Самчук Улас Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Улас Самчук
Самчук У1.jpg
Дата народження 7 (20) лютого 1905(1905-02-20)
Місце народження Дермань, Рівненська область, Україна Україна
Дата смерті 9 липня 1987(1987-07-09) (82 роки)
Місце смерті Торонто, Канада Канада
Рід діяльності письменник

Ула́с Олексійович Самчу́к (*7 (20) лютого 1905(19050220), Дермань тепер Здолбунівський район Рівненської області — †9 липня 1987, Торонто) — український письменник, журналіст і публіцист, редактор, лауреат УММАН, член уряду УНР у вигнанні, член ОУП «Слово».

Біографія[ред.ред. код]

Улас Олексійович Самчук народився 20 (за старим стилем 7) лютого 1905 року в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії (нині Здолбунівський район Рівненської області) у родині Олексія Антоновича та Настасії Ульянівни Самчуків, — як на той час, заможних селян. По суті, світогляд майбутнього визначного письменника світу формували як родина, так і довкілля:

« … Дермань для мене центр центрів на планеті. І не тільки тому, що десь там і колись там я народився… Але також тому, що це справді „село, неначе писанка“, з його древнім Троїцьким монастирем, Свято-Феодорівською учительською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами.  »

У 1913 році, коли Уласові Самчуку було вісім років, сім'я переїхала в село Тилявку Кременецького повіту. Але з Дерманем зв'язків не втрачав, в 1917–1920 рр. він навчався в чотирикласовій вищепочатковій школі, що діяла при Дерманській Св. Феодорівській учительській семінарії. У 1921–1925 роках — у Кременецькій українській мішаній приватній гімназії імені Івана Стешенка.

Улас Самчук в 1920-ті роки

Перед самим закінченням гімназії Уласа Самчука покликали до польського війська (гарнізон міста Тарнова). 23 серпня 1927 року він дезертирував з війська, після чого потрапив до Веймарської Німеччини, де працював у місті Бойтені як наймит в одного міщанина, розвозив рольвагою по копальнях і гутах залізо. З 1927 року навчався в Бреславському Університеті. «Німецький» період життя Уласа Самчука позначений тим, що, по-перше, завдяки Герману Блюме він, як вільнослухач, студіював у Бреславському університеті, мама Германа Блюме — Германіна фон Лінгейсгайм люб'язно дала притулок «обідраному українцю» у своїй оселі й терпляче навчала його німецької мови. Вдруге прийшов Герман Блюме на допомогу Уласові Самчуку через п'ятнадцять років: завдяки його клопотанню німці 20 квітня 1942 року випустили письменника, якого арештували 20 березня цього ж року, з Рівненської в'язниці. Герман Блюме в Рівному працював на посаді начальника цивільної поліції райхскомісаріату «Україна».

Улас Самчук

З 1925 почав друкувати оповідання в журналі «Духовна Бесіда» у Варшаві, згодом у «Літературно-науковому віснику» та ін. журналах (видані окремою збіркою «Віднайдений рай», 1936). Свої перші новели він надіслав до «Літературно-наукового вісника» з Німеччини, там виникли задуми більших романів. У спогадах «Мій Бреслав» Улас Самчук стверджує, що саме у цьому німецькому містечку «в моєму всесвіті з'явилась туманність, з якої поволі вимальовувались контури майбутньої „Волині“».

1929 року переїжджає до Чехословаччини та навчається в УВУ в Празі. Але жодного вищого навчального закладу він так і не зміг закінчити. Кожну науку Улас Самчук опановував без учителів, самотужки. Він володів бездоганно німецькою, польською, чеською, російською, менше французькою мовами. У Чехословаччині Улас живе з 1929 по 1941 рік. Українська Прага 1920-30-х рр. жила бурхливим науковим та культурно-мистецьким життям. До безпосереднього оточення, яке торило «його Прагу», Улас Самчук відносив Олександра Олеся, Спиридона Черкасенка, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Олега Ольжича, Михайла Мухина, Миколу Бутовича, Роберта Лісовського, Степана Смаль-Стоцького, Дмитра Дорошенка, Миколу Галагана, Леоніда і Надію Білецьких, Дмитра Антоновича, Сергія Шелухіна, Микиту Шаповала, Валентина і Лідію Садовських, Русових, Яковлевих, Мідних, Батинських, Слюсаренків, Щербаківських, Сімовичів, Лащенків, Горбачевського, Ольгерта Бочковського. У Празі Улас Самчук належав до Студентської академічної громади. «Нас було кілька сотень з загальної кількатисячної української колонії, ми були поколінням Крут, Базару, Листопада, Четвертого Універсалу, України Мілітанс». У 1937 році з ініціативи Євгена Коновальця була створена культурна референтура проводу українських націоналістів на чолі з Олегом Ольжичем. Центром Культурної референтури стала Прага, а однією з головних установ — Секція митців, письменників і журналістів, де головував Самчук.

1941, у складі однієї з похідних груп ОУН-м повернувся на Волинь (до Рівного), де був редактором газети «Волинь» до 1943, з ним працював редактором і Петлюра Олександр Васильович, видавництво в ті роки очолював Іван Тиктор. У 1944-48 жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР. По переїзді до Канади (1948) був засновником ОУП «Слово» (1954).

Ім'я Уласа Самчука ще прижиттєво було відоме в країнах Європи та в Америки і, як зазначала дослідниця творчості письменника Марія Білоус-Гарасевич, «вражає не те, що на українській землі народився цей винятково сильний творчий талант, а те, що він вижив, не зісох у „волинській тихій стороні“, в абсолютно безпросвітних обставинах».

Літературна творчість[ред.ред. код]

Марка України 2005 р.

У літературній творчості Самчук був літописцем змагань українського народу протягом сучасного йому півстоліття.

Улас Самчук своє перше оповідання «На старих стежках» опублікував у 1926 році у варшавському журналі «Наша бесіда», а з 1929 року став постійно співпрацювати з «Літературно-науковим вісником», «Дзвонами» (журнали виходили у Львові), «Самостійною думкою» (Чернівці), «Розбудовою нації» (Берлін), «Сурмою» (без сталого місця перебування редакції).

У найвидатнішому творі Самчука — трилогії «Волинь» (І—III, 1932–1937) виведений збірний образ української молодої людини кінця 1920-х — початку 1930-х pp., що прагне знайти місце України у світі й шляхи її національно-культурного й державного становлення. Робота над першою й другою частинами тривала з 1929 по 1935 роки, над третьою — з 1935 по 1937 роки. Саме роман «Волинь» приніс 32-річному письменнику світову славу. Як стверджує дослідник творчості Уласа Самчука Степан Пінчук:

« «У 30-х роках вживалися певні заходи щодо кандидування Уласа Самчука на Нобелівську премію за роман «Волинь» (як і Володимира Винниченка за «Сонячну машину»). Але, на жаль, їхніх імен немає серед Нобелівських лауреатів: твори письменників погромленого і пригнобленого народу виявились неконкурентноздатними не за мірою таланту, а через відсутність перекладів, відповідної реклами».  »

Ідейним продовження «Волині» є повість «Кулак» (1932). У романі «Марія» (1934) відтворена голодова трагедія українського народу на центральних і східноукраїнських землях 1932–1933, у романі «Гори говорять» (1934) — боротьба гуцулів з угорцями на Закарпатті.

У повоєнний період творчості Самчука сюжетним продовженням «Волині» є його роман-хроніка «Юність Василя Шеремети» (І-ІІ, 1946-47).

У 1947 закінчив драму «Шумлять жорна».

У незакінченій трилогії «Ост»: «Морозів хутір» (1948) і «Темнота» (1957), зображена українська людина та її роль у незвичайних і трагічних умовах міжвоєнної й сучасної підрадянськоїї дійсності.

Темами останніх книг Самчука є боротьба УПА на Волині (роман «Чого не гоїть вогонь», 1959) і життя українських емігрантів у Канаді («На твердій землі», 1967). Переживанням Другої світової війни присвячені спогади «П'ять по дванадцятій» (1954) і «На білому коні» (1956).

Могила Уласа Самчука на цвинтарі Св. Володимира місто Оаквилл, Канада

Письменник помер у Торонто 9 липня 1987 р.

Пам'ять[ред.ред. код]

Книга Гаврила Чернихівського «Улас Самчук: сторінки біографії» (2005) році є першим грунтовним дослідженням про «українського Гомера ХХ століття»[1]. Про Уласа Самчука Ігор Фарина написав повість «Пекуча чужина» (2005).

У жовтні 1993 в селі Тилявка Шумського району Тернопільської області відкрито літературно-меморіальний музей письменника У. Самчука.

У м.Луцьк нещодавно на його честь була перейменована вулиця, раніше знана як вул. К.Цеткін. На ній встановлено пам'ятну дошку.

У м. Рівне діє Літературний музей Уласа Самчука.

На його честь також названо 33 курінь УПЮ імені Уласа Самчука.

Твори[ред.ред. код]

Автор повістей «Марія» (1933), «Кулак» (1932), трилогії «Волинь» («Куди тече річка» (1932), «Війна і революція» (1936), «Батько і син» (1937)), романів «Юність Василя Шеремети» (1946–1947), трилогії «Ост»: «Морозів хутір» (1948), «Темнота»(1957) і «Втеча від себе» (1982); книг спогадів і репортажів «П'ять по дванадцятій» (1954), «На твердій землі» (1967), «На білому коні» (1956), «На коні вороному» (1979), «Плянета Ді-Пі» (1979), «Слідами піонерів» (1980). Документ доби: публіцистика Уласа Самчука 1941–1943 років /Упоряд. А. Жив'юк. — Рівне, 2008.- 456 с.

Оповідання[ред.ред. код]

На старих стежках. — у варшавському журналі «Наша бесіда», 1926.

Романи[ред.ред. код]

Статті[ред.ред. код]

Спогади, листи, нотатки[ред.ред. код]

Сучасні перевидання[ред.ред. код]

  • Ułas Samczuk, Wołyń, wyd. 2 (reprint), ISBN 8388863142 Biały Dunajec — Ostróg 2005, wyd. «Wołanie z Wołynia»
  • Самчук У. Гори говорять. — К., 1996.
  • Самчук У. Волинь: У 2 т. — К.: Дніпро, 1993. — Т.1, 2.
  • Самчук У. Дермань. Роман: У 2 ч. — Рівне: Волинські обереги, 2005. — 120 с.
  • Самчук У. На білому коні. — Львів: Літопис Червоної Калини, 1999.
  • Самчук У. На коні вороному. — Львів: Літопис Червоної Калини, 2000.
  • Самчук У. Темнота. Роман. — Нью-Йорк, 1957. — 493 с.
  • Самчук У. Чого не гоїть огонь. — К.: Укр. письменник, 1994.
  • Самчук У. Юність Василя Шеремети: Роман. — Рівне: Волин. обереги, 2005. — 329 с.
  • Волинські дороги Уласа Самчука: Збірник. — Рівне: Азалія, 1993.
  • Улас Самчук. Ювілейний збірник. До 90-річчя народження. — Рівне: Азалія, 1994. 274

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  • Гром'як Р. Розпросторення духовного світу Уласа Самчука (Від трилогії «Волинь» до трилогії «Ost») // Орієнтації. Розмисли. Дискурси. 1997–2007. — Тернопіль: Джура, 2007. — С. 248–267.
  • Тарнавський О. Улас Самчук — прозаїк // Відоме й позавідоме. — К.: Час, 1999. — С. 336–350.
  • Ткачук М. П. Художні виміри творчості Уласа Самчука // Українська мова і література в школі. — 2005. — № 6: — С. 43-47.
  • Київська глорія Уласа Самчука // Цалик С. М., Селігей П. О. Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури. — К.: Наш час, 2010. — С. 140–184.
  • Сергій Гупало. Невідомий Улас Самчук //Дзеркало тижня.-2006.- № 18/13-19 травня. http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&task=view&id=1744&Itemid=25
  • Сергій Гупало. Той, що з народу вичавлював чернь. http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&task=view&id=398&Itemid=25
  • Празька літературна школа: Ліричні та епічні твори /Упорядування і передмова В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2008. — 280 с.
  • Дальний М. Музей і архів Уласа Самчука перевезено в Україну// Нові дні. — 1995. — Ч. 539. -С. 14-15.
  • Васьків М. Жанрові особливості романістики Уласа Самчука. «Кулак» У.Самчука: між мистецтвом і публіцистикою, традицією та її оновленням // Український еміграційний роман 1930-50-х років. -Кам'янець-Подільський: ПП «Медобори-2006», 2011. — С. 15-34.
  • Волинські дороги Уласа Самчука: Збірник. — Рівне: Азалія,1993. — 103 с.
  • Гарасевич М. Широкий письменницький діапазон У. Самчука // Дзвони. — 1978. — № 3-4. — С. 55-74.
  • Гром'як Р. Розпросторення духовного світу Уласа Самчука (Від трилогії «Волинь» до трилогії «Ost») // Орієнтації. Розмисли. Дискурси.1997-2007. — Тернопіль: Джура,2007. — С. 248–267.
  • Дальний М. Музей і архів Уласа Самчука перевезено в Україну// Нові дні. — 1995. — Ч. 539. -С. 14-15.
  • Копач О. Улас Самчук — літописець XX століття // Нові дні. −1991. — № 2. — С. 14-15.
  • Крупач М. Історіософський «документ у слові» Уласа Самчука //Визвольний шлях. — 2006. — № 5.- С. 120–123.
  • Кузьменко С. Улас Олексійович Самчук: До 90-ліття з дня народження // Нові дні. — 1995. — Ч.539. — С. 12-13.
  • Нагорна І. У дні виняткового часу. — Рівне, 2008. — 54 с.
  • Наумович С. В'їзд У. Самчука … до Києва // Визвольний шлях. −1965. — № 12. — С. 1364–1366.
  • Поліщук Я. Формули ідентичності Уласа Самчука на тлі доби // Дивослово. — 2004. — № 7. -С. 26-29.
  • Розумний Я. Улас Самчук (1905–1987) // Сучасність. — 1987.- Ч. 12. — С. 30-34.
  • Руснак І. «Жертва пані Маї» як зразок інтелектуальної драми Уласа Самчука // Вісниківство: Літературна традиція та ідеї. Науковий збірник. — Вип. 2. — Дрогобич: Посвіт, 2012. — С. 408–417.
  • Руснак І. Історіософська концепція російської революції у творчості Уласа Самчука // Визвольний шлях. — 2006. — № 11. -С. 28-41.
  • Руснак І. «Я був повний Україною…»: Художня історіософія Уласа Самчука. — Вінниця, 2005. −405 с.
  • Улас Самчук. Ювілейний збірник. До 90-річчя народження.- Рівне: Азалія, 1994. — 108 с.
  • Тарнавський О. Зустріч з Уласом Самчуком // Нові дні. — 1988.- № 11. — С. 13-14.
  • Тарнавський О. Улас Самчук — прозаїк // Відоме й позавідоме. -К.: Час, 1999. — С. 336–350.
  • Ткачук М. П. Художні виміри творчості Уласа Самчука // Українська мова і література в школі. −2005. — № 6. — С. 43-47.
  • Харченко О. Музей-архів Уласа Самчука // Молода Україна. −1989. — № 385. — С. 18.
  • Шевчук Вал. Улас Самчук та його волинська сага // Українська мова і література в школі. −1992. — № 11-12. — С. 30-34.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Korowytsky I. Ulas Samchuk // Ukraine: a concise encyclopaedia / Prepared by Shevchenko scientific society; edited by V. Kubijovy?. — Toronto: The Ukrainian national association, University of Toronto press. — V. 1. — P. 1063.