Чай (рослина)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чай
Thea sinensis.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Айстериди (Asterids)
Порядок: Вересоцвіті (Ericales)
Родина: Чайні (Theaceae)
Рід: Камелія (Camellia)
Вид: Чай
Біноміальна назва
Camellia sinensis
(L.) Kuntze
Синоніми
Thea bohea L.

Thea viridis L.
Thea sinensis L.

Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Camellia sinensis
ITIS logo.jpg ITIS: 506801
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 4442
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Camellia sinensis

Чай, чайний кущ, або чай китайський (Camellia sinensis L.) — вічнозелений, галузистий кущ роду Камелія. В культурі не перевищує 0,5-1,5 м заввишки, але у дикому стані може сягнути 10 метрів та більше. Листки чергові, видовжено овальні, цілісні, 6-7 см завдовжки, 3,5-4 см завширшки, госторозубчасті, зверху темно-зелені, зісподу світло-зелені з короткою топою, іноді з роздвоєною верхівкою та ширококлиновидною основою. Квіти правильні, поодинокі або по 2-5 в пазухах листків; пелюстки білі, рідше бувають рожеві. Плід — коробочка. Цвіте у червні — липні.

Також існує чайне дерево — австралійська рослина, що не має жодного стосунку до чайного куща.

Поширення[ред.ред. код]

Батьківщина китайського чаю — гірські ліси Південного Китаю та Індокитаю. Найпівнічніші комерційні плантації чаю знаходяться у Краснодарському краї (Росія). У Закарпатті знаходиться найпівнічніша у світі плантація чаю, але вона поки що не має комерційнго значення.

Промислове значення[ред.ред. код]

Вирощують чай заради листя та верхівкових частин пагонів з 2-3 недорозвиненими листочками (флашів), які, здебільшого, використовують для приготування чаю (напою).

Коли чайний кущ досягає чотирирічного віку, починається перший збір його врожаю, тобто листочків[1].

Якщо листя і флаші сушать відразу після збирання, то одержують зелений чай. Щоб отримати чорний чай, сировину спочатку піддають окисленню, а вже потім сушать.

Зберігають чай у щільно закритому посуді.

Хімічний склад[ред.ред. код]

У листі китайського чаю є дубильні речовини (до 35%), до 5% алкалоїдів (кофеїн, теофілін, теобромін, ксантин, аденін, гіпоксантин, ізатин, та інші), флавоноїди, ефірна олія, аскорбінова кислота (до 250 мг %), вітаміни B1, B2, K1, P, PP, мінеральні солі.

Фармакологічні властивості і використання[ред.ред. код]

Цілющі властивості чаю зумовлюються всім комплексом речовин, що в ньому є. Із чаю в гарячий настій переходить значна частина наявних фізіологічно активних речовин, у тому числі і вітаміни. Червоно-коричневий колір і терпкий в'яжучий смак надають настою головним чином таніни, а аромат — ефірна олія. Стимулюючі властивості чаю зумовлені в основному кофеїном. Залежно від сорту і способу заварки чаю склянка міцного напою містить від 0,02 до 0,1 г кофеїну. Кофеїн збуджує центральну нервову систему і діяльність серця, підвищує кров'яний тиск, розширює судини головного мозку, печінки, нирок, посилює діурез. Зважаючи на це, вживання чаю корисне при занепаді сил і виснаженні, стомленні і зниженні розумової активності. З метою надання першої допомоги чай дають при отруєннях, що викликають пригнічення центральної нервової системи, ослаблення серцевої діяльності і дихання (отруєння алкоголем і іншими наркотичними речовинами). Алкалоїди теофілін і теобромін виявляють слабовиражену стимулювальну дію на центральну нервову систему, але значно підвищують діурез. Дубильна речовина — кетахін, яка за будовою близька до вітаміну Р, сприяє засвоєнню організмом аскорбінової кислоти, підвищує міцність капілярів, зменшує проникність їх стінок. Три склянки чаю покривають добову потребу організму людини у вітаміні Р. Таніни чаю виявляють в'яжучу і бактерицидну дію, поліпшують травлення. Через це чай призначають хворим при гострих проносах і інших розладах кишкової діяльності. Але міцний настій чаю не рекомендується вживати при підвищенні збудливості, безсонні, органічних захворюваннях серцево-судинної системи, атеросклерозі, гіпертонічній хворобі, глаукомі. Надто міцний чай не бажано вживати і цілком здоровим людям, оскільки це може спричинити перезбудження нервової системи, занепокоєння, прискорене серцебиття, відчуття страху і інші хворобливі явища. Міцний настій чаю використовують як зовнішній засіб. У вигляді компресів, примочок і промивань його застосовують при сонячних опіках, запаленні очей, як косметичний засіб. Цілющі властивості має і зелений чай. Настій із зеленого чаю стимулює кровотворення, сприяє утворенню протромбіну в печінці, активізує окислювально-відновлювальні процеси, нормалізує водно-сольовий обмін, тонізує серцевий м'яз, підвищує пружність і зменшує проникність стінок кровоносних судин, знижує артеріальний тиск і кількість холестерину в крові, поліпшує самопочуття хворих на атеросклероз, ревматизм і хронічний гепатит, діє як радіопротектор. Відвар зеленого чаю має виражені антимікробні властивості і з успіхом застосовується при дизентерії, ентероколітах, колітах, диспепсії.

Лікарські форми і застосування[ред.ред. код]

Внутрішньо — настій зеленого чаю (2 чайні ложки сировини на 200 мл окропу настояти 10 хвилин, процідити) по 60-80 мл 3 рази на день; 1,5 г сухого зеленого чаю заварюють у 1 л окропу, настоюють і п'ють як чай для угамування спраги. Зовнішньо — компреси, примочки і промивання настоєм (1 чайну ложку сухого чорного чаю заливають склянкою окропу, настоюють 5 хвилин, проціджують, охолоджують до кімнатної температури).

Джерела[ред.ред. код]

  1. Д-р Александр Белоречки, Д-р Николай Джелепов. Тонизирующие напитки в нашем доме. София: Издательство «Техника», 1980. — С.21

Посилання[ред.ред. код]

Листок дуба Це незавершена стаття з ботаніки.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.