Дугін Олександр Гелійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Гелійович Дугін
Дугин. А.Л.jpg
Олександр Дугін
Народився 7 січня 1962(1962-01-07) (52 роки)
Москва, СРСР СРСР
Проживання Москва, Росія Росія
Відомий засновник та лідер «Міжнародного Євразійського Руху»
Діяльність Філософ, політолог, публіцист
Головував Міжнародний євразійський рух
Конфесія старовір (єдиновірець)

Олекса́ндр Ге́лійович Ду́гін (рос. Александр Гельевич Дугин) (нар. 7 січня 1962, Москва, СРСР) — російський філософ, політолог, публіцист, засновник ідейного руху «неоєвразійства». Олександр Дугін на думку деяких політологів також сповідує праворадикальні, профашистські[1] та націоналістичні імперські ідеї[2][3].


Біографія[ред.ред. код]

Сім'я[ред.ред. код]

Батько — Гелій Олександрович Дугін (19351998) — кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант Головного розвідувального управління Генштабу Збройних сил СРСР[4], працював у Російській митній академії[5], мати — Галина Вікторівна Дугіна(19372000) — лікар, кандидат медичних наук. Проживала у Москві.

Олександр Дугін був одружений з Євгенією Дебрянською, від якої має сина[4]. Наразі одружений з Наталією Мелентьєвою — філософом, кандидатом філософських наук, публіцистом, директором видавництва «Арктогея», викладачем філософії в МДУ. Син: Артур (в хрещенні Димитрій) Олександрович Дугін, 1985 року народження, москвич, закінчив Московський державний лінгвістичний університет, музикант. Дочка: Дар'я Олександрівна Дугіна, 1992 року народження, студентка філософського факультету МДУ.

Кар'єра і життя[ред.ред. код]

1979 року поступив у Московський авіаційний інститут (МАІ), проте був відрахований з другого курсу за неуспішність[6] (згодом, при захисті дисертації, представив у Вчену раду РДУ диплом про закінчення заочного відділення Новочеркаського інженерно-меліоративного інституту)[7][8].

1980 року разом із Гейдаром Джемалем вступив у гурток «Чорний орден СС»[9],[6][10][11][12], який створив і очолив (обравши звання «рейхсфюрера») містик[13], один з перших російських «нових правих»[14] Євген Головін; саме учнем Головіна він себе і вважає[15]. (Гурток Головіна складався з колишніх членів «Южинського гуртка» письменника Юрія Мамлєєва, але, всупереч поширеним твердженнями, у самого Мамлєєва, що емігрував 1974 року, Дугін не бував)[16].

Разом з Гейдаром Джемалем Дугін вступив 1988 року в Національно-Патріотичний Фронт «Пам'ять» Дмитра Васильєва, але потім був вигнаний з цієї організації, за офіційним формулюванням, за те, що «контактував і контактує з представниками емігрантських дисидентських кіл оккультистско-сатанинського спрямування, зокрема, з певним письменником Мамлеевым»[17][18]. Разом із Едуардом Лимоновим і Єгором Лєтовим одним із співзасновників Націонал-Більшовицької Партії Росії. 1989 року входив до групи «Рух інтелектуальних консерваторів» Ігоря Дудинського.[19] У період з 1990 по 1992 рік працював з розсекреченими архівами КДБ, на основі яких підготував низку газетних, журнальних статей, книг і телепередачу «Таємниці століття», що транслювалася на Першому каналі.

За результатами опитування, проведеного сайтом openspace, у якому було віддано більш ніж 40 тисяч голосів, Дугін посів 36 місце серед найвпливовіших інтелектуалів Росії[26].

Антиукраїнські висловлювання[ред.ред. код]

«[…]Суверенітет України являє собою настільки негативне для російської геополітики явище, що, в принципі, легко може спровокувати збройний конфлікт.[…] Україна як самостійна держава з якимись територіальними амбіціями являє собою величезну небезпеку для всієї Євразії, і без рішення української проблеми взагалі говорити про континентальну геополітику безглуздо. Це не означає , що культурно-мовна чи економічна автономія України повинна бути обмежена , і що вона повинна стати чисто адміністративним сектором російської централізованої держави (як, до деякої міри, були справи в царській імперії чи при СРСР). Але стратегічно Україна повинна бути строго проекцією Москви на півдні і заході (хоча детальніше про можливі моделях переструктуралізаціі піде мова в розділі про Захід).» [27]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Фашизм — Безграничный и красный
  2. «Украинская правда». Андреас Умланд. Фашистский друг Витренко. 26.09.2006.
  3. Андреас Умланд. «Неоєвразійство», питання про російський фашизм і російський політичний дискурс. Дзеркало тижня.
  4. а б Михаил Бойко и Роман Сенчин Доктор Дугин // Литературная Россия, № 15. 13.04.2007
  5. Наказ ГТК РФ від 30.05.1997 № 301 «Про проведення в р. Москві наради з питань тилового забезпечення»
  6. а б Тимур Полянников, політолог. По стежках Химери, або роздуми про євразійство і «новий світовий порядок»//«Континент»№ 21(83)- 22(84),2002 р.
  7. Борис Режабек. Мерзла земля євразійця Дугіна. Про автора: [1]
  8. Аркадій Малер. Критичний аналіз "вимушених пояснень А. Дугіна
  9. Микита Каледін «Терапія виявилася безсилою перед манією Дугіна-молодшого перевлаштувати світ», «Стрінгер» № 7, 01.05.2003
  10. Інформація РГИУ
  11. Нові праві — нечисленний громадський рух, що об'єднав у себе російський націонал-більшовизм і націонал-соціалістичну ідеологію Західної Європи. — Інститут російської цивілізації
  12. «Володимир Можегов.» Повзе ангел // «Континент», 2010, № 144
  13. «Roger Griffin, Matthew Feldman». Fascism: Post-war fascisms. Taylor & Francis, 2004. ISBN 0-415-29020-1, 9780415290203. Стр. 197
  14. Олександр Верховський, Володимир Прибиловський, Катерина Михайловська. Націоналізм і ксенофобія в російському суспільстві. — М., «Панорама», 1998
  15. Дугин: история любви к Чикатило
  16. Ю. Мамлєєв. .html «Є між нами якась таємниця…» // «Завтра», 2 квітня 2008.
  17. «Пам'ять». Документи і тексти / Упоряд. Ст. Прибиловський. — М., ИЭГ «Панорама», 1990. — «'Пн. 25-26»'
  18. Олександр Верховський, Володимир Прибиловський, Катерина Михайловська. Націоналізм і ксенофобія в російському суспільстві. — М., «Панорама», 1998. — «'Пн. 52»'
  19. Дугін Олександр Гелійович на peoples.ru
  20. Робота в чорному //А. Р. Дугін Російська річ, 1994
  21. Біографія Дугіна // Міжнародний Євразійський Рух, 20.10.2002
  22. Е. Лимонів .html Людина короткої волі // газета «Завтра»
  23. .html Правда про Лимонова // Погляд
  24. Іван Демідов Російському народу необхідно поставити собі мету //Евразия.огд
  25. Кафедра соціології міжнародних відносин Соціологічний факультет МДУ
  26. Найвпливовіший інтелектуал Росії. Опитування в деталях (рос.)
  27. Александр Дугин. Основы геополитики. Проблема суверенной Украины, М.: АРКТОГЕЯ-центр, 2000. - 928с

Публікації[ред.ред. код]

  • Дугин А. Г. Теория многополярного мира / Сост. Н. В. Сперанская. М.: Евраз. движение (Тип. изд-ва), 2013. 533 с.: ил. 1000 экз. ISBN/ISSN 978-5-903459-12-4

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Вінстон Черчіль Це незавершена стаття про політичного діяча.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.