Соціоніка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Unbalanced scales.svg
 Нейтральність цієї статті є під сумнівом. Будь ласка, ознайомтесь з відповідним обговоренням та за можливості виправте недоліки. (травень 2013)
Emblem-question-yellow.svg
 Це стаття про неакадемічний напрямок досліджень.
Будь ласка, редагуйте її так, щоб це було чітко видно, — як з її перших речень, так і з наступного тексту. Докладніше — на сторінці обговорення статті.

Соціо́ніка — наука, що вивчає процес обміну інформацією між людиною і зовнішнім світом, тобто те, яким чином люди сприймають, переробляють і видають інформацію. Також можна визначити соціоніку як науку про типи психоінформаційних систем (людина, колектив, етнос, держава) і взаємодії між ними. [1]. З'явилась як поєднання ідей К. Г. Юнга про психологічні типи з концепцією А. Кемпінського про інформаційний метаболізм. Одним з ключовим термінів соціоніки є поняття типу інформаційного метаболізму, або соціонічного типу («соціотипу») як структури психіки, яка визначає в людині певний набір рис характеру.

Професори Г.Фінк та Б.Майрхофер (Австрія) ставлять соціонику на перше місце серед виділених чотирьох моделей (включаючи кибернетичну теорію Маруями, пятифакторну модель, що зазвичай носить назву «Велика п'ятірка», а також типологию Майерс-Бриггс), як тих, що заслуговують особливу увагу внаслідок їх важливості в дослідженні особистості [2].

За даними Міжнародного інституту соціоніки[3], та каталогу наукових дисертацій[4], у період з 1995 по 2011 роки методи соціоніки було використано у більш ніж 816 захищених в Україні, Росіі, Латвії та їнших країнах дисертаціях, з яких 150 - докторські. Зокрема за напрямками: Психологічні науки - 142 диссетації, Педагогічні науки - 260, Економіка та менеджмент - 110, Соціологічні науки - 55, Технічні науки - 43, Філософські науки - 42, Філологічні науки - 41, Медицинські науки - 31, Теорія культури та архітектури - 20, Юридичні науки - 12; а також в політичних, історичних, та мистецтвознавчих науках. За останні кілька років в академічних наукових журналах України та Росії опубліковано більше 430 досліджень[5], де згадується соціоніка або використовуються її методи в гуманітарних та технічних науках. Видано більш ніж 160 наукових, навчальних, та науково-популярних книг та посібників з різноманітних питань соціоніки.

Соціоніку викладають у більш ніж 150 державних университетах [6] Росії, України, їнших країн СНД, а також в країнах Євросоюзу - Болгарії, Литві, Латвії, Румунії, Естонії, або як окремий курс, або, з огляду на те, що методи соціоніки застосовуються у різних гуманитарних науках, в складі таких навчальних дисциплін, як Соціологія, педагогіка, социальна психологія, менеджмент, психологія управління, управління людськими ресурсами, конфликтологія, соціально-культурний сервис та туризм, информатика та програмування, философія, неврологія, журналистика, документознавство, реклама, библіотекознавство, социальна робота, лінгводидактика, та в їнших, у тому числі в технічних дисциплінах[7].

Університетами Росії, України[8], Болгарії[9], Румунії[10], Румунії, видано кілька десятків підручників и монографій з питань соционіки, або з психології, педагогіки і менеджменту, в яких соціоніці та її методам присвячені окремі розділи.

Станом на 2012 рік дослідження (у тому числі в академічних установах) та прикладні роботі у сфері соціоніки проводяться в Україні, Росії, Казахстані, в їнших країнах СНД, в країнах Європейського Союзу - Болгарії, Великій Британії, Латвії, Литві, Естонії, Австрїї, Німеччині та їн., а також в США.

Зміст

Історія [ред.]

Історія теорії, що отримала згодом назву «соціоніка» почалась ще в другій половині 60-х років, коли Аушра Ауґустінавічюте (коротке написання прізвища - Ауґуста) зацікавилась питанням: «Чому хороші люди, навіть за наявності взаємного бажання, так часто не можуть порозумітись між собою». Спочатку вона спробувала пояснити це в рамках домінуючої ідеології марксизму-ленінізму, однак майже одразу зрозуміла безперспективність цієї ідеї — стосунки між людьми формуються не лише на основі приналежності людей до певних класів (зовнішні чинники), а й певної внутрішньої схильності. Ознайомившись із рядом різноманітних типологій особистості, Ауґуста вирішила поєднати ідеї швейцарського психолога, основоположника аналітичної психології Карла Густава Юнга з ідеєю польського психіатра Антонія Кемпінського про інформаційний метаболізм (подібно до того, як тіло людини потребує потребує їжі у вигляді продуктів в певних співвідношеннях, психіка людини також потребує «їжі» у вигляді різної інформації, а нестача інформації певного типу пригнічує психіку і навіть може призвести до хвороб психіки).

Офіційним часом «народження» соціоніки вважається 1980-й рік, коли була опублікована перша робота з цієї дисципліни («Mokslas ir technika», Vilnius, 1980, Nr. 4). До новостворенної науки вкрай агресивно поставилися радянські ідеологи,а також їх ідеологізовані поплічники у сфері психології. Засади соціоніки, в яких розглядались різні та стабільні типи та форми поведінки, мислення особистості, як раніше - аналогічні ідеї генетики та кібернетики, суперечили самій сутності тоталітарної радянської ідеології, що розглядала людей вкрай одномірно, як гвинтиків, які можна довільно замінювати. Однак низка провідних вчених, зокрема доктор психологічних наук, професор М.М.Обозов та ін., особливо педагоги, кібернетики та фахівці із створення штучного інтелекту, з цікавістю поставилися до теорії соціоніки. Тому Аушра Ауґустінавічюте, за запрошеннями різних зацікавлених наукових організацій, час від часу читала лекції у різних містах колишнього СРСР, на яких були присутні психологи, педагоги, вчителі, кібернетики, програмісти, інженери та наукові співробітники різних наук, які побачили у соціоніці як науці великий потенціал для всебічного застосування в багатьох наукових та суспільних сферах. Саме тому майже одразу соціоніка «пішла в народ» — неформальні клуби і гуртки з її вивчення почали виникати у різних частинах Радянського Союзу (Вільнюс, Ленінград, Київ, Новосибірськ та ін.). В 1984-85 рр. А. Ауґустінавічюте, за запрошенням керівництва найбільшого в СРСР Інституту Кібернетики АН УРСР (Київ) прочитала низку лекцій. Звідси, та за підтримки прогресивних педагогів та філософів повстала Київська Школа Соціоніки - доктори філософії О. В. Букалов, В. В. Гуленко, В. Д. Єрмак, О. Г. Шульман, А. О. Овчаров, О. Б. Карпенко, В. В. Мегедь, С. І. Чурюмов, та ін.), що стала безумовним інтелектуальним лідером соціонічної спільноти ще до початку 2000-х рр., а Київ і нині залишається неформальною столицею соціоніки. Так, в більшості захищених 816 дисертаций та наукових статей, в яких використовуються теорія і методи соціоніки, цитуются, крім праць доктора філософії А. Ауґустінавічюте, наукові праці докторів філософії та кандидатів наук - О. В. Букалова, В. В. Гуленко, В. Д. Єрмака, О. Б. Карпенко, В. В. Мегедь, А. О. Овчарова, Ю. С. Симонова, С. І. Чурюмова, Г. В. Чикирисової, Г. А. Шульмана [2]. З 1986 року в Київському міському Будинку Вчителя вже 26 років працює Міський науковий семінар з соціоніки, на якому було представлено та заслухано більше двох тисяч наукових доповідей. З 2001 р. у Будинку Вчених НАН України також проходить щомісячний науково-освітній семінар з соціоніки (кер. доктор філософії О. В. Букалов)[3]. У 1988 році в Полтаві пройшла перша Всесоюзна конференція з соціоніки під проводом Науково-технічного Товариства Радіоелектроніки та зв'язку ім. О. С. Попова. Відтоді конференції проводяться регулярно (з 1991 року — як міжнародні — у Києві, під егідою Міжнародного інституту соціоніки), у вересні 2012 року пройшла чергова, XXVIII Міжнародна конференція з соціоніки - "Психоінформаційні технології. Кадровий менеджмент та психологія особистості".[4],[5].

На сьогоднішній день соціоніці присвячено більше трьох тисяч наукових робіт, близько тисячі фахівців ведуть активну дослідницьку діяльність (наукометричні дані по соціоніці). Міжнародним інститутом соціоніки видається шість міжнародних спеціалізованих науково-практичних журналів - «Соционика, ментология и психология личности», «Менеджмент и кадры: психология управления, соционика и социология», «Психология и соционика межличностных отношений», «Педагогика, психология и соционика образования» та їнші [11], найстарший серед яких - "Соционика, ментология и психология личности", міжнародний міждисциплінарний реферуємий науковий журнал, виходить друком з 1995-го року.

Деякі терміни та поняття [ред.]

Соціо́н — одне з ключових понять, що позначає систему з усіх 16 соціотипів, часто мислиться як «кватерніон кватерніонів» (тобто система систем).

У роботах Аушри Ауґустінавічюте соціон розуміється як своєрідний мінімальний елемент соціального, «молекула» соціуму (у цьому значенні ідея соціону досить тісно пов'язана з ідеєю «біону» як одиниці біологічного), а тому соціон можна розуміти як певну модель ідеального соціуму.

Соціотип (соціонічний тип, також використовується назва тип інформаційного метаболізму (ТІМ)) — центральне поняття соціоніки, що позначає вроджену і незмінну впродовж життя структуру психіки, яка визначає спосіб взаємодії психіки з інформацією.

Варто розрізняти соціонічний тип та тип особистості — останній крім соціонічних характеристик включає в себе ще й ряд психологічних.

Головні сфери застосування соціоніки [ред.]

Менеджмент, кадрове консультування (професійна орієнтація, сумісність у робочому колективі, стратегія підприємства на базі типів співробітників), педагогіка (вивчення взаємодії поміж викладачем та студентом/учнем, проблеми засвоєння навчального матеріалу), сімейне консультування (шлюб та розлучення, проблеми віку), фундаментальні наукові дослідження (математичне моделювання, генетика, психофізиологія, морфологія — зовнішні параметри соціонічних типів), психологичні ігри та тренінги.

Примітки [ред.]

  1. ↑ Букалов А.В. Потенциал личности и загадки человеческих отношений. - Международный институт соционики, ИГ "Черная белка", М, 2009г. — 592 с. — ISBN 978-5-91827-004-2
  2. ↑ Fink G. and Mayrhofer W. Cross-cultural competence and management — setting the stage // European J. Cross-Cultural Competence and Management. — 2009. — Vol. 1. — No. 1.

    Personality profiling encompasses numerous models that arise from personality trait theory. In the context of this article, four models deserve special attention due to their importance in personality research and/or their appropriateness for the topic: Socionics (founded in the 1970s by Ausra Augustinavichiute, e.g., Augustinavichiute, 1994, 1998); cybernetic mindscape theory (Maruyama, 1980; Boje, 2004); the five factor model (FFM), commonly called the ‘big five’ personality trait model (Costa and McCrae, 1992); the personality type theory of the Myers-Briggs type inventory (MBTI, see McKenna et al., 2002)

  3. ↑ http://socionic.info/list/socbest.html
  4. ↑ DisserCatDisserCat
  5. ↑ За даними каталогів наукових публікацій http://elibrary.ru та http://www.nbuv.gov.ua/PORTAL
  6. ↑ Примерная основная образовательная программа высшего профессионального образования. Направление подготовки 040100 "Социология"
  7. ↑ Соціоніка в навчальному процессі: деякі університети, програми, учбові плани
  8. ↑ Арутюнов В. Х., Мішин В. М., Свінціцький В. М. Методологія соціально-економічного пізнання. Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2005. — 353 c.
  9. ↑ Александрова Н. Х., Бояджиева Н., Сапунджиева К., Коларова Ц. Д. Социониката в социалната сфера — Софія: Унів.вид. Св. Климент Охридски, 2004. — 149 с. ISBN 954-07-1876-7
  10. ↑ László-Kuţiuk M. Ghid de autocunoasţere. Elemente de socionică. — Bucureşti, 2000. ISBN 973-97141-5-3.
  11. ↑ [1]


Ресурси тенет [ред.]

  • Міжнародний інститут соціоніки (директор - доктор філософії О. В. Букалов) - містить інформацію щодо теоретичних питаннь соціоніки та сфер її практичного застосування, зокрема в менеджменті, перелік більш ніж 1200 академічних робіт з наведеними цитатами про соціоніку та використання її методів, включаючи 810 дисертацій, [6], а також бібліотеку вибраних статей з соціоніки, інформацію про наукові соціонічні журнали [7] та інші видання, наукові семінари та міжнародні конференції.

Див. також [ред.]

Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Соціоніка&oldid=12659684