Фінляндизація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Фінляндиза́ція (фін. suomettuminen; швед. finlandisering; рос. финляндизация) — процес або стан обмеження свободи закордонної політики (наприклад, вимушений нейтралітет) і меншою мірою внутрішньої політики однієї держави іншою; назва походить від характеру відносин між Фінляндією та СРСР упродовж 1944-1989 років. Пізніше термін почали застосовувати й до деяких інших не надто могутніх країн, які проводять політику, вигідну сильним сусідам чи державам, що мають значний вплив у регіоні.

Передісторія[ред.ред. код]

Значна перевага в ресурсах і воєнній міці спричинила перевагу СРСР під час Зимової війни (1939—1940) і Радянсько-фінської війни (1941—1944).

10 лютого 1947 року в Парижі був підписаний мирний договір. За умовами Паризької мирної угоди 1947 року Фінляндія передавала під контроль СРСР території Петсамо, Салла та Карельський перешийок. Крім того, Фінляндія мала виплатити репарації у розмірі 300 млн доларів США, що мали бути погашені товарами (деревиною, папером, кораблями, харчовими продуктами). Аландські острови мали стати демілітаризованою зоною. Окремо був підписаний документ про обмеження Збройних Сил Фінляндії. СРСР орендував півострів Порккала біля Гельсінкі терміном на 50 років за ціною 50 млн фінських марок на рік (повернутий фінам у 1956 році)[1].

Як стверджується у «Дослідженні результатів війни у Фінляндії», підготованим Бібліотекою конгресу США:

Незважаючи на значні втрати, нанесені війною, Фінляндія змогла зберегти свою незалежність; однак, якби СРСР був зацікавлений у цьому, нема сумніву, що фінська незалежність була б знищена. Фінляндія вийшла з війни із розумінням цього факту й наміром побудувати нові та конструктивні відносини із СРСР[2]

Період «фінляндизації»[ред.ред. код]

Фінська зовнішня політика у післявоєнний час мусила враховувати інтереси Радянського Союзу: Фінляндія відмовилася від економічної допомоги США (План Маршалла) після Другої світової війни, а 6 квітня 1948 року підписано радянсько-фінський «Договір про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу» (продовжений у 1955 р. на 20 років, і у 1970 — на 20 років[3]).

Одним із провідників політики фінляндизації та тісної дружби з Радянським Союзом був президент Фінляндії Урхо Калева Кекконен, що був на посаді аж 4 терміни: 1956—1982.

Країна мала «особливі», дуже близькі відносини зі СРСР — радянське партійне керівництво слідкувало, зокрема за призначеннями найвищих посадових осіб, тому всі найвищі посадовці Фінляндії повинні були бути лояльні до радянської політики[4]. Країна зберегла незалежність, ринкову економіку, демократію та часткову свободу слова (хоча з бібліотек вилучали книги з «антирадянською пропагандою»), але дотримувалася політики нейтралітету, не вступаючи ні до НАТО, ні до ЄЕС. Частка комуністичних країн у зовнішньоторговому обороті Фінляндії станом на 1970 рік становила 20% (тоді як, наприклад, у ФРН цей відсоток був 6%, в Австрії — бл. 12%)[5].

Після розвалу Радянського Союзу Фінляндія відновила політичну незалежність, а завдяки високому рівню життя та економіки у 1995 році змогла вступити до Європейського Союзу.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Широкорад, глава 16
  2. US Library of Congress Country Study: «Finland, The Effects of the War»
  3. Страны мира. Краткий полит.-экон. справочник. — Москва: Политиздат, 1970. — С. 85
  4. Cold War list is focus of scandal in Finland (New York Times, 3.02.2008) (англ.)
  5. Страны мира. Краткий полит.-экон. справочник. — Москва: Политиздат, 1970. — 432 с.

Література[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]