Самчук Улас Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Улас Самчук
Самчук У1.jpg
Дата народження: 20 лютого 1905
Місце народження: Дермань, Рівненська область, Україна Україна
Дата смерті: 9 липня 1987
Місце смерті: Торонто, Канада Канада
Рід діяльності: письменник

Ула́с Олексійович Самчу́к (*20 лютого 1905, Дермань зараз Здолбунівський район Рівненської області — †9 липня 1987, Торонто) — український письменник, журналіст і публіцист, редактор, лауреат УММАН, член уряду УНР на вигнанні, член ОУП «Слово».

Зміст

[ред.] Біографія

Улас Олексійович Самчук народився 20 (за старим стилем 7) лютого 1905 року в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії (нині Здолбунівський район Рівненської області) у родині Олексія Антоновича та Настасії Ульянівни Самчуків, — як на той час, заможних селян. По суті, світогляд майбутнього визначного письменника світу формували як родина, так і довкілля: "… Дермань для мене центр центрів на планеті. І не тільки тому, що десь там і колись там я народився… Але також тому, що це справді «село, неначе писанка», з його древнім Троїцьким монастирем, Свято-Феодорівською учительською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами".

У 1913 році, коли Уласові Самчуку було вісім років, сім'я переїхала в село Тилявку Кременецького повіту. Але з Дерманем зв'язків не втрачав, в 1917—1920 рр. він навчався в чотирикласовій вищепочатковій школі, що діяла при Дерманській Св. Феодорівській учительській семінарії. В 1921—1925 роках — в Кременецькій українській мішаній приватній гімназії імені Івана Стешенка.

Улас Самчук в 1920-ті роки

Перед самим закінченням гімназії Уласа Самчука покликали до польського війська (гарнізон міста Тарнова). 23 серпня 1927 року він дезертирував з війська, після чого потрапив до Веймарської Німеччини, де працював у місті Бойтені як наймит у одного міщанина, розвозив рольвагою по копальнях і гутах залізо. З 1927 року навчався у Бреславському Університеті. «Німецький» період життя Уласа Самчука позначений тим, що, по-перше, завдяки Герману Блюме він, як вільнослухач, студіював у Бреславському університеті, мама Германа Блюме — Германіна фон Лінгейсгайм люб'язно дала притулок «обідраному українцю» у своїй оселі й терпляче навчала його німецькій мові. Вдруге прийшов Герман Блюме на допомогу Уласові Самчуку через п'ятнадцять років: завдяки його клопотанню німці 20 квітня 1942 року випустили письменника якого арештували 20 березня цього ж року з Рівненської в'язниці. Герман Блюме у Рівному працював на посаді начальника цивільної поліції райхскомісаріату «Україна».

З 1925 почав друкувати оповідання у журналі «Духовна Бесіда» у Варшаві, згодом в «Літературно-науковому віснику» та ін. журналах (видані окремою збіркою «Віднайдений рай», 1936). Свої перші новели він надіслав до «Літературно-наукового вісника» з Німеччини, там виникли задуми більших романів. У спогадах «Мій Бреслав» Улас Самчук стверджує, що саме у цьому німецькому містечку "в моєму всесвіті з'явилась туманність, з якої поволі вимальовувались контури майбутньої «Волині».

1929 року переїжджає до Чехословаччини та навчається в УВУ в Празі. Але жодного вищого навчального закладу він так і не зміг закінчити. Кожну науку Улас Самчук опановував без вчителів, самотужки. Він володів бездоганно німецькою, польською, чеською, російською, менше французькою мовами.

Памятник Уласу Самчуку в Рівному

В Чехословаччині Улас живе з 1929 по 1941 рік. Українська Прага 1920-30-х рр. жила бурхливим науковим та культурно-мистецьким життям. До безпосереднього оточення, яке торило «його Прагу», Улас Самчук називає Олександра Олеся, Спиридона Черкасенка, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Олега Ольжича, Михайла Мухина, Миколу Бутовича, Роберта Лісовського, Степана Смаль-Стоцького, Дмитра Дорошенка, Миколу Галагана, Леоніда і Надію Білецьких, Дмитра Антоновича, Сергія Шелухіна, Микиту Шаповала, Валентина і Лідію Садовських, Русових, Яковлевих, Мідних, Батинських, Слюсаренків, Щербаківських, Сімовичів, Лащенків, Горбачевського, Ольгерта Бочковського. У Празі Улас Самчук належав до Студентської академічної громади. «Нас було кілька сотень з загальної кількатисячної української колонії, ми були поколінням Крут, Базару, Листопада, Четвертого Універсалу, України Мілітанс». У 1937 році з ініціативи Євгена Коновальця була створена культурна референтура проводу українських націоналістів на чолі з Олегом Ольжичем. Центром Культурної референтури стала Прага, а однією з головних установ — Секція митців, письменників і журналістів, де головував Самчук.

1941, в складі однієї з похідних груп ОУН-м повернувся на Волинь (до Рівного), де був редактором газети «Волинь» до 1943. У 1944-48 жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР. По переїзді до Канади (1948) був засновником ОУП «Слово» (1954).

Ім'я Уласа Самчука ще прижиттєво було відоме у країнах Європи та в Америки і, як зазначала дослідниця творчості письменника Марія Білоус-Гарасевич, "вражає не те, що на українській землі народився цей вийнятково сильний творчий талант, а те, що він вижив, не зісох у «волинській тихій стороні», в абсолютно безпросвітних обставинах".

[ред.] Літературна творчість

Марка України 2005 р.

У літературній творчості Самчук був літописцем змагань українського народу протягом сучасного йому півстоліття.

Улас Самчук своє перше оповідання «На старих стежках» опублікував у 1926 році у варшавському журналі «Наша бесіда», а з 1929 року став постійно співпрацювати з «Літературно-науковим вісником», «Дзвонами» (журнали виходили у Львові), «Самостійною думкою» (Чернівці), «Розбудовою нації» (Берлін), «Сурмою» (без сталого місця перебування редакції).

У найвидатнішому творі Самчука — трилогії «Волинь» (І—III, 1932—1937) виведений збірний образ української молодої людини кінця 1920-их — початку 1930-их pp., що прагне знайти місце України у світі й шляхи її національно-культурного і державного становлення. Робота над першою і другою частинами тривала з 1929 по 1935 роки, над третьою — з 1935 по 1937 роки. Саме роман «Волинь» приніс 32-річному письменнику світову славу. Як стверджує дослідник творчості Уласа Самчука Степан Пінчук:

« «У 30-х роках вживалися певні заходи щодо кандидування Уласа Самчука на Нобелівську премію за роман «Волинь» (як і Володимира Винниченка за «Сонячну машину»). Але, на жаль, їхніх імен немає серед Нобелівських лауреатів: твори письменників погромленого і пригнобленого народу виявились неконкурентноздатними не за мірою таланту, а через відсутність перекладів, відповідної реклами».  »

Ідейним продовження «Волині» є повість «Кулак» (1932). У романі «Марія» (1934) відтворена голодова трагедія українського народу на центральних і східноукраїнських землях 1932—1933, у романі «Гори говорять» (1934) — боротьба гуцулів з угорцями на Закарпатті.

У повоєнний період творчості Самчука сюжетним продовженням «Волині» є його роман-хроніка «Юність Василя Шеремети» (І-ІІ, 1946-47). У незакінченій трилогії «Ост»: «Морозів хутір» (1948) і «Темнота» (1957), зображена українська людина і її роль у незвичайних і трагічних умовах міжвоєнної і сучасної підсовєтської дійсности. Темами останніх книг Самчука є боротьба УПА на Волині (роман «Чого не гоїть вогонь», 1959) і життя українських емігрантів у Канаді («На твердій землі», 1967). Переживанням другої світової війни присвячені спогади «П'ять по дванадцятій» (1954) і «На білому коні» (1956). Письменник помер у Торонто 9 липня 1987р.

[ред.] Пам'ять

Книга Гаврила Чернихівського «Улас Самчук: сторінки біографії» (2005) році є першим грунтовним дослідженням про «українського Гомера ХХ століття»[1]. Про Уласа Самчука Ігор Фарина написав повість «Пекуча чужина» (2005).

У м.Луцьк нещодавно на його честь була перейменована вулиця, раніше знана як вул. К.Цеткін. На ній встановлено пам'ятну дошку.

[ред.] Твори

«Марія», «Куди тече та річка»

[ред.] Оповідання

На старих стежках (1926)

[ред.] Романи

  • Волинь (1932—1937)
  • Втеча від себе
  • Гори говорять (1934)
  • Марія (1934)
  • Юність Василя Шеремети (1946—1947)
  • Морозів хутір (1948)
  • Темнота (1957)
  • Чого не гоїть огонь (1959)
  • Куди тече та річка?
  • На твердій землі (1967)

[ред.] Повість

[ред.] Статті

  • Нарід чи чернь? (1941)

[ред.] Спогади, листи, нотатки

  • П'ять по дванадцятій (1954)
  • На білому коні (1956)
  • На коні вороному (1974)
  • Планета Ді-Пі (1979)

[ред.] Видання

  • Ułas Samczuk, Wołyń, wyd. 2 (reprint), ISBN 8388863142 Biały Dunajec — Ostróg 2005, wyd. «Wołanie z Wołynia»
  • Самчук У. Гори говорять. — К., 1996.
  • Самчук У. Волинь: У 2 т. — К.: Дніпро, 1993. — Т.1, 2.
  • Самчук У. Дермань. Роман: У 2 ч. — Рівне: Волинські обереги, 2005. — 120 с.
  • Самчук У. На білому коні. — Львів: Літопис Червоної Калини, 1999.
  • Самчук У. На коні вороному. — Львів: Літопис Червоної Калини, 2000.
  • Самчук У. Темнота. Роман. — Нью-Йорк, 1957. — 493 с.
  • Самчук У. Чого не гоїть огонь. — К.: Укр. письменник, 1994.
  • Самчук У. Юність Василя Шеремети: Роман. — Рівне: Волин. обереги, 2005. — 329 с.
  • Волинські дороги Уласа Сачука: Збірник. — Рівне: Азалія, 1993.
  • Гром'як Р. Розпросторення духовного світу Уласа Самчука (Від трилогії «Волинь» до трилогії «Ost») // Орієнтації. Розмисли. Дискурси. 1997—2007. — Тернопіль: Джура, 2007. — С. 248—267.
  • Улас Самчук. Ювілейний збірник. До 90-річчя народження. — Рівне: Азалія, 1994. 274

[ред.] Примітки

  1. ↑ 70 років від дня народження Гаврила Чернихівського

[ред.] Література

[ред.] Посилання

Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A1%D0%B0%D0%BC%D1%87%D1%83%D0%BA_%D0%A3%D0%BB%D0%B0%D1%81_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&oldid=8589325
Особисті інструменти
Простори назв

Варіанти
Дії
Навігація
Участь
Панель інструментів
Друк/експорт
Іншими мовами