Рукопис Войнича

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Манускрипт Войнича, написаний за допомогою невідомої системи письма
Рукопис Войнича

Рукопис Войнича (англ. Voynich Manuscript) — ілюстрований рукопис (кодекс), написаний понад 5 століть тому невідомим автором невідомою мовою.[1] За результатами радіовуглецевого аналізу чотирьох зразків манускрипту в 2011 році групою вчених університету Аризони (США) на чолі з Грегом Ходжінсом було встановлено, що рукопис був створений між 1404 і 1438 роками.[2] У рукописі присутнє тільки одне реалістичне зображення міста, на якому видно замкову стіну з зубцями типу «ластівчин хвіст». На початку XV століття такі зубці зустрічалися тільки в Північній Італії (пізніше вони стали поширенішими).[3]

«Рукопис Войнича» намагалися розшифрувати безліч разів, але й досі не існує повної версії реконструкції всього тексту. Таку назву книга отримала через американського книготорговця польського походження, вихідця з території сучасної Литви Вілфріда Войнича (чоловіка відомої письменниці Етель Ліліан Войнич, автора «Овода»), який придбав її в 1912 році.

Ця книга протягом XX століття вважалась «святим Граалем» криптографії. Зараз вона зберігається в Бібліотеці рідкісних книг Байнеке (Beinecke Rare Book And Manuscript Library) Єльського університету.

Опис[ред.ред. код]

У книзі близько 240 сторінок тонкого пергаменту. На обкладинці немає ніяких написів або малюнків. Розміри сторінки — 15 на 23 см, товщина книги — менше 3 см. Пропуски в нумерації сторінок (яка, мабуть, молодша за саму книгу) вказують на те, що деякі сторінки були загублені. Текст написаний пташиним пером, ним же виконані ілюстрації. Ілюстрації грубувато розфарбовані кольоровими барвами, можливо, вже після написання книги.

Ілюстрації[ред.ред. код]

Ботанічний розділ містить зображення рослин.
Ілюстрації у «біологічному» розділі зв'язані мережею каналів.

За винятком останньої частини книги, на всіх сторінках є картинки. Судячи з них, у книзі є декілька розділів. Найчастіше прийнято розрізняти:

  • «Ботанічний». На кожній сторінці знаходиться зображення однієї рослини (іноді двох) і декілька абзаців тексту — манера, звичайна для книг європейських травників того часу. Деякі частини цих малюнків — збільшені й чіткіші копії начерків із «фармацевтичного» розділу.
  • «Астрономічний». Містить круглі діаграми, деякі з них із місяцем, сонцем і зірками, імовірно астрономічного або астрологічного змісту. Одна серія з 12 діаграм зображає традиційні символи зодіакальних сузір'їв (дві риби для Риб, бик для Тільця, воїн з арбалетом для Стрільця тощо). Кожен символ оточений тридцятьма мініатюрними жіночими фігурами, більшість з яких голі, кожна з них тримає підписану зірку. Останні дві сторінки цього розділу (Водолій і Козеріг, або, умовно кажучи, — січень і лютий) були загублені, а Овен і Телець розділені на чотири парні діаграми з п'ятнадцятьма зірками в кожній. Деякі з цих діаграм розташовані на вкладених сторінках.
  • «Біологічний». Щільний нерозривний текст, який оточує зображення тіл, головним чином голих жінок, що купаються в ставках або протоках, з'єднаних скрупульозно продуманим трубопроводом, деякі «труби» чітко набувають форми органів тіла. У деяких жінок на головах корони або віночки.
  • «Космологічний». Інші кругові діаграми, але незрозумілого сенсу. Цей розділ також має вкладені сторінки. Одне з таких вкладень обсягом у шість сторінок містить якусь подібність карти або діаграми з шістьма «островами», сполученими «дамбами», із за́мками і, можливо, вулканом.
  • «Фармацевтичний». Безліч підписаних малюнків часток рослин із зображеннями аптекарських посудин на берегах сторінок. У цьому розділі також є декілька абзаців тексту, можливо, з рецептами.
  • «Рецептурний». Розділ складається з коротких абзаців, розділених квіткоподібними (або зіркоподібними) позначками.

Текст[ред.ред. код]

Текст ясно написаний зліва направо, із злегка «уривчастим» правим полем. Довгі секції розділені на абзаци, іноді з відміткою початку абзацу на лівому полі. У рукописі немає звичайної пунктуації. Почерк стійкий і чіткий, начебто абетка була звична писареві, і той розумів, що пише.

У книзі більш 170 000 знаків, зазвичай відокремлених один від одного вузькими пробілами. При цьому певні групи графем (літери) у рядку відокремлені між собою більшими пробілами, складаючи деякі «блоки». Більшість знаків написані одним або двома простими рухами пера. За гіпотезою Джона Стойко про україномовне походження тексту (детальніше див. розділ: Українська мова) рукопис написаний абеткою з приголосних — за допомогою 21 літери. Ширші пробіли ділять текст на приблизно 35 тисяч «блоків» різної довжини.

Найчастіше, ці «блоки» трактують як «слова». Вони підкоряються певним фонетичним або орфографічним правилам. За припущенням згідно з гіпотезою україномовного походження це не «слова», а певні смисл-блоки, що складають деякі вислови. За Європейською абеткою Войнича[4] розрізняють до 30 графем. Виняток становлять декілька десятків особливих знаків, кожен з яких з'являється в книзі 1—2 рази.

Статистичний аналіз тексту виявив його структуру, характерну для природних мов. Наприклад, повторюваність слів відповідає закону Ципфа[5], а словникова ентропія (близько десяти біт на блок) така ж, як у латинській чи англійській мовах. Деякі «блоки» з'являються тільки в окремих розділах книги, або тільки на декількох сторінках; деякі «блоки» повторюються в усьому тексті. Повторів дуже мало серед приблизно сотні підписів до ілюстрацій. У «ботанічному» розділі перший «блок» кожної сторінки зустрічається тільки на цій сторінці і, можливо, є назвою рослини.

У книзі майже немає «блоків» завдовжки більше десяти літер і майже немає одно- чи дволітерних «блоків». Всередині «блоку» літери розподілені також своєрідно: деякі знаки з'являються тільки на початку слова, інші тільки в кінці, а деякі завжди в середині. Є окремі приклади, коли один і той же «блок» повторюється три рази підряд. «Блоки», що розрізняються лише однією літерою, також зустрічаються досить часто.

Історія[ред.ред. код]

Абетка манускрипту не має візуальної схожості ні з однією відомою системою письма. Оскільки розшифровані лише фрагменти тексту, найчастіше, єдиною «зачіпкою» для визначення віку книги та її походження вважають ілюстрації. Зокрема, одяг і убрання жінок, а також пара за́мків на діаграмах. Усі деталі характерні для Європи періоду між 1450 і 1520 роками. Рукопис найчастіше датується саме цим періодом.

Найпершим точно відомим власником книги був Георг Бареш (Georg Baresch), алхімік, що жив у Празі на початку XVII століття. Бареш, мабуть, був також спантеличений таємницею цієї книги з його бібліотеки. Дізнавшись, що Атанасіус Кірхер (Athanasius Kircher), відомий ієзуїтський учений з Римської Колегії (Collegio Romano), опублікував коптський словник і розшифрував (як тоді вважалося) єгипетські ієрогліфи, він скопіював частину рукопису і послав цей зразок Кірхеру до Риму (двічі), просячи допомогти розшифрувати його. Лист Бареша 1639 року Кірхеру, виявлений вже в наш час Рене Цандбергеном (Rene Zandbergen) — найперша відома згадка про Рукопис.

Залишилося нез'ясованим, чи відповів Кірхер на прохання Бареша, але відомо, що він хотів купити книгу, проте Бареш, ймовірно, відмовився її продати. Після смерті Бареша книга перейшла його другу — Іоганну Маркусу Марці (Johannes Marcus Marci), ректорові Празького університету. Марці імовірно відіслав її Кірхеру, своєму давньому другу. Його супровідний лист 1666 року досі прикріплено до Рукопису. Серед іншого, в листі стверджується, що її спочатку купив за 600 дукатів імператор Священної Римської імперії Рудольф II, який вважав книгу за твір Роджера Бекона.

Подальші 200 років долі Рукопису невідомі, але найімовірніше, що він зберігався разом з рештою листування Кірхера в бібліотеці Римської колегії (нині Григоріанський університет). Книга, ймовірно, там і залишалася, поки війська Віктора Еммануїла II не захопили місто в 1870 році і не приєднали Папську державу до Італійського королівства. Нова італійська влада вирішила конфіскувати у церкви велику кількість майна, у тому числі й бібліотеку. Згідно з дослідженнями Ксавьера Чеккальді (Xavier Ceccaldi) й інших, перед цим безліч книг з університетської бібліотеки були спішно перенесені в бібліотеки співробітників університету, майно яких не конфісковувалося. Листування Кірхера було серед цих книг, а також, очевидно, там був «рукопис Войнича», оскільки з цих пір книга несе на собі екслібрис Петруса Бекса (Petrus Beckx), у той час голови ієзуїтського ордену і ректора університету.

Бібліотека Бекса була перенесена на віллу Мондрагоне в Фраскаті (villa Borghese di Mondragone а Frascati) — великий палац поблизу Рима, придбаний спілкою єзуїтів в 1866.

У 1912 році Римська колегія потребувала коштів і вирішила в суворій таємниці продати частину своєї власності. Вілфрід Войнич придбав 30 рукописів, серед іншого й той, який зараз пов'язується з його ім'ям. Після придбання книги Войнич розіслав її копії декільком фахівцям для розшифровки. У 1961 році, після смерті Войнича, книга була продана його вдовою Етель Ліліан Войнич (автором «Овода») іншому книготорговцю Хенсу Краусу (Hanse P. Kraus). Не знайшовши покупця, в 1969 році Краус подарував манускрипт Єльському університету.

Відомі різні спроби розшифрувати Рукопис. Серед них лише декілька можна вважати такими, що досягли певного результату щодо прочитання тексту. Одна з найранніших спроб розкрити секрет рукопису (і, поза сумнівом, перша серед передчасних заяв про розшифровку) була зроблена в 1921 році Вільямом Ньюболдом ({lang-en|William Newbold}). На підставі власного методу Ньюболд стверджував, що зумів розшифрувати цілий параграф Рукопису. Але зважаючи на ті «маніпуляції», які здійснював з текстом Ньюболд, версію його прочитання фактично не можна розглядати як результат розшифровки рукопису (детальніше про метод Ньюболда).

Практично, другою спробою розшифрувати Рукопис, яка мала певний результат, стала публікація в 1978 році Джона Стойко (John Stojko) книжки «Листи до Ока Божого» (John Stojko «Letters to God's Eye» — New York — 1978) The Voynich Manuscript/John Stojko (переклад). На підставі свого оригінального методу була здійснена реконструкція 9 сторінок Рукопису. Хоч дане прочитання також не отримало схвалення, є підстави вважати правомірним саме підхід Стойко (детальніше див. нижче).

Припущення про авторство[ред.ред. код]

Авторство манускрипту Войнича приписується багатьом людям. В силу встановлення у 2011 р. дати створення книги, всі припущення щодо авторства відпадають, як історично неможливі варіанти, а через останні досягнення щодо обґрунтування гіпотези україномовного походження Рукопису - появи версії повної реконструкції всього тексту Рукопису, дублювання всіх цих розповсюджених здогадів не уявляється доцільним. Ознайомитись з цими здогадами можна через англійську чи російську версії статті про Рукопис.

Теорії про мову манускрипту[ред.ред. код]

Безліч теорій було висунуто з приводу мови, яка використана у манускрипті. З огляду на те, як було вказано вище, що фактично лише гіпотеза про україномовне походження Рукопису виявилась єдиною, що дозволила отримати реальні версії прочитання, опис інших гіпотез — див. у англійській чи російській версіях статті про Рукопис.

Українська мова[ред.ред. код]

Те подаю усе, уповаю, як Божий веле… — так можна прочитати перші слова тексту на перший сторінці т. зв. «рукопису Войнича», якщо використовувати підхід, який був запропонований Дж. Стойко.

У 1978 році Дж. Стойко (John Stojko) опублікував книгу «Листи до Ока Божого» (John Stojko «Letters to God's Eye» — New York — 1978) The Voynich Manuscript/John Stojko (переклад), в якій була поміщена розшифровка 9 сторінок з тексту т. зв. «рукопису Войнича». Необхідно відзначити, що дану версію прочитання не можна розглядати як єдиний текст, оскільки з понад 230 сторінок рукопису ці сторінки були узяті в різнобій (16v,16r; 43v,43r; 44v,44r; 58r; 77r; 99r — за нумерацією, прийнятою в бібліотеці Єльського університету (фотокопії оригіналу).

При цьому Дж. Стойко був запропонований свій оригінальний підхід до розшифрування «манускрипту Войнича», який ґрунтувався на таких припущеннях:

1. текст написано українською мовою,

2. «шифрування» тексту полягає у своєрідності графем і в тому, що для запису використовувалися лише приголосні літери (тобто голосні в тексті відсутні).

Також Дж. Стойко була складена своєрідна порівняльна абетка-дешифратор графем оригіналу з літерами кирилиці і латиниці (абетка Стойко, або див. в статті «Чар-Книга. З досвіду розшифрування „Рукопису Войнича“»).

Цей же варіант тексту, відомий під назвою «Послання оріян хозарам» (Дж. Стойко «Послання оріян хозарам. Рукопис Войнича». — Київ: Індоєвропа — 7503(1996) — № 1 — 28 с.) набув своєї популярності, головним чином, в Україні. Про це свідчать згадки в різних україномовних літературознавчих статтях, перевидання в 2008 році цього ж тексту як «Рукопис Ора» («Рукопис Ора. Переклад Дж. Стойко. Пам'ятка прадавньої української мови та публіцистики». — Київ: ФОП Стебеляк — 2008 — 23 с.).

Для більшості читачів з інших країн дане прочитання декількох сторінок «Рукопису Войнича» залишилося маловідомим фактом, якщо і згадується фахівцями, то як «екзотична спроба», яка не сприймається за гідний уваги зразок для вирішення завдання — прочитання всього тексту «рукопису Войнича». Та й у самій Україні, як серед фахівців, так і читачів, текст дешифрування рукопису, а, одночасно і сам підхід, запропонований Дж. Стойко, розглядається не однозначно, багатьма украй критично, аж до позначень «маячня». (Грабович Г. Ю. Слідами національних містифікацій // Критика. — Рік V. — Ч. 6 (44). — 2001. — С. 14-23.)

Зазвичай, загальну характеристику змісту «Листи до Ока Божого» подають і критикують, посилаючись на загальні гіпотетичні міркування самого Дж. Стойко щодо змісту манускрипту: як зібрання листів володаря Русі на ім'я Ор предводительці хозарів на ім'я Маня Коза і її сина Суста (або — Сус), написаних під час боротьби між Русю і хозарами (періоду VIIVI ст. до н. е.).

Зміст текстів цих 9-и сторінок, відтворений Дж. Стойко, багатьма сприймається неоднозначно внаслідок того, що текст реконструкції має досить багато фраз малозрозумілого сенсу, використовуються імена якихось невідомих історичних персонажів.

У 2010 р. з'явилося декілька нових версій прочитання окремих сторінок т.зв. «Рукопису Войнича», в яких саме підхід Дж. Стойко брався за основу методу реконструкції тексту.

Спочатку була зроблена спроба реконструкції, результати якої були опубліковані як розділ «Рукопис Послання Ора-Божа» у книзі «Гора Ора» (В. С. Осипчук-Скоровода «Гора Ора» — Київ: ФОП Стебляк — 2010 — 160 с), і яка є так само варіантом реконструкції лише окремих фрагментів тексту. Для можливості порівняння двох різних версій прочитання, з 11 сторінок (1v,1r; 15v; 16v,16r; 43v,43r; 44r; 58r; 77r; 99r), реконструкції яких здійснив В. Осипчук-Скоровода, — 8 сторінок були ті ж, що і у «Листах до Ока Божого». Хоча версія прочитання, опублікована В. Осипчуком-Скороводою істотно відрізняється від тієї, що була запропонована Дж. Стойко, слід зазначити, що за своїм змістом вона виявилася ще більше незрозумілою, як певний єдиний смисловий текст. Одне з головних досягнень цієї спроби реконструкції текстів «Рукопису Войнича» можна вбачати у тому, що завдяки ній було поставлене питання про необхідність дотримання побуквенної відповідності між графемами оригінала і приголосними в словах, які використовуються для реконструкції.

Чар — Книга

Проте, сама ця вимога, як окреме правило, при проведенні реконструкції була сформульована в статті Чорного Є. В. «Чар-Книга. З досвіду розшифрування „Рукопису Войнича“» // Мова і історія: збірник наукових праць. — Київ: КДУ, 2010. — Вип.135. — с. 39 −71 (частковий автопереклад російською), де була представлена ще одна оригінальна версія реконструкції стор. 77v та 77r, із можливістю її порівняння з двома попередніми версіями стор. 77 r.

У цій же статті надано певне уточнення абетки Дж. Стойко, яке було зроблено на підставі власних результатів реконструкції Рукопису.

Як вказується у статті Є. Чорного, не зважаючи на цілком виправдане критичне ставлення в питанні достовірності отриманого Дж. Стойко тексту реконструкції, необхідно відзначити, що, по-перше, з погляду методології, ним був запропонований цілком зрозумілий і логічний підхід здійснення самої реконструкції і, по-друге, завдяки цьому все-таки було отримано певний осмислений текст. Таким чином, претензії до змісту «Листів до Ока Божого», або до версій в «Гора Ора» чи у «Чар-Книга. З досвіду розшифрування…» не є підставою заперечувати сам підхід, як метод «дешифровки». Про це засвідчує наявність вже декількох варіантів прочитання одних і тих же сторінок «Рукопису Войнича» з використанням саме методологічного підходу Дж. Стойко.

Як випливає із статті основна причина тих недоліків, які викликають претензії до тексту «Листи до Ока Божого», пов'язана з тим, що у своїй реконструкції тексту Дж. Стойко далеко не завжди дотримувався наявності й відповідності всіх приголосних у відтворених словах тому порядку, за яким записані графеми в оригіналі Рукопису. Без яких-небудь упущень, переставлянь або додавань при підборі можливого (потрібного) слова.

З одного боку, можливість різночитання слів різними авторами реконструкцій, як наголошується в статті, обумовлено тим, що існують неоднозначності в самій запропонованій абетці-дешифраторі. Наприклад, одна і та ж графема може прочитуватися і як літера К, і як Х. Існує також декілька варіантів відмінних графем в оригіналі, для прочитання яких у рівній мірі допускається, згідно з абеткою-дешифратором, використання літер С, Ш або Г. Така неоднозначність, безумовно, впливає при доборі можливих слів для певного «смисл-блоку».

Існує також цілком об'єктивна проблема неоднозначності визначення, яка саме графема написана в оригіналі (потертості, розмитості). При цьому є і суб'єктивна причина через якість тих копій, якими користуються ті або інші «дешифратори».

На думку Є. Чорного, якщо не цілковите усунення, то істотне зменшення даної помилковості при прочитанні тексту рукопису могли б дати уточнення самої абетки-дешифратора і спеціальна графологічна експертиза тексту.

Однак, щодо тексту «Листів до Ока Божого» головною причиною непорозумінь все-таки слід визнати недостатньо точне «переведення» кожної графеми оригіналу в приголосну кирилицю в багатьох словах, які використані в тексті реконструкції. Достатньо часто використовуються слова за наявністю таких приголосних, які не відповідають написаним графемам в самому рукописі. У одних місцях використовуються слова, в яких пропущені якісь графеми, в інших словах існують приголосні, для яких відсутні відповідні графеми в оригіналі, або руйнується послідовність їхнього написання. Як показується в статті «Чар-Книга. З досвіду розшифрування „Рукопису Войнича“» на прикладі стор. 77r подібні «вільності дешифратора» неприпустимі, оскільки такі зміни породжують можливість використання слів, які принципово відсутні в тексті.

Подібне відкидання, в одних випадках, «непотрібних» графем-приголосних або додавання, в інших випадках, зайвих приголосних, у вигляді відтворених слів за інтуїцією самого Дж. Стойко, можливо, відбувалося через практику створення тих варіантів «розшифровки», які передували спробі реконструкції Дж. Стойко. Відомо, що У. Ньюболд (W. Newbold), на текст дешифровки якого посилаються досі, як на єдиний варіант хоч якогось прочитання фрагменту Рукопису, у своєму методі використовував різні «маніпуляції» для отримання деякого смислового тексту: переставляв місцями окремі графеми й цілі фрагменти оригіналу для отримання свого тексту, відкидав якісь групи графем, як зайві, оскільки за його припущеннями вони писалися, аби «засекретити» текст. Слід додати, що метод реконструкції У. Ньюболда, після критичного аналізу фахівцями, був визнаний таким, за допомогою якого можна отримати будь-який варіант тексту за уподобанням самого «дешифратора».

Вибірковій аналіз, як указується в статті Є. Чорного, відповідних місць із реконструкції «Листів до Ока Божого» і рядків оригіналу показує, що вживання таких слів, як «хозари», «совість», «Коза», «Суст» є, швидше, надумані поняття самим автором даної реконструкції. Наприклад, для використання слова ХОЗАР необхідна наявність групи приголосних ХЗР. У оригіналі, в таких місцях, присутні графеми, яким відповідають приголосні ХБР (або КБР — відповідно до допущень по абетці-дешифратору). Для слова СУСТ потрібно мати ССТ. У більшості місць, де використовується слово СУСТ, в оригіналі є сполучення графем, які прочитуються як — СТ. Хоча говорити взагалі про відсутність в тексті групи ССТ не можна. Одночасно, на рівні розпізнавання графем, запропонованого Дж. Стойко, для даних місць оригіналу можна розглядати як варіант СШТ, так і СГТ.

Схожа суперечливість існує і для слів КОЗА, СОВІСТЬ, які часто використовуються в розшифрованому тексті. Це дозволяє поставити питання про відсутність таких слів, якщо не взагалі в тексті Рукопису, то на тих сторінках, які і склали текст «Листів до Ока Божого». При цьому слід врахувати, що всі ці слова-поняття, маючи значення знакових слів, в істотній мірі визначили смислове наповнення окремих рядків і всього тексту «Листи до Ока Божого».

У статті «Чар-Книга. З досвіду розшифрування „Рукопису Войнича“» вказується, що, мабуть, саме це і визначило появу такого тексту «Листи до Ока Божого», який викликав скептичне ставлення не тільки до змісту самого тексту реконструкції, але і заперечення самої спроможності такого підходу для прочитання Рукопису.

Проте, на думку Є. Чорного, використання саме підходу, запропонованого Дж. Стойко для відтворення тексту «рукопису Войнича», є найбільш доцільним і продуктивним. За умови дотримання — як одного з обов'язкових канонів при проведенні реконструкції тексту рукопису — вимоги відтворення по приголосним кожного слова «з точністю до титли». Представлений в статті власний варіант реконструкції тексту рукопису на прикладі стор. 77 v, r проводився саме з урахуванням цієї вимоги. Дотримання цього правила дозволяє суттєво обмежити можливості привнесення у зміст реконструкції якихось розумінь і, відповідно, сенсів певним «дешифратором» через казна-які особисті уподобання. Те, що більшій, чи меншій мірі наявне в попередніх «дешифруваннях» рукопису.

У статті також розглядається питання множинності можливих варіантів розшифровки тексту рукопису. Ця проблема відома ще з часів появи версій як У. Ньюболда, так і Дж. Стойко. На прикладі реконструкції за рядками сторінок 77v, r показуються два варіанти тексту різного змісту, які розділені, під умовними визначеннями, на «світоглядний» і «рецептурний». Як приклад отриманих таким чином паралельних текстів, реконструйованих за одними й тими ж графемами на стор. 77r (тобто за одним і тим же набором приголосних), можна навести по декілька перших рядків з цих двох версій.

77r — версія «світоглядного» характеру:

1. Що воля, яка буде, бо узріє мале \ святої волі?\ Понесе\усе вище понакосу.\ Своє щепе неук усе\косе, але понуде\в люті на коси.\ Уловили усе?\

2. Ота воля поки боре?\ Піднесе\своє ото божий,\свою ото неуку усю\святу волю.\ Покосе\світ убозій.\ Опине ото нас,\ де і були.\

3. Своє тяне неук усе\ Святе Божий\під науку осю.\ По малу\ під неука усе,\під пута унесе.\ Святе нині укосе?\ Яви оті нині коси -\поб'є зло.\

77r — версія «рецептурного» характеру:

1. Щавель як убуде, бо зріє мало,\святе вил'ї.\ Понеси\свища, упине кисе.\ Се вище упине кисе.\ Куша, але понуде.\ Вил'ї те не кисе,\але вил'ї усе.\

2. Ото вил'ї поки бере\і підносе\своє ото Божий.\ Своє ото никає усе,\святе вил'ї.\ Покуша\святе бузій\пані, ото неси,\ де біле.\

3. Своє ото не уника усе.\ Святе Божий\під накис,\помалу\ підня кисе,\підпите унесе.\ Святе нині кисе.\ Яве ото нині кисе,\ поб'є зіль.


Для порівняння — ці ж рядки стор. 77r з тексту «Листи до Ока Божого» (повні тексти стор. 77r різних авторів реконструкції — див. "Чар-Книга. З досвіду розшифрування «Рукопису Войнича»)

1. Що волю Ока береже заре жало а святу волю панусі совіща пані Коса? Освіща пані Коса косу але пані. Волю ту на косо але воліш.

2. Уставила по Оку віру і одну носе. Совість Божую совістна косе а святу віру покосе святи Бозя. Пані што несе і де була?

3. Совістна на косе совість Божая, одне не коси. Помала одне на косе і одне пусте несе. Святене на косо місто ма косе і пома зло.

(докладніше багатоваріантність прочитання за окремими смисл-блоками та рядками див. доповнення до статті — Ілюстративні матеріали реконструкції по рядкам).

Виходячи з цього, в статті висловлено припущення, що сам принцип писемності т. зв. «Рукопису Войнича» не є якимось «шифруванням» з метою приховування знань. Сам спосіб такого записування інформації є свідоцтвом про цілком інші уявлення щодо природи Слова — розуміння багатовимірності Слова — і використання цієї властивості при складанні певного тексту. Указується, що текст Рукопису можна розглядати як приклад «поліфонічного тексту» зовсім іншого сенсу, чим це прийнято розуміти з часів формулювання цього терміну М. Бахтіним (Бахтін М. М. «Проблеми творчості Достоєвського» (1929г.) — Київ — Next — 1994, — 179 °C.)

Мова йде про принципово іншу писемність у порівнянні з історично відомою сьогодні, яка була втрачена через певні причини. Разом з тим, певні графологічні властивості тексту Рукопису дозволяють припускати, що даний текст не міг бути унікальним і єдиним у своєму роді. Інше питання, куди пропали подібні тексти із таким письмом, коли і хто вилучив їх з культурної спадщини людської цивілізації.

У статті висловлюється думка, що дана культура писемності використовувалась саме для запису через єдину систему графічних знаків відомої множинності текстів із своєю багатоваріантністю змісту як окремих рядків, так і речень. Таким чином, існує історичний документ, що засвідчує про можливість єдиноразовим записом (як певний інваріант), записувати декілька текстів різного смислового змісту, що присутні в цьому записі як би паралельно. Дане явище можна розуміти як реальний зразок існування «паралельних світів», за аналогією з уявленнями з теоретичної фізики щодо паралельно існуючих одночасно просторів, або з математики щодо існування різних «систем координат».

Таким чином, на відмінну від часто повторюваних у різних публікаціях слів про те, що «ще нікому не вдалося прочитати жодного рядка „рукопису Войнича“», представлені в статті «Чар-Книга. З досвіду розшифрування „Рукопису Войнича“» результати дозволяють стверджувати, що запропонований Дж. Стойко підхід дає реальну можливість прочитати «рукопис Войнича». Будь-яка людина, що знає бодай одну з трьох базових слов'янських мов, — українську, білоруську, російську, — застосовуючи цей підхід, легко може переконатися, що, для двох зазначених вище варіантів можливих текстів, початковими словами на першій сторінці (1v) «рукопису Войнича» є:

— «Те подаю усе, уповаю, як Божий веле…»

або:

— «Те подаси пиво, як Божий воліє…»

У 2011 році з'явилась версія реконструкції перших 20 сторінок Рукопису — Є. Чорний Чар Книга (Рукопис Войнича). Розшифрування перших 20 сторінок (1v — 10r)

У 2014 році з'явилась версія повного прочитання тексту Рукопису за реконструкцією Є. Чорного див.: Чар Книга 1.0: Про віру і волю..


Про можливий зміст «рукопису Войнича».

Деякі уявлення про можливий зміст тексту «Рукопису Войнича», а також організаційні питання, як певний план заходів, для проведення реконструкції всього рукопису розглянуті в іншій статті Є. Чорного «До питання реконструкції тексту „рукопису Войнича“» // Мова і історія: збірка наукових праць. — Київ: КДУ, 2010. — Вип.141. — с. 4 −8.

У вигляді попередніх міркувань, висловлюється припущення, що можливість застосування в тексті реконструкції слів-понять пиво, сома дає підстави припускати, що одна з версій тексту рукопису може бути описом рецепту і технології приготування даних напоїв. Заслуговують на увагу припущення деяких дослідників, що текст Рукопису може мати опис якихось процедур, які сьогодні популярні як SPA-процедури (SPA від латів. «sanitas pro aqua» — здоров'я через воду).

Також є підстави припускати можливість отримання тексту філософсько-соціального змісту. У цьому сенсі, небезпідставними можна вважати певні загальні уявлення про світоглядну, релігійну спрямованість змісту «рукопису Войнича», зроблені свого часу Дж. Стойко на основі свого прочитання.

У статті також висловлюються міркування, що дані здогадки дозволяють прогнозувати можливість застосування знань, отриманих у результаті реконструкції всього Рукопису, у сфері навчання фахівців різного профілю, не тільки, скажімо, в області мовознавства або літературознавства, але й філософії, теоретичної фізики, при підготовці спеціалістів у фармакології, харчовій промисловості.

Вплив на популярну культуру[ред.ред. код]

Є декілька прикладів того, що «манускрипт Войнича» вплинув, принаймні побічно, на деякі зразки масової культури.

  • Цей документ надихнув італійського архітектора і промислового дизайнера Луїджі Серафіні на створення книги Codex Seraphinianus. Ця книга об'ємом 360 сторінок є енциклопедією вигаданого світу, написаною «невідомою мовою» і містить сюрреалістичні, яскраві ілюстрації.
  • В творчості Говарда Лавкрафта є книга «Некрономікон». Попри те, що Лавкрафт швидше за все, не знав про існування «манускрипту Войнича», Колін Вілсон (англ. Colin Wilson) опублікував в 1969 році розповідь «Повернення Лоїгора», де персонаж відкриває, що «манускрипт Войнича» — це незавершений «Некрономікон».
  • Сучасний письменник Гарі Веда представив фантастичне для літератури пояснення походження «манускрипту Войнича» в розповіді «Корсар».
  • Сучасний композитор Ханспетер Кибурц (Hanspeter Kyburz) написав невеликий музичний твір, заснований на «манускрипті Войнича», прочитавши його частину як музичну партитуру.
  • Малюнки і шрифт, що нагадують «манускрипт Войнича», можна спостерігати у фільмі «Індіана Джонс і останній хрестовий похід» (англ. Indiana Jones and the Last Crusade).
  • Сюжет «Il Romanzo Di Nostradamus» Валеріо Еванджелісті (Valerio Evangelisti) представляє манускрипт Войнича як твір адептів чорної магії, з якою відомий французький астролог Нострадамус боровся все життя.
  • У комп'ютерній грі в стилі квест «зламаний меч 3: Сплячий дракон» (англ. broken Sword III: The Sleeping Dragon) від Dreamcatcher текст манускрипту Войнича розшифровує хакер, якого потім вбивають неотамплієри, тому що манускрипт містить інформацію про місця на землі, які мають «геомантичну енергію».
  • У фільмі Пітера Грінвея «Книги Просперо» (Prospero's Books, 1990) багато моделей книг, як і загальна їхня спрямованість, дуже нагадують манускрипт Войнича.
  • У стріпі «Voynich Manuscript» (переклад) веб-сервера-комікса xkcd манускрипт виявляється керівництвом настільної рольової гри.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. За гіпотезою Джона Стойко книга написана давньоукраїнською мовою із використанням спеціальної системи графем{{subst:АД}}.
  2. http://uanews.org/node/37825
  3. «Код Войнича. Самый загадочный манускрипт в мире».
  4. European Voynich Alphabet
  5. «Слишком много совпадений» (рос.)

Книги[ред.ред. код]

  • M. E. D'Imperio, The Voynich Manuscript: An Elegant Enigma. National Security Agency/Central Security Service (1978) ISBN 0-89412-038-7.
  • Robert S. Brumbaugh, The Most Mysterious Manuscript: The Voynich 'Roger Bacon' Cipher Manuscript (1978).
  • John Stojko, Letters to God's Eye (1978) (перевод) ISBN 0-533-04181-3.
  • Leo Levitov, Solution of the Voynich Manuscript: A liturgical Manual for the Endura Rite of the Cathari Heresy, the Cult of Isis (1987).
  • Mario M. Pérez-Ruiz, El Manuscrito Voynich (2003) ISBN 84-7556-216-7.
  • Genny Kennedy, Rob Churchill, Voynich Manuscript (2004) ISBN 0-7528-5996-X.
  • James E. Finn, Pandora's Hope: Humanity's Call to Adventure: A Short and To-the-Point Essential Guide to the End of the World (2004) ISBN 1-4137-3261-5.

Посилання[ред.ред. код]

  • Бібліотека Єельського університету. Відскановані копії сторінок манускрипту. The Beinecke Rare Book and Manuscript Library. Digital Collections Database. (http://beinecke.library.yale.edu/digitallibrary/voynich.html)
  • Список розсилки по манускрипту Войнича. Voynich Manuscript Mailing List (http://voynich.net/)
  • Манускрипт Войнича в форматі pdf (56 МБ) для безкоштовного скачування (http://voynichmanuscript.narod.ru/)

Статті українською[ред.ред. код]

Статті російською[ред.ред. код]

Посилання на іншомовні ресурси[ред.ред. код]

Dr. Vladimir Sazonov's Voynich manuscript analysis site (http://voynich.naobum.de/)