Афаліна чорноморська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Л

Поширення[ред. | ред. код]

Ендемік Чорного моря, найбільше поширений навесні та влітку біля південного узбережжя Криму, взимку відходить на південь.

Особливості біології[ред. | ред. код]

Живе гуртами в кілька десятків особин, іноді збирається у більші зграї. Живиться дрібною придонною і пелагічною (переважно камбала та пікша[уточнити]) рибою, а також крабами і молюсками. За добу може з'їсти до 16 кг риби, пірнаючи за нею на глибину до 90 м. Статевої зрілості досягає у 5—6 років. Розмножується раз на два роки. Парується в лютому—квітні. Вагітність триває 12 місяців. Малята до 4-6 (іноді до 18) місяців живляться лише молоком матері. Живе до 25 років. Довжина тіла сягає 3,10 м, маса — до 200 кг (найбільший з чорноморських дельфінів).

Тривалість життя в умовах неволі, як правило, не перевищує 3—5 років. Утримують афаліну у дельфінаріях для наукових і комерційних цілей. Відомі випадки виживання потомства 1-го покоління.

Стан популяцій та охорона[ред. | ред. код]

Чисельність низька. У територіальних водах України збереглося, імовірно, не більше 500—1000 особин.

Причинами зміни чисельності є:

  • промисел дельфінів (в Україні — до 1966, у Туреччині — до 1983);
  • обмежена кормова база;
  • забруднення моря;
  • випадкове добування (траловий вилов риби).

Статус охорони в Україні (за ЧКУ) — III категорія.

Занесено до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, що перебувають під загрозою зникнення (1973). Промисел заборонено. Необхідно розробити національну та регіональну (міжнародну) програми для збереження китоподібних Чорного моря, створити систему моніторингу популяції, реорганізувати існуючі дельфінарії в центри реабілітації афаліни чорноморської.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  1. Атлас морских млекопитающих СССР, 1980. (рос.)
  2. Соколов В. Е., Романенко Е. В. (ред.) Черноморская афалина Tursiops truncatus ponticus: Морфология, физиология, акустика, гидродинамика. Москва, Наука. 1997. 672 стор. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]