Заліщики

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Заліщики
POL Zaleszczyki COA.svg
Герб Заліщиків
Панорама Заліщиків
Панорама Заліщиків
Заліщики на мапі України
Заліщики на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Тернопільська область Тернопільська область
Район/міськрада Заліщицький район
Код КОАТУУ 6122010100
Засноване 1340
Магдебурзьке право 1766
Статус міста з 1939 року
Населення 9417 (01.01.2013)[1]
Площа 7 км²
Густота населення 1347 осіб/км²
Поштові індекси 48600
Телефонний код +380-3554
Координати 48°39′00″ пн. ш. 25°44′06″ сх. д. / 48.65000° пн. ш. 25.73500° сх. д. / 48.65000; 25.73500Координати: 48°39′00″ пн. ш. 25°44′06″ сх. д. / 48.65000° пн. ш. 25.73500° сх. д. / 48.65000; 25.73500
Висота над рівнем моря 160 м
Водойма Дністер
Міста-побратими Шневердінген (Німеччина), Мільовк (Польща)
День міста 14 жовтня
Відстань
Найближча залізнична станція Заліщики
До обл./респ. центру
 - фізична 102 км
 - залізницею 147 км
 - автошляхами 122 км
До Києва
 - фізична 380 км
Міська влада
Адреса 48600,Тернопільська обл.,м.Заліщики, вул. С.Бандери, 40
Веб-сторінка http://zal.te.ua/ Розділ "Влада"
Міський голова В. С. Бенев’ят

Заліщики — місто, адміністративний, економічний, культурний центр Заліщицького району Тернопільської області. Розташоване на лівому березі Дністра за 125 км від обласного центру.

Населення — 10 тисяч осіб (2003)[2] (абсолютна більшість — українці).

До 1939 року це був центр виноробства. Щороку тут проводили традиційне свято, «Винобрання» («Вінобранє»), на яке приїжджали з усієї тодішньої Польщі. До того ж, Заліщики славилися як кліматичний курорт із чудовими пляжами на Дністрі. Зі Львова курсував прямий поїзд до Заліщиків. Тепер цієї залізни­чної лінії немає.

Розташування[ред.ред. код]

Через Заліщики пролягає стратегічна автомагістраль Берестя - Одеса; залізницею йдуть потяги на Тернопіль, Чернівці, Івано-Франківськ, Одесу, Київ, Москву, Софію. Є автобусне й залізничне сполучення з облас­тями України, Польщею, Бол­гарією, Молдовою, іншими країнами, РФ.

Історія[ред.ред. код]

Назва міста походить від місця проживання перших поселенців — «за лісом». За історичними дослідженнями О. Тура перші письмові згадки про Заліщики відносяться до 1340 року. Територія Заліщиків була заселена людьми з давніх-давен. На території міста знайдено старожитності пізнього палеоліту, трипільської, липицької, ранньослов'янської та давньоруської культур. Село Заліщики з'явилось на землях села Дубровляни (Добровляни) як виселок близько 1469 року, котрий був відомий під назвою Залісся, у XVI ст. — Залісще. Назва Заліщики зафіксована після 1578 року. Нинішнє місто засноване близько 1750 року на землях однойменного села, яке з появою міста стало називатися Старими Заліщиками.

Ратуша. 1910-ті роки

За часів Польщі земля, на якій виникли Заліщики, перейшла у власність магнатів Любомирських, від них до краківського каштеляна Станіслава Цьолека Понятовського. У 1763 році за його сприяння було збудовано костел св. Станіслава. У 1766 році Заліщикам надано магдебурзьке право (вільного самоврядування). Місто славилось на все Поділля чудовими народними майстрами: килимарями, гончарами, різьбярами по дереву.

В складі імперії Габсбурґів[ред.ред. код]

У 1774 році Заліщики отримали статус повітового міста — було утворено Заліщицький округ (тобто округу, циркул, нім. kreis). Тоді на гербі Заліщиків можна було побачити ратушу, над нею єдинорога — символ мужності та військової звитяги. Єдиноріг уособлював швидкість коня та ударну силу рога бика.

За сприяння створеного 1895 року «Товариства побудови подільських залізниць» за значної підтримки уряду у 1898 році було закінчено будівництво відтинку залізниці Чернівці — Лужани — Заліщики.[3]

Західноукраїнська Народна Республіка[ред.ред. код]

В часи Української революції діяв Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка.

Після створення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в листопаді 1918 року багато жителів міста та повіту вступили до Української Галицької армії. На початку червня 1919 року Заліщики кілька днів були столицею Західно-Української Народної Республіки — тут перебував її уряд. З 9.8.1920 року головою повітового ревкому в Заліщиках був Устиянович Осип[4].

Заліщики до совітів

В 1939 році після нападу Німеччини на Польщу в Заліщиках деякий час перебував польський уряд. Після вступу у війну Радянського Союзу цей уряд через Румунію евакуюється до Англії, до 1945 року вважався легітимним урядом Польщі.[5]

У Заліщиках у повоєнні роки відбудовувалися зруйновані війною промислові підприємства, будинки, дороги. ставали до ладу цегельний і консервний заводи, харчокомбінат, було запущено в дію пекарню, маслоробний завод, створено кукурудзяно-калібрувальний завод, текстильно-галантерейну фабрику і фабрику господарсько-побутових товарів. Але всі ці підприємства тепер не працюють та занедбані.

Руйнується і занепадає памятка садово-паркового мистецтва — Заліщицький центральний парк, в якому налічуються десятки рідкісних дерев та рослин. Для підтримки парку спільнота сайту [zal.te.ua] зверталась до Президента України [6]

Промисловість[ред.ред. код]

Нині в місті працюють підприємства:

  • «Агробуд»
  • «Арма»
  • «Дністрянка»
  • «Молочні дари»
  • «Олімп»
  • «Піон»
  • «Роммар»
  • «Андріатика»
  • консервний завод та інші.

Освіта[ред.ред. код]

Діють:

Культура[ред.ред. код]

Діють Державний краєзнавчий і 4 гро­мадські музеї, районний Будинок народної творчості, бібліотеки, кіно­театр, дитячий ревматологічний санаторій, районна лікарня, по­ліклініка, обласний шпиталь інвалідів і репресованих, обласний протитуберкульозний санаторій, гімназія.

Храми[ред.ред. код]

Костел

Є церкви:

  • По­крови Пресвятої Богородиці (1873)
  • Пресвято­го Серця Христового (2002; обидві — УГКЦ)
  • Різдва Пресвятої Богородиці (1999; УАПЦ)
  • ко­стел святого Станіслава (1763; РКЦ).

Відновлена кап­личка Божої Матері (1992).

До 10-річчя незалеж­ності України споруджено дерев'яну капличку (2001).

Архітектурні пам'ятки[ред.ред. код]

Основні архітектурні пам'ятки:

  • цісарсько-коро­лівська військова казарма (18 ст.; нині приміщення ПТУ)
  • будинок староства і суду (потім — учительська семі­нарія; нині готель «Старі Заліщики»)
  • палац ба­ронів Бруніцьких (перебудовано 1831 з мисливського палацу в стилі ампір; нині відділення лікарні)
  • будинок польського товариства «Сокіл» (1903; нині кінотеатр)
  • «Народний дім» (1908; нині пошта) й ін.
  • Заліщицька ратуша (знищена)
Колишня синагога

Пам'ятки природи[ред.ред. код]

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

Часописи:

  • газета «Колос» — щотижнева газета, гро­мадсько-політичний часопис. Виходить від 24 лютого 1940. З 18 листопада 2011 року разом з проектом «Заліщики онлайн» розпочато онлайн архів газети в Інтернеті з можливістю звантаження номерів у форматі PDF у відмінній якості. Нинішні засновники — районна рада і РДА. Редактор — О. Дяків[7].

Колишні періодичні видання:

Рекреація[ред.ред. код]

Окраса міста — старовинний заповідний парк над Дністром (Нижній парк); тут зростають понад 400 унікальних дерев більш як 40 видів (див. також Заліщицький дендропарк, Заліщицький парк).

В місті знаходяться ботанічні пам'ятки природи місцевого значення Софора японська та Гінкго дволопатеве.

Некрополі[ред.ред. код]

На міському цвинтарі — пам'ятний хрест на честь скасування панщини 1848, надгроб­ки на могилах громадсько-політичного діяча Омеляна Попови­ча, письменника, педаго­га і громадського діяча Осипа Маковея, російських і польських офі­церів війни 1812, польських повстанців 18631864, мо­гили австрійських і російських воїнів І світової війни.

Також на міському кладовищі похований радянський воїн Мінц Єва Ісааківна, яка загинула 10 травня 1944 р. На могилі обеліск прямокутної форми у вигляді глиби природного необтесаного каменю із зіркою вгорі, під нею фотографія Є. І. Мінц, вставлена в нішу постаменту.

Біля профтехучилища є братська могила радянських воїнів, які полягли на фронтах Великої Вітчизняної війни і за звільнення міста — 343 радянські воїни. На братській могилі встановлено пам'ятник та три надмогильні плити. Пам'ятник у вигляді обеліска із зіркою вгорі. Перед ним постать воїна на весь зріст. На плитах викарбувано прізвища полеглих: на першій — 17, на другій — 299, на третій — 23[9].

Пам'ятники[ред.ред. код]

Пам'ятник Степанові Бандері
  • На братській могилі радянських воїнів, по­леглих у ІІ світ. війні, споруджено пам'ятник (1958), поряд встановлено хрест на честь за­гиблих вояків-заліщан (1999). Поблизу братської могили на постаменті — танк Т-34.
  • Неподалік від залізничного моста — кам'яний хрест, який звів заліщанин І. Томчишин на пам'ять про політичних в'язнів, котрих у вагонах підірвали вибу­хівкою і скинули з моста в Дністер відступаючі частини ЧА у червні 1941 (див. Заліщицька трагедія).

Зведено також пам'ят­ники:

Встановлені:

  • пам'ятний хрест членам ОУН і воякам УПА (1992)
  • меморіальні таблиці:

Відомі люди[ред.ред. код]

Категорія:Персоналії:Заліщики

Адвокати В. Охримович і В. Бараник, отці Й. Раковський, І. Туркевич, І. Коцик, що заснували в місті філію «Просвіти». Агроном-дослідник Роман Коцик, мовознавець Микола Пушкар, організатор кооперативного руху Євген Храпливий, фізик Володимир Кучер, артист Євген Коханенко, визначний діяч УВО і ОУН Степан Долинський.

На Заліщанщині жили і творили: письменник Василь Верига, патріарх Мстислав (Степан Скрипник), фізик Т. Гнатюк, Яків Головацький, Олег Ольжич (Кандиба), поет Володимир Вихрущ, письменник Петро Ковальчук.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2013 року, Київ-2013 — Державний комітет статистики України
  2. Тернопільський Енциклопедичний Словник, том І
  3. Ю.Томін, Ю.Романишин, Р.Коритко, І.Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці.— Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011.- 496 с.; іл. ISBN 978–617—655—000—6 C. 52
  4. О.Бажан, Є.Гасай, П.Гуцал (упорядники). Реабілітовані історією. Тернопільська область.- Тернопіль: Збруч, 2008. 728 с.ISBN 978-966-528-297-6 c.17
  5. Заліщики
  6. Спитай президента
  7. О. Івахів. «Колос» // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2005. — T. 2: К — О. — ISBN 966-528-199-2. — С. 145
  8. В. Ханас. «Kresowiak» // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2005. — T. 2: К — О. — ISBN 966-528-199-2. — С. 233
  9. Богдан Андрушків. «Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили», Тернопіль, «Підручники і посібники», 1998, стор. 19
  10. Тернопільська обласна організація українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Пам'ятники Івану Франку на Тернопільщині. — 1991
  11. В. Олійник. Добрянський Роман // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2010. — T. 4: А — Я (додатковий). — ISBN 978-966-528-318-8. — С. 203.
  12. Мельничук Б. Залеський Тадей // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2010. — T. 4: А — Я (додатковий). — ISBN 978-966-528-318-8. — С. 602
  13. У Заліщиках відкрили найсучаснішу лікарню

Джерела[ред.ред. код]