Адольф Андерсен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Адольф Андерсен
Karl Ernst Adolf Anderssen
And00278.png
Народився 6 липня 1818(1818-07-06)
Бреслау, Німеччина
(зараз Вроцлав, Польща)
Помер 13 березня 1879(1879-03-13) (60 років)
там же
·гострий інфаркт міокарда
Поховання Osobowice Cemetery[d]
Громадянство
(підданство)
Flag of the Kingdom of Prussia (1803-1892).svg Королівство Пруссія
Flag of the German Empire.svg Німецька імперія
Діяльність шахіст, нехудожній письменник, Шаховий композитор
Відомий завдяки шахіст
Alma mater Вроцлавський університет
Володіє мовами німецька[1]

Адо́льф А́ндерсен (нім. Karl Ernst Adolf Anderssen; * 6 липня 1818, Бреслау (нині Вроцлав) — † 13 березня 1879, там само) — німецький шахіст, провідний шахіст Європи 1850—1860-х років, майстер комбінаційної гри, педагог, професор математики, доктор наук.

Андерсен не користувався популярністю в шахових колах до 1851 року, коли несподівано завоював перше місце в Лондоні на Першому міжнародному турнірі, з якого почалася сучасна шахова ера. Завдяки своїм успіхам був визнаний найсильнішим шахістом свого часу, проте 1858 року програв принциповий матч з Полом Морфі у Парижі, що істотно похитнуло його шаховий авторитет. Але після того, як Морфі зійшов зі сцени, Андерсен відновив репутацію найсильнішого шахіста у світі, здобувши перемогу на сильному турнірі в Лондоні (1862). 1866 року програв важкий матч Стейніцу з рахунком 6:8 (без урахування нічиєї), фактично передавши тому неофіційне звання чемпіона світу.

Партії Андерсена з Кізерицьким (Лондон, 1851) і Дюфренем (Берлін, 1852) увійшли в історію під епітетами «безсмертна» і «вічнозелена» — настільки сучасників приголомшила комбінаційна майстерність Андерсена.

Всупереч неодноразово висловлюваним у шахових підручниках і навіть у «Курсі шахових лекцій» п'ятого чемпіона світу Макса Ейве думок про відсутність у Андерсена позиційної гри[2], історик шахів Яків Нейштадт зазначав, що «позиційні гріхи Андерсена сильно перебільшені і припадають, здебільшого, на ранній період його творчості»[3]. Прикладом позиційного розуміння є партія з Луї Паульсеном у Відні (1873).

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранній період[ред. | ред. код]

Адольф Андерсен народився в бідній сім'ї. Коли йому виповнилося 9 років, батько навчив його грати в шахи[4]. Андерсен згадував, що найкраще вивчив гру на основі книги Вільяма Льюїса «50 партій між Лабурдонне і Макдоннеллом» (1835)[5]. Також він читав книги Філідора, Альґаєра і Мозеса Гіршеля[en]. Навчаючись у гімназії святої Єлизавети рідного міста Бреслау, Андерсен малював у підручниках шахові діаграми, грав зі своїми друзями партії «за листуванням» під час уроків, що не завадило йому успішно закінчити гімназію. Потім навчався в університеті Бреслау, де здав державні іспити[6]. Вчений ступінь отримував у Берліні, де й познайомився з сильними шахістами[7].

Андерсен став учителем німецької мови та математики у Фрідріх-гімназії рідного міста, а пізніше переїхав до міста Штольп (Померанія)[8], де був домашнім учителем у сім'ї[9]. Часом він їздив у столицю Пруссії, грав у кафе Гойзлера з шахістами Берлінської плеяди[de]. Вже тоді представник плеяди Вільгельм Ганштейн[de] передбачав, що Андерсен переможе всіх відомих майстрів[10].

За період до 1848 року збереглося більше відомостей про партії, в яких Андерсен поступився, ніж про ті, в яких переміг. Його суперники зазвичай зберігали свої перемоги, сам же Андерсен партії не записував[11].

У січні 1848 року, ще до від'їзду в Померанію, Андерсен провів у Бреслау матч зі знайомим йому з юних років земляком Даніелем Гаррвіцем. Гаррвіц був набагато досвідченішим — він грав в Англії і Франції з Говардом Стаунтоном і Ліонелем Кізерицьким та іншими відомими європейськими шахістами. Перед початком суперники зіграли партію наосліп — переміг Андерсен. Матч складався з 11 партій, проходив у рівній боротьбі, і за рахунку +5 -5 останню партію вирішили не грати, визнавши нічийний результат[11].

Перший міжнародний турнір і «безсмертна» партія[ред. | ред. код]

Коли стало відомо, що 1851 року в Лондоні, під час Всесвітньої виставки, розпочнеться перший міжнародний шаховий турнір[12], Берлінське шахове товариство вирішило, що Пруссію представлятимуть Андерсен і Карл Маєт (Німеччину представляв і Бернгард Горвіц[ru], який жив у столиці Англії). Андерсен відмовився від місця домашнього вчителя, переїхав до Берліна, кожного дня грав з Маєтом, Жаном Дюфренем[en] і австрійцем Ернстом Фалькбеєром[8], а також з Максом Ланге[de]. Зіграв з ними понад сто партій[9].

Перебуваючи в Лондоні, Андерсен так і не відвідав Всесвітню виставку, що проходила в Кришталевому палаці. Коли шахіста запитали, чому він цього не зробив, він відповів: «Я приїхав до Лондона, щоб грати в шахи»[9].

abcdefgh
8
Chessboard480.svg
a8 чорна тура
c8 чорний слон
d8 чорний король
g8 чорний кінь
h8 чорна тура
a7 чорний пішак
d7 чорний пішак
f7 чорний пішак
g7 білий кінь
h7 чорний пішак
a6 чорний кінь
d6 білий слон
b5 чорний пішак
d5 білий кінь
e5 білий пішак
h5 білий пішак
g4 білий пішак
d3 білий пішак
f3 білий ферзь
a2 білий пішак
c2 білий пішак
e2 білий король
a1 чорний ферзь
g1 чорний слон
8
77
66
55
44
33
22
11
abcdefgh
«Безсмертна» партія А. Андерсен — Кізерицький (Лондон, 1851). Вже пожертвувавши слона і дві тури, білі віддають ферзя і ставлять ефектний мат. 22.Фf6+!! К:f6 23. Сe7X

Турнір проходив за системою «на вибування». Андерсену в першому колі належало битися з сильним суперником — Кізерицьким. Матч проходив до двох перемог; Андерсен здобув дві необхідні перемоги, ще одна партія завершилася внічию[13]. Кізерицький залишився, щоб проводити з учасниками турніру та іншими шахістами «легкі» (товариські) партії. Проти Андерсена він мав у них позитивний рахунок (9 перемог, 5 поразок, 2 нічиї)[14], але найвідомішою стала одна з перемог Андерсена. Андерсен створив блискучу комбінацію, пожертвувавши слона, дві тури і ферзя[9]. Мат відповідає найсуворішим вимогам задачної композиції. Короля і кожне поле його відступу атакує лише одна з трьох фігур, що залишились, жодна фігура не є зайвою[15].

Ця партія увійшла в історію як «безсмертна» (епітет належить Фалькбеєру)[15]. Діаграма одного з положень фігур у безсмертній партії містилась на німецькій грошовій купюрі вартістю 75 пфенігів[9].

У другому колі Андерсен знову грав проти сильного суперника — угорця Йожефа Сена. Якщо б матч, згідно з правилами першого кола, тривав до двох перемог, то Андерсен не зміг би виграти турнір, тому що перші дві партії він програв. Але тепер вже грали до чотирьох перемог, і наступні чотири партії Андерсен виграв[13].

Нарешті, в третьому колі Андерсен зустрівся з головним фаворитом — Говардом Стаунтоном, «некоронованим чемпіоном», якого після перемоги над П'єром де Сент-Аманом визнали найкращим шахістом Європи, а значить, і світу, оскільки американські шахісти приєдналися до європейських тільки після знаменитого «турне» Пола Морфі. Стаунтон зазнав поразки з рахунком 4:1[16].

У фінальному матчі Андерсен переміг Мармадюка Вайвілла з рахунком 4:2[13]. Він одержав срібний кубок та 183 фунти[9]. Одержавши приз за перемогу в турнірі, Андерсен віддав третину грошей Йожефу Сену. Коли вони дізналися про свій матч один проти одного, то домовилися, що так вчинять, якщо один з них виграє турнір[17].

Стаунтон, який програв навіть матч за третє місце Вільямсу (+3-4=1), не міг не переживати через результат турніру. Він вклав у його організацію стільки сил, а в підсумку його перестали вважати найкращим шахістом світу. При цьому треба було залишатися гостинним господарем свята[18].

Андерсен так писав про переможеного суперника[18]:

« Війну в Європі виграно і ООН не завдячує цим жодній людині більше, ніж Маршалу Жукову.
Оригінальний текст (англ.)
Якщо Стаунтон не проявив на турнірі своєї колишньої сили, то це тільки тому, що він трохи відвик від серйозної гри, бо протягом багатьох років мав справу з суперниками, яким давав фору ... ... Поразки зовсім не впливали на спокій, веселість, люб'язність мого супротивника. Я ніколи не помічав у ньому жодного сліду досади ... Це ознака визначного гравця.
»

Регламент містив умову, згідно з якою переможець зобов'язаний був прийняти від кожного учасника турніру виклик на матч із 21 партії, якщо виклик буде здійснено не пізніше, ніж через дві доби, і якщо той, хто зробив його, внесе 100 фунтів стерлінгів. Стаунтон не став зволікати і, таким чином, отримав можливість зіграти довгий матч-реванш. Андерсен, звісно ж, погодився, але поставив одну умову — почати цей матч не пізніше 21 липня і завершити впродовж місяця. Справа в тому, що після неминучих урочистостей на батьківщині Андерсен збирався повернутися в Бреслау і стати вчителем німецької мови та математики в місцевій гімназії. Стаунтон же пропонував, через своє нездужання, відкласти матч на три або чотири місяці. Це порушувало плани Андерсена; матч у підсумку не відбувся[19].

Коли все стало остаточно ясно, прихильники Стаунтона, а потім і він сам, стали стверджувати, що успіх Андерсена викликаний удачею, збігом обставин[20]. Відгукнулася і німецька преса. Лондонський кореспондент однієї з газет єхидно зауважив: «Якщо пан Стаунтон справді хворий, то звісно ж, не надлишком скромності». Андерсен у цій полеміці участі не брав[20]. Нездужання не завадило Стаунтону по закінченні турніру провести матч з Карлом Янішем, який запізнився, і виграти з рахунком +7-2=1[21].

Ще залишаючись в англійській столиці, Андерсен взяв участь у турнірі, організованому Лондонським шаховим клубом, який конкурував з Сент-Джорджським, що проводив перший міжнародний турнір. Цей турнір проходив за коловою системою. Андерсен набрав сім з половиною очок з восьми, випередивши Кізерицького, Горвіца, Гаррвіца та інших. З Лондона він відвіз одразу два перших призи, хоча другий і не був таким значним, як приз Сент-Джорджського клубу (невипадково названий Великим)[22].

На батьківщині Андерсена чекали святкування, його оголосили шаховим королем. Художник Ретті написав портрет, шахові клуби називали його ім'ям[23].

Після перемоги на лондонському турнірі[ред. | ред. код]

Адольф Андерсен

Через рік Андерсен зіграв у Берліні товариську партію з Дюфренем, яку Вільгельм Стейніц назвав «вічнозеленою в лавровому вінку знаменитих німецьких майстрів»[8]. Михайло Чигорін оцінив комбінацію, яка завершила партію, як «одну з найбільш блискучих комбінацій, які колись зустрічалися в практичних партіях знаменитих гравців»[8].

Переможець пожертвував ферзя, туру і обох коней; оскільки після жертви тури взято чорного коня, то це є втратою якості; вже немає повної відповідності суворим правилам задачної композиції, тому що непожертвувана тура не беру участі у фіналі, хоча комбінацію почала саме вона. Однак замість неї одне з полів відступу атакує пішак, а головне — білі, якими грав Андерсен, самі можуть одержати мат в один хід. Але це неможливо завдяки постійним шахам, спочатку з жертвами, потім — без. І неможливо уникнути мату з боку білих[24].

Шість років після перемоги на лондонському турнірі[25], заглибившись у педагогічну роботу, ставши професором математики в університеті Бреслау[9], Андерсен грав тільки товариські партії — в Берліні, Лейпцигу та Бреслау[25]. З-поміж партій, зіграних після «вічнозеленої», на найбільшу увагу заслуговує партія з Маєтом (1855). Маєт не прийняв жертви і здав уже зовсім безнадійну для нього партію, цим самим перешкодивши Андерсену провести ефектну комбінацію, яка, втім, наводиться у коментарях — чорні перебували в цугцвангу[26].

Підсумки Манчестерського турніру (1857) не дозволили дійти якихось висновків. Короткий турнір за участю восьми гравців проводився за кубковою системою, і Андерсен зіграв лише дві партії — переміг Гаррвіца, потім програв Йоганну Левенталю[25]. Від серпня 1857 року до приїзду в Париж у грудні 1858 року він взагалі не грав у шахи[27].

Матч з Морфі[ред. | ред. код]

Отримавши двотижневу відпустку, Андерсен приїхав до Парижа, бо стало відомо, що юний Пол Морфі прибув до Європи і перемагає найкращих майстрів Старого Світу[27]. Американець у вересні виграв матч-парі у Гаррвіца, після чого роздав частину отриманого виграшу всім хто робив ставки, хто на це погодився, а інші гроші витратив на оплату дорожніх витрат Андерсена, про чиє бажання грати з ним Морфі знав[28]. Чекаючи на Андерсена, Морфі проводив товариські та консультаційні (з партнером проти двох суперників) партії та партії на фору[29].

Матч Андерсена і Морфі проходив у готелі Breuteuil, де жив Морфі[29]. Першу партію виграв Андерсен, друга завершилася внічию, але потім Морфі виграв п'ять партій поспіль і цим вирішив результат матчу. Матч, який складався з 11 партій, тривав тиждень; 22 і 25 грудня було зіграно по дві партії. Завершивши поєдинок, Андерсен і Морфі зіграли шість «легких» партій, домовившись застосовувати тільки королівський гамбіт. Андерсен виграв одну партію, Морфі — п'ять[30].

У матчі з Морфі, граючи білими, Андерсен тричі почав партію ходом 1. а3, що призвело до виникнення дебюту Андерсена, який, втім, не використовують у сучасних турнірах. Сам Андерсен пізніше назвав хід 1. а3 «божевільним»[31].

Свою поразку від Морфі з рахунком -2 +7 =2 (як і з Гаррвіцем, Морфі грав до семи перемог) Андерсен пояснив перевагою суперника, не намагаючись пояснити її поганою формою, хворобою чи випадковістю…"[32].

Повернення в «некороновані чемпіони»[ред. | ред. код]

Ця поразка повернула Андерсена до активної гри. Від 1859 року він успішно провів матчі зі своїми співвітчизниками — Маєтом у Берліні (+14=2), Б. Зуле в Бреслау (+27-13=8), Дюфренем у Берліні (+4), А. Карстаньєном у Кельні (+7-3=1), Ф. Гіршфельдом у Берліні (+14-10=5)[32].

На рівних проходила гра з молодим уродженцем Словаччини Іґнацом Колішом. Вперше Андерсен зустрівся з ним у Парижі в 1860 році і зіграв унічию (+6-6) серію «легких» партій. Повноцінний матч до чотирьох перемог пройшов через рік у Лондоні. Андерсен переміг з рахунком +4-3=2, вигравши останню вирішальну партію[33].

Влітку 1862 року в Лондоні відбувся другий міжнародний турнір, знову приурочений до Всесвітньої виставки. Його організував Йоганн Левенталь, який жив в Англії. Запрошення отримали Морфі, Андерсен, срібний призер Першого американського шахового конгресу і переможець бристольського турніру (1861) Луї Паульсен, Коліш, Гаррвіц, Яніш, Сергій Урусов[ru], Тассіло фон Гейдебранд унд дер Лаза[34] і навіть Сент-Аман, який припинив виступати і виїхав до Алжиру[35]. З-поміж запрошених приїхали тільки Андерсен і Паульсен. Двома іншими іноземними учасниками стали Стейніц, а також італієць Серафіно Дюбуа[en] (незапрошені шахісти могли подавати заявки)[34]. Турнір проходив за коловою системою[36]. Андерсен переміг, обійшовши на одне очко Паульсена, вигравши 11 партій і програвши одну. Він вперше зустрівся зі Стейніцом, який посів шосте місце, і виграв у того партію[37]. Того ж року він став доктором наук, за заслуги, а не шляхом захисту дисертації[9].

Невдовзі після турніру Андерсен зіграв перший з трьох своїх матчів з Паульсеном. Матч завершився внічию (+3-3=2)[38]. Якщо після тріумфу Морфі в Європі його називали найкращим шахістом світу, то тепер Морфі відмовлявся від виступів. Паульсен і Коліш хотіли зіграти з ним матч, але він відхилив їхні виклики. І «некоронованим чемпіоном» знову стали вважати Андерсена[38].

Матч зі Стейніцом[ред. | ред. код]

Між тим, Стейніц грав усе успішніше. І в липні — серпні 1866 року в Лондоні відбувся його матч з Андерсеном до восьми перемог. Зазвичай стриманий Андерсен сказав, що Стейніц навряд чи зможе виграти навіть одну партію. У першій партії переміг Андерсен, але потім Стейніц виграв чотири партії поспіль. Здавалося, що доля матчу вирішена, однак тепер Андерсен виграв чотири партії поспіль. Рахунок став +5-4 на його користь [39].

За рахунку +6-6 Стейніц виграв дві партії, а разом з ними і матч. Обидва суперники грали в однаковому комбінаційному стилі, за винятком однієї партії, яку виграв Андерсен[40].

Третій і четвертий міжнародні турніри[ред. | ред. код]

У Андерсена з'явився учень — уродженець Любліна і житель Бреслау Йоганн Герман Цукерторт. Їхній матч, у якому переміг Андерсен з рахунком +8-3=1, носив, швидше, товариський характер[25]. Разом вони редагували журнал «Neue Berliner Schachzeitung» (Цукерторт переїхав до Берліна, де займався не лише шаховою журналістикою)[41].

1867 року Андерсен, якого нікому було замінити в університеті, не зміг взяти участь у третьому (паризькому) міжнародному турнірі. Переміг Коліш, друге місце посів мало кому відомий Шимон Вінавер, а Стейніц — лише третє[42]. На думку Якова Нейштадта, у шахах тоді настало міжцарів'я.[43].

Через три роки пройшов міжнародний турнір у Баден-Бадені, віце-президентом якого був І. С. Тургенев. Переміг Андерсен, двічі обігравши Стейніца, який посів друге місце. Це була його вже третя перемога на міжнародному турнірі, а в єдиному, де Андерсен не здобув перемоги, він не брав участі. «Старі суперники Андерсена один за іншим йшли зі сцени, він же продовжував битися, і притому з великим успіхом!» — захоплювався Нейштадт[42].

Останні роки життя[ред. | ред. код]

Могила Андерсена

Потім у шаховій кар'єрі Андерсена настав спад. Через рік він програв свій другий матч Цукерторту з рахунком +2-5[44]. У 1873 році на великому і дуже довгому турнірі у Відні Андерсен одержав третій приз (першим був Стейніц). Результат був дуже непоганим — вісім виграних матчів, два програних, один завершився внічию (+17-9=4, 19 очок з 30 можливих)[45].

1876 року Андерсен виграв невеликий турнір у Лейпцигу, де Паульсен посів четверте місце. Друге і третє місця поділили шахісти не настільки високого рівня Карл Герінг і Карл Пітцель. Вони мали грати матч за другий приз (третій не видавався), але вважали за краще пожертвувати 120 марок на проведення матчу між Андерсеном і Паульсеном. Андерсен програв цей матч з рахунком -4+5=1 (3:0, 3:3, 4:3, після нічиї у восьмій партії Андерсен програв двічі, що й призвело до його загальної поразки). Десять партій матчу тривали впродовж п'яти днів[46]. «Своїм суперникам він давав велику фору — роки», — написав Нейштадт[44]. Андерсен був старший за Паульсена на 15 років, Стейніца — на 18, Цукерторта — на 24[42].

Через рік урочисто відзначали 50-річний ювілей шахової кар'єри Андерсена. У Лейпцигу пройшло свято Anderssen-Feier. Андерсену подарували зроблену з мармуру і коштовностей шахівницю з фігурами, що зображала позицію з його переможної партії в матчі зі Стаунтоном на першому міжнародному турнірі. В ювілейному турнірі переміг Паульсен, друге і третє місця поділили Андерсен з Цукертортом. Вигравши додаткову партію, Андерсен одержав другий приз. Того ж року Андерсен знову програв матч Паульсену (-3+5=1)[46].

1878 року п'ятдесятидев'ятирічний Андерсен взяв участь у великому паризькому міжнародному турнірі і посів шосте місце. Переможцем турніру став Цукерторт, який виграв додатковий матч у Вінавера[47].

Останній турнір за участі Андерсена проходив у Франкфурті-на-Майні в липні — серпні того ж року. Він посів третє місце, а першим був Паульсен[2].

Наприкінці життя Андерсен мав серйозні проблеми з серцем, але продовжував і грати в шахи, і викладати. Університет і Фрідріх-гімназію, де він також читав лекції, Андерсен залишив лише незадовго до смерті[2].

Адольф Андерсен помер 13 березня 1879 року в своєму будинку від інфаркту міокарда[9]. Під час бомбардувань Другої світової війни його могилу було зруйновано. Після війни Бреслау став частиною Польщі і був перейменований у Вроцлав. У 1957 році Польська Шахова Федерація вирішила перепоховати Андерсена в нову могилу на цвинтарі Особовіце[48].

Стиль і теорія[ред. | ред. код]

Андерсен увійшов в історію шахів як головний представник комбінаційної школи. Його називали і називають шаховим романтиком[2].

Як писав Яків Нейштадт, «щоб протиставити вчення Стейніца комбінаційній школі, лідеру цієї школи приписували всі її недоліки»[3]. Борис Туров похмуро жартував: «Андерсена часто люблять уявляти таким-собі шаховим гусаром, який вміє тільки атакувати»[49].

Сам Андерсен любив відому приказку «Найкращий захист — це атака!». Але атаку і наступну за нею комбінацію він у найбільш вдалих своїх партіях починав, домігшись переваги над суперником за допомогою захоплення центру і стратегічно важливих полів, досягши переваги у розвитку. Він вміло використовував не лише тактичні, але й позиційні помилки суперників[50].

Нейштадт писав, що жертва слона в «безсмертній партії» «має, швидше, позиційний характер»[51].

На початку шахової кар'єри Андерсен нерідко дозволяв собі некоректні жертви, в пошуках красивої комбінації не завжди продовжував атаку найсильнішим чином. Але за тридцять років гри з найкращими тогочасними шахістами його стиль просто не міг не вдосконалюватися, стаючи більш різнобічним[3].

«Ахілесовою п'ятої Андерсена», зазначав Нейштадт, «була не позиційна гра, а його шаховий характер… Андерсен любив застосовувати сильнодійні засоби і часом спалював за собою мости… Андерсен не міг втриматися і переступав межу безпеки… Іншим недоліком Андерсена… стала відсутність терпіння в затяжних ендшпілях»[52].

Що ж стосується позиційної гри, у шостій партії матчу зі Стейніцом лідер комбінаційної школи почав серію з чотирьох перемог, перегравши суперника стратегічно завдяки наступу на ферзевому фланзі. Партія з Паульсеном на віденському турнірі — це просто застосування методу Стейніца в дії, проте задовго до появи цього методу[52]. У своїй монографії, присвяченій Андерсену, яка містить близько двохсот партій, Л. Бахман навів лише заключну комбінацію[53]. «Між тим», на думку Нейштадта, «завершальна комбінація заслуговує на увагу… у зв'язку з попередньою грою. Всю партію з повним правом можна віднести до найкращих надбань Андерсена…»[52].

У 1846 році Андерсен став редактором журналу «Schachzeitung der Berliner Schachgesellschaft» (після смерті його засновника Людвіга Бледова[en]; згодом журнал став називатися «Deutshe Schachzeitung»). Обіймав цю посаду до 1865 року. Був співредактором «Neue Berliner Schachzeitung» (у 1864—1867 роках разом з Ґуставом Нойманом; у 1867-1871-х разом з Іоганном Германом Цукертортом)[54], друкував там, а також у деяких інших виданнях, свої статті, нерідко аналізуючи в них дебюти[52].

Андерсена найбільше приваблювали близькі до його стилю гамбіти, а також напіввідкриті дебюти. Однак цікавила його й іспанська партія[55].

Він запропонував новаторський план боротьби з підривом пішакового центру у французькому захисті. Саме це відкриття Пауль Керес назвав у своїй монографії «атакою Андерсена»[55].

Шахова композиція[ред. | ред. код]

А. Андерсен
Aufgaben für Schachspieler, 1842
abcdefgh
8
Chessboard480.svg
d8 білий слон
e8 білий слон
h8 білий король
h7 чорний пішак
h6 чорний король
f3 білий пішак
h3 чорний пішак
h2 білий пішак
8
77
66
55
44
33
22
11
abcdefgh
Мат в 4 хода.

1.Ch5! Kp:h5 2.Kpg7 h6 3.Kpf6 Kph4 4.Kpg6#

«Мат Андерсена» (мат ходом короля навскришку)

Андерсен був і проблемістом, складачем шахових задач. Збірник «Задачі для шахістів» (нім. Aufgaben für Schachspieler) з 60 задач Андерсен випустив ще 1842 року. Згодом продовжував публікувати задачі в журналах, через рік після перемоги на першому міжнародному турнірі вийшло друге видання збірника[56].

Поряд з Болтоном і Бреде[de], Андерсен істотно вплинув на розвиток задачної композиції. Його задачі помітно, і в кращий бік, відрізнялися від тих, що зазвичай складалися тоді. Цікаво, що любитель у грі атаки і комбінацій відкидав форсовані завдання з безліччю жертв[57].

На наведеній діаграмі — одна з ідей, які відкрив Андерсен (ця тема носить його ім'я)[4][58].

Характер і особисте життя[ред. | ред. код]

Адольф Андерсен відзначався добрим характером, часто посміхався, але, якщо під час аналізу ним партії хтось із присутніх пропонував свій варіант, і той був неправильним, майстер міг відповісти досить різко. Захоплений, він нерідко вставав і продовжував аналіз, стоячи. Часто, аналізуючи і навіть граючи, він супроводжував свої та чужі ходи жартами (іноді грубуватими, але завжди добродушними). Однак, коли партія набувала складного характеру, Андерсен обхоплював голову руками, розраховуючи варіанти, стискав губи, куточки рота трохи тремтіли. Якщо партія проходила спокійно, він зазвичай брав у руку сигару[59]. Фігури Андерсен пересував то тихо, майже безшумно, а, то навпаки, рвучко (це залежало від ходу партії)[60].

Він грав не лише в шахи, але й у шашки, також вважаючись найкращим гравцем світу[9].

За спогадами Ернста Фалькбеєра, який добре знав Андерсена, чудова пам'ять шахіста проявлялася не лише в грі. Андерсен легко запам'ятовував шедеври давньогрецької літератури — причому не фрагментами, а повністю. Вирізнявся він і прекрасними математичними здібностями: без праці, спеціально не готуючись, розв'язував найскладніші задачі з геометрії[23].

Андерсен ніколи не був одружений. Він жив разом зі своєю матір'ю і своєю незаміжньою сестрою[9].

Турнірні результати[ред. | ред. код]

Джерела:[9][61][62][63][64][65][66]

Дата Місто Місце Очки Нотатки
1851 Лондонський міжнародний турнір 1 15/21 Попереду таких шахістів, як: Мармадюк Вайвілл, Елайджа Вільямс, Говард Стаунтон, Йожеф Сен, Г'ю Александер Кеннеді, Бернгард Горвіц, Генрі Берд, Ліонель Кізерицький, Карл Маєт, Йоганн Левенталь, Едвард Леве, Альфред Броді, Джеймс Маклоу, Семюел Ньюем та Е. С. Кеннеді.
Турнір на вибування, у якому учасники грали в кожному колі міні-матчі, від 2-х очок у трьох партіях у першому колі до 8-ми партій у фіналі. Андерсен переміг Кізерицького, Сена, Стаунтона і Вайвілла — його найвпертіший міні-матч закінчився з рахунком +4−2=1 у фіналі проти Вайвілла.[61]
1851 Турнір Лондонського шахового клубу 1 7½/8 Попереду таких шахістів, як: Карл Маєргофер, Даніель Гаррвіц, Фредерік Дікон, Кізерицький, Горвіц, Сабо, Леве та Ерманн. Очевидно, задумувався як коловий турнір, але слабші гравці швидко вибули.
1857 Манчестер (Британська шахова асоціація) - 1/2 Турнір на вибування серед 8 учасників, у якому кожен гравець грав по одній партії в кожному колі. Андерсен переміг Гаррвіца в першому колі, але програв Левенталю — в другому. Левенталь зіграв унічию у фіналі проти Семюеля Бодена, потім Боден завершив кар'єру.
1862 Лондонський міжнародний турнір 1 12/13 Попереду таких шахістів, як: Луї Паульсен, (11/13), Джон Овен (10/13), Джордж Алькок Макдоннелл, Серафіно Дюбуа, Вільгельм Стейніц та 8 інших.[63]
Один із перших успішних колових турнірів.
1868 Аахен (Західнонімецька шахова федерація) 1= 3/4
потім 0/1
Андерсен і Макс Ланге поділили перше місце; порядок після плей-оф: (1) Ланге, (2) Андерссен; Вільфрід Паульсен, Йоганн Герман Цукерторт і Еміль Шаллопп.
1869 Гамбург (Північнонімецька шахова федерація) 1= 4/5
потім 1½/2
Андерсен і Луї Паульсен поділили перше місце; порядок після плей-оф: (1) Андерссен, (2) Паульсен; Цукерторт, Йоганнес фон Мінквіц, Шаллопп і Александер Александер.
1869 Бармен (Західнонімецька шахова федерація) 1 5/5 Попереду таких шахістів, як: Цукерторт, фон Мінквіц, Шаллопп, Вільфрід Паульсен і Ріхард Гайн.
1870 Баден-Баденський міжнародний турнір 1 11/18 Попереду таких шахістів, як: Стейніц, Ґустав Нойман, Джозеф Генрі Блекберн, Луї Паульсен, Сесіль Валентін Де Вер, Шимон Вінавер, Замуель Розенталь, фон Мінквіц і Адольф Штерн.
1871 Крефельд (Західнонімецька шахова федерація) 1= 4/5
потім 1/2
Андерсен, фон Мінквіц і Луї Паульсен поділили перше місце; порядок після плей-оф: (1) Паульсен, (2) Андерссен, (3) Мінквіц; Карл Фітшель, Карл Ґерінґ і Вільфрід Паульсен.
1871 Лейпциг (Центральнонімецька шахова федерація) 1= 4½/5 потім 1/1 Андерсен і Самуель Мізес поділили перше місце; потім Андерсен виграв гру плей-оф.
1872 Альтона (Північнонімецька шахова федерація) 1 3½/4 Випередив таких шахістів, як Нойманн, Герінг, Шалопп і Пітшель.
1873 Віденський міжнародний турнір 3 8½/11: 19/30 Позаду Стейніца (10/11: 22½/25) і Блекберна; випередив таких шахістів, як: Розенталь (7½/11: 17/28), Луї Паульсен, Генрі Берд, Макс Фляйссіг, Йозеф Гераль, Філіпп Майтнер, Оскар Гельбфус, Адольф Шварц і Пітшель.
Цей турнір мав дуже незвичну систему підрахунку очок: кожен гравець грав міні-матч з трьох партій зі всіма іншими гравцями і здобував 1 очко за виграний міні-матч і ½ — за нічийний.
1876 Лейпциг (Центральнонімецька шахова федерація) 1= 3½/5 потім 2/2 Андерсен, Герінг і Пітшель поділили перше місце; результати після плей-оф: (1) Андерсен, (2=) Герінг і Пітшель; Луї Паульсен, Шалопп і Карл Бербер.
1877 Лейпциг (Центральнонімецька шахова федерація) 2= 8½/11 Позаду Луї Паульсена (9/11); поділив друге місце з Цукертортом (8½/11); попереду таких гравців, як: Вінавер (7½/11), Герінг, Бертольд Енґліш, Шалопп та 5 інших. Цей турнір був спеціально присвячений 50-й річниці відтоді, як Андерсен вивчив шахові ходи.
1878 Франкфурт-на-Майні (Західнонімецька шахова федерація) 3 6/9 Позаду Луї Паульсена (8/9) і Адольфа Шварца (6½/9); попереду таких гравців, як Мінквіц (5/9), Вільфрід Паульсен (4½/9) та 5 інших.
1878 Паризький міжнародний турнір 6 12½/22 Андерсен нездужав.[64] Перемогли Вінавер в Цукерторт.

Матчеві результати[ред. | ред. код]

Джерела:[9][67][68][69][65][66][70][71][72]

Дата Суперник Результат Місце Очки Нотатки
1845 Людвіг Бледов Поразка Вроцлав ½/5 +0=1–4 Джерела наводять
різний рахунок.[67]
1845–1846 Тассіло фон Гейдебранд унд дер Лаза Поразка Вроцлав 2/6 +2=0–4  
1848 Даніель Гаррвіц Нічия Вроцлав 5/10 +5=0–5  
1851 Тассіло фон Гейдебранд унд дер Лаза Поразка Вроцлав 5/15 +?=?–?  
1851 Карл Пітшель Нічия Лейпциг 2/4 +1=2–1  
1851 Жан Дюфрень Перемога Берлін 13/18 +12=2–4  
1851 Ернст Фалькбеєр Перемога Берлін 4/5 +4=0–1  
1851 Карл Маєт Перемога Берлін 4/4 +4=0–0  
1851 Едуард Єнай Перемога Лондон 4½/8 +?=?–? Casual games
1851 Ліонель Кізерицький Поразка Лондон 6/16 +5=2–9 Casual games
1851 Йоганн Левенталь Перемога Лондон 5½/8 +5=1–2 Casual games; джерела наводять
різні результати:
+5–1, +5–2 і +5–4 на користь Андерсена, і +4=1–3 на користь Левенталя[73]
1858 Даніель Гаррвіц Перемога Париж 4/6 +3=2–1 Джерела наводять
різні результати:
+3=3–1 і +2=2–1[74]
1858 Пол Морфі Поразка Париж 3/11 +2=2–7  
1858 Пол Морфі Поразка Париж 1/6 +1=0–5 Casual games
1859 Макс Ланге Поразка Вроцлав 3½/8 +3=1–4 Casual games
1859 Карл Маєт Перемога Берлін 7/8 +7=0–1  
1859 Жан Дюфрень Перемога Берлін 4/4 +4=0–0  
1859 Бертольд Суле Перемога Берлін 31/48 +27=8–13 Casual games
1860 Філіпп Гіршфельд Перемога Берлін 16½/29 +14=5–10  
1860 Іґнац фон Коліш Нічия Париж 5½/11 +5=1–5  
1860 Поль Журно Перемога Париж 3½/5 +3=1–1  
1860 Жуль Арну де Рів'єр Нічия Париж 2½/5 +2=1–2  
1861 Іґнац фон Коліш Перемога Лондон 5/9 +4=2–3  
1861 Йоганн Левенталь Перемога Лондон 2/3 +2=0–1 Casual games
1862 Луї Паульсен Нічия Лондон 4/8 +3=2–3  
1862 Вільгельм Стейніц Перемога Лондон 2/3 +2=0–1 Casual games
1864 Бертольд Суле Нічия Берлін 4/8 +3=2–3  
1865 Карл Маєт Перемога Берлін 5½/8 +5=1–2  
1866 Йоганнес Мінквіц Перемога Берлін 8½/12 +8=1–3  
1866 Ґустав Нойман Поразка Берлін 10/24 +9=2–13
1866 Вільгельм Стейніц Поразка Лондон 6/14 +6=0–8
1867 Замуель Мізес Перемога Вроцлав 4½/5 +4=1–0  
1868 Йоганн Герман Цукерторт Перемога Берлін 8½/12 +8=1–3  
1870 Луї Паульсен Поразка Баден-Баден ½/3 +0=1–2  
1871 Йоганн Герман Цукерторт Поразка Берлін 2/7 +2=0–5  
1876 Луї Паульсен Поразка Лейпциг 4½/10 +4=1–5  
1877 Луї Паульсен Поразка Лейпциг 3½/9 +3=1–5  

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б в г Нейштадт, 1975, с. 212
  3. а б в Нейштадт, 1975, с. 213
  4. а б Fine R. (1952). The World's Great Chess Games. Andre Deutsch (now as paperback from Dover). 
  5. Morphy's Opponents: Adolf Anderssen. Retrieved 2008-06-17.
  6. Нейштадт, 1975, с. 131—132
  7. Нейштадт, 1975, с. 133
  8. а б в г Нейштадт, 1975, с. 158
  9. а б в г д е ж и к л м н п Adolf Anderssen (1818–1879). Архів оригіналу за 2009-10-25. Процитовано 2008-06-17. 
  10. Нейштадт, 1975, с. 133—134
  11. а б Нейштадт, 1975, с. 134
  12. Нейштадт, 1975, с. 128
  13. а б в Нейштадт, 1975, с. 141
  14. Нейштадт, 1975, с. 124
  15. а б Нейштадт, 1975, с. 152
  16. Нейштадт, 1975, с. 144
  17. Staunton H. The Chess Tournament. Hardinge Simpole, 1851
  18. а б Нейштадт, 1975, с. 146
  19. Нейштадт, 1975, с. 148
  20. а б Нейштадт, 1975, с. 149
  21. Нейштадт, 1975, с. 125
  22. Нейштадт, 1975, с. 148—149
  23. а б Нейштадт, 1975, с. 155
  24. Нейштадт, 1975, с. 156—158
  25. а б в г Нейштадт, 1975, с. 162
  26. Нейштадт, 1975, с. 162—163
  27. а б Нейштадт, 1975, с. 163
  28. Нейштадт, 1975, с. 264
  29. а б Нейштадт, 1975, с. 266
  30. Нейштадт, 1975, с. 267
  31. Нейштадт, 1975, с. 168—169
  32. а б Нейштадт, 1975, с. 174
  33. Нейштадт, 1975, с. 175
  34. а б Нейштадт, 1975, с. 177
  35. Нейштадт, 1975, с. 120
  36. Нейштадт, 1975, с. 178
  37. Нейштадт, 1975, с. 178—181
  38. а б Нейштадт, 1975, с. 181
  39. Нейштадт, 1975, с. 186-188
  40. Нейштадт, 1975, с. 188
  41. Шахматы. Энциклопедический словарь. М., 1990, с. 447—448
  42. а б в Нейштадт, 1975, с. 194
  43. Нейштадт, 1975, с. 193
  44. а б Нейштадт, 1975, с. 205
  45. Нейштадт, 1975, с. 208
  46. а б Нейштадт, 1975, с. 211
  47. Нейштадт, 1975, с. 211—212
  48. Поблизу могили Адольфа Андерсена. Ken Whyld Association. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2008-11-19.  Джерело — SchachReport, № 9, 1995, с. 74
  49. Туров, 1991, с. 25
  50. Нейштадт, 1975, с. 213—214
  51. Нейштадт, 1975, с. 151
  52. а б в г Нейштадт, 1975, с. 214
  53. Bachmann L., Professor A. Anderssen. Ansbach, 1914.
  54. Chess Periodicals. Архів оригіналу за 2007-09-26. Процитовано 2008-06-17. 
  55. а б Нейштадт, 1975, с. 215
  56. Weenink, H.G.M. (1926). У Hume, G., and White, A.C. The Chess Problem. 
  57. Нейштадт, 1975, с. 132
  58. Картотека. Сергей Ткаченко
  59. Нейштадт, 1975, с. 155—156
  60. Нейштадт, 1975, с. 155-156
  61. а б 1851 London Tournament. Архів оригіналу за 17 June 2008. Процитовано 2008-06-17. 
  62. I tornei di scacchi fino al 1879. Процитовано 2008-06-17. 
  63. а б 1862 London Tournament. Архів оригіналу за 17 June 2008. Процитовано 2008-06-17. 
  64. а б World Exhibitions. Архів оригіналу за 19 June 2008. Процитовано 2008-06-17. 
  65. а б Major Chess Matches and Tournaments of the 19th century. Архів оригіналу за July 4, 2009. Процитовано 2008-06-17. 
  66. а б Scores of various important chess results from the Romantic era. Архів оригіналу за 28 May 2008. Процитовано 2008-06-17. 
  67. а б Spinrad, J.P. Ludwig Erdmann Bledow (PDF). chesscafe.com. Архів оригіналу за 25 June 2008. Процитовано 2008-06-17. 
  68. I grandi matches fino al 1849. Процитовано 2008-06-17. 
  69. I grandi matches 1850 - 1864. Архів оригіналу за 16 May 2008. Процитовано 2008-06-17. 
  70. I matches 1865/79. Процитовано 2008-06-17. 
  71. Jakov Neistadt, Shakhmaty do Steinitza, pp. 126−177, Fizkultura i sport, Moskwa 1961 (Russian edition)
  72. Taylor Kingston. Don't Bet the Farm (PDF). chesscafe.com. Процитовано 2010-06-26. 
  73. Archived copy. Архів оригіналу за 2011-09-18. Процитовано 2010-06-26. 
  74. http://www.edochess.ca/matches/m402.html

Література[ред. | ред. код]

  • Нейштадт Я. И. Некоронованные чемпионы. — М. : Физкультура и спорт, 1975. — 302 с. — 50 000 прим.
  • Туров Б. И. Жемчужины шахматного творчества. — 3-е, дополненное. — М. : Физкультура и спорт, 1991. — 320 с. — 100 000 прим.
  • Gottschall H. von. A. Anderssen, der Altmeister deutscher Schachspielkunst. — Lpz., 1912.
  • Bachmann L. Professor A. Anderssen. — 2. — Ansbach, 1914.
  • Соllijn L. A. Anderssen, 151 partier. — Stockh., 1918.