Тядо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чайна церемонія.
Прибори для чайної церемонії.

Тядо́, Садо́ (яп. 茶道, ちゃどう / さどう, тядо: садо: «шлях чаю») або Тяною́ (яп. 茶の湯, ちゃのゆう, тяною:, «чайний окріп»)— система правил приготування зеленого чаю і чаювання в Японії. Оформилася у 14 столітті, у період Муроматі. Розвинулась як окремий вид мистецтва з другої половини 17 століття. Поширенна серед різних верств населення з 18 століття. Відома у Західному світі як Чайна церемонія.

Історія[ред.ред. код]

Японський архіпелаг знаходиться на сході зони лаврових лісів і чай, як складова рослина цієї зони, міг зростати на його території, однак жодних ознак поширення чаю в Японії природним шляхом в минулому не зафіксовано. Знання ж про техніку вирощування, обробки і приготування чаю потрапили до архіпелагу лише у 9 столітті з Китаю, на початку періоду Хей'ан. Припускають, що культура чаювання з'явилася у Японії після 804 року, коли буддистські ченці Кукай і Сайтьо повернулися зі стажування у китайській імперії Тан на батьківщину. Поштовхом до розвитку цієї культури стала діяльність монаха Ейтю[1], який після 30-річного перебування у Китаї поширював серед аристократів і духовенства двору Імператора Саґи заморський звичай розпиття чаю. Наприкінці 9 століття мода на чаювання зникла, проте у буддистських монастирях столиці залишилась практика поїти ченців чаєм під час всенічних молебнів і служінь в якості антиснодійного. З цією метою чай вирощували на маленьких чайних садах цих монастирів, а також садах Імператорського палацу.

Тогочасний чай у Китаї і Японії називали «кубиковим»[2]. Під час приготування напою, чайний кубик розкрошували і заварювали у окропі. Проте у 2-й половині 10 століття китайці перейшли від «кубикового» до «порошкового» чаю[3]. Про цей вид чаю згадував своєму щоденнику японський монах Дзьодзін, який у 1072 році стажувався у китайській імперії Сун. Монах вживав чайний напій як ліки, але повідомляв, що китайці п'ють його як воду і, зазвичай, подають гостям[4]. Популяризацію нового «порошкового» чаю в Японії здійснив дзенівський чернець Ейсай, який у 1168 і 1191 роках перебував на навчанні у Китаї. У трактаті «Записи про лікування чаюванням», який було піднесено сьоґуну Мінамото но Санетомо, він так само наголошував на лікувальних властивостях чайного напою[5].

Культура вирощування чаю в Японії також пов'язана із діяльністю Ейсая. Перший доброякісний японський чай було отримано із привезених ним китайських зерен, які він передав ченцю Мьое, настоятелю столичного монастиря Кодзандзі у місцевості Тоґаноо[6]. Цей чай отримав назву тоґанооського, або «справжнього»[7] і протиставлявся «несправжньому»[8], який вирощували у інших районах країни. У 13 столітті, у період Камакура, вирощування чаю прижилося у сільській місцевості, так що у 14 столітті влада впровадила особливий податок на селян — «чайовий». Поширення чайної культури сприяло появі чайних турнірів[9], на яких учасники дегустували чаї різних виробників та змагалися у визначенні «справжнього» і «несправжнього» чаю. Ці азартні турніри були популярними у середовищі заможних верств населення: аристократії, частини самурайства та купців.

Етикет чайної церемонії закладався працями таких ченців як Іккю Содзюн (13941481), — наставник храму Дайтокудзі у Кіото. Один з його учнів Мурата Дзюко (14221502) заклав основи чайної традіції завдяки сьоґунові Псімацу з роду Асікаґа (14351490).

Патріархом сучасної чайної церемонії, яка відома широко в Японії і за кордоном став сакайський купець Сен но Рікю (15221591).

Примітки[ред.ред. код]

  1. яп. 永忠.
  2. яп. 団茶, дантя. Виготовлявся пропарених листків чаю, розтовчених у ступі і спресованих у формі кульок або кубиків. Використовуйся як ароматна приправа.
  3. яп. 抹茶.
  4. 参天台五薹山記: 校本並に研究 / 林文雄著. 東京: 風間書房, 1978.
  5. 喫茶養生記 (講談社学術文庫 [1445]) / 栄西著 ; 古田紹欽全訳注. 東京: 講談社, 2000.
  6. Мьое заклав чайний сад у маєтку Удзі, володінні аристократичного роду Коное. Від цього саду веде свій початок сучасні чайні плантації Удзі.
  7. яп. 本茶, хонтя.
  8. яп. 非茶, хітя.
  9. яп. 闘茶, тотя.

Джерела та література[ред.ред. код]

Японською

  • 茶道 (岩波講座日本文學) / 小宮豊隆著. 東京: 岩波書店, 1933.
  • 茶道古典全集 / 千宗室編. 京都: 淡交新社, 1956–1962.
  • 茶道辞典 訂正8版 / 桑田忠親編. 東京: 東京堂, 1959.
  • 茶の文化史 (岩波新書 黄-89) / 村井康彦著. 東京 : 岩波書店 , 1979.
  • 茶道の哲学 (講談社学術文庫 813) / 久松真一著; 藤吉慈海編. 東京: 講談社, 1987.
  • 禅と能楽・茶(禅と日本文化 3) / 熊倉功夫編集・解説. 東京: ぺりかん社, 1997.
  • 茶人と茶の湯の研究 / 熊倉功夫編. 京都: 思文閣出版, 2003.
  • 茶の湯入門 : 美しい作法が身につく / 小西宗和著. 東京: 高橋書店, 2005.

Російською

Посилання[ред.ред. код]