Іван (Малаховський)
| Іван Малаховський Jan Małachowski | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 1669 — 1691 | ||
| Церква: | Руська Унійна Церква | |
| Попередник: | Антін Терлецький | |
| Наступник: | Інокентій Винницький | |
| ||
| 1691 — 1693 | ||
| Обрання: | 28 вересня 1691 | |
| Попередник: | Августин Лодзята | |
| Наступник: | Гедеон Война-Оранський | |
| Освіта: | Грецька колегія св. Атанасія у Римі | |
| Смерть: | 12 лютого 1693 Холм | |
Іва́н Малахо́вський (пол. Jan Małachowski; ? — 12 лютого 1693) — греко-католицький ієрарх, єпископ Перемишльський, Самбірський і Сяноцький (1669–1691), єпископ Холмський і Белзький (1691–1693), василіянин, архімандрит Лещинського (до 1685 р.) та Жидичинського монастирів[1], один з ініціаторів унії в Галичині.
Життєпис[ред. | ред. код]
Походив зі шляхетського роду, що володів маєтностями в Мстиславському воєводстві на Білій Русі. За найпоширенішою версією, яку обстоює Каспер Несецький, він належав до Малаховських гербу Прус II, за іншими даними — Малаховських гербу Наленч[2].
В молодості прийняв постриг у василіянському монастирі. Отці-настоятелі запримітили здібного юнака й відправили Малаховського осягати освіту в грецьку колегію святого Атанасія (Рим). Там він навчався впродовж 1664–65 рр. і здобув ступінь доктора богослов'я. Після повернення в Річ Посполиту його приділили до монастиря у Жировичах проповідником[3].
Надалі Малаховський став ігуменом монастиря у Вільні, де оновив занедбану друкарню Мамоничів, видав церковнослов'янський устав[4] й організував ремонт приналежних кляштору будівель. Через нестачу коштів на виконання задумів він вирішив продати срібло однієї із віленських церков й уступити монастирське помістя «Скоробовщизна». Ця обставина суттєво підірвала авторитет ігумена, якого монахи і так недолюблювали через сувору дисципліну. Опріч того, Малаховський перебував у напружених стосунках з віленським архімандритом Маркіяном Білозором, не визнаючи владу останнього над собою[3].
Все це зумовило увільнення Малаховського від ігуменського служіння. Натомість київський митрополит Гавриїл Коленда затвердив його єпископом перемишльським; хіротонія відбулася у Вільні, в церкві Пресвятої Трійці за присутності прелатів обох обрядів. Утім, нове місце душпастирства виявилося не надто привабним: кафедру фактично посідали православні єпископи Антоній, а пізніше Інокентій Винницькі[5].
Через це І. Малаховському доводилось замешкувати у різних монастирях й містах, головно у Ярославі. 1675 року перемишльська шляхта, зжалившись над його убогим становищем, постановила на вишенському сеймику виділити єпископу під виглядом милостині тисячу злотих. В наступному році Малаховський за сприянням латинського крилошанина Станіслава Гембінського зумів підпорядкувати парафію у Валяві, однак ненадовго. Відтак тривалий час жив у Варшаві при дворі польського короля Яна III Собеського[6][7].
Наприкінці 1671 року Малаховський за вказівкою Гавриїла Коленди прибув на Закарпаття, аби заступити місце мукачівського єпископа Йосифа Волошиновського. Останній сильно занедбав церковні справи, тому місцева княгиня Софія Ракоцієва-Баторі попрохала митрополита відправити «достойного і вченого владику». Восени 1672 р. Малаховський звернувся з «меморіалом» до ім. Леопольда I про своє затвердження на кафедрі. У ньому він виклав ряд планів щодо майбутнього облаштування єпископства, зокрема заснування духовної семінарії, слов'янської друкарні й новіціяту, звільнення священників від панщини і сплати податків землевласникам[8]. Утім, кандидатура Малаховського не прийшла до вподоби монарху, зокрема через негативні намовляння з боку угорського примаса, й не була затверджена[9][10]. Хоча ієрарх покинув Мукачівську єпархію, він продовжив претендувати на неї й навіть назначав вікаріїв, серед яких відомі імена Івана Липницького та Порфирія Кульчицького[11].
В 1691 році перемишльська православна єпархія прийняла унію й була об'єднана з греко-католицькою в єдину на чолі з Інокентієм Винницьким. За пропозицією короля Малаховському доручили керування спорожнілою Холмською кафедрою[12]. Перебуваючи у Холмі, він в короткім часі занедужав й звелів перевести його до лікарні преподобних братів милосердя Святого Йоана, де 12 лютого 1693 року й помер[13]. Тимчасовим завідувачем справ єпархії став володимирський єпископ Лев Заленський[14].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Pisarze dziejów polskich. — Kraków : Sumptibus Academiae Litterarum; apud Bibliopolam G.Gebethner Cracoviae, 1878. — С. 324.
- ↑ Діярій гетьмана Пилипа Орлика / опрацював для друку Ян із Токар Токаржевський Карашевич. — Варшава : Праці Українського наукового інституту, 1936. — Т. XVII. Серія історична. — Кн.3. — С. 180.
- ↑ а б Перемышлянин, 1854, с. 56.
- ↑ Записки ЧСВВ. Ч. 3-4. — Рим, 1956 — С. 368.
- ↑ Перемышлянин, 1854, с. 56-57.
- ↑ Скочиляс І. Генеральні візитації в українсько-білоруських єпархіях Київської уніатської митрополії. 1596-1720 роки // Записки НТШ. — Т. CCXXXVIII. — Праці історико філософської секції. — 1999. — С. 70. Архівовано з джерела 19 лютого 2018. Процитовано 20 червня 2020.
- ↑ Перемышлянин, 1854, с. 57.
- ↑ Гаджега Василь. Йосиф Волошиновський, єпископ мукачівський і Іван Малаховський, єпископ перемиський, як єпископ мукачівський // Записки чина св. Василія Великого. — 1932. — Т. IV, вип. 1-2. — С. 167-170. Архівовано з джерела 26 червня 2020. Процитовано 26 червня 2020.
- ↑ Пап Степан. Історія Закарпаття. Том III. — Івано-Франківськ : «Нова Зоря», 2003. — С. 145. — ISBN 966-8265-19-x.
- ↑ Пекар В. Нариси історії церкви Закарпаття. Т. 2. — Рим-Львів : Видавництво ОО Василіян «Місіонер», 1997. — С. 29-30.
- ↑ А.В. Пекар. Нариси історії церкви Закарпаття. Т.1. Єрархічне оформлення. — Рим, 1967. — С. 197.
- ↑ Блажейовський Д. Ієрархія Київської церкви (861-1996). – Львів : Каменяр, 1996. – С. 273.
- ↑ Перемышлянин, 1854, с. 58.
- ↑ Акты Виленской комиссии для разбора древних актов. Т. 23. С. CXXXII [Архівовано 25 вересня 2021 у Wayback Machine.].
Джерела[ред. | ред. код]
- Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … [Архівовано 11 серпня 2014 у Wayback Machine.] — T. 3. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740.— 938 s.— S. 215. (пол.)
- Титов Ф. Иоанн Малаховский // Православная богословская энциклопедия. — 1906. — Т. 7. — С. 136-137.
- Перемышлянин на год 1854. Год изданія пятый. — Перемышль : Типомъ и накладомъ книгопечатнѣ капитульнои, 1854. — 104 с.
| ||||||||
|
