Сліпак подільський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сліпак подільський
Сліпак подільський (Spalax zemni) 01.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Підклас: Звірі (Theria)
Інфраклас: Плацентарні (Eutheria)
Надряд: Euarchontoglires
Ряд: Гризуни (Rodentia)
Підряд: Мишовиді (Murimorpha)
Надродина: Мишуваті (Muroidea)
Родина: Сліпакові (Spalacidae)
Підродина: Spalacinae
Рід: Сліпак (Spalax)
Вид: Сліпак подільський
Spalax zemni
Erxleben, 1777
Синоніми
Spalax podolicus Trouessart, 1897
Spalax polonicus Méhely, 1909
Посилання
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Spalax zemni
EOL logo.svg EOL: 1179802
ITIS logo.svg ITIS: 633024
IUCN logo.svg МСОП: 42655
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 42150

Сліпак подільський (Spalax zemni) — вид роду сліпак (Spalax) родини сліпакові (Spalacidae). Ендемік Правобережної України. Відносно дрібний рослиноїдний солітарний землерий.

Етимологія[ред. | ред. код]

Видовий епітет виводять з російського “земной”[1]. Проте, оскільки типовою місцевістю опису виду є Тернопільщина[2], яка у 1777 році була під владою Речі Посполитої, це твердження виглядає некоректним. Зокрема Палас при описі виду Spalax microphthalmus у 1811 році вказував: російська назва слепец (нім. Slepez), українська — зінське щеня (нім. Sinskoe Stschenae), польська — нім. Zemni[3].

Опис[ред. | ред. код]

Череп сліпака подільського

Довжина тіла до 24 см, хвіст майже не помітний — до 3 см. Маса тіла до 290 г. Пристосований до підземного способу життя: тулуб валькуватий із короткими міцними кінцівками, голова клиноподібна, сплощена, з жорсткими шкіряними кантами по боках, вушна раковина відсутня, очі сховані під шкірою. Завжди помітні різці, ізольовані від ротової порожнини внутрішніми виростами губ. Хутро густе й м'яке, забарвлення — від світло-палевого до бурого.

Від близького виду — сліпака східного (Spalax microphthalmus) — відрізняється меншими розмірами, світлішим загальним забарвленням, а також будовою черепу: 1) довжина носових кісток значно менша спільної довжини лобних і тім'яних кісток; 2) задні кінці носових кісток притуплені й не утворюють вилчастого роздвоєння; 3) лінії лобно-носового і лобно-передщелепного швів утворюють дугу з вершиною, направленою вперед[4].

Поширення[ред. | ред. код]

В Україні — Правобережні Степ, Лісостеп і південна частина широколистянолісової зони, де зустрічається досить спорадично.

У Запорізькій області східною межею ареалу виду є р. Дніпро[5]. У північній частині Запорізького Правобережжя є звичайним видом ссавців долин всіх річок і великих балок з прилеглими плакорними ділянками; на південь від р. Нижня Хортиця зустрічається рідко. Входить до складу фауни Національного заповідника «Хортиця» (острівна популяція)[6].

Спосіб життя[ред. | ред. код]

Основним середовищем проживання цього виду є незайманий степ з прилеглими суходільнолучними ділянками. Також може жити біля доріг, у лісосмугах, сільськогосподарських угіддях, а нещодавно був знайдений на колишніх військових полігонах. Не уникає піщаних ґрунтів.

Високоспеціалізований землерий, ходи прокладає за допомогою добре розвинутих різців. Живе поодинці в норах складної будови: горизонтальні ходи розташовані на глибині 13–21 см, вертикальні (до 2,75 м) — ведуть до житлових і гніздових камер, комор для запасання корму і віднірків різного призначення.

Активний протягом року і в зимову сплячку не впадає. Майже все життя проводить під землею. На поверхні з'являється дуже рідко і тільки в нічний час, у сутінках і рано вранці.

Харчування мало вивчене, але за даними з південної та південно-східної частин ареалу харчується підземними частинами люцерни, цикорію, берізки, мальви і саджанців дерев (дуб, шовковиця, акація та ін.).

Самиця раз на рік у лютому чи на початку березня народжує 1—5 малят.

Заходи охорони[ред. | ред. код]

Вид як вразливий занесено до Червоного списку МСОП і Європейського Червоного списку, а також Червоної книги України (категорія: недостатньо відомий вид)[7].

Чисельність виду зменшується через зменшення територій, придатних для існування, знищення як шкідника сільського господарства, а також високу мозаїчність поселень, що неодмінно призводить до інбридингу.

У Запорізькій області охороняється в Національному заповіднику «Хортиця» та ряді природно-заповідних об'єктів Запорізького Правобережжя, зокрема в ландшафтних заказниках «Верхів'я балки Кайдацька», «Балка Малишевська», «Томаківський» та ін[6].

Вид, можливо, охороняється також у національному природному парку «Подільські Товтри».

Значення[ред. | ред. код]

Сліди землерийної діяльності сліпака подільського

У природних екосистемах відіграє важливу роль в ґрунтотвірних процесах, зокрема у перемішуванні, зволоженні, аерації та гуміфікації ґрунту. Нори сліпака використовуються багатьма видами тварин в якості сховищ, у тому числі зимувальних[8].

При значній чисельності може наносити відчутну шкоду, перешкоджаючи механізованій обробці ґрунту, збору врожаю і сіножаті в сільськогосподарських угіддях, а також харчуючись коренеплодами картоплі і буряків на городах[9].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Sheehan, M.J. Word Parts Dictionary: Standard and Reverse Listings of Prefixes, Suffixes, Roots and Combining Forms, 2d ed. — McFarland & Company, 2000. — С. 140. — ISBN 078643564X.
  2. Wilson D.E., Reeder D.M. (ed.) Mammal Species of the World. A Taxonomic and Geographic Reference (3rd ed). — Johns Hopkins University Press. — 2005.
  3. Загороднюк И.В. Обзор рецентных таксонов Muroidea (Mammalia), описанных с территории Украины (1777–1990) // Вестник зоологии. — 1992. — № 2. — С. 39–48.
  4. Коробченко М., Загороднюк І. Таксономія та рівні диференціації сліпаків фауни України і суміжних країн // Наук. вісник Ужгородського ун-ту. — Серія: Біологія. — Вип. 26. — 2009. — С. 13—26
  5. Рідкісні рослини, тварини, гриби і лишайники Запорізької області : навч. посібник / В. І. Петроченко, В. І. Шелегеда, О. В. Жаков [та ін.]; за ред. В. І. Петроченка. — Запоріжжя : Поліграф, 2005. — 224 с. (с. 182)
  6. а б Петроченко В. І. Теріофауна Національного заповідника «Хортиця» // Природа острова Хортиця : колективна монографія / [за ред. С. Г. Охрименко]. — Запоріжжя : Дніпровський металург, 2016. — Вип. 2. — С. 191—198
  7. Фауна України. Охоронні категорії : довідник. / За ред. О. В. Годлевської, Г. В. Фесенка. — Київ, 2010. — 80 с. (С. 27)
  8. Червона книга Дніпропетровської області / Під ред. О. Є. Пахомова]. — Дніпропетровськ : ТОВ «Новий друк», 2011. — 488 с. (С. 428)
  9. Булахов В. Л., Пахомов О. Є. Біологічне різноманіття України. Дніпропетровська область. Ссавці. — Дніпропетровськ : Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2006. — 356 с. (С. 141)

Джерела[ред. | ред. код]