Епос про Гільгамеша

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Епос про Гільгамеша
Library of Ashurbanipal The Flood Tablet.jpg
Глиняна табличка з фрагментом «Епосу про Гільгамеша». Британський музей
Оригінал аккад. ša nagba imuru
Мова аккадська
Написаний XIII—XVII століття до н. е.
Виданий 18841891
Виданий українською 1991

«Е́пос про Гільгаме́ша», або поема «Про того, хто все бачив» (аккад. ša nagba imuru) — один із найдавніших літературних творів людства, найбільший твір, написаний клинописом, один із найкращих творів літератури Стародавнього Сходу. «Епос» створювався аккадською мовою на основі шумерських переказів протягом півтори тисяч років, починаючи з XVIII—XVII століть до н. е. Його найповнішу версію віднайшли в середині XIX століття під час розкопок клинописної бібліотеки царя Ашшурбаніпала в Ніневії. Вона була записана на 12 шестиколонних табличках дрібним клинописом, містила близько 3 тисяч віршів і датувалась VII століттям до н. е. Також у XX столітті були віднайдені фрагменти інших версій епосу, зокрема хурритською і хеттською мовами.

Головними героями епосу є Гільгамеш і Енкіду, про котрих також дійшли окремі пісні шумерською мовою, деякі з них були створені ще наприкінці першої половини III тисячоліття до н. е. У героїв був один єдиний противник — Хумбаба (Хувава), що охороняв священні кедри. За їх подвигами слідкують боги, які в шумерських піснях мають шумерські імена, а в епосі про Гільгамеша — аккадські. Однак у шумерських піснях відсутній зв'язковий стержень, знайдений аккадським поетом. Сила характеру аккадського Гільгамеша, величність його душі — не в зовнішніх проявах, а в стосунках із Енкіду. «Епос про Гільгамеша» — це гімн дружбі, яка не лише сприяє подоланню зовнішніх перешкод, але й перетворює, ушляхетнює.

Також в епосі знайшли відображення багато тогочасних філософських поглядів на довколишній світ (елементи космогонії, історіях про «Всесвітній потоп» пізньої редакції), етика, місце та доля людини (пошуки безсмертя). У багатьох аспектах «Епос про Гільгамеша» порівнюють з творами Гомера — «Іліадою», від якої він є старший на тисячу років, і «Одіссеєю».

Історія[ред.ред. код]

Існує багато різних клинописних записів поеми, дати створення яких лежать у широких межах впродовж двох тисячоліть. Найбільшу цінність мають найдревніші з них — стара шумерська і пізніша аккадська версії, яку тепер називають стандартним виданням. Саме стандартне видання служить джерелом для сучасних перекладів, а до старшого шумерського варіанту звертаються тільки, щоб заповнити прогалини. У своїй найповнішій формі епос невідомий — він поповнюється інформацією з нових знахідок.

Найдревніша шумерська версія епосу датується Третьою династією Ура (2150—2000 ДРХ). Найдавніша аккадська версія датується початком другого тисячоліття до Христа.

Стандартна аккадська версія епосу[ред.ред. код]

Зображення Гільгамеша з палацу Саргона II; Лувр.
Гільгамеш і Енкіду на циліндрі з Урука.

«Стандартна» аккадська версія з 12 таблиць, знайдена в бібліотеці Ашшурбаніпала в Ніневії, відредагована ченцем Сін-ліке-уннінні приблизно в 1300—1000 роках до Христа.

Стандартна версія була знайдена в 1849 в бібліотеці Ашшурбаніпала Остіном Генрі Леярдом. Вона написана вавилонським діалектом аккадської мови, який використовувався лише для літературних творів. Ця версія є компіляцією старовинних легенд, здійсненою ченцем Сін-ліке-уннінні десь в проміжку між тринадцятим і десятим століттям до Христа.

Стандартна версія відрізняється від древнішої вавилонської вступними словами. Стара версія розпочинається «Той, що понад усіма царями», а стандартна «Той, що бачив усе» (ša nagbu amāru). Аккадське слово nagbu означає глибина, і, мабуть, його потрібно інтерпретувати як невідомі таємниці. Англійський дослідник Андрю Джордж вважає, що ця фраза стосується тих знань, які Гільгамеш отримав, зустрівшись із Утнапіштімом — знань про космічне царство Еа, яке бачиться як фонтан мудрості. Загальна інтерпертація в тому, що Гільгамеш отримав знання про те, як вшановувати богів, про те, чому людині судилося померти, про те, як бути добрим правителем і як прожити хороше життя. Утнапіштім розповів Гільгамешу про Всесвітній потоп.

12-та табличка не пов'язана з іншими 11 за змістом. Ймовірно, це пізніший додаток. Традиційно цю табличку не включають в епос. У ній Енкіду знову живий. 11 таблиць утворюють віночок — останні слова 11-ої таблиці повторюють слова початку, що надає епосу колової структури, завершуючи його. 12-та таблиця майже копіює більш ранній шумерський текст.

Зміст табличок стандартної версії[ред.ред. код]

Перша табличка[ред.ред. код]

Гільгамеш є царем Урука, найвеличнішим царем світу, на дві-третини богом і на третину людиною, найдужчою істотою, що будь-коли існувала. Мешканці Урука поскаржилися богам на його суворість — на те, що він користається правом першої ночі щодо дівчат і виснажує юнаків роботами, випробовуваннями сили й іграми. Почувши благання людей, небесний бог Ану створює дику людину Енкіду — істоту, що була б рівнею Гільгамешу. Енкіду увесь зарослий шерстю й живе у пущі зі звірами. Храмова жриця Шамхат зуміла спокусити його, що стало першим кроком до залучення Енкіду до цивілізації. Гільгамеш довідується про прибуття майбутнього друга зі сну.

Друга табличка[ред.ред. код]

Шамхат привела Енкіду до табору пастухів, де дикун навчився їсти як люди й став нічним сторожем. Довідавшись від мандрівника про те, як Гільгамеш поводиться із нареченими, Енкіду обурюється і вирушає в Урук, щоб провчити зухвальця. На весіллі він блокує шлях Гільгамешу до покою молодих. Зав'язується бійка. Енкіду доводиться визнати перевагу Гільгамеша в силі, а Гільгамеш облишає бійку, й вороги стають друзями. Гільгамеш пропонує Енкіду піти до Кедрового лісу і вбити біса Хумбабу, щоб здобути славу й визнання. Незважаючи на перестороги старійшин, друзі не відмовляються від задуму.

Третя табличка[ред.ред. код]

Гільгамеш і Енкіду готуються до пригоди у Кедровому лісі. Мати Гільгамеша, богиня Нінсун, звертається за підтримкою до бога-сонця Шамаша. Гільгамеш залишає інструкції щодо правління Уруком, і мандрівка розпочинається.

Четверта табличка[ред.ред. код]

Гільгамеш та Енкіду подорожують до Кедрового лісу. Кожного вечора вони зупиняються десь на високому місці й здійнюють ритуал сну. Гільгамеш побачив п'ять жахливих сновидінь, у яких валяться гори, гримить грім, нападають дикі бики, з'являється жар-птиця, що дихає вогнем. Попри те, що ці сновидіння нагадують руйнації, спричинені Хумбабою, Енкіду інтерпретує їх, як добрі знаки. При наближенні до Кедрового лісу, друзі чують рев Хумбаби й повинні підтримати мужність один одного.

П'ята табличка[ред.ред. код]

Герої входять до кедрового лісу. Хумбаба, людожер-охоронець кедрового лісу, ображає і погрожує їм. Він звинувачує Енкіду у зраді, і клянеться випатрати Гільгамеша і згодувати його плоть птахам. Гільгамеш лякається, але після декількох підбадьорливих слів Енкіду битва розпочинається. Гори тремтять і небо стає чорним. Бог Шамаш надсилає 13 вітрів, які зв'язують і беруть у полон Хумбабу. Чудовиськоблагає залишити його живим, і Гільгамеш жаліє його. Енкіду, однак, лютує і просить Гільгамеша убити звіра. Хумбаба проклинає їх обох і Гільгамеш страчує його ударом в шию. Два героя зрубують багато кедрів, в тому числі гігантське дерево, з якого Енкіду планує зробити ворота для храму Енліля. Вони будують пліт і повертаються додому вздовж Євфрату разом з гігантським деревом і головою Хумбаби.

Шоста табличка[ред.ред. код]

Гільгамеш відкидає залицяння богині Іштар через її погане поводження з попередніми коханцями, наприклад, з Думузі. Іштар просить її батька Ану відправити Бика Небес Гугалану, щоб помститися за відмову. Коли Ану відкидає її скарги, Іштар погрожує підняти мертвих, які «перевищать кількістю живих» і «зжеруть їх». Ану стає страшно, і він погоджується виконати, що вона хоче. Іштар веде Гульгану в Урук, і це викликає величезні катаклізми. Це знижує рівень річки Євфрат, і висушує болота. Відкриваються величезні ями, які поглинають 300 осіб. Без жодної божественної допомоги Енкіду та Гільгамеш нападають на Бика і вбивають його, і пропонують його серце Шамашу. Коли Іштар ридає, Енкіду кидає в неї одну із задніх ніг Бика. Місто Урук святкує, але Енкіду бачить зловісний сон.

Сьома табличка[ред.ред. код]

Уві сні Енкіду бачить, як боги вирішують, що один з героїв повинен відповісти життям за те, що вони вбили Хумбабу і Гугалану. Незважаючи на протести Шамаша, Енкіду засуджують до смерті. Енкіду проклинає ворота, які він побудував для храму Енліля. Він також проклинає ловця і Шамхат за його вилучення з дикої природи (на початку епосу). Шамаш нагадує Енкіду, як Шамхат годувала й одягала його, і познайомила його з Гільгамешем. Шамаш говорить йому, що Гільгамеш похоронить його з великими почестями і буде блукати хащами в розпуці. Енкіду шкодує про свої прокльони і благословляє Шамхат. У другому сні однак він бачить себе самого узятого в пекло страхітливим Посланцем Смерті. Пекло є «будинком пилу і темряви», жителі якого їдять глину, і одягнені в пташине пір'я, а їхніми наглядачами є страхітливі істоти. За 12 днів стан Енкіду погіршується. Нарешті, після нарікання, що він не пав смертю хоробрих в бою, він помирає.

Восьма табличка[ред.ред. код]

Гільгамеш оплакує Енкіду.

Дев'ята табличка[ред.ред. код]

Гільгамеш вирішує уникнути долі, що спіткала Енкіду, і здійснює ризиковану мандрівку, щоб відвідати Утнапіштіма та його дружину, єдиних людей, які пережили Великий потоп, людей, яким боги дарували безсмертя. Гільгамеш сподівається, що він також зможе досягти безсмертя. Дорогою Гільгамеш зіштовхується з шинкаркою Сидурі, яка намагається відмовити його від цього завдання.

Десята табличка[ред.ред. код]

Гільгамеш пливе через Води Смерті разом з поромником Уршанабі, довершуючи мандрівку.

Одинадцята табличка[ред.ред. код]

Гільгамеш зустрічає Утнапіштіма, який розповідає йому про Великий потоп і неохоче ділиться з ним знаннями про безсмертя. Утнапіштім влаштовує Гільгамешу випробування: той мусить не спати 6 днів і 7 ночей, щоб довести гідність стати безсмертним. Однак, Гільгамеш засинає, і Утнапіштім каже своїй дружині спекти буханку хліба за кожен день, коли він спить, щоб Гільгамеш не зміг би заперечувати свою невдачу. Коли Гільгамеш прокидається, бачить зчерствілі буханки та розуміє, що не пройшов випробування. Утнапіштім, однак, за порадою дружини вирішує розповісти йому про чарівну рослину. За словами Утнапіштіма, якщо Гільгамеш зможе дістати цю рослину з дна моря і з'їсти її, це поверне йому юначу наснагу, і він буде знову молодим. Гільгамеш дістає рослину, але не з'їдає її відразу, бо хоче розділити її з іншими старійшинами Урука. Він залишає рослину на березі озера і, поки купається, рослина зникає, вкрадена змією, яка отримує здатність скидати шкуру і молодіти.

Втративши обидві можливості, Гільгамеш повертається до Урука, де вигляд масивних стін спонукає його прославити працю смертних людей. Гільгамеш робить висновок, що смертні можуть досягти безсмертя завдяки своїй праці, збереженій у витворах цивілізації і культури.

Дванадцята табличка[ред.ред. код]

В ній розповідається про те, як Гільгамеш послав Енкіду в підземний світ, але Енкіду помер і повернувся привидом, щоб розповісти Гільгамешу про потойбіччя. Враховуючи те, що в сьомій таблиці вже розповідається про те, як Енкіду наснився підземний світ, цей додаток випадає із цілісної розповіді.

Шумерські поеми[ред.ред. код]

Відомі п'ять шумерських клинописних табличок із записами про подвиги Гільгамеша.

  1. про боротьбу Гільгамеша з Агою, лугалем міста Кіш і федерації північних шумерських міст-держав.
  2. про похід Гільгамеша на чолі загону «молодих неодружених» у гори за кедром; боротьба у горах з демоном Хуавою
  3. про перемогу Гільгамеша над Небесним Биком
  4. про подорож Гільгамеша у потойбіччя
  5. про піднесення Гільгамешем дарів володарці потойбіччя[1]

Художня цінність твору[ред.ред. код]

На думку О. П. Крижанівського, основна ідея епосу про Гільгамеша розкривається в таких рядках філософського характеру[2]:

« Люта смерть не щадить людини:
Чи навіки муруємо ми оселі?
Чи навіки ставимо ми печаті?
Чи навіки брати спадщину ділять?
Чи навіки ненависть займається в людях?
Чи навіки ріка несе свою повінь?
Чи навіки з личинки виходить бабка?
Зору, що стерпів би зори Сонця,
Зроду-віку ще не бувало:
Бранець і мертвий між собою подібні —
Чи не смерті образ вони являють?
Чи людина — володар? Коли Елліль благословить їх,
Ануннаки збираються, боги великі,
Мамет, що долю створила, разом з ними ухвалює долю:
Вони смерть і життя судили,
Не повідали смертного часу,
А повідали: «жити живому!»[3]
 »

Епос про Гільгамеша в культурі[ред.ред. код]

Навідміну від греко-римської міфології Епос про Гільгамеша як джерело сюжетів і мотивів був відкритий значно пізніше. Проте він надихнув багатьох митців на свою інтерпретацію міфа. Для прикладу тут можна згадати ораторію Богуслава Мартіну «Гільгамеш», або сонет «Гільгамеш» українського неокласика Миколи Зерова. Томас Манн у своїй тетралогії про Йосипа і його братів використав для інтерпретації легенди про Йосипа деякі сюжетні лінії з Гільгамеша. Інший німецький письменник Ганс Генні Яннс створив за мотивами епосу романний цикл «Ріка без берегів» (1949). У 1998 році був опублікований роман «Гільгамеш» Штефана Грюндіса, а в 2001 році — одноіменна драма Рауля Шрота. Сюжет Гільгамеша часто використовують у літературі фентезі, зокрема Роберт Сільверберг у романі «Цар Ґільґамеш» (1984). Телесеріал «Зоряний шлях» також у одній з серій використав деякі мотиви цього епосу. На «Епос про Гільгамеша» опирається основна сюжетна лінія серіалу «Gilgamesh». У образотворчому мистецтві до теми Епосу зверталися німецькі митці Віллі Баумайстер та Карло Шеллеманн. 2010 року з'явився графічний роман «Гільгамеш», ілюстрований Буркгардом Пфістером[4].

Українські переклади та переспіви[ред.ред. код]

  • Про того, хто бачив усе… Епос про Гільгамеша. З аккадської переклали Ігор Дьяконов та Михайло Москаленко // На ріках Вавилонських: З найдавнішої літератури Шумеру, Вавилону, Палестини. — К., 1991. — С. 98 — 151. Переклад, схоже, зроблений М. Москаленком з російського перекладу І. Дьяконова. Найдоступніший завдяки досить великому накладу книги.
  • Гільгамеш. Пер. С. Кіндзерявий-Пастухів // Вісник АН України. — 1992. — № 1. Переклад з аккадської.
  • Дибко Ірина. Гільгамеш: поема. — Кліфтон, 1984. — 93 с. Це, власне, не переклад, а вільний переспів. Годиться лише для загального ознайомлення з сюжетом.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Олег Гуцуляк. Гуцуляк О. Б. Гільгамеш як «архітектор буття»: Спроба прояснення сутності епічного образу // Зарубіжна література в навчальних закладах. — 2001. — № 6. — С.42-45. — ISSN 74220. — [1]
  2. Крижанівський О. П. Історія Стародавнього Сходу. Навчальний посібник / К.: Либідь, 2002. — 590 c.
  3. Фрагмент тексту Таблиці X. (переклад українською: На ріках вавилонських: З найдавнішої літератури Шумеру, Вавилону, Палестини / Упоряд. М. Н. Москаленко. – К.: Дніпро, 1991.)
  4. Burkhard Pfister, Gilgamesch Graphic Novel. Projekte Verlag Cornelius, 2010, Hardcover, 358 Seiten, s/w inkl. 6 Farbseiten; ISBN 978-3-86237-230-0

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Гуцуляк О. Б. Гільгамеш як «архітектор буття»: Спроба прояснення сутності епічного образу // Зарубіжна література в навчальних закладах. — 2001. — № 6. — С.42-45. — ISSN 74220.
  • Gary Beckman: The Hittite Gilgamesh. In: B. R. Foster (ed.): The Epic of Gilgamesh. A New Translation, Analogues, Criticism. New York London 2001, S.157-165.
  • Jürgen Joachimsthaler: Die Rezeption des Gilgamesch-Epos in der deutschsprachigen Literatur. In Sascha Feuchert u.a. (Hrsg.): Literatur und Geschichte. Festschrift für Erwin Leibfried. Lang, Frankfurt/M. 2007 ISBN 3-631-55566-0
  • Walther Sallaberger: Das Gilgamesch-Epos. Mythos, Werk und Tradition. Beck, München 2008, ISBN 978-3-406-56243-3

Посилання[ред.ред. код]