Чайний гриб

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чайний гриб в банці

Чайний "гриб" (тібетський гриб, японський гриб, медузоміцет) — зооглея, яка являє собою результат симбіозу оцтовокислих бактерій роду Acetobacter і дріжджів, які входять до складу культури Medusomyces gisevii V. Свою своєрідну назву (назвали «грибом») симбіоз отримав завдяки типу зооглеї у формі слизової плівки утвореної целюлозоутворюючими оцтовокислими бактеріями. Використовують «чайний гриб» для отримання ферментованих напоїв (наприклад, комбуча), для лікування, у косметології.

Склад і вирощування[ред.ред. код]

Дріжджі і оцтовокислі бактерії при 400Х

Штами мікроорганізмів, що складають «плодове тіло» «гриба», можуть варіювати залежно від місця походження. «Гриб» є товстою шаруватою слизистою плівкою, що плаває на поверхні рідкого живильного середовища (солодкого чаю, соку); складається з культури двох груп мікроорганізмів, що знаходяться в симбіотичних відносинах: дріжджевого гриба (одного або кількох з наступних видів: Brettanomyces bruxellensis, Candida stellata, Schizosaccharomycodes ludwigii, Schizosaccharomyces pombe, Torulaspora delbrueckii і Zygosaccharomyces bailii) і бактерій (Gluconacetobacter xylinus або інших представників родів Acetobacter і Gluconacetobacter). Дріжджі зброджують цукор з утворенням спирту і вуглекислоти, а бактерії окисляють етиловий спирт до оцтової кислоти. Поживна рідина, яка зазвичай являє собою 4—6%-й розчин цукру в слабкому чаї, у процесі життєдіяльності мікроорганізмів культури набуває кисло-солодкий смак і перетворюється на злегка газований напій, що має назву «чайний квас» або «комбуча».

Чайний «гриб» має складну хімічну структуру, володіє антибіотичними властивостями і продукує глюкоронову, молочну, оцтову, яблучну, коєву та ортофосфорну кислоти, екзоферменти, пігменти, ліпіди, моносахариди, дисахариди, вітаміни групи В, вітамін C і PP.

Історія. Дослідження ефектів на здоров'я від вживання напою[ред.ред. код]

Відомі китайські письмові джерела згадують «чайний гриб» з часу династії Хань (близько 250 років до н. е.). Китайці називали його «еліксиром здоров'я і безсмертя», вважали, що він балансує енергію Чі і допомагає травленню. У 414 р. один з китайських медиків був викликаний до Японії, щоб зцілити там грибом імператора Інкіо. Цей рік можна вважати датою появи «гриба» Че (або Лінг-Че) в Японії і почала його переможної ходи країнами Азії, а потім і Європи. Назва «комбуча» (昆布茶) не походить з японської мови, де вона означає тип супу, а не «чайний гриб», який називається «коча-кіноко» (紅茶キノコ), дослівно — «чорний чайний гриб». Назва походить з монгольської культури, де оригінально звучить як "Ко-м-бу-ча-ча", буквально "водорості чай" або "ламінарний чай".

Шляхи потраплення гриба до України та Росії не відомі, за деякими версіями він потрапив через Забайкалля з Китаю, проте подібні симбіотичні колонії часто виникають мимовільно, тому можливо, що штами гриба, поширені в Україні, почали вирощуватися незалежно від азійських. З середини 20 століття «чайний квас» став відносно поширеним напоєм.

Чайний гриб

Нову хвилю інтересу до цієї культури на початку 30-х років XX століття викликала публікація статті Д. Щербачева «Чайний або японський гриб і його проблема». У статті говорилося про те, що систематичне застосування настою чайного гриба гальмує атеросклероз і знижує тиск. Завдяки цій статті почали проводитися подальші дослідження лікувальних властивостей чайного гриба, і було відкрито, що настій має лікувальні властивості при цілому ряді захворювань.

Лікувальна дія настою при шлунково-кишкових захворюваннях, у тому числі дизентерії, і при диспепсії дітей відкрив Е. Болдырев в 1938 році. В 1942 році Е. А. Плевако, А. А. Парфииа й О. П. Орлова розробили метод промислового одержання з настою чайного гриба глюкуроновоЇ кислоти, що може служити у промисловості замінником цілого ряду дефіцитних органічних кислот. В 1930-40-і роки було опубліковано досить багато робіт, у яких так чи інакше досліджувалися властивості чайного гриба і його настою, однак чіткої системи в цих працях не проглядалося. Систематичні клінічні випробування гриба були початі в 1947 році й через два роки дали результати: Е. К. Наумова в 1949 році повідомила про одержання медузину — нової антибіотичної речовини. Ця речовина виявилася ефективно при атеросклерозі й склеротичної виразі гіпертонічної хвороби.

Терапевтична дія медузину при важких формах стоматитів у дітей було вивчено в 1955 році дослідниками 2-го Московського медичного інституту. Був відзначений позитивний ефект, що з'явився на 3-5-й день лікування в 20 дітей.

Найбільше повно властивості чайного гриба були вивчені в 1942—1955 роках К. М. Дубровским у Казахському інституті епідеміології й мікробіології. В основному досліджувалася дія настою гриба на плин гострих і хронічних захворювань. Дубровский одержав із плівки чайного гриба антимікробну й терапевтичну речовину за назвою ММ. Антибактеріальна активність цього препарату відмінно показала себе відносно тридобової культури золотавого стафілокока, черевного тифу, паратифу А и В, дизентерії, пневмококів і дифтерійної палички.

Закордонні вчені також протягом багатьох років вивчали морфологічні особливості й властивості чайного гриба.

Професор Вільгельм Хеннеберг (Wilhelm Henneberg) в 1926 році повідомляє, що „цей напій був приготовлений у Росії, названий «чайним квасом» і використався як засіб проти всіляких хвороб, особливо проти запорів“.

Доктор Мадаус (Madaus) у роботі «Мистецтво біологічного лікування» (1927) висловлює думку, що чайний гриб впливає благотворно на відновлення стінок клітин і є прекрасним засобом проти склерозу кровоносних судин.

X. Валдек (H.Waldeck) (1927) пише про те, що під час Першої світової війни в 1915 році в Польщі він квартирував з хіміком, що готовив для нього чудесний напій проти найсильніших запорів. Цей хімік повідав Валдеку, що завжди зберігає «цей секретний російський засіб» під рукою, тому що говорять, що воно «допомагає від всіх видів нездоров'я» і що «завдяки природній формулі його кислоти він успішно вирішує вікові проблеми, вносячи в такий спосіб свій внесок у продовження життя».

Доктор Максим Бинг (Maxim Bing) (1928) рекомендує чайний гриб у якості «дуже ефективного засобу проти атеросклерозу, подагри й кишкової недостатності». «Доброчинний ефект у змісті зниження кров'яного тиску, припинення занепокоєння, дратівливості й болю, головного болю, запаморочення, і т. д. при артеріосклерозі виходить при використанні свіжих, доброякісних культур. Особливо гарні результати він дає при каменях у нирках і капілярах головного мозку», — пише М. Бинг.

Доктор Е. Аронер (Е. Arauner) (1929) приходить до наступного висновку: «…Можна сказати, чайний гриб і його екстракти довели свою чудову профілактичну здатність проти діабету, але особливо проти вікових проблем, таких як атеросклероз, високий кров'яний тиск із такими його наслідками, як запаморочення, подагра, геморой; і нарешті, це дуже приємне проносне».

Аронер додає, що не тільки професори, доктори й біологи підтвердили дивний лікувальний ефект, але також і ті, хто вживав чайний гриб, повідомляють про «зовсім чудовий вплив його на загальний стан організму».

Директор Академії хіміків у Брауншвейгу Ханс Ирион (Hans Irion) пише у своєму «Курсі для спеціальних шкіл аптекарів» (1944): «Прийом цього напою, називаного чайним квасом, будить помітну бадьорість у всій системі залоз організму й сприяє метаболізму. Чайний квас рекомендується як прекрасний профілактичний засіб проти подагри, ревматизму, фурункульозу, атеросклерозу, високого кров'яного тиску, нервозності й вікових проблем. Він також наполегливо рекомендується спортсменам і людям напруженої розумової праці. Завдяки тому що він сприяє метаболізму, непотрібні жирові відкладення в організмі запобігають або знищуються. Із цим напоєм в організм надходять мікроорганізми, які перетворюють шкідливі нагромадження, такі як сечова кислота, холестерол і т. д., у легкорозчинні форми, у такий спосіб видаляючи їх. Шкідливі кишкові бактерії придушуються».

В 1961 році доктор медицини Валентин Келер (Valentin Kohler) у журналі «Медична практика» своєю статтею під заголовком «Глюкуринова кислота дає надію раковим хворим» підняв дискусію про терапевтичне використання глюкуринової кислоти. Глюкуринова кислота є одним із продуктів, які з'являються в процесі шумування в чайному грибі. Доктор Келер у той час повідомляв про обнадійливий результати в лікуванні глюкуронової кислотою ракових хворих. Максимально тривалий ефект глюкуронової кислоти здатний викликати посилення власних захисних сил організму.

Фахівець із лікування природними засобами А. Лодевийк (A. Lodewijkx) з Нідерландів пише про чайний гриб у своїй книзі «Життя без раку»: «Чайний гриб має сильні антисептичні властивості. Цей чай очищає систему залоз і допомагає знищенню токсинів в організмі. Таким чином, цей чай є прекрасним засобом від подагри, ревматизму, артриту, каменів в нирках, дизбактеріозу кишечника, але особливо від раку і його ранніх стадій, тому що впливає на хвороботворні ендобіонти. Як ми бачимо, саме ці ендобіонти знищують червоні кров'яні кульки, коли рН змінюється несприятливим образом. У всіх метаболічних і ракових захворюваннях чайний гриб є унікальним напоєм, що знезаражує організм, він виводить шлаки й тим самим нормалізує рН крові».

Німецький лікар Рудольф Скленер навіть одержав патент на лікування хвороб обміну речовин за допомогою чайного гриба. Йому вдалося домогтися успішних результатів застосування чайного гриба при реабілітації онкологічних хворих. В 1964 році Скленер у результаті багаторічних практичних досліджень уперше увів чайний гриб у медичний обіг.

На сьогоднішній день доведено, що настій «чайного грибу» є ефективним при лікуванні захворювань печінки та жовчного міхура, хронічного ентероколітy, гострої дизентерії, гіпотонії, тонзиліту, скарлатини, грипу, нормалізує тиск у гіпертоніків, зміцнює та збалансовує діяльність центральної нервової системи.[1] Одночасно відомо, що кисла їжа при подагрі є неприпустима.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Казаринова А. Чудо-свойства чайного гриба / Казаринова А. - СПб.: ЗАО «Весь», 2000. - 101 с.

Список джерел та посилань[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]