдосвіта на Юрія селяни вперше вигонили на пашу корів, випускали коней покачатися по росі, адже: «Юрієва роса краща від вівса». Цей звичай відобразився в епізодах казок, коли герой вибирає з табуна непоказного з виду, а насправді чарівного коника й одразу пускає його на росу. І богатирський кінь, «що дим п'є і вогонь їсть», здобутий Іваном-Царенком під землею, за дванадцятьма каменями, проситься «на три зорі на пашеницю, на зелену кошеницю».

Роса у поетиці[ред.ред. код]

Перший куплет Державного Гімну України[ред.ред. код]

Ще не вмерла України ні слава, ні воля.
Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Література[ред.ред. код]

  • Завадська В., Музиченко Я., Таланчук О., Шалак О. 100 найвідоміших образів української міфології. — К.: Орфей, 2002. — 448 с.

Посилання[ред.ред. код]