Теліга Олена Іванівна
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Оле́на Іва́нівна Телі́га | |
| Оле́на Іва́нівна Телі́га | |
 Олена Теліга |
|
| Ім'я при народженні: | Оле́на Іва́нівна Шовгеніва |
|---|---|
| Дата народження: | 21 липня 1906 |
| Місце народження: | Іллінське, Московська губернія, Росія |
| Дата смерті: | 22 лютого 1942 |
| Місце смерті: | Київ |
| Національність: | українка |
| Громадянство: | Російська Імперія, УНР, УСРР |
| Мова творів: | українська мова |
| Рід діяльності: | поетеса, літературний критик |
Оле́на Іва́нівна Телі́га (з дому: Шовгенова або Шовгеніва, *21 липня 1906, Іллінське (Московська область), Московська губернія, Росія — †22 лютого 1942, Київ) — українська поетеса, літературний критик, діяч української культури.
Зміст |
[ред.] Біографія
Народилась в Іллінському під Москвою в інтелігентній, напівбілоруській-напівукраїнській родині: мати — дочка православного священика; батько Іван Опанасович Шовгенів — знаний фахівець, гідротехнік-практик. Коли дівчинці було п'ять років, Шовгенови переїхали до Петербурга.
3 1918 року родина мешкає у Києві. У Києві Олена вчиться в Жіночій гімназії Дучинської; вивчає українську мову поряд з російською, німецькою, французькою. Вивчає і такі дисципліни, як Закон Божий, російська граматика, історія, арифметика, географія, чистопис, малювання та креслення; проте на основі віднайдених оцінок юної Олени тих років, можна сказати, що вчилася посередньо. Зі згортанням приватної освіти та вказівкою, що, всі діти повинні навчатися в єдиних трудових звичайних школах, Олена потрапляє до саме такої.
Батько, урядовець УНР, разом з старшим сином у 1920 році опинилися в еміграції в Чехословаччині. Весною 1922 року матері Олени разом дочкою та сином Сергієм вдається вибратися із совєтської України спочатку в Польщу, а в липні 1922 року оселитися в Подєбрадах у Чехословаччині, де на той час ректором Української господарської академії був її чоловік. Саме в Чехії Олена спочатку отримує «матуру» — атестат, а потім закінчує історико-філологічне відділення Українського педінституту в Празі. Тут вона знайомиться зі своїм вірним другом Михайлом Телігою, одружується з ним, — з ним згодом і піде на розстріл. Саме у Чехії відбувається її становлення як поетки, публіциста-літературознавця.
З вибухом Другої світової війни Олена Теліга перебувала у Польщі — ще з 1929 року жила тут, коли у Варшаві померла її мати. Тоді ж настали злигодні та нестатки: інколи їй доводилося працювати з музичними номерами у нічних кабаре — і навіть манекенницею, але потім вдалося влаштуватися вчителькою початкових класів. Проте тяжіння до Києва жило в її душі постійно: «трагічний» Київ чекав її — і вона не сподіваючись, що на неї чатує небезпека, вирушила разом із Уласом Самчуком і кількома друзями до міста юності.
У грудні 1939 року в Кракові Олена Теліга запізналася з Олегом Ольжичем (Кандибою): тоді ж вступила в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), де тісно співпрацювала з ним у культурно-освітній референтурі. 22 жовтня 1941 р. на автомашині через Святошин та Брест-Литовське шосе вона мчить Києвом і щемить її серце поблизу КПІ і тих місць, які вона колись залишила.
У Києві Олена Теліга організовує Спілку українських письменників, відкриває пункт харчування для своїх соратників, співпрацює з редакцією «Українського слова» Івана Рогача, що знаходилась на Бульварно-Кудрявській вулиці, видає тижневик літератури і мистецтва «Літаври».
У останньому листі з міста Києва вона напише: «…ми йшли вчора ввечері коло засніженого університету, самі білі і замерзли так, що устами не можна було поворухнути, з холодного приміщення Спілки до холодного дому… Але за цим снігом і вітрами відчувається вже яскраве сонце і зелена весна».
Зi слів очевидців дізнаємось, що жила О. Теліга в Києві «в якомусь провулку, в старому двоповерховому будинку, її помешкання було на першому поверсі. Вікна з усіх кімнат виходили на подвір'я. Господинею була похилого віку бабуся… На двох стінах — суцільні картини, портрети й ікони. Дуже багато словників — українських, російських, чеських…»
У київський період серед найближчих співробітників О. Ольжича та О. Теліги були Іван Рогач, Орест і Анна Чемеринські, Іван Кошик, Михайло Теліга.
Після арешту редакції «Українського слова» О. Теліга не брала до уваги постанов німецької влади: ігнорувала вказівки німців зухвало і принципово. 7 лютого 1942 р. почалися арешти. Друзі її попереджали, що ґестапо готує засідку на вул. Трьохсвятительській, де розміщувалася Спілка; проте знала на що іде, тікати не збиралася. У приватній розмові з М. Михалевичем уперто підкреслила: «Ще раз із Києва на еміграцію не поїду! Не можу…»
Це був її свідомий вибір, це був її шлях, який вона гідно пройшла до останнього подиху. Олена пішла на стовідсоткову загибель, з нею пішов і її Михайло. Під час арешту він назвався письменником, щоб бути разом з нею.
У київському ґестапо Олена Теліга перебувала у камері № 34. Тоді ж відбулася її зустріч із сестрою Лесі Українки, з якою обмовились кількома фразами. На сірім ґестапівськім мурі залишила вона свій останній автограф: вгорі намальовано тризуб і напис — «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».
За даними істориків, 22 лютого 1942 р. українську письменницю-патріотку було розстріляно у Бабиному Яру разом з чоловіком та соратниками.
[ред.] Поетична творчість
- Поворот
- «Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом…»
- Літо
- «Я руці, що била, — не пробачу…»
- Вірність
- Без назви
- 1933 — 1939
- «Гострі очі розкриті в морок…»
- «Махнуть рукою! Розіллять вино!..»
- Напередодні
- «Усе — лише не це! Не ці спокійні дні…»
- Безсмертне
- Неповторне свято
- Чоловікові
- Вечірня пісня
- Мужчинам
- «Моя душа й по темнім трунку…»
- Життя
- Лист
- Сучасникам
- Засудженим
- Танґо
- Весняне
- Відповідь
- Подорожній
- Радість
- I. Чужа весна
- II. Сонний день
- III. Пломінний день
- «Не треба слів. Хай буде тільки діло…»
- «Ніч була розбурхана та тьмяна…»
[ред.] Публіцистика
[ред.] Громадсько-політична діяльність
[ред.] Посилання
[ред.] Література
- Микола Жулинський, Олег Ольжич і Олена Теліга, Нариси про життя і творчість.
- «Киів Шевченківський», серпень 1997 р.
- Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.(укр.)
- Празька літературна школа: Ліричні та епічні твори / Упорядування і передмова В.А.Просалової. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2008. – 280 с.
- Донцов Д. Поетка вогняних меж. Олена Теліга. - Торонто, 1953.
- Жданович О. На зов Києва (Олена Теліга). - Вінніпег: Орг. українок Канади, 1947.
- Ільєва Г. Таємниці кохання: До проблем любовної поезії української еміграції. - Коломия: Вік, 1996.
- На сторожі цілості, щастя і могутності більшої родини - нації: Матеріали наук. конф. (до 100-річчя О.Теліги). - К., 2006. - 188 с.
- Соя Б. Сильні духом: Олег Ольжич, Олена Теліга - поети і герої // Дивослово. - 2005. - № 4. - С. 14-20.
268
- Фасоля А. Поетка вогненних меж // Дивослово. - 1996. - № 11. - С. 44-50.
- Червак Б. Олена Теліга: Життя і творчість. - К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1997.
- Череватенко Л. Вмерти в Києві // Україна. - 1989. - № 43. - С. 6-8.
- Череватенко Л. "І злитись знову зі своїм народом..." // Дніпро. - 1990. - № 1. - С. 58.
- Шпак В. Олена Теліга // Гроно нездоланних співців: Літ. портр. укр. письм. ХХ ст. / Упоряд. В.І. Кузьменко. - К., 1997. - С. 227-239.
- Штуль-Жданович О. Ціною крови. - Нью-Йорк; К.; Торонто: Вид-во ім. О.Теліги, 1997. - 592 с.
 |
Цій статті необхідно надати енциклопедичного стилю. |
