Марксизм-ленінізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Соціалізм
Red flag waving.svg
Ідеї
Егалітаризм
Змішана економіка
Громадська власність
Демократія
Впливи
Марксизм
Анархізм
Командна економіка
Внутрішні течії
Російський соціалізм
Марксизм-ленінізм
Демократичний соціалізм
Соціал-демократія
Соціалізм XXI століття
Лібертарний соціалізм
Релігійний соціалізм
Ведичний соціалізм
Християнський соціалізм
Ісламський соціалізм
Буддійський соціалізм
Африканський соціалізм
Арабський соціалізм
Меланезійський соціалізм
Аграрний соціалізм
Екосоціалізм

[шаблон]

Маркси́зм-леніні́зм — крайня ліва політична ідеологія XX століття, російський радянський різновид «марксизму». Після Жовтневого перевороту 1917 і до розпаду СРСР в 1991 — офіційна партійна та державна політико-ідеологічна доктрина.

Як варіант марксизму, «марксизм-ленінізм» у Росії був спочатку спрощенний Леніним, а потім радикально відредагований Сталіним.

Як і всяка релігійно-ідеологічна догматична система, марксизм-ленінізм розповсюджувався («місіонувався»), або силоміць насаджувався у залежних державах-сателітах.

Джерела[ред.ред. код]

За Леніном марксизм при своєму створенні мав наступні джерела:

  1. Класичну німецьку філософію (Іммануїл Кант, Георг Гегель, Людвіг Фейєрбах)
  2. Англійську політичну економію (Давид Рікардо, Адам Сміт)
  3. Французький та англійський утопічний соціалізм (Анрі Сен-Сімон, Шарль Фур'є, Роберт Оуен)[5]

Структура[ред.ред. код]

Внаслідок обробки Леніном і Сталіном похідних ідей Маркса та Енгельса, утворилася наступна конструкція, яка складається з великих блоків, які в СРСР називалися самостійними «науками»:

  1. Діалектичний матеріалізм — яким, власне, сам Маркс не цікавився;
  2. Історичний матеріалізм — зарахований у кінці 1970-х років до діалектичного матеріалізму та тлумачений як поширення принципів останнього на сферу суспільних явищ;
  3. «Політична економія соціалізму» — на відміну від класичної політичної економії або «політичної економії капіталізму» ніколи так і не була конституйована в наукових економічних поняттях.
  4. «Науковий комунізм» — комуністичне пророцтво або «соцільне прогнозування», яке то оголошувало побудову комунізму справою найближчих десятиліть, то навпаки — відсувало його на «історично осяжний період»[6].

А також з менших блоків, які звалися окремими «вченнями»:

  1. «Вчення Леніна про імперіалізм як останнью стадію капіталізму» — мало за мету пристосувати старий (XIX ст.) опис капіталізму до реалій 20 ст. і, всупереч фактам, відстояти стару ідею, що загальна криза капіталізму продовжує поглиблюватися;
  2. «Вчення про класову боротьбу робітничого класу» та про «всесвітню соціалістичну революцію»;
  3. «Вчення про партію нового типу» — доктрина партії комуністів-«більшовиків» та пов'язанного з цією партією революційного руху, що розвинена Леніном і не має жодного відношення до ортодоксального марксизму;

Конкретизація принципів на практиці[ред.ред. код]

Комуністичні ідеологи та апологети представляли марксизм-ленінізм, як «цілосну наукову систему» знань. Згідно з сучасними критичними поглядами марксизм-ленінізм — це еклектичний та суперечливий конгломерат різних поглядів, які з часу свого створення не відповідають об'єктивній дійсності. Марксистсько-ленінська партія (КПРС), користуючись цим «вченням», була змушена висмикувати тези з нього відповідно до політичної ситуації або багаторазово їх міняти, згідно з політичною кон'юнктурою.

Незмінним залишалось центральне ядро марксизму-ленінізму:

  • Влада в країні повинна належати одній — комуністичній партії. Влада ця повинна носити монопольний характер — жодного реального поділу державних політичних інститутів на законодавчу, виконавчу чи судову владу («диктатура пролетаріату»). Влада розподіляється, делегується зверху-вниз, жодної демократії, жодної свободи внизу («принцип демократичного централізму»).
  • Суспільство існує і розвивається за планом, накресленим цією партією (див. Програма КПРС). Не може бути жодного змагання ідей, тобто не може бути жодної іншої конкурентної комуністичній ідеології;
  • Заради збереження цієї влади підходять будь-які методи, про якісь моральні або гуманітарні обмеження чи матеріальні бар'єри — не може йти мови.
  • Всі сфери людського суспільного життя — економічна діяльність і господарська власність, культура та добробут, духовне життя та ідеологія, приватна сфера людини — повинні бути підпорядковані й підконтрольні центральній монопольній владі (див. Тоталітаризм).

Суспільна функція[ред.ред. код]

Функціонально Марксизм-ленінізм виконував такі ролі у суспільстві:

  • Державна доктрина Радянського Союзу та його правлячої партії (КПРС)
  • Власне ідеологія комунізму (соціалізму)
  • Навчальна дисципліна.

Партійно-державні інституції, в чиїй компетенції знаходився контроль та тлумачення марксизму-ленінізму, їхня єрархія:

  • Ідеологічний відділ ЦК КПРС на чолі з секретарем — одним із членів Політбюро ЦК КПРС та відповідні відділи у ЦК КП союзних республік; відділи пропаганди та агітації центральних партійних органів.
  • Інститут марксизму-ленінізму, рос. ИМЛ (раніше: Інститут Маркса-Енгельса-Леніна, рос. ИМЭЛ) — головна «теоретична» інстанція; Академія суспільних наук при ЦК КПРС (рос. АОН) — центральний науково-навчальний заклад. Центральна та республіканські Вищі партійні школи (рос. ВПШ) — навчально-наукові заклади
  • Чисельні кафедри марксизму-ленінізму та підпорядкованих дисциплін у всіх цивільних та військових ВНЗах СРСР всіх рангів та профілів.

Дисциплінарно марксизм-ленінізм поділявся на такі фахи:

У структуру марксизму-ленінізму традиційно входили ортодоксальний марксизм, тобто наукові праці та економічні дослідження Карла Маркса та Фрідріха Енгельса, ленінізм, тобто наукові праці В. Леніна та ідеї регіональних ідеологів, що трансформувалися на користь еліти, що володарювала в той або інший період.

Інституції[ред.ред. код]

Головною теоретичною та наково-методологічною інституцією, що контролювала марксисько-ленінскьку ідеологію в СРСР був Інститут марксизму-ленінізму (раніше «Інститут Маркса-Енгельса-Леніна») при ЦК КПРС. Периферійними підрозділами були чисельні кафедри «марксизму-ленінізму», «марксисько-ленінської філософії» та «наукового комунізму» — у всіх без винятку державних цивільних та військових вищих навчальних закладах. Відповідні накові ступені та звання «кандидата» та «доктора наук» були наявні в номенклатурі Вищої атестаційної комісії.

Викладання та розробка марксизму-ленінізму як «наукової» дисціпліни відбувалася:

Першоджерела[ред.ред. код]

  • К.Маркс, Ф.Енгельс. Твори. — 2-е видання
  • В. І. Ленін. Повне зібрання творів. — 5-е видання. рос.мовою
  • И. В. Сталин. Вопросы ленинизма. — М.: Госполитиздат. 11-е изд., 1945.
  • Програма КПРС. 3-я редакція.

Література[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]