Азаренков Анатолій Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Азаренков.
Ф
Анатолій Азаренков
Особисті дані
Повне ім'я Анатолій Олександрович Азаренков
Народження 5 квітня 1938(1938-04-05) (86 років)
  Одеса, Українська РСР
Зріст 180 см
Громадянство  СРСР
 Україна
Позиція Нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1960 СРСР Волинь (Луцьк) 22 (3)
1961 СРСР Чорноморець (Одеса) 18 (2)
1962 СРСР Авангард (Чернівці) 28 (7)
1963 СРСР Чорноморець (Одеса) 2 (0)
1964—1966 СРСР Суднобудівник (Миколаїв) 83 (1)
1967—1968 СРСР Кривбас (Кривий Ріг) 76 (2)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1986—1990 Сирія Національна збірна Сирії
1992 Сирія Національна збірна Сирії
1993 Оман Аль-Аглі (Седаб)
1993—1997 Кувейт Молодіжна збірна Кувейту
1998—1999 Катар Аль-Арабі (Доха)
1999—2001 Україна Чорноморець (Одеса)
Звання, нагороди
Нагороди
майстер спорту СРСР

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Анато́лій Олекса́ндрович Аза́ренков (нар. 5 квітня 1938, м. Одеса, УРСР) — колишній радянський футболіст, тренер та український футбольний функціонер. Виступав на позиції нападника. Майстер спорту СРСР (1961). Заслужений тренер УРСР (1983).

Біографія[ред. | ред. код]

Кар'єрі гравця[ред. | ред. код]

Народився у Одесі, де й почав займатися футболом,беручи участь переважно у вуличних баталіях. Згодом талановитого хлопця помітили представники клубу «Дзержинець», що виступав на першість міста. Однак на цьому швидкий злет юнака не закінчився і згодом він відгукнувся на пропозицію Петра Ступакова приєднатися до молодіжного складу одеського «Харчовика».

У 1958 році над цілою групою молодих одеських футболістів, серед яких був і Азаренков, нависла загроза служби у армії. Тож задля того, щоб не служити, вони вирушили до Нововолинська і грали там «під гарантію» за місцевий «Шахтар», що виступав на той час у змаганнях трудових колективів. Проте їхня афера не вдалася, і через півтора року їх таки призвали до лав Збройних сил. Так Анатолій Олександрович опинився у луцькій «Волині», яку на той час посилювали футболістами, що служили у армії. Однак у 1960 році у збройних силах СРСР відбулося скорочення, внаслідок якого футболісти відслужили два роки, замість трьох.

Залишивши Луцьк, Азаренков повернувся до рідної Одеси, де досить непогано розпочав сезон, однак далі гостро постало питання з виділенням квартири футболісту, який щойно одружився, і владнати це питання керівництво «Чорноморця» було не в змозі. Натомість виник непоганий варіант з чернівецькою «Буковиною». Відігравши сезон у Чернівцях, Анатолій Олександрович знову повернувся до лав «Чорноморця», який тренував тоді Всеволод Бобров. У Азаренкова виник конфлікт з наставником, до того ж проблему з житлом знову не було вирішено, тож він вдруге залишив клуб, вирушивши до Миколаєва.

У миколаєвському «Суднобудівнику» футболіст відіграв три сезони, маючи стабільне місце у стартовому складі. Однак наближався час закінчення кар'єри і досить слушно з боку Анатолія Олександровича було відгукнутися на пропозицію криворізького «Кривбасу», де йому обіцяли посприяти у початку тренерської кар'єри після закінчення активних виступів. Відігравши на доволі пристойному рівні ще два сезони, Азаренков остаточно вирішив повісити буци на цвях.

Діяльність тренера та функціонера[ред. | ред. код]

Після закінчення активних виступів Анатолій Олександрович працював помічником головного тренера «Кривбасу», а потім начальником команди все того ж криворізького клубу (1969–1975 роки) та миколаївського «Суднобудівника» (1975–1976 роки).

А у 1977 році, після 14-річної перерви, знову повернувся до «Чорноморця», де допомагав Анатолію Зубрицькому та займався господарськими справами команди. Щоправда, і цей період перебування у рідному клубі був досить нетривалим — через конфлікт Азаренкову довелося залишити одеський клуб і він вирушив до Москви задля навчання у Вищій школі тренерів.

У 1981 році, будучи вже дипломованим тренером, Анатолій Олександрович транзитом через нікопольський «Колос» опинився у Дніпропетровську, де увійшов до складу тренерського штабу «Дніпра», який саме переживав епоху розквіту. У 1983 році дніпропетровці стали чемпіонами СРСР, а рік потому здобули бронзові нагороди. Не рахуючи сезон 1985 року, який Азаренков знову провів у «Кривбасі», він пропрацював у Дніпропетровську аж до 1986 року.

У 1986 році з боку Сирії до Федерації Футболу СРСР надійшло прохання направити до них спеціаліста на посаду наставника національної збірної, і президент федерації В'ячеслав Колосоков вирішив, що цією людиною буде саме Азаренков. Спочатку Анатолій Олександрович працював у Сирії разом з Валерієм Яремченком, але потім залишився сам. У 1987 році збірна Сирії перемогла на Середземноморських іграх, що було справжнім успіхом для країни, у якій більшість футболістів були любителями. Однак, працювати там було не вигідно з економічної точки зору і, незважаючи на усі вмовляння сирійської сторони, Азаренков повернувся до СРСР.

У 1991 році він працював у тираспільському «Тилігулі», допомагаючи Володимиру Веберу, однак після розпаду СРСР вирішив знову податися у закордонні мандри і повернувся до Азії. Не затримавшись надовно ні у Сирії, ні у Омані, Азаренков відгукнувся на пропозицію Валерія Лобановського, що саме формував у Кувейті цілу футбольну систему, очолити молодіжну збірну цієї країни. Після закінчення контракту Анатолій Олександрович вирушив до Катару, однак проблеми зі здоров'ям дружини та загальна втома на фоні постійних переїздів змусили українського спеціаліста повернутися на Батьківщину.

Пропрацювавши майже два роки на посаді головного тренера «Чорноморця», Азаренков був вимушений залишити пост через невиконання керівництвом клубу своїх зобов'язань. З 2004[1] по 2008 рік прцював керівником навчально-методичної групи «Чорноморця».

Починаючи з 2008 року Анатолій Азаренков відійшов від футболу та перебуває на відпочинку.

Досягнення[ред. | ред. код]

Клубні трофеї
Тренерські здобутки
  • Чемпіон Середземноморських ігор (1987)
Особисті досягнення

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Анатолій Азаренков — керівник НМГ «Чорноморця». Архів оригіналу за 6 червня 2014. Процитовано 22 лютого 2012.

Посилання[ред. | ред. код]

Інтерв'ю
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль

Дафалла (1972) · Джамаль (1975–1976) · Аль-Джассім (1976–1978) · Зайнал (1978) · К. Сілас (1978–1980) · Мохтар (1980) · Кардосо (1981–1983) · Франсішку (1983–1984) · Себастіан (1984) · Кабралзіньйо (1984–1986) · Себастіан (1986) · Боуї (1988–1989) · Альберто (1989–1991) · О. Олівейра (1991–1992) · Зе Маріо (1992) · Аддісон (1992–1993) · Зе Маріо (1993) · Сімоєш (1993–1994) · О. Олівейра (1994–1995) · Сальман (1995–1996) · Саад (1996) · Мушович (1996–1997) · Тейшейра (1997–1998) · Саад (1998) · Азаренков (1998–1999) · Музурович (1999) · Жозе Пауло (1999) · Патрісіо (1999) · Поульсен (1999–2000) · Сантібаньєс (2000) · Дірджал (2000–2001) · Кардосо (2001) · Саад (2001–2002) · Сантрач (2002–2003) · Перейра (2003) · Кабралзіньйо (2003) · Зідка (2003–2005) · Балач (2005) · Саад (2005–2006) · Мішель (2006) · Саад (2006) · Юричич (2006–2007) · Роман (2007–2008) · Фернандеш (2008) · Зе Маріо (2008–2009) · Штіліке (2009–2010) · Шамуска (2010–2011) · П. Сілас (2011–2012) · Саад (2012) · Лешантр (2012) · Бенніж (2012) · Шехата (2012) · Бенніж (2012–2013) · Штіліке (2013–2014) · Гусман (2014) · Петреску (2014) · Каренньйо (2014–2015) · Дзола (2015–2016) · Пелуссо (2016) · Агірре (2016–2017) · О. Олівейра (2017) · Яакубі (2017) · Боначич (2017–2018) · Гадльгрімссон (2018–2021) · Алі (2021–)

Коген (1936–37) · Бланк (1937–39) · Лапідус (1939) · Козирський (1940) · Ходотов (1941) · Фомін (1945) · Щегоцький (1945–46) · Ананьєв (1947) · Фомін (1947–50) · Хижников (1950) · клуб не працював (1951–52) · Костилєв (1953–54) · Фомін (1955) · Андріасян (1955–56) · Ступаков (1956–58) · Галинський (1958) · Зубрицький (1959–62) · Бобров (1963) · Горохов (1964) · Войнов (1964–67) · Федоров (1967) · Морозов (1967–68) · Шапошников (1968–70) · Жилін (1971) · Морозов (1971) · Зубрицький (1971–73) · Алескеров (1973–77) · Зубрицький (1977–79) · Зубков (1979) · Симонян (1980–81) · Прокопенко (1982–86) · Полосін (1987–88) · Заболотний (1988) · Прокопенко (1989–94) · Буряк (1994–97) · Козеренко (1997) · Буряк (1997–98) · Козеренко (1998) · Голоколосов (1998–99) · Мельник (1999) · Азаренков (1999–01) · Скрипник (2001–02) · Гайдаржи (2002–03) · Альтман (2003–07) · Догадайло (2007) · Шевченко (2007–08) · Гришко (2008–09) · Наконечний (2009) · Баль (2009–10) · Наконечний (2010) · Григорчук (2010–14) · Бабич (2014–17) · Грановськийв. о. (2017) · Чистяковв. о. (2017) · Дулуб (2017) · Фролов (2017–18) · Червенков (2018–19) · Старовікв. о. (2019) · О. Маркевич (2019–20) · Ковалець (2020–21) · Антонов (2021) · Мороз (2021) · Григорчук (2022–т. ч.)

ФК «Кривбас» – Тренери

Грінін (1959) · Шликов (1959) · Голод (1960–1962) · Брюшин (1963) · Заворотний (1964–1965) · Брюшин (1966) · Дмитрощенко (1966) · Зубрицький (1967) · Усенко (1968) · Соколов (1968) · Родос (1969) · Зубрицький (1970–1971) · Фоміних (1971–1972) · Азаренков (1972) · Болотов (1973) · Зубрицький (1974) · Гулевський (1975–1977) · Алескеров (1977) · Глухарьов (1977) · Хмельницький (1978–1979) · Жилін (1980) · Новиков (1980) · Поскотін (1980) · Тугарін (1981–1982) · Терлецький (1983–1984) · Азаренков (1985) · Поскотін (1986) · Фоменко (1987) · Купцов (1987) · Кудзієв (1988) · Стрельцов (1988–1989) · Маркевич (1990) · Лисенчук (1990–1991) · Біда (1991) · Стрижевський (1992) · Лактіонов (1992–1993) · Надєїн (1993) · Брухтій (1994) · Кузнецов (1994–1995) · Лактіонов (1995) · Біда (1995) · Коваль (1995) · Грузнов (1995) · Маркевич (1995–1996) · Чередник (1996) · Лисенко (1996–1997) · Таран (1997–2000) · Литовченко (2000–2001) · Надєїн (2002) · Іщенко (2002–2003) · Мунтян (2003) · Ходукін (2004) · Пісковець (2004) · Косевич (2005–2006) · Таран (2007–2009) · Максимов (2010–2012) · Таран (2012–2013) · Мазур (2015–2020) · Приходько (2020–2021) · Бабич (2021–2022) · Вернидуб (2022–)

1 Беракдар (в) • 2 Сабуні • 3 Хабіб • 4 Хавла • 7 Абу Аль-Сель • 8 Кардаглі • 9 Махрус • 10 Ахмад • 13 Саддіка • 14 Джакаллан • 15 Хурі • 16 Рамадан • 17 Дарвіш • 18 Аль-Нассер • 19 Леюс • 20 Аджам • 22 Шакуні (в) • 23 Ґілке • Тренер: Анатолій Азаренков
Сирія
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Азаренков_Анатолій_Олександрович&oldid=42312849